Рішення № 129159433, 23.07.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2025 року Справа№200/2962/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2019 по 19.03.2025 включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2019 по 19.03.2025 включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 20.12.2019 по 24.01.2023 проходив військову службу на посадах структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому йому не виплачувалось грошове забезпечення у повному обсязі підчас проходження служби. 19.03.2025 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.07.2024 року по справі 200/2238/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення у розмірі 106124,27 грн. Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що розраховується за період з 20.12.2019 по 19.03.2025 включно. Позивач з посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 30.04.2025 залишено без руху позовну заяву.

На виконання вимог ухвали суду від 30.04.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 20.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позову, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у спірному випадку предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України, тому як позивач був військовослужбовцем, а не працівником. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, через це його норми, зокрема норми статті 116,117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

При цьому відмітив, що якщо суд прийде до висновку, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються до даних правовідносин, прошу суд врахувати, що частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено «Уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Наголосив також, що індексація не входить до складу грошового забезпечення.

Також вказано про порушення позивачем місячного строку звернення до суду з чим позовом.

З 24.07.2025 по 28.07.2025 включно судді Донецького окружного адміністративного суду Зеленову А.С. надано відпустку.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 20.12.2019 по 24.01.2023.

На підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.01.2023 №24 головного сержанта ОСОБА_1 , техніка відділу військового обліку, бронювання та впровадження ЄДР військовозобов`язаних сектору мобілізаційно - оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 , який наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 18.01.2023 № 10-РС звільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира НОМЕР_1 окремої механізованої бригади, вважати, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 . З 24.01.2023 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 25.01.2023.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.07.2024 у справі №200/2238/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2024, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 24.01.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 24.01.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного судового рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 19.03.2025 на картковий рахунок позивача перераховано 106124,27 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №413 від 17.03.2025.

На звернення позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 23.04.2025 №09/02/616 повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2020 по 19.03.2025 включно.

Позивачу не був виплачений середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що на думку позивача є порушенням його прав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується і виходить з такого.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно ст. 2 Закону № 2233-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону № 2233-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 2233-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №№ 2233-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 7 Положення №1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Вказаним Положенням №1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.

Так, п. 110 Положення визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно п. 109 Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IХ стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі №280/4816/20.

З огляду на викладене вище, суд наголошує, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з 24.01.2023 вибув до нового місця служби.

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 підкреслив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Так, зі змісту наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.01.2023 №24 встановлено, що головного сержанта ОСОБА_1 , техніка відділу військового обліку, бронювання та впровадження ЄДР військовозобов`язаних сектору мобілізаційно - оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 , який наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 18.01.2023 № 10-РС звільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира НОМЕР_1 окремої механізованої бригади, вважати, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_1 . З 24.01.2023 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення - з 25.01.2023.

Отже, оскільки позивача було переведено/призначено на посаду до іншого місця служби і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено строк на звернення до суду відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст.122 КАС України, суд зазначає наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 по справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та Верховним Судом у постанові від 20.07.2022 по справі №204/3645/20 викладено правові висновки, що на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Таким чином, у спірних правовідносинах тримісячний строк звернення до суду розпочинається з дати проведення із позивачем остаточного розрахунку (19.03.2025). Позивач звернувся з даним позовом 25.04.2025 (дата формування документу в системі «Електронний суд»), тобто в межах встановленого строку.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.С. Зеленов