Рішення № 129071480, 17.07.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2025 року справа № 580/5817/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

23.05.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №231150005946 від 25.03.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 20.02.1989 по 09.02.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.06.1986, та з урахуванням зазначеного періоду робот призначити дострокову пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, пенсію призначити з дати звернення про призначення пенсії, тобто з 18 березня 2025 року.

В обґрунтування позивач вказує, що під час розгляду документів позивача щодо призначення пенсії, протиправно не враховано до страхового стажу вищевказані періоди роботи, у зв`язку із чим відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначено, що 18.03.2025 ОСОБА_2 у встановленому законом порядку звернувся до органів Фонду з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058.

За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням прийнято рішення від 25.03.2025 № 231150005946 про відмову в призначенні пенсії.

Станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії вік Позивача становив 56 років 4 місяці. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 19.06.1986 з 20.02.1989 по 09.02.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу про звільненні з роботи, що є порушенням вимог Інструкції №58 та Інструкції № 162.

Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_2 станом на дату звернення з заявою від 18.03.2025 складає 24 роки 06 місяців 08 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

18.03.2025 ОСОБА_2 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.03.2025 №231150005946 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

У спірному рішенні зазначено, що вік заявника 56років 04 місяці. Необхідний страховий стаж згідно із пунктом 4частиною 1 статтею 115 Закону № 1058 становить від 25 років. Страховий стаж особи становить 24 роки 06 місяців 08 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.02.1989 по 09.02.1990, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.06.1986, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся в суд з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20.02.1989 по 09.02.1990 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 19.06.1986.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.

Суд встановив, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 19.06.1986 містить відомості про періоди роботи, зокрема з 20.02.1989 по 09.02.1990 слюсарем на Чигиринській дільниці виробничого ремонтного підприємства «Нововоронежатоменергоремонт».

Стосовно доводів спірного рішення, що відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи, суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Також, Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі №171/799/17(2-а/171/45/17), згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому, суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Отже, дані трудової книжки підтверджують роботу позивача з 20.02.1989 по 09.02.1990, і цей період має бути зарахований позивачу до страхового стажу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підстави прийняття спірного рішення щодо незарахування вказаного періоду роботи позивача, суд вважає необґрунтованими, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.03.2025 №231150005946 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо права позивача на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає таке.

Згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.05.2023 підтверджується, що позивач є учасником бойових дій відповідно до п.19 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

За наслідками розгляду документів позивача органом Пенсійного фонду встановлено, що вік заявника становить 56 років 04 місяці. Страховий стаж особи становить 24 роки 06 місяців 08 днів.

Як установлено судом вище, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду з 20.02.1989 по 09.02.1990 (11 місяців 21 день).

Таким чином, у позивача наявні необхідні умови для призначення пенсії згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058, а саме: вік 56 років (при необхідних 55) та страховий стаж більше 25 років.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах є Закон №1058, зокрема ст.115.

Враховуючі визначені цією нормою підстави та умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії на пільгових умовах вік та стаж, суд дійшов висновку, що вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є вихід за межі позовних вимог відповідно до ст.9 КАС України та зобов`язання відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивачу періоду роботи 20.02.1989 по 09.02.1990 і прийняти рішення про призначення дострокової пенсії згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досяг пенсійного віку 55 років ІНФОРМАЦІЯ_1 , а звернення за пенсією відбулось 18.03.2025, тобто поза межами 3 місяців після досягнення пенсійного віку, пенсію позивачу має бути призначена з часу звернення 18.03.2025.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 25.03.2025 №231150005946 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 20.02.1989 по 09.02.1990, а також прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 з 18.03.2025 дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ