Рішення № 129232219, 15.07.2025, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/7138/25

Провадження № 2/686/3471/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

головуючого судді Палінчака О.М.,

при секретарі Цибульській Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Хмельницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей,

встановив:

17 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору службу у справах дітей Хмельницької міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дітей.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. Від шлюбу у сторін є двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 за власним бажанням перестала сумісно проживати з позивачем та змінила своє місце проживання, проживаючи чи у своїх батьків або своєї сестри, наразі достовірно це невідомо, однак зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Спільні з відповідачкою діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилися проживати з позивачем та на даний час проживають за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується договором оренди квартири та актом від 14 лютого 2025 року. Наразі відповідачка не усвідомлює, що спільні діти з позивачем постійно потребують матеріальних щоденних витрат на нормальне харчування, побутову хімію, одяг, кишенькові витрати тощо а відмовляється їх добровільно надавати в будь якому розмірі. Оскільки ОСОБА_2 не надавала будь якої матеріальної допомоги на утримання спільних дітей, позивач звертався з позовом до суду про стягнення аліментів на утримання дітей. На сьогоднішній день відповідно до довідки у виконавчому провадженні № 7928753 за відповідачкою рахується заборгованість зі спати аліментів яка становить 171229 грн. 37 коп. На даний час позивач самостійно здійснює утримання дітей та піклується про них особисто.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення даного факту необхідно позивачу для отримання відповідної соціальної допомоги.

Ухвалою суду від 21 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

02 квітня 2025 року представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору служби у справах дітей Хмельницької міської ради подала до суду письмові пояснення з приводу позову, у яких просить суд прийняти законне і обґрунтоване рішення, першочергову увагу просила приділити забезпеченню прав та інтересів дітей, розгляд справи просила проводити у її відсутності.

25 квітня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, не заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вказала, що вона дійсно не приймає участь в утриманні та вихованні дітей, розгляд справи просила проводити у її відсутності.

10 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій зазначив ще одну позовну вимогу надати позивачу право на реєстрацію права проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою свого місця реєстрації.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_5 подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримав.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду повідомлена належним чином.

Представниця третьої особи, яка не заявляєсамостійних вимогна предметспору -служби усправах дітейХмельницької міськоїрадив судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду повідомлена належним чином.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши наданні докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Об`єктивно встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2007 року, який рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 квітня 2022 року у справі № 686/2755/22 було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 20.05.2022 року.

Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 липня 2022 року у справі № 686/4977/22 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментина утриманнядітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.02.2022 року і до повноліття старшої дитини (набрало законної сили 09.08.2022 року). Також, даним рішенням суду встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що діти проживають з батьком і знаходиться на його утриманні, що підтверджується довідкою № Н-03-7004 виданою 07.02.2022 року Відділом реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради (арк. спр. 4).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по ВП 7628753, заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання їх дітей станом на 01.01.2025 року становить 171229 грн. 37 коп.

Відповідно до копії акту від 14.02.2025 року УМК «Дубове», за адресою: АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Отже, у справі, яка є предметом судового розгляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання дітей. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дітей. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківськихправ (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В даній справі позивач просить суд встановити факт самостійного виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Отже,суд приходитьдо висновкущодо відмовиу задоволеннівимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дітей.

Щодо вимоги позивача про надання позивачу права на реєстрацію права проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою свого місця реєстрації, то судом встановлено, що до позову позивачем додано копію договору оренди об`єкту нерухомості у фізичної особи від 02.02.2025 року, згідного якого ОСОБА_1 орендує квартиру АДРЕСА_4 , а також, копію акту від 14.02.2025 року УМК «Дубове», за адресою: АДРЕСА_3 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у нього місця реєстрації його проживання із зазначенням адреси, також і адреси місця реєстрації його дітей, яка була б відмінна від адреси місця реєстрації його проживання. Не доведено неможливості його, як батька, проводити реєстрацію місця проживання його дітей разом з ним (відмови компетентного органу у здійсненні такої реєстрації).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного,невизнаного абооспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява № 22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30 жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19 лютого 1998 року, пункт 106).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 не довів порушення, невизнання чи осопорення його права на реєстрацію місця проживання його дітей разом з ним, тому у задоволенні вимоги позивача про надання йому права на реєстрацію права проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою свого місця реєстрації, суд відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Хмельницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання дітей - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18 липня 2025 року.

Суддя: О.М. Палінчак