Рішення № 129222741, 30.07.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/15842/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молодецького Р.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, яка полягає у не проведенні виплати позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 15.04.2023 по 11.12.2024;

- зобов`язати відповідача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції з 15.04.2023 по 11.12.2024, з урахуванням норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України за шість місяців та постанови Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, виходячи з розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача в сумі 281453,90 грн (двісті вісімдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні дев`ять копійок).

В обґрунтування позовної заяви позивач вказував, що у день звільнення зі служби 14.04.2023 не було проведено повного розрахунку при звільненні зі служби в поліції, а проведено повний розрахунок лише 11.12.2024, а тому позивач має право на проведення повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, передбаченого приписами статтею 117 КЗпП України.

Ухвалою від 06.01.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

21.01.2025 до суду надійшов відзив Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на позов. У відзиві відповідач зазначив, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Отже Департамент зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23, тому позовна вимога про стягнення з Департаменту на його користь середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 не підлягає задоволенню, оскільки виконання Департаментом судового рішення на користь позивача замінило зобов`язання виплати заборгованості із заробітної плати.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Національній поліції України.

На підставі рапорту ОСОБА_1 від 03.04.2023 наказом Департаменту від 07.04.2023 № 195 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 14.04.2023 з виплатою компенсації за 08 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23, яке набрало законної сили 04.12.2024, визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: за 2021 рiк 20 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки; за 2022 рiк 30 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки та 15 діб додаткової вiдпустки за вислугу років, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 14.04.2023 та зобов`язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: за 2021 рiк 20 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки; за 2022 рiк 30 діб щорiчної основної оплачуваної вiдпустки та 15 діб додаткової вiдпустки за вислугу років, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 14.04.2023.

На виконання рішення суду від 19.09.2024 у справі № 440/15324/23 відповідач 11.12.2024 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 96381,47 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою та не заперечується відповідачем.

Оскільки, на думку позивача, відповідач протиправно не здійснив перерахунок та виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з такого.

Частиною другою статті19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату звільнення позивача зі служби, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду 26.06.2019 прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Разом з тим, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.

За обставин цієї справи, позивачу на виконання рішення у справі №440/15324/23 виплачена компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 96381,47 грн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд у пунктах 53-55 вказав, що стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

До 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

У період з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

За обставин цієї справи з урахуванням висновку Верховного Суду, суд робить висновок, що у період з 15.04.2023 по 15.10.2023 спірні правовідносини регулюються вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, тому максимальний розмір грошового забезпечення за який можуть бути виплачені кошти за наявності підстав, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 184 календарних дні.

Процедуру проведення вказаного розрахунку визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за лютий, березень 2023 року, середній заробіток позивача за два останніх повних місяці перед звільненням з військової служби становив 45620,32 грн; середньоденний заробіток - 1546,45 грн.

Обраховуючи суму коштів, належних до виплати позивачу, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 береться кількість днів за шість місяців з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно, що становить 184 календарних днів та дорівнює 284546,80 грн.

Таким чином, враховуючи частину 2 статті 9 Кодексу адміністративного суду України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців (з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно) у сумі 284546,80 грн.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню із одночасним виходом за межі позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (код ЄДРПОУ 43305056, вул. Академіка Богомольця, 10, м .Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024.

Стягнути з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2023 по 11.12.2024 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців (з 15.04.2023 по 15.10.2023 включно) у сумі 284546,80 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р.І. Молодецький