Рішення № 129320840, 31.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дата ухвалення
31.07.2025
Номер справи
160/33289/24
Номер документу
129320840
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 рокуСправа №160/33289/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.11.2024 №046050007988 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року на підставі довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.11.2024 №046050007988 за наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.01.2024р. про переведення на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII, здійсненого відповідачем-2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24, пенсійним органом протиправно та безпідставно знов відмовлено позивачеві у переведенні на інший вид пенсії пенсію державного службовця, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 ще станом на час звернення з заявою від 16.01.2024р. про переведення на пенсію державного службовця набула таке право у розумінні приписів ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, бо досягла необхідного пенсійного віку 62 років, мала необхідний трудовий стаж понад 45 років та стаж державної служби понад 20 років станом на 01.05.2016р., при цьому з 01.01.2024р. позивач не працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби. При цьому відповідачем-2 також безпідставно не враховано надані разом із заявою позивача від 16.01.2024р. довідки Дніпровської митниці від 12.01.2024 №7.5-22/14 про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг державного службовця, надбавка за вислугу років) станом на січень 2024 року та від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати (надбавка за інтенсивність праці, надбавка за виконання особливо важливої роботи, премія, матеріальна допомога для оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань) для призначення пенсії особі, яка має не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, за грудень 2023 року, складені за формами, затвердженими пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 (далі - Постанова №1-3). Ніяких нормативних обмежень у видачі довідок за цією формою на час їх отримання та подачі позивачем до відповідача-1 не існувало, а тому відповідач-2 протиправно відмовив у призначенні пенсії позивачу за Законом України «Про державну службу». Крім цього, надані Позивачем 16.01.2024 (разом із заявою №231) довідки від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7 повністю відповідають вимогам Порядку №622, в редакції Постанови КМУ №823 від 12.07.2024. Водночас, зважаючи на зазначені у вищевказаних довідках про складові заробітної плати показники, згідно з ч.1 ст.37 Закону №3723-XII, 60% від загальної суми заробітної плати 32761,45 грн. (18950,00грн.+ 13811,45 грн.) складає 19656,87 грн., що є більшим за розмір пенсії, що позивач отримує наразі відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) у розмірі 11523,79 грн., відтак, викладені відповідачем-2 у спірному рішенні висновки про те, що переведення позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII призведе до зменшення розміру пенсії позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/33289/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

15.01.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області зараховано періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянуто заяву від 16.01.2024р. №231 щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII. Так, до стажу державної служби ОСОБА_1 зараховано періоди роботи з 30.10.1995 до 01.05.2016 у митних органах України, як стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом №889-VIII. Загальний страховий стаж позивача складає 45 років 11 місяців 19 днів, стаж державної служби станом на 01.05.2016 - 20 років 06 місяців 03 дні. Оскільки, вищевказаним рішенням суду на пенсійний орган не покладено зобов`язань щодо обчислення пенсії державного службовця на підставі довідок про заробітну плату від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби за грудень 2023 року та від 12.01.2024 № 7.5-22/14 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на січень 2024 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення від 29.11.2024 №046050007988 про відмову у переході з пенсії за віком, яку призначено відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком, відповідно Закону №889-VIII у зв`язку із зменшенням розміру пенсії. Також відповідачем-2 зазначено, що, на його думку, позовні вимоги у цій справі стосуються виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1976/24, тож позивач повинен був звернутися до суду з відповідними заявами в порядку виконання вказаного рішення суду відповідно до ст.ст.382, 383 КАС України, а не з новою позовною заявою.

16.01.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем висловлено позицію аналогічну викладеній у позовній заяві, та додатково зауважено на помилковість доводів відповідача-2 відносно того, що позовні вимоги у цій справі стосуються виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1976/24, тож позивач повинен був звернутися до суду з відповідними заявами в порядку виконання вказаного рішення суду відповідно до ст.ст.382, 383 КАС України, а не з новою позовною заявою. Так, предметом спору у справі №160/1976/24 було рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18.01.2024р. №046050007988 про відмову в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з підстав не врахування стажу роботи позивача в митних органах до стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу". Натомість, предметом спору у цій справі є нове рішення відповідача-2 від 29.11.2024р. №046050007988 про відмову в переведенні позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з інших підстав, зокрема, через недоцільність перерахунку пенсії, у зв`язку із зменшенням розміру пенсії. Отже, цей позов не стосується питання не виконання рішення суду у справі №160/1976/24, а стосується нового факту порушення прав позивача прийняття рішення від 29.11.2024 №046050007988 з підстав, які не були предметом спору у справі №160/1976/24.

23.01.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшла витребувана судом завірена належним чином копія пенсійної справи ОСОБА_1 .

10.02.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких підтримано позицію, висловлену у позовній заяві.

Відповідач-1 станом на час розгляду справи правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 29.07.2020р. отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону №1058-ІV.

16.01.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. №889-VIII.

До заяви позивачем надано довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.01.2024 року №7.5-22/7 та довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.01.2024 року №7.5-22/14.

18.01.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №04605007988, яким позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". При цьому у вказаному рішенні зазначено, що за даними трудової книжки позивача станом на 01.05.2016 року на посадах державної служби позивач не працювала, а тому підстави для переведення на пенсію за віком згідно із Законом №899-VIII відсутні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18.01.2024р. №04605007988, ОСОБА_1 оскаржила його у судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24 позовну заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18.01.2024 року №046050007988 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, а також зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України "Про державну службу" та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу від 10.12.2015р. №889-VIII; у задоволенні решти позовної заяви відмовлено.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24, яке набрало законної сили, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області зараховано періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу». Так, до стажу державної служби ОСОБА_1 зараховано періоди роботи з 30.10.1995 до 01.05.2016 у митних органах України, як стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію згідно із Законом №889-VIII, внаслідок чого загальний страховий стаж позивача складає - 45 років 11 місяців 19 днів, стаж державної служби станом на 01.05.2016р. - 20 років 06 місяців 03 дні.

Також на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянуто заяву позивача від 16.01.2024р. №231 про переведення на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII.

За наслідками повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.01.2025р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення від 29.11.2024 №046050007988 про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, яке обґрунтоване тим, що вищевказаним рішенням суду на пенсійний орган не покладено зобов`язань щодо обчислення пенсії державного службовця на підставі довідок про заробітну плату від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, за грудень 2023 року та від 12.01.2024 №7.5-22/14 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на січень 2024 року, відтак таке переведення призводить до зменшення розміру пенсії.

Незгода позивача з рішенням відповідача-2 від 29.11.2024 №046050007988 про відмову у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, а також у врахуванні при такому переведенні довідок про заробітну плату від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, за грудень 2023 року та від 12.01.2024 №7.5-22/14 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на січень 2024 року, виданих Дніпровською митницею, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Так, до 01 травня 2016 року діяло законодавство у сфері державної служби, яке передбачало право державного службовця на призначення пенсії на умовах, визначених статтею 37 Закону України Про державну службу від 19.12.1993 №3723-VIII.

У силу вимог статті 37 Закону №3723-VIII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Однак, з 01.05.2016 набрав чинності Закон України Про державну службу №889-VІІІ від 10.12.2015 (надалі - Закон №889-VІІІ).

У зв`язку з набранням чинності Закону №889-VІІІ, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.

За правилами пунктів 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою ст.37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Дотримання ОСОБА_1 вищевказаних вимог ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, а саме: досягнення необхідного пенсійного віку 62 роки, наявність необхідного трудового стажу понад 45 років та стажу державної служби понад 20 років станом на 01.05.2016р., відповідачами у справі не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).

Пунктом 2 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020р., чинній на момент звернення позивача з заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII) передбачено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII Про державну службу (далі - Закон) мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу:

- мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;

- займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3-1 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020) державні службовці, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу займали посади державної служби та які пенсію, призначену відповідно до Закону, не отримували з дати призначення до дня набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу, мають право на обчислення пенсії на умовах цього Порядку після звільнення з посади державної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020), пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Як передбачено пунктом 5 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020), форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.

Відповідно до п.6 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020) у разі ліквідації державного органу довідку видає орган, який є правонаступником, а в разі його відсутності чи перейменування (відсутності) посад, у тому числі відсутності відповідних посад державної служби, довідка видається у порядку, встановленому Мінсоцполітики за погодженням із Нацдержслужбою.

Відповідно до п.7 Порядку №622 (у редакції від 01.01.2020) у всіх випадках заробітна плата для призначення пенсії державного службовця враховується в межах установленої законом на день призначення пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

20.07.2024 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2024 р. №823, якою затверджені Зміни до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі Постанова №823).

Згідно з пунктом 3 Постанови №823 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 січня 2024 року.

Постановою №823 Порядок №622 доповнено пунктом 4-1, який передбачає, що для призначення пенсії державним службовцям, які працювали з 1 січня 2024 р. в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посади яких було класифіковано, заробітна плата визначається з урахуванням:

посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років у розмірах, установлених на дату звернення за призначенням пенсії (за посадою, передбаченою штатним розписом);

розмірів виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, визначених у середньомісячних сумах за період починаючи з 1 січня 2024 р. до місяця звернення особи. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у січні 2024 р., середньомісячна сума таких виплат визначається з розрахунку виплат за січень 2024 р. як за повний місяць.

Розмір посадового окладу визначається за останньою займаною особою посадою державної служби, передбаченою штатним розписом державного органу, на дату звільнення або звернення особи за призначенням пенсії.

Особам, які працювали на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, і мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, починаючи з 1 січня 2024 р. за вибором таких осіб визначається в середньомісячних сумах за період з 1 січня 2024 р. до місяця звернення особи або за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше 1 січня 2024 р., визначених за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) державної служби у штатному розписі державного органу, встановленою на основі класифікаційного коду, в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі за визначеним класифікаційним кодом. При цьому для осіб, які звернулися за призначенням пенсії у січні 2024 р., середньомісячна сума таких виплат визначається з розрахунку виплат за січень 2024 р. як за повний місяць.

Для призначення пенсії державним службовцям, які працювали з 1 січня 2024 р. у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посади яких було класифіковано, подаються довідки про:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років, які особа отримувала за останнім місцем роботи на державній службі, за формою згідно з додатком 1;

розміри виплат, зазначених в абзаці третьому цього пункту, які особа отримувала за останнім місцем роботи на державній службі, за формою згідно з додатком 2;

середньомісячний розмір виплат, визначений за вибором особи, відповідно до абзацу п`ятого цього пункту, за формою згідно з додатком 3.

Також Постановою №823 Порядок № 622 доповнено пунктом 4-2, яким передбачено, що для державних службовців, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та яких не було переведено на посади, передбачені штатним розписом, форму якого затверджено наказом Мінфіну від 28 січня 2002 р. №57 (з урахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 27 листопада 2023 р. № 661), або які звільнилися до 1 січня 2024 р. з таких органів, визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям здійснюється з урахуванням пункту 4 цього Порядку. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на 31 грудня 2023 р., а розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв, але не пізніше 31 грудня 2023 року.

Для призначення пенсії державного службовця таким особам та особам, які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби, подаються довідки про:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 4;

розміри виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, за останнім місцем роботи на державній службі за формою згідно з додатком 5;

розміри виплат, зазначених в абзаці шостому пункту 4 цього Порядку, за формою згідно з додатком 6.

Пунктом 5 Порядку №622 в редакції Постанови №823 передбачено, що довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-XII Про державну службу та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Разом з тим, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивачки з заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу) зміни до Порядку №622 внесені не були.

Водночас, форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII Про державну службу, затверджені Постановою від 17.01.2017 № 1-3 Правління пенсійного фонду України (далі - Постанова №1-3), а саме:

- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);

- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);

- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.

Як свідчать матеріали справи, Дніпровською митницею видано позивачеві довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 04.01.2024 року №7.5-22/7 та довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.01.2024 року №7.5-22/14.

Вказані довідки складені за формами, визначеними Постановою №1-3), що відповідачами не заперечується.

При цьому судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у врахуванні цих довідок при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, та при обчисленні такої пенсії, відповідно до оскаржуваного рішення відповідача-2 є відсутність зобов`язання пенсійного органу здійснити врахування цих довідок у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №160/1976/24. Однак, з цього приводу, суд зауважує, що обов`язок враховувати такі довідки виникає у пенсійного органу не у зв`язку із зобов`язанням суду, а на підставі та в силу закону, за наявності встановлених ним умов, які у даному випадку, як встановлено судом, було дотримано, тож будь-якого додаткового зобов`язання не вимагається.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо встановленої цією нормою заборони зворотної дії законів у часі.

Зокрема, у рішенні від 13.05.1997 №1-зп Конституційний Суд України зауважив, що норма статті 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України вказав на те, що принцип закріплений у статті 58 Конституції України треба розуміти так, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, у рішенні від 05.04.2001 №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Варто наголосити, що постанова КМУ №823 була офіційно опублікована 12.07.2024 року, а отже зміст цієї постанови не був проголошений наперед, а сама постанова КМУ №823 не могла вважатись такою, що відповідає критерію передбачуваності на час виникнення у відповідача обов`язку призначення та виплати пенсії за заявою позивача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги постанови КМУ №823 не можуть розповсюджуватися на спірні відносини, оскільки із заявою про переведення на пенсію на підставі Закону України Про державну службу позивач звернулась 16.01.2024 року і на той час діяло інше законодавство, відповідно до якого і видавалися довідки про розмір заробітної плати, що безпідставно не були враховані відповідачем-2 при прийнятті оскаржуваного рішення.

Суд також наголошує, що, аналізуючи надані пенсіонером документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, пенсійний орган, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинен діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

За наведених обставин, зважаючи на те, що оскаржуваним рішенням відповідача-2 безпідставно відмовлено у переведенні позивача з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, а також у врахуванні при такому переведенні довідок про заробітну плату від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, за грудень 2023 року та від 12.01.2024 №7.5-22/14 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця станом на січень 2024 року, виданих Дніпровською митницею, через що відповідач-2 дійшов помилкового висновку про зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 , суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.11.2024 №046050007988 та про його скасування, і, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року на підставі довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи на встановлення судом наявності у позивача права на переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, у зв`язку із дотриманням позивачем всієї сукупності вимог ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII для цього, а саме: досягнення необхідного пенсійного віку 62 роки, наявності необхідного трудового стажу понад 45 років та стажу державної служби понад 20 років станом на 01.05.2016р., що відповідачами у цій справі не заперечується та підтверджується матеріалами справи, а також враховуючи встановлення судом протиправності відмови відповідача-2 у врахуванні при такому переведенні довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7, через що відповідачем-2 було здійснено помилковий та необґрунтований висновок про зменшення розміру пенсії позивача внаслідок означеного вище переведення, суд доходить висновку, що здійснення такого переведення позивача з одного виду пенсії на інший - пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, - не передбачає дискреції пенсійного органу у цьому питанні.

Таким чином, суд, з метою відновлення порушеного права позивача, доходить висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Черкаській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року, з урахуванням довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024р. №7.5-22/14 та від 04.01.2024р. №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках.

Щодо дати, з якої слід здійснити переведення позивача з одного виду пенсії на інший, суд зазначає, що відповідно до абз.1 ч.3 ст.45 №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Оскільки, ОСОБА_1 звернулася до відповідача-1 з заявою про переведення її на інший вид пенсії саме 16.01.2024, то саме з цієї дати необхідно здійснити її переведення на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII, , з урахуванням довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024р. №7.5-22/14 та від 04.01.2024р. №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках.

Щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року, з урахуванням довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024р. №7.5-22/14 та від 04.01.2024р. №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року, з урахуванням довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024р. №7.5-22/14 та від 04.01.2024р. №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках, водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за наведених обставин, не є належним відповідачем щодо вказаних позовних вимог, тому у задоволенні таких позовних вимог до нього слід відмовити.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити позивачеві виплати призначеної пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII, з урахуванням виплачених сум, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо нарахування і виплати пенсії, на яку суд зобов`язав відповідача-2 перевести позивача цим рішенням, ще порушене не було, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань останнього підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 645,97грн.

Також у позовній заяві позивачем заявлена вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00грн., вирішуючи яку, суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.

Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі East/West Alliance Limited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, рішення від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, рішення від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, рішення від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України).

При цьому, у рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано копії:

- договору про надання правничої допомоги №б/н від 15.01.2024 року;

- розрахунку №2 використаного часу, гонорару та поточних витрат до договору про надання правової допомоги б/н від 15.01.2024р.;

- акту №2 від 17.12.2024р. приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги б/н від 15.01.2024 року;

- рахунку № 2 від 29.10.2024р.

Відповідно до розрахунку №2 використаного часу, гонорару та поточних витрат до Договору про надання правової допомоги б/н від 15.01.2024р., виокремлено наступні надані адвокатом послуги та погодинний розрахунок, а саме:

- попередня консультація сторони (13.12.2024) з приводу спірних правовідносин витрачено 1,5 години робочого часу - вартістю 1500,00грн.;

- підготовка позовної заяви до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та ГУ ПФУ в Черкаській області витрачено 6 годин робочого часу - вартістю 6 000,00грн.;

- підготовка копій документів у форматі PDF, що додані до позовної заяви витрачено 2 години робочого часу вартістю 1000,00грн.;

- професійне правниче супроводження процедури подання позовної заяви разом з додатками через систему Електронний суд витрачено 1 годину робочого часу - вартістю 1000,00грн.;

- розрахунок розміру судового збору та професійне правниче супроводження процедури оплати судового збору через систему Електронний суд витрачено 0,5 годин години робочого часу вартістю 500,00грн.

Акт виконаних робіт №2 від 17.12.2024 року до Договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 15.01.2024 містить перелік виконаних робіт з вартістю, що дублює розрахунок №2.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності у розумінні приписів п.3 ч.6 ст.12 КАС України, яка розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судового засідання, а також не містить великого обсягу досліджуваних доказів та не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, а, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу, а адвокат у судових засіданнях участі не брав.

Крім цього, з вищезазначеного акта виконаних робіт слідує, що частина робіт зазначених в акті, зокрема, підготовка позовної заяви до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та ГУ ПФУ в Черкаській області, підготовка копій документів у форматі PDF, що додані до позовної заяви, професійне правниче супроводження процедури подання позовної заяви разом з додатками через систему Електронний суд, розрахунок розміру судового збору та професійне правниче супроводження процедури оплати судового збору через систему Електронний суд охоплюється одним поняттям - підготовка позовної заяви, що включено окремим пунктом до переліку наданих послуг і суд не знаходить підстав для виділення їх в окремий вид послуг.

Також суд зауважує, що з матеріалів справи слідує, що позовна заява подана через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» безпосередньо самою ОСОБА_1 з її власного електронного кабінету і підписана її електронно-цифровим підписом, доказів того, що всі документи через підсистему «Електронний суд» формувалися та подавалися адвокатом відсутні.

При цьому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 10 000,00 грн. в цілому є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді. У поданих документах жодним чином не обґрунтовано вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та, виходячи з предмету спору та характеру спірних відносин, розгляду і вирішення справи як незначної складності у спрощеному позовному провадженні, тобто без проведення судових засідань, отже заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому не можуть бути стягнуті у заявленому розмірі.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправним рішенням відповідача-2 був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, який, як вказано вище, є належним у цій справі, понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн.

Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При цьому, суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 29.11.2024р. №046050007988 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України Про державну службу №889-VIII з 16 січня 2024 року, з урахуванням довідок про складові заробітної для призначення пенсії державного службовця, виданих Дніпровською митницею, від 12.01.2024р. №7.5-22/14 та від 04.01.2024р. №7.5-22/7, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в цих довідках.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, місцезнаходження: вул. Смілянська, буд.23, м. Черкаси, 18000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 645,97грн. (шістсот сорок п`ять гривень 97 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова

Часті запитання

Який тип судового документу № 129320840 ?

Документ № 129320840 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 129320840 ?

Дата ухвалення - 31.07.2025

Яка форма судочинства по судовому документу № 129320840 ?

Форма судочинства - Адміністративне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 129320840 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 129320840, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Судове рішення № 129320840, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 31.07.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 129320840 відноситься до справи № 160/33289/24

Це рішення відноситься до справи № 160/33289/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 129300815
Наступний документ : 129320841