Рішення № 129322595, 04.08.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року

справа №640/3741/20

провадження № П/380/2421/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (адреса місцезнаходження: 07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Широка, 6; ЄДРПОУ: 04363876), у якому просить:

скасувати рішення №1846-75-VII від 20 грудня 2019 року Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в частині відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована в межах с. Зазим`є;

зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована в межах с. Зазим`є.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при винесені рішення №1846-75-УІІ від 20 грудня 2019 року, Зазимська сільська рада Броварського району Київської області керувалася виключно власними переконаннями, не було взято до уваги рішення від 04 лютого 2019 року Окружного адміністративного суду м. Києва по справі 826/9620/18, чим грубо знехтувано, проігноровано норми чинного законодавства України.

Наголошує, що резолютивна частина рішення №1164-49 позачергової VII сесії від 01 червня 2018 року та рішення №1846-75-УП від 20 грудня 2019 року Зазимської сільської ради Броварського району Київської області ідентичні. Також звертає увагу на той факт, що постійною комісією з питань земельних відносин Зазимської сільської ради Броварського району Київської області 14 лютого 2019 року прийнято рішення та запропоновано сесії сільської ради надати ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відтак позивач вважає, що Зазимською сільською радою Броварського району Київської області під час повторного розгляду клопотання вх. №55 від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,06 га, яка розташована в межах с. Зазим`є, та прийняття рішення №1846-75- У від 20 грудня 2019 року, було позбавлено ОСОБА_1 гарантованого Конституцією права на отримання земельної ділянки, як учасника бойових дій. Повідомляє, що при зверненні ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з клопотанням вх. №55 від 16 травня 2018 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, були надані наступні документи: копія паспорту, копія ПН, копія посвідчення учасника бойових дій, копія графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування, як то передбачено ст. 118 Земельного кодексу України. А вибір вільної земельної ділянки, яка відображена на графічних матеріалах наданих до клопотання, на яку претендує ОСОБА_1 відбувався на підставі детального плану поєднаного з Генеральним планом села Зазим`є, а саме територією садибної житлової забудови та зіставивши з інформації з Публічної кадастрової карти, на якій відображені земельні ділянки, які внесені до Державного земельного кадастру.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 23.03.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, розташована в рекреаційній зоні, не відповідає вимогам затвердженої містобудівної документації, а тому відповідачем за результатами розгляду заяви позивача було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, передбачених нормами ЗК України.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 06.04.2020, представник позивача вказує, що під час прийняття рішення 1846-75-VІІ від 20 грудня 2019 року Зазимською сільською радою Броварського району Київської області в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в с. Зазим`є, не було дотримано вимоги ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Водночас, в оскаржуваному рішенні вказано, що зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території, яка Генеральним планом с. Зазим`є не передбачена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарський будівель та споруд (садибної забудови), що суперечить ст. 118 Земельного кодексу України.

Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).

Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.

За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/3741/20 Львівський окружний адміністративний суд.

Матеріали справи №640/3741/20 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та зареєстровано судом 03.02.2025.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.02.2025 визначено суддю для розгляду справи Чаплик І.Д.

Ухвалою від 10 лютого 2025 року справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами та запропоновано учасникам справи подати письмові пояснення щодо справи протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали.

Відповідачем 02.06.2025 подано до суду відзив, в якому відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, аналогічних викладеним у відзиві від 23.03.2020.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

11 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.

В додаток до вказаного клопотання надано: копію паспорту; копію ІПН; копію посвідчення учасника бойових дій; графічні матеріали.

Рішенням Зазимської сільської ради Броварського району Київської області №1164-49 від 01 червня 2018 року, відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Зазим`є, оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території, яка Генеральним планом с. Зазим`є не передбачена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (садибної забудови).

Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року у справі №826/9620/18, яке набрало законної сили 23 травня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення №1164-49 позачергової VIІ сесії від 01 червня 2018 року Зазимської сільської ради Броварського району Київської області в частині відмови у наданні дозволу громадянину ОСОБА_1 на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в межах села Зазим`є.

Зобов`язано Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути клопотання про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в межах села Зазим`є.

14 лютого 2019 року Постійна комісія з питань земельних відносин Зазимської сільської ради Броварського району Київської області повторно розглянула клопотання вх. №55 від 16.05.2018 ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована на території Зазимської сільської ради та додані до нього матеріали на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року по справі №826/9620/18 щодо повторного розгляду клопотання про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в межах с. Зазим`є.

Враховуючи те, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення надання її у користування, Комісія вирішила пропонувати сесії сільської ради надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до витягу з протоколу 62 позачергової сесії Зазимської сільської ради Броварського району Київської області VII скликання від 18 лютого 2019 року №62, винесено на голосування питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , однак рішення не прийнято.

20.11.2019 Броварським ВДВС у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № АСВП: 60658061, з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року у справі №826/9620/18.

На виконання вимоги державного виконавця Загорського Ю.Ю. (виконавче провадження №60658061 від 20.11.2019) вх. №973 від 17.12.2019 щодо зобов`язання Зазимської сільської ради повторно розглянути клопотання про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в межах с. Зазим`є, враховуючи, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року по справі №826/9620/18, клопотання ОСОБА_1 повторно розглядалося на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин від 14.02.2019 та на 62 позачерговій сесії Зазимської сільської ради від 18.02.2019, втретє розглянувши клопотання вх. №55 від 16.05.2018 ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована на території Зазимської сільської ради та додані до нього матеріали на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин від 17.12.2019, Зазимська сільська рада Броварського району Київської області рішенням від 20 грудня 2019 року №1846-75-VIІ відмовила ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Зазим`є, оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання земельна ділянка розташована на території, яка Генеральним планом с. Зазим`є не передбачена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (садибної забудови).

Не погоджуючись з вказаним рішення сільської ради, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах.

Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 ЗК України).

Згідно із частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема:

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

За правилами частини шостою, абзацу першого частини сьомої, частин дев`ятої, десятої статті 118 ЗК України в редакції, чинній станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного позивачем рішення, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Суд зазначає, що основним питанням при вирішенні таких спорів є перевірка та надання оцінки підставам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Як зазначено вище, Земельний кодекс України встановлює, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід обов`язково додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування земельної ділянки. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З цих матеріалів можна виявити обставини, що можуть бути підставами відмови за частиною шостою статті 118 ЗК України.

Так, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивач додав графічний матеріал з Публічної кадастрової карти України з зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що чітких критеріїв, як саме повинне бути зображено бажане місце розташування земельної ділянки у графічних матеріалах, що додаються до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, чинне законодавство не містить.

Зазначена позивачем земельна ділянка примикає до земельних ділянок, власниками яких є члени СТ «Зазим`є-18», що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року у справі 826/9620/18, яке набрало законної сили.

Як вбачається з графічних матеріалів, поруч з бажаною земельною ділянкою, яка вказана позивачем, розташована земельна ділянка з кадастровим номером 3221282800:06:015:0043, яка належить на праві приватної власності та відноситься до земель колективного садівництва, а також земельна ділянка з кадастровим номером 3221282801:06:015:0043, яка належить на праві приватної власності та відноситься за цільовим призначенням до земель для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби.

Водночас місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки відноситься до території земель рекреаційного призначення та зелених насаджень загального користування, що підтверджується викопіюванням з Генерального плану с. Зазим`є.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту (частина 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Отже, зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Обставин невідповідності Генерального плану с. Зазим`є вимогам законодавства позивачем не доведено і судом не встановлено.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок не передбачають надання громадянам земель рекреаційного призначення.

Отже, оскільки на час розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою місце розташування об`єкта (земельна ділянка орієнтовною площею 0,06 га) не відповідало вимогам генерального плану с. Зазим`є, суд погоджується із доводами відповідача, що у сільської ради були відсутні законні підстави для надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0600 га.

Відповідач з посиланням на долучені графічні матеріали з порталу Публічна кадастрова карта України стверджує, що земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою відноситься до земель рекреаційного призначення площею 3.3461 га, з кадастровим 3221282800:06:015:0026.

За таких обставин, до спірних правовідносин в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 802/1539/17-а, від 23 жовтня 2020 року у справі 3 802/1535/17-а, від 10 серпня 2022 року у справі № 160/999/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 1.380.2019.006998, від 22 лютого 2023 року у справі № 380/26033/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 580/2043/20.

Суд звертає увагу, що позивач у відповіді на відзив відповідача, жодним чином не заперечує обставину приналежності бажаної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, а стверджує про невідповідність рішення ради ст. 118 ЗК України в частині формулювання підстави відмови.

Також в світлі обставин, що склалися, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан, який з урахуванням наступних указів Президента України продовжує діяти.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 N 389-VIII (далі - Закон N 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" від 24.03.2022 N 2145-IX (далі - Закон N 2145-IX) внесено зміни, серед іншого, до ЗК України.

Зокрема, Розділ X "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктами 27 і 28.

У підпункті 5 пункту 27 Розділу X "Перехідних положень" ЗК України зазначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням ряду особливостей, зокрема: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом

Вказані зміни до ЗК України набрали чинності 07.04.2022.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного вбачається, що однією з умов способу захисту порушеного права особи, є те, що такий спосіб не повинен суперечити закону.

Згідно з положенням частин 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частини 1, 2 статті 242 КАС України).

Як можна виснувати з наведених норм, процесуальним законом не допускається ухвалення судом рішення про зобов`язання вчинити відповідача завідомо неправомірні дії, які суперечитимуть вимогам норм законодавства, чинних станом на момент ухвалення судового рішення.

Зокрема, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Повертаючись до згаданих вище змін, внесених до Земельного кодексу України Законом N 2145-IX, з їх змісту вбачається те, що із 07.04.2022 і до припинення (скасування) воєнного стану в Україні, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації (за винятком безоплатної передачі земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також безоплатної передачі у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом).

Отже, на момент розгляду і вирішення спору у цій справі, за заявленими позовними вимогами про зобов`язання Зазимську сільську раду Броварського району Київської області прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,0600 га, яка розташована в межах с. Зазим`є, діє Земельний кодекс України у редакції Закону N 2145-IX.

Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як наслідок, суд доходить висновку, що задоволення заявлених позовних вимог після 07.04.2022, тобто в період чинності заборонної норми, викладеної у Перехідних положеннях Земельного кодексу (а саме, підпункт 5 пункту 27), та зобов`язання суб`єкта владних повноважень діяти всупереч вимог закону, є недопустимим.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 380/11336/22.

Суд наголошує, що рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою приймається, за законодавством, що діє на час прийняття такого рішення суб`єктом владних повноважень, а не на час звернення із заявою щодо вирішення земельного питання.

Подібних висновків щодо необхідності застосування норм законодавства, чинних на час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, дійшов Верховний Суд і у постановах від 09.09.2020 у справі № 826/10971/16, від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 та від 24.01.2023 у справі № 600/5806/21-а

У контексті спірних правовідносин суд зауважує про помилковість обґрунтування позивачем своєї позиції посиланням на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2019 року у справі 826/9620/18, у якому, як він вважає, суд визнав наявність підстав для отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована в межах села Зазим`є, адже предметом перевірки суду у вказаній справі було рішення №1164-49 позачергової VIІ сесії від 01 червня 2018 року Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, з урахуванням того, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою заявою та доданими до неї графічними матеріалами, та відсутності підстави вважати, що відповідач належно розглянув заяву позивача від 11 травня 2018 року та наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення №1164-49 від 01 червня 2018 року.

Преюдиційне значення для суду мають саме обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, а не юридична оцінка цих обставин судом.

Такий висновок наведений Верховним Судом в постанові від 25.02.2025 в справі № 420/1414/24.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати, на підставі вимог статті 139 КАС України, при відмові в задоволенні позову, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (адреса місцезнаходження: 07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Широка, 6; ЄДРПОУ: 04363876) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України та абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.