Рішення № 129167249, 21.07.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24208/21

провадження № 2/753/3977/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сирбул О. Ф.

при секретарі Безатосної А. А.

представників позивача ОСОБА_3, Ковінько Н. М.

представника відповідача Кисіль А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»(далі по тексту - відповідач, АТ «ДПЗКУ») про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 15.02.2021 відповідач прийнятий на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ». У вересні 2021 року позивач у зв`язку із погіршенням стану здоров`я звернувся до лікарні та не виконував свої посадові обов`язки, оскільки в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 перебував на амбулаторному лікуванні в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», про що одразу повідомив представника відповідача, яка безпосередньо веде табель обліку використання робочого часу. Після одужання позивач надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі в період з 20.09.2021 по 07.10.2021. Однак, 22.10.2021 позивач не зміг виконувати посадові обов`язки, оскільки йому повідомили про звільнення за прогул. Позивач зазначає, що був відсутній на робочому місці в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 з поважної причини, оскільки хворів та проходив лікування в амбулаторному порядку, на підтвердження чого він надав медичну довідку та письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі. Зазначені обставини є поважними причинами відсутності на робочому місці та не можуть бути підставами для звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Звільнення відбулось з порушенням порядку отримання згоди первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, оскільки його завчасно не повідомили про те, що первинною профспілковою організацією відповідача розглядалось подання про його звільнення. Зазначає, що в день звільнення позивача дійсно запросили на засідання первинної профспілкової організації, однак йому було невідомо, які питання винесені на розгляд, тому був позбавлений можливості підготуватись до розгляду подання про його звільнення. Звільнення відбулось з порушення строку притягнення до дисциплінарної відповідальності, який передбачений ст. 148 КЗпП України, оскільки наказ про звільнення ухвалено лише 22.10.2021, а позивач був відсутнім на робочому місці з 20.09.2021.

На підставі викладеного просить визнати неправомірним наказ АТ «ДПЗКУ» № 1039-К від 22.10.2021 про звільнення позивача за прогул, поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ». Також просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2021 року до дня поновлення на роботі. Позивач також просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 75 000,00 грн, оскільки неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань, він безпідставно втратив джерело доходу та можливості забезпечувати матеріально свою родину. Звільнення з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України створюють негативне враження на роботодавців, тому позивач не має можливості працевлаштуватися на аналогічну посаду з достатнім рівнем заробітку.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «ДПЗКУ» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Ковінько Н. М., подану в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року залишено без змін.

Постановою Верховоного Суду від 20 листопада 2024 року скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2025 року матеріали вищезазначеної цивільної справи надійшли на адресу Дарницького районного суду м. Києва та у встановленому ЦПК України порядку передані у провадження судді Сирбул О. Ф. 14.01.2025.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15.01.2025 відкрито провадження у вказаній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

30.01.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідно до пункту 5.1. розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників апарату управління публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», затверджених наказом ПАТ «ДПЗКУ» від 27 лютого 2018 року № 87 (далі - Правила внутрішнього трудового розпорядку), тривалість робочого часу працівників апарату управління встановлена 40 годин на тиждень з двома вихідними днями: субота і неділя. Час початку і закінчення роботи, перерва для відпочинку і харчування встановлюється таким чином: - початок роботи: о 9-й годині; - закінчення роботи: о 18-й годині, у п`ятницю - о 16-й годині 45 хвилин; - перерва на відпочинок і харчування: 45 хвилин (з 13.00 до 13.45). ОСОБА_1 був ознайомлений із Правилами внутрішнього трудового розпорядку, про що свідчить його підпис в Журналі з ознайомленням працівників із регламентуючими документами. Однак, не зважаючи на це, в порушення вимог Кодексу законів про працю України та Правил внутрішнього трудового розпорядку заступник директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_1 був відсутній на роботі у період з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин. Факт відсутності заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_1 у період з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин підтверджується, зокрема, актами «Про відсутність на роботі Романа Гайдара» від 20.09.2021, 21.09.2021, 22.09.2021, 23.09.2021, 24.09.2021, 27.09.2021, 28.09.2021, 29.09.2021, 30.09.2021, 01.10.2021, 04.10.2021, 05.10.2021, 06.10.2021, 07.10.2021, які складено працівниками АТ «ДПЗКУ», поясненнями ОСОБА_1 від 22.10.2021 Листом Управління виконавчої дирекції ФССУ у м. Києві від 25.10.2021 № 7806-6. Також факт відсутності позивача на роботі у період з 20.09.2021 по 07.10.2021 підтверджується і не заперечується самим позивачем (його представником) у позовній заяві. Із урахуванням вимог пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Відповідно до пункту 5.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку прогулом вважається відсутність на роботі без поважної причини більше трьох годин протягом робочого дня. Прогул є підставою для звільнення працівника. Зважаючи на порушення заступником директора департаменту торгівельної діяльності ОСОБА_1 трудової дисципліни, Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства, вимог Кодексу законів про працю України та вчинення ним прогулу без поважних причин, АТ «ДПЗКУ» в особі в.о. голови правління В. Коваленка, у встановлені законодавством строки прийнято рішення про звільнення заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ» та в день звільнення ознайомлено з наказом про звільнення під підпис. На підтвердження причин відсутності позивача на робочому місці разом із позовною заявою надано до суду довідку (без номеру та дати видачі) Товариства з обмеженою відповідністю «Інститут проблем терапії» (ІК 34763553), що нібито ОСОБА_1 у період з 20.09.2021 по 07.10.2021 перебував у медичному центрі «Інститут проблем терапії» з діагнозом ерозивний гастрит, хронічний панкреатит в стадії загострення, підагричний артрит. Однак, звертаємо увагу, що така довідка не є належним доказом у справі з огляду на наступне. По-перше, вимоги до документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи передбачено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 13.11.2001 № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі по тексту - Інструкція № 455). Відповідно до п. 1.1, п. 1.2 вказаного нормативно-правового акта тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 (вказані пункти-винятки не стосуються позивача). Таким чином, поважність причин відсутності позивача на місці несення служби в даному випадку повинна бути належним чином документально оформлена, а саме листком непрацездатності, який є єдиним офіційним документом, що дозволяє бути відсутнім на роботі у зв`язку із хворобою. При цьому, як встановлено судами, позивач не підпадає під випадки, обумовлені пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції. По-друге, довідка не містить інформації, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні та не міг за станом здоров`я відвідувати роботу і виконувати свої службові обов`язки. Опосередковано висновок про те, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні можна зробити лише з рекомендацій лікаря, які зазначено в графі «Рекомендовано» - «продолжить лечение в амб. условиях». Також, відповідно до п. 2.2. Інструкції № 455 при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 15 календарних днів. Якщо непрацездатність триває понад 15 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК. Таким чином, позивач був відсутній на роботі без поважних причин 18 днів, листка непрацездатності продовженого у встановленому порядку не надав, а отже, не довів належними доказами поважність причин своєї відсутності. Враховуючи зазначене, довідка ТОВ «Інститут проблем терапії» не відповідає вимогам Інструкції про порядок видачі документів, оскільки не є листком непрацездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, та не підтверджує поважність причин відсутності на робочому місці 18 днів ОСОБА_1 у період з 20.09.2021 по 07.10.2021. Також, підтвердженням того факту, що листок непрацездатності не видавався є наданий суду представником позивача лист-відповідь ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22.11.2021 б/н, де зазначено, що у період звернення ОСОБА_1 листки непрацездатності не видавались. Враховуючи, що листок непрацездатності ТОВ «Інститут проблем терапії» мало видати до 01.10.2021 р., то згідно з вказаної норми у медичної установи було право продовжити та закрити листок непрацездатності ОСОБА_1 після 01.10.2021. Тобто, оскільки позивач хворів з 20.09.2021, то ТОВ «Інститут проблем терапії» мало право видати паперовий листок непрацездатності, однак з незрозумілих причин цього не було зроблено, а видано довідку невстановленого зразка. Отже, наявні обґрунтовані підозри вважати, що зазначена довідка була сформована «заднім числом», що заборонено законодавством. Отже, лист-відповідь ТОВ «Інститут проблем терапії» від 22.11.2021 б/н є необґрунтованим та не спростовує обов`язку видачі ОСОБА_1 листка непрацездатності у період його звернення до медичної установи, у разі наявності для цього умов. АТ «ДПЗКУ» направлено лист від 22.10.2021 № 130-1-19/3993 за підписом в.о. голови правління В. Коваленка до профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «ДПЗКУ» з проханням надати згоду на звільнення у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП заступника директора департаменту торгівельної діяльності ОСОБА_1 22.10.2022 відбулося засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «ДПЗКУ» на якому був присутній ОСОБА_1 . Всебічно дослідивши наявні матеріали та ознайомившись з письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 22.10.2021 комісія прийняла рішення надати дозвіл на звільнення позивача у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП. Лист в.о. голови ППО АТ «ДПЗКУ» від 22.10.2021 № 152/ППО «Про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин». Позивач на підтвердження поважності причини відсутності на роботі в період 20.09.2021 по 07.10.2021, тобто за 18 календарних днів, повинен був надати відповідачу саме листок непрацездатності, виданий лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, оскільки перебував на лікуванні понад 10 днів. Надана позивачем довідка може лише підтверджувати факт звернення позивача до медичного закладу, однак не підтверджує його непрацездатність і неможливість протягом 18 календарних днів з`явитися на робоче місце. В свою чергу, належним та допустимим доказом перебування на стаціонарі може бути тільки «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затверджена наказом МОЗ від 14.02.2012 № 110. В свою чергу ні позивач, ні ТОВ «Інститут проблем терапії» на адвокатський запит вказану виписку не надав. Отже, замість довідки невстановленого зразка позивач мав надати роботодавцю листок непрацездатності, як доказ поважності причин відсутності на робочому місці, а в підтвердження перебування на денному стаціонарі позивач мав надати виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, а не лист ТОВ «Інститут проблем терапії». Враховуючи вказане, відповідач вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин відсутності на роботі протягом 18 днів, оскільки надана позивачем довідка та лист ТОВ «Інститут проблем терапії» є недостовірними, неналежними та недопустимими доказами по справі. Також, АТ «ДПЗКУ» заперечує щодо вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства. АТ «ДПЗКУ» вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим і неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), їх обсягом та не підтверджується будь-якими доказами.

На підстві наведеного просив відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.

17.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому зазначає, що матеріали справи містять докази, які підтверджують звернення позивача за медичною допомогою до ТОВ «Інститут проблем терапії» та його перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року в медичному центрі ТОВ «Інститут проблем терапії», а також інформування представника відповідача про дані обставини. Після одужання позивач надав представнику відповідача медичну довідку, а також письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі у період із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року. Крім того, ТОВ «Інститут проблем терапії», у відповідь на адвокатський запит представника відповідача від 30.01.2025, було повідомлено, що: ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в медичному центрі «Інститут проблем терапії» з 20.09.2021 по 07.10.2021. ОСОБА_1 знаходився на денному стаціонарі. В свою чергу, позивач 20.09.2021, в перший день відсутності, проінформував роботодавця про причини своєї відсутності на робочому місці, після одужання надав довідку, з якої вбачається, що він перебував на лікуванні у зазначеному медичному закладі з 20.09.2021 по 07.10.2021 з діагнозом: «Ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит», а також наявне підтвердження ТОВ «Інститут проблем терапії» про його перебування на денному стаціонарі та, відповідно, отримання медичної допомоги у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Отже, в своїй сукупності обставини справи, які документально підтверджені, не можуть вказувати на відсутність позивача на робочому місці без поважних причин. З огляду на зазначене, позивач наголошує, що наказ відповідача № 1039-К від 22.10.2021 року «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » є неправомірним, а звільнення ОСОБА_1 незаконним. За таких обставин з метою поновлення порушених прав позивача його має бути поновлено на роботі, а також стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Так, в результаті незаконного звільнення ОСОБА_1 переніс моральні та душевні страждання та має право на відшкодування моральної шкоди. Неправомірні діі відповідача призвели до душевних хвилювань повивача, який фактично безпідставно та раптово втратив джерело доходу та забезпечення своєї родини. Позивач, розраховуючи на те, що буде отримувати свою заробітну плату, планував відпустку зі своєю родиною на період новорічних свят. Однак, зазначені плани були відмінені. Що безспірно понесло негативниий вплив на позивача та його родину. Крім того, через те, що звільнення з роботи відбулось з підстав, що створюють негативне враження на роботодавців, ОСОБА_1 до цього часу не може знайти роботу, гідну його професійним навичкам та рівню заробітної плати, що в свою чергу призвело до тривог щодо матеріального забезпечення сім`ї позивача. Також, дії відповідача призвели до того, що ділова репутація позивача зазнала суттєвої шкоди. ОСОБА_1 займав керівні посади та наразі шукає роботу із аналогічними повноваженнями. Однак, ця ситуація негативно впливає на розгляд роботодавцями його кандидатури на вакантні посади, адже складається враження, що він не є відповідальним керівником, що в свою чергу дуже впливає на його моральниий стан та призводить до душевних страждань. Враховуючи всі перелічені вище фактори, позивачу було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 75 000 гривень, що фактично дорівнює розміру його однієї заробітної плати. Представник позивача просила задовольнити позов в повному обсязі.

04.02.2025 від представника підповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

26.02.2025 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 26.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відзив на позовну заяву, відповідно до ст. 178 ЦПК України.

Ухвалою суду від 26.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено відповідь на відзив, відповідно до ст. 179 ЦПК України.

Ухвалою суду від 26.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів, відповідно до ст. 83 ЦПК України.

Ухвалою суду від 26.02.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача про долучення доказів, відповідно до ст. 83 ЦПК України.

У судовому засіданні 25.03.2025 представники позивача виступили зі вступною промовою, позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позові, вважають дії відповідача неправомірними та просили задовольнити позов в повному обсязі.

У судовому засіданні 25.03.2025 представник відповідача виступив зі вступною промовою, вказав, що звільнення відповідача було здійснено законно, позивач розумів свій графік роботи, проте був відсутній на роботі без поважної причини. В матеріалах справи наявні докази того, що позивач не звертався до медичних закладів. Після того як позивач з`явився на роботі він надавав пояснення за 18 днів прогулів та надав довідку у якій не зазначено, що позивач перебував на амбулаторному лікарняному, враховуючи всі зібрані матеріали, позивача було законно звільнено. В матеріалах справи відсутня довідка про перебування позивача на стаціонарному лікуванні. Просив відмовити у задоволенні позову.

16.04.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

22.04.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення та лист з медичного центру.

Ухвалою суду від 22.04.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено додаткові пояснення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22.04.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, керуючись ст. 127 ЦПК України поновлено представнику відповідача строк для подачі доказів та долучено додаткові пояснення з листом з медичного центру до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22.04.2025 представник позивача надав додаткові пояснення.

У судовому засіданні 22.04.2025 представник відповідача надав додаткові пояснення.

24.06.2025 від представника позивача надійшла промова у судових дебатах.

25.06.2025 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких наявне клопотання про поновлення строку на подання доказів та долучення цих доказів.

Ухвалою суду від 25.06.2025 в задоволенні клопотання Кисіля А. В., який діє в інтересах АТ «ДПЗКУ» про поновлення строку для долучення доказів, долучення нового доказу в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до АТ «ДПЗКУ» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Письмові докази долучені до клопотання представника відповідача АТ «ДПЗКУ» - Кисіля А. В. від 25 червня 2025 року, які надійшли через систему «Електронний суд» 25 червня 2025 року - залишено без розгляду. Подані докази повернуто представнику відповідача АТ «ДПЗКУ» - Кисілю А. В.

15.07.2025 від представника відповідача надійшла промова у судових дебатах.

Ухвалою суду від 21.07.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено промову у судових дебтах представника відповідача.

Вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні підстави.

Згідно зі ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матерільної) та моральної шкоди іншій особі (п.1, 3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що 15.02.2021 ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ».

Із 20 вересня до 07 жовтня 2021 року ОСОБА_1 не виконував службові обов`язки у зв`язку із проходженням медичного лікування. Про причини своєї відсутності повідомив роботодавця 20 вересня 2021 року в телефонному режимі і зобов`язався надати докази на підтвердження зазначених ним обставин.

08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та на підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року (а. с. 14, том 1).

З відповіді на адвокатський запит адвоката Куценко Я. М., від 22.11.2021 наданої ТОВ «Інститут проблем терапії», відомо, що ТОВ «Інститут проблем терапії» мав право на видачу листів непрацездатності з 01 жовтня 2021 року, а електронний підпис для видачі листка непрацездатності лікар ОСОБА_2 отримала 11 листопада 2021 року, тому на період лікування ОСОБА_1 йому була видана довідка про перебування на лікуванні згідно з вимогами чинного законодавства України (а. с. 16, том 1).

В матеріалах справи наявні акти від 20.09.2021, 21.09.2021, 22.09.2021, 23.09.2021, 24.09.2021, 27.09.2021, 28.09.2021, 29.09.2021, 30.09.2021, 01.10.2021, 04.10.2021, 05.10.2021, 06.10.2021, 07.10.2021 про відсутність працівника ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня з 09:00 до 18:00 (а. с. 102-115, том 1).

22.10.2021 ОСОБА_1 надав письмові пояснення, що в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 знаходився на лікуванні в медичному центрі. Довідка про його лікування була передана до департаменту управління персоналом. Довідка згідно чинного законодаства має юридичну силу (а. с. 101, том 1).

22.10.2021 представник відповідача звернувся до в.о. голови Профспілкового комітету первинної профспілкової організації АТ «ДПЗКУ» Н. Рибець з поданням за № 13с-1-19/3993 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, яке було розглянуто Профкомітетом на засіданні 22.10.2021 у присутності ОСОБА_1 та за результатами розгляду якого ухвалене рішення за вих. № 152/ППО про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі, зазначеної в поданні (а. с. 116-117, том 1).

Згідно з наказом № 1039-к від 22.10.2021 ОСОБА_1 22.10.2021 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності за прогул з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 99, том 1).

З відповіді на адвокатський запит адвоката Нестерова О. В., від 26.09.2022 вих № 12 наданої ТОВ «Інститут проблем терапії», відомо, що спеціалізація лікаря ОСОБА_2 лікар кардіолог. Лікар ОСОБА_2 , як головний лікар ТОВ «Інститут проблем терапії», є єдиним повноважним лікарем на підписання довідки довільної форми про звернення пацієнта до закладу охорони здоров`я незалежно від діагнозу пацієнта. ОСОБА_1 приймав лікування в ТОВ «Інститут проблем терапії» в межах денного стаціонару тривалістю з 20.09.2021 по 07.10.2021 щоденно з 09:00 до 17:00. ТОВ «Інститут проблем терапії» не зберігає інформації про те, чи повідомляють пацієнти про необхідність виписки їм листка непрацездатності. ОСОБА_1 за результатами його звернення було призначено та забезпечено належне лікування. ТОВ «Інститут проблем терапії» не здійснювало оформлення листків непрацездатності до листопада 2021 року через відсутність у ТОВ «Інститут проблем терапії» бланків строгої звітності, а саме листків тимчасової непрацездатності та відсутності Ліцензії ТОВ «Інститут проблем терапії» права на здійснення експертизи тимчасової непрацездатності, у зв`язку з чим пацієнтам не роз`яснювалося лікарем про втрату ним непрацездатності та можливість оформлення листка непрацездатності. ТОВ «Інститут проблем терапії» набуло обов`язок оформлювати листки непрацездатності з 01.10.2021, проте технічна можливість оформлення листків непрацездатності з`явилася 11.11.2021 після оформлення відповідного електронного цифрового підпису (а. с. 2, том 2).

Так, з відповіді на адвокатський запит адвоката Кисіль О. В., від 30.01.2025 вих № 1 наданої ТОВ «Інститут проблем терапії», відомо що ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в медичному центрі «Інститут проблем терапії» з 20.09.2021 по 07.10.2021. ОСОБА_1 знаходився на денному стаціонарі. Послуги денного стаціонару ОСОБА_1 не були сплачені (а. с. 151, том 3).

З відповіді на адвокатський запит адвоката Ковінько Н. М., від 25.02.2025 вих № 4 наданої ТОВ «Інститут проблем терапії», відомо що 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Інститут проблем терапії» зі скаргами на гострі болі у зв`язку з чим його було направлено на ЕКГ. Згідно отриманих даних було встановлено, що в ОСОБА_1 прослідковується не яскраво виражений синдром ранньої реполяризації шлуночків, порушення внутрішньошлуночкової провідності. У зв`язку з отриманними результатами попередніх досліджень ОСОБА_1 було взято на денний стаціонар в ТОВ «Інститут проблем терапії» де він з 20.09.2021 по 07.10.2021 проходив лікування. В ході проведення обстеження ОСОБА_1 , в приміщенні ТОВ «Проблем терапії», було здійснено: ЕКГ, ФГДС, УЗД черевної порожнини у зв`язку з чим встановлено діагноз: «Ерозивний гастрит, хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит» та призначено лікування. Оскільки частина лікарських препаратів, які були призначені ОСОБА_1 , з метою лікування визначеного діагнозу, потребували лікарського втручання він у період з 20.09.2021 по 07.10.2021 знаходився на денному стаціонарі в приміщенні ТОВ «Інститут проблем терапії» де йому надавалася медична допомога (а. с. 159, том 3).

Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого (форма № 27, затверджена наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012) ОСОБА_1 перебував на стаціонарі ТОВ «Інститут проблем терапії» з 20.09.2021 по 07.10.2021. Повний діагноз: Гострий ерозивний гастрит. Хронічний панкреатит у стадії загострення, подагричний артрит (а. с. 160-161, том 3).

Частинами першою та шостою статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №489/1609/17, від 20.10.2020 у справі №676/2489/19, від 15.09.2021 у справі №657/1667/19).

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №235/2284/17, від 10.05.2023 у справі №761/23538/20, від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02).

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частинами першою, третьою статті 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

За змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 711/8227/16-ц (провадження № 61-33637св18) зазначено, що з урахуванням встановлених обставин та правової позиції Верховного Суду України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 апеляційним судом зроблено обґрунтований висновок, що невиконання роботодавцем обов`язку отримати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення.

Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка ґрунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22.06.1982 (далі по тексту - Конвенція МОП № 158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Згідно статті 9 Конвенції МОП № 158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП № 158 міститься в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №235/3148/17-ц, від 23.01.2019 по справі №520/211/16-ц.

В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП № 158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.

Прогул, що стався з об`єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України.

Судом з досліджених доказів та пояснень сторін встановлено, що 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 з`явився на роботу та на підтвердження поважності причин відсутності на роботі надав довідку ТОВ «Інститут проблем терапії» про перебування на лікуванні у період з 20 вересня до 07 жовтня 2021 року.

Також, 22.10.2021 надав письмові пояснення відповідачу, що в період з 20.09.2021 по 07.10.2021 знаходився на лікуванні в медичному центрі. Довідка про його лікування була передана до департаментиу управління персоналом.

Не врахувавши поважності причин відсутності ОСОБА_1 на роботі відповідачем винесено наказ № 1039-к від 22.10.2021, яким ОСОБА_1 22.10.2021 звільнено з посади заступника директора департаменту торгівельної діяльності за прогул з 20.09.2021 по 07.10.2021 без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Отже, з огляду на вищенаведене позовна вимога про визнати неправомірним та скасування наказу АТ «ДПЗКУ» № 1039-К від 22.10.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності АТ «ДПЗКУ» з 22 жовтня 2021 року знайшла своє підтвердження під час розгляду справи та відповідачем не спростована, а отже підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частинами 1, 2, 8 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Порядок та строки виплати заробітної плати визначені в ст. ст. 115, 116, 117 КЗпП України.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу є іншим видом виплат, який врегульований Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995, згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З довідки про доходи ОСОБА_1 заробітна плата за серпень 2021 року складає 53 634,30 грн, за вересень 2021 року складає 44 370,19 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача складає 3 500,16 грн. Середньоденний заробіток множимо на кількість робочих днів від дати звільнення до дати, що становить річний темін (з 22.10.2021 по 22.10.2022) у вказаному періоду було 259 робочих днів (3 500,16 грн х 259) і отримуємо середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 906 541,44 грн.

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відрахуванням всіх податків і обов`язкових платежів згідно діючого законодавства.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Як встановлено судом, моральні страждання позивача виникли у зв`язку з діями відповідача, в результаті незаконного звільнення ОСОБА_1 переніс моральні та душевні страждання. Неправомірні діі відповідача призвели до душевних хвилювань повивача, який фактично безпідставно та раптово втратив джерело доходу та забезпечення своєї родини, через те, що звільнення з роботи відбулось з підстав, що створюють негативне враження на роботодавців, ОСОБА_1 до цього часу не може знайти роботу, гідну його професійним навичкам та рівню заробітної плати, що в свою чергу призвело до тривог щодо матеріального забезпечення сім`ї позивача, що в свою чергу дуже впливає на його моральниий стан та призводить до душевних страждань. З врахуванням всіх фактичних обставин справи, суд вбачає за можливе задовольнити вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 75 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Згідно із ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку. Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України оскільки позов підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 908,00 грн судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 4, 10, 12-13, 76-80, 133, 141, 200, 206, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 21, 40, 94, 115, 116, 117, 147 ,149, 235, 247, 237-1 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання неправомірним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» № 1039-К від 22.10.2021 «Про звільнення за прогул ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту торгівельної діяльності Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 22 жовтня 2021 року.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 906 541 (дев`ятсот шість тисяч п`ятсот сорок одна) грн 44 коп середній заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх податків і обов`язкових платежів згідно діючого законодавства.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 витрати пов`язаних зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ЄДРПОУ 37243279, адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: