Рішення № 129263524, 02.07.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31534/23

Провадження № 2/761/1426/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Тихій П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про захист честі, гідності, ділової репутації та спростовання недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві про захист честі, гідності, ділової репутації та спростовання недостовірної інформації.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у проваджені Окружного адміністративного суду м.Києва перебувала справа № 640/21571/21 за позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління ДПС у м.Києві, треба особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві про стягнення пені, інфляційних втрат та суми користування чужими грошовими коштами.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції від Головного управління ДПС у м.Києві надійшли додаткові письмові пояснення за підписом представника ОСОБА_2 , у яких було зазначено наступну інформацію:

« ОСОБА_1 ., будучи посадовою особою - директором Підприємства «Благодар» ВОІ СОІУ, у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. (із змінами та доповненнями), вимогами інших законодавчих актів, що регулюють питання оподаткування господарської діяльності в Україні, несе відповідальність за правильне ведення бухгалтерської та податкової звітності підприємства та результатів його роботи, повне відображення в обліку за звітний період доходів і витрат підприємства, а також за своєчасне нарахування та сплату в повному обсязі податків та обов`язкових зборів в державний бюджет України.

Святошинским районним судом м.Києва від 30.11.2020 р. у справі № 759/8286/15-к (пр. № 1-кп/759/20/20) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), уродженця м.Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, директор Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів України «Союз організацій інвалідів України», ПП «Дубекспо», та ПрАТ «Глазер-ЮН», раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191; ч.5 ст. 191; ч.2 ст. 209; ч.2 ст. 222; ч.1 ст. 366; ч.3 ст. 212 КК України.

Вироком Святошинского районного суду м.Києва від 30.11.2020 р. у справі № 759/8286/15-к (пр. № 1-кп/759/20/20) визнано винуватим у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191; ч.5 ст. 191; ч.2 ст. 209; ч.2 ст. 222; ч.1 ст. 366; ч.1 ст. 212 КК України та призначити йому покарання:

за ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 (два) роки 6 (шість) місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.2 ст. 209 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.1 ст. 212 КК України у виді штрафу дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк один рік;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 212 КК України у виді штрафу дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими на строк два роки - у зв`язку із закінченням строків давності;

за ч.2 ст. 222 КК України у виді штрафу п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 (два) роки;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.2 ст. 222 КК України у виді штрафу п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк один рік - у зв`язку із закінченням строків давності;

за ч.1 ст. 366 КК України у виді штрафу двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 366 КК України у виді штрафу двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у зв`язку із закінченням строків давності;

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності».

Як джерело такої інформації представник Головного управління ДПС у м.Києві послався на відкрий вирок суду, розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (ЄДРСР), у якому прізвище особи було знеособлене як «ОСОБА_1», але останній ототожнив її з ОСОБА_3 ..

Посилаючись на те, що поширена відносно нього відповідачем інформація є недостовірною та такою, що порушує його честь, гідність і ділову репутацію, позивач вважає, що така інформація підлягає спростуванню, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 30.10.2023 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 25.03.2025 р.закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав викладених в позові та інших поданих ним заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні з підстав викладених в поданих ним заявах по суті справи.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що у проваджені Окружного адміністративного суду м.Києва перебувала справа № 640/21571/21 за позовом Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України» до Головного управління ДПС у м.Києві, треба особа: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві про стягнення пені, інфляційних втрат та суми користування чужими грошовими коштами.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції від Головного управління ДПС у м.Києві надійшли додаткові письмові пояснення за підписом представника ОСОБА_2 , у яких було зазначено наступну інформацію:

« ОСОБА_1 ., будучи посадовою особою - директором Підприємства «Благодар» ВОІ СОІУ, у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. (із змінами та доповненнями), вимогами інших законодавчих актів, що регулюють питання оподаткування господарської діяльності в Україні, несе відповідальність за правильне ведення бухгалтерської та податкової звітності підприємства та результатів його роботи, повне відображення в обліку за звітний період доходів і витрат підприємства, а також за своєчасне нарахування та сплату в повному обсязі податків та обов`язкових зборів в державний бюджет України.

Святошинским районним судом м.Києва від 30.11.2020 р. у справі № 759/8286/15-к (пр. № 1-кп/759/20/20) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), уродженця м.Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , освіта вища, директор Підприємства «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів України «Союз організацій інвалідів України», ПП «Дубекспо», та ПрАТ «Глазер-ЮН», раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191; ч.5 ст. 191; ч.2 ст. 209; ч.2 ст. 222; ч.1 ст. 366; ч.3 ст. 212 КК України.

Вироком Святошинского районного суду м.Києва від 30.11.2020 р. у справі № 759/8286/15-к (пр. № 1-кп/759/20/20) визнано винуватим у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191; ч.5 ст. 191; ч.2 ст. 209; ч.2 ст. 222; ч.1 ст. 366; ч.1 ст. 212 КК України та призначити йому покарання:

за ч.2 ст. 15, ч.5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 (два) роки 6 (шість) місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.5 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.2 ст. 209 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності;

за ч.1 ст. 212 КК України у виді штрафу дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк один рік;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 212 КК України у виді штрафу дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими на строк два роки - у зв`язку із закінченням строків давності;

за ч.2 ст. 222 КК України у виді штрафу п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 (два) роки;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.2 ст. 222 КК України у виді штрафу п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк один рік - у зв`язку із закінченням строків давності;

за ч.1 ст. 366 КК України у виді штрафу двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

На підставі ч.5 ст. 74, п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання за ч.1 ст. 366 КК України у виді штрафу двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у зв`язку із закінченням строків давності;

На підставі ч.1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності».

Позивач зазначає, що як на джерело такої інформації відповідач послався виключно на вирок суду, розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у якому прізвище особи було знеособлене як «ОСОБА_1», але відповідач ототожнив її саме з позивачем.

Відповідно до статті 10 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів, що передбачає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно з ч.4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Спростування здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).

Частиною 2 статті 302 ЦК України передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свободі обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

З огляду на п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

В абзаці 2 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказується, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

З огляду на абз.6 п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» згідно з частиною третьою статті 277 ЦК (435-15) негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Як вбачається з пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з положеннями статті 277 ЦК (435-15) і статті 10 ЦПК (1618-15) обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Разом з тим, за приписами частин першої, третьої статті 12, статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог статей 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, в результаті аналізу вказаних правових норм, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до наступних висновків.

Так, як було вже зазначено, у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність обставин, серед яких є те, що поширення інформації має порушувати особисті немайнові права, тобто або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджати особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 576/1319/17, посилання на презумпцію недостовірності поширеної інформації, яка покладає обов`язок довести, що інформація є достовірною, саме на відповідача, є безпідставним, оскільки частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, виключена з ЦК України на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014 р.

Так, суд вважає, що під час судового розгляду позивач не надав переконливих доказів недостовірності інформації, яку він має намір спростувати, а на конкретне запитання суду про те, чи існує стосовно нього вирок у зазначеній справі, уникав прямої відповіді, але зрештою визнавши, що обвинувальний вирок Святошинского районного суду м.Києва від 30.11.2020 р. у справі № 759/8286/15-к (пр. № 1-кп/759/20/20), стосується саме його, і в ньому дійсно зазначені обставини які він просить визнати недостовірними в даній цивільній справі.

З врахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позивач не довів недостовірності поширеної щодо нього відповідачем інформації. При цьому, вирок суду, на який послався відповідач, дійсно існує, розміщений у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не був скасований, а обставини зазначені в ньому (час, місце, суть подій, суб`єкти) узгоджуються з відомостями, які прямо вказують на позивача.

Суд критично оцінює доводи позивача, який, маючи можливість спростувати ідентифікацію себе як «ОСОБА_1», у вказаному вироку суду, фактично цього не зробив. Водночас, об`єктивні дані свідчать про обґрунтовану впевненість відповідача у тому, що вирок стосується саме ОСОБА_1 , а не іншої особи.

При цьому, відповідач, надаючи суду пояснення у справі № 640/21571/21, керувався текстом вироку, розміщеного в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який був ухвалений у відкритому судовому засіданні. Обсяг інформації, викладеної у відкритому доступі, дозволяв обґрунтовано встановити особу, якої стосується вирок суду, навіть без зазначення повного прізвища, імені, по-батькові. Обставини вироку узгоджувалися з іншими відомими відповідачу даними, зокрема - з судових рішень, ухвалених за участю позивача та інформації з офіційних баз даних ДПС.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що спірна інформація не була поширена відповідачем у публічному просторі; її було надано виключно в межах судового провадження; вона була доведена лише до відома суду та сторін у справі № 640/21571/21; відповідач діяв у рамках реалізації свого процесуального права; інформація була процитована з офіційного джерела - Єдиного державного реєстру судових рішень.

При цьому, позивачем не було спростовано оспорювану ним інформацію та не доведено належними і допустимими доказами її недостовірності.

У справі № 428/3780/20-ц Верховний Суд зазначив, що інформація, яка поширена відповідачем, у силу норми статті 62 Конституції України не може вплинути на право позивача вважатися невинуватим, поки його вину не буде доведено в установленому законом порядку. Захист честі і гідності у цьому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад шляхом реалізації права на відповідь.

Крім того, на переконання суду, подання пояснень у судовому процесі не є «поширенням недостовірної інформації» в розумінні ст. 277 ЦК України, якщо воно відбувається в рамках захисту прав та інтересів. Тому і зобов`язання спростовувати таку інформацію є юридично безпідставним.

Вказане висновок підтверджується, зокрема постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.07.2023 р. у справі № 341/1988/21.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що інформація, поширена відповідачем: має джерело в офіційному документі; відповідає дійсності (або принаймні є обґрунтованою); не поширювалася публічно; не порушила прав позивача у спосіб, що підлягає судовому захисту.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, а саме щодо недостовірності поширеної щодо нього відповідачем інформації, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про захист честі, гідності, ділової репутації та спростовання недостовірної інформації.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: