Постанова № 12903731, 14.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2010                                                                                           № 9/131-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Заворотний А.В. – представник, дов. б/н від 01.01.2010;

від відповідача - Лиска П.О. – представник, дов. б/н від 21.09.2010;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія"

на рішення Господарського суду м.Києва від 31.08.2010

у справі № 9/131-10 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг"

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія"

про                                                   стягнення 1883404,27 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 9/131-10 відкладено на 14.12.2010.

На підставі ст.ст. 69, 99 ГПК України, строк розгляду апеляційної скарги у справі № 9/131-10 продовжено.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.08.2010 у справі № 9/131-10 позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 432 128,67 грн. заборгованості по лізингових платежах, 21 855,00 грн. пені, 412 650,00 грн. штрафу, 13 178,10 грн. інфляційних збитків, 3 592,50 грн. 3% річних, 18 834,04 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що факт передачі предмету лізингу позивачем відповідачу та повернення предмету лізингу відповідачем позивачу засвідчується відповідними актами прийому-передачі предмета лізингу; позивач належним чином виконав свої зобов’язання за вищевказаним договором; на виконання умов додаткової угоди № 1В до договору від 08.12.2009, 08.12.2009 відповідач повернув позивачу предмет лізингу, про що свідчать оформлені належним чином акти прийому-передачі від 08.12.2009, таким чином, техніка перебувала у відповідача з 12.08.2008 по 08.12.2009; відповідач сплатив лізингові платежі частково, у розмірі 367 040,00 грн., що підтверджується витягами із особового рахунку та не заперечується позивачем, судом встановлено, що відповідач взяте на себе зобов’язання за договором від 12.08.2009 не виконав, у зв’язку із чим, відповідно до розрахунку позивача, перевіреного судом, сума заборгованості відповідача по лізингових платежах становить 1 432 128,67 грн. з 12.08.2009 по 08.12.2009; із положень ст. 549 ЦК України вбачається, що пеня та штраф, визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення, отже, правові підстави вважати, що стягненням з відповідача пені та штрафу останній буде незаконно двічі підданий до відповідальності одного й того ж виду, відсутні; у суду немає підстав для зменшення розміру неустойки.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2010 у справі №9/131-10 скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, суд, розглянувши справу за відсутності з поважних причин представника відповідача, не ознайомившись з правовою позицією відповідача щодо господарського спору, не надавши останньому можливості безпосередньо у судовому засіданні подати докази та обґрунтувати ними свої заперечення проти позову, виклавши у рішенні про задоволення позову лише доводи і докази позивача, безпідставно визнав вину відповідача у господарському спорі.

Заявник вказує на те, що у судовому засіданні 31.08.2010 суд мав усі підстави і можливість задовольнити клопотання відповідача та відкласти розгляд справи.

У письмових поясненнях та у доповненні до письмових пояснень відповідач посилається на те, що судом не з’ясовано дійсності виконання належним чином обов’язку позивача щодо оформлення та придбання предмету лізингу; законність передачі предмету лізингу відповідачу, законність укладання за цих умов договору фінансового лізингу, відсутність норми в законі, що стверджувала б про можливість стягнення боргу після розірвання договору (припинення зобов’язання); відсутність норми права, яка б стверджувала про можливість виконання одного зобов’язання двічі.

Також відповідач зазначає, що сплативши лізингові відсотки повністю, виконавши належним чином угоду про припинення договору, повернувши предмет лізингу позивачу, враховуючи припинення дії договору, не зобов’язаний сплачувати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу (компенсаційної вартості активу), тому що відповідач не набуває права власності на предмет лізингу; фактично відповідач лише скористався правом тимчасового користування та володіння предметом лізингу (найм, оренда), у зв’язку з чим сплатив лізингові відсотки, навіть зі значною переплатою, на поверненні яких відповідач та позивач не наполягають; у контексті Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" позивач намагається позбавити власності на грошові кошти відповідача, що не відповідає закону та загальним принципам міжнародного права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказує на те, що у зв’язку із нез’явленням представника відповідача у судове засідання 27.07.2010 та неподанням витребуваних судом доказів, ненаданням відзиву, судове засідання було відкладене на 31.08.2010, тобто більше ніж на місяць, таким чином, суд надав достатньо часу для того, щоб відповідач скористався передбаченим законом правом на участь у справі та доказування своїх заперечень; відповідач в апеляційній скарзі не заперечує факт порушення господарського зобов’язання, не надав доказів відсутності вини в такому порушенні, що свідчить про визнання вини останнього та відсутність підстав для скасування рішення місцевого суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду Київської області позовну заяву про стягнення з відповідача 1 432 128,67 грн. основного боргу, 13 178,10 грн. індексу інфляції, 3 592,50 грн. трьох процентів річних, 21 855,00 грн. пені, 412 650,00 грн. штрафу та судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 12.08.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 061.138/01.138/02.148Н1 (далі – договір від 12.08.2009), відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором лізингодавець, зобов’язується набути у власність та передати у користування відповідачу, за договором лізингоодержувачу, на визначений у цьому договорі строк наступне майно (далі за текстом – предмет лізингу): трактор ХТЗ-150К-09 у кількості 1 шт., трактор ХТЗ-17221 у кількості 1 шт., автомобілі КамАЗ-45143 у кількості 10 шт., причіп НефАЗ-8560 у кількості 10 шт., автомобіль МАЗ-54400860 у кількості 1 шт.; передати у власність відповідачу предмет лізингу за умови повного виконання відповідачем всіх своїх зобов’язань за цим договором.

Згідно із п. 2.1.3 договору від 12.08.2009 відповідач зобов’язаний сплачувати позивачу лізингові платежі у розмірі та строки, визначені у розрахунку лізингових платежів (додаток № 1 до цього договору).

Відповідно до п. 3.1 договору від 12.08.2009 передача предмету лізингу позивачем відповідачу та повернення предмету лізингу відповідачем позивачу здійснюватиметься на умовах: EXW – склад продавця, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 113/1 згідно із Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс-2000.

Пунктом 3.4 зазначеного договору сторони погодили, що факт передачі предмету лізингу позивачем відповідачу та повернення предмету лізингу відповідачем позивачу засвідчується відповідними актами прийому-передачі предмету лізингу; сторони домовились про те, що підписанням акту прийому-передачі предмета лізингу у фінансовий лізинг відповідач підтверджує якість, комплектність, справність предмета лізингу і його відповідність техніко-економічним показникам та замовленню на предмет лізингу № б/н.

Згідно із умовами договору фінансового лізингу від 12.08.2009, позивач передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу, зазначений у п. 1.1 вказаного договору, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами від 12.08.2009 прийому-передачі у фінансовий лізинг за №№ 061.138/01.138/02.148Н1-1, 061.138/01.138/02.148Н1-2, 061. 138/01.138/02.148Н1-3, 061.138/01.138/02.148Н1-4, 061.138/01.138/02. 148Н1-5, 061.138/01.138/02.148Н1-6, 061.138/01.138/02.148Н1-7, 061. 138/01.138/02.148Н1-8, 061.138/01.138/02.148Н1-9, 061.138/01.138/02. 148Н1-10, 061.138/01.138/02.148Н1-11, 061.138/01.138/02.148Н1-12, 061. 138/01.138/02.148Н1-13, 061.138/01.138/02.148Н1-14, 061.138/01.138 /02. 148Н1-15, 061.138/01.138/02.148Н1-16, 061.138/01.138/02.148Н1-17, 061. 138/01.138/02.148Н1-18, 061.138/01.138/02.148Н1-19, 061.138/01. 138/02. 148Н1-20, 061.138/01.138/02.148Н1-21, 061.138/01.138/02.148Н1-22, 061. 138/01. 138/02. 148Н1-23.

08.12.2009 сторони уклали додаткову угоду № 1В до договору фінансового лізингу № 061.138/01.138/02.148Н1 від 12.08.2009, якою дійшли згоди щодо розірвання договору фінансового лізингу № 061.138/01.138/02.148Н1 від 12.08.2009 та про те, що у зв’язку із розірванням договору фінансового лізингу відповідач зобов’язаний протягом 1-го календарного дня з моменту підписання даної додаткової угоди повернути позивачу одержану у нього техніку на виконання умов договору фінансового лізингу.

Згідно з п.3 додаткової угоди від 08.12.2009 сторони підтвердили, що лізингові платежі, які були здійснені відповідачем за договором фінансового лізингу до моменту укладення цієї додаткової угоди, залишаються у власності позивача.

Відповідно до актів прийому-передачі за договором фінансового лізингу № 061.138/01.138/02.148Н1 від 12.08.2009, складених 08.12.2009 за №№ 061.138/01.138/02.148Н1в01 – 23, всього у кількості 23 шт. актів прийому-передачі, відповідач передав, а позивач прийняв техніку згідно з умовами договору фінансового лізингу від 12.08.2009.

Згідно з ч.1 ст. 292 ГК України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 16.12.1997 № 723/97-ВР "Про лізинг" фінансовий лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкту лізингу, визначеної в день укладення договору; після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

В ч.2 ст. 1 Закону України від 16.12.1997 № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" встановлено, що за договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.1 ст. 2 зазначеного Закону відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У п.1.2 договору від 12.08.2009 встановлено, що вартість предмету лізингу складає 2 751 000,00 грн.

Як вбачається із додатку № 1 до договору від 12.08.2009 "Розрахунок лізингових платежів", сторони погодили умови про те, що строк оплати лізингових платежів є 25 число поточного місяця, а лізинговий платіж складається із суми компенсації вартості активу та суми лізингових відсотків.

Відповідно до розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, сума основного боргу у розмірі 1 432 128,67 грн., про стягнення якої заявлено позов, складається із суми лізингових відсотків у розмірі 12 128,67 грн., нарахованих станом на 08.12.2009 та суми компенсації вартості активу.

Однак, оскільки додатковою угодою від 08.12.2009 сторони розірвали договір фінансового лізингу від 12.08.2009 та відповідачем повернуто позивачу предмет лізингу, внаслідок чого не підлягає виконанню умова пунктів 1.1 та 7.4 договору від 12.08.2009 про перехід у власність відповідача предмету лізингу, то у позивача відсутні підстави вважати несплачену відповідачем частину вартості повернутого йому предмету лізингу, заборгованістю відповідача.

Відповідно до ч.2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

Положеннями норм глави 54 ЦК України не передбачено право продавця на отримання, як повернутого товару, так і його вартості, зокрема, виходячи із норми ч.1 ст. 693 ЦК України.

Щодо лізингових відсотків, то вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, оскільки протягом дії договору від 12.08.2009 відповідач користувався предметом лізингу, а договір лізингу є оплатним.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Така ж норма закріплена і в ст. 526 ЦК України.

В ч.2 ст. 193 ГК України встановлено, що порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В п.10.4 договору від 12.08.2009 сторони погодили умову про сплату відповідачем пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Виходячи із періоду нарахування, вказаного у розрахунку позивача, суми заборгованості та умов Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР зі змінами "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 36,39 грн.

Також позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення штрафу за порушення відповідачем строків виконання своїх грошових зобов’язань більш ніж на сім календарних днів.

Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Отже, оскільки пеня та штраф відносяться до одного виду юридичної відповідальності, їх одночасне застосування за прострочення відповідачем грошового зобов’язання не відповідає положенням Конституції України, у зв’язку з чим позовні вимоги про стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розрахунку позивача суми індексу інфляції нараховані за період з 25.08.2009 по 08.12.2009.

Однак, прострочка сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 12 128,67 грн. почалась з 26.12.2009, таким чином, підстави для стягнення інфляційних втрат з відповідача відсутні.

Відповідно до розрахунку позивача трьох процентів річних, ним нараховано відповідачу за прострочку платежу 12 128,67 грн. за 31 день прострочки.

Отже, із врахуванням початку прострочки зазначеного платежу, є підстави для стягнення 3% річних у розмірі 5,98 грн.

Із висновками рішення суду першої інстанції апеляційна інстанція частково не погоджується, як із такими, що не грунтуються на нормах чинного законодавства.

Апеляційною інстанцією не виявлено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до ст. 104 ГПК України.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Оскільки обставини, пов’язані з придбанням позивачем техніки, що стала предметом лізингу, на які посилається скаржник, не мають відношення до підстав позову у справі № 9/131-10, у суду першої інстанції не було підстав для їх дослідження.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду Київської області від 31.08.2010 у справі № 9/131-10 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

          "Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" (07500, Київська область, Баришівський район, смт Баришівка, вул. Торфяна, 11; код ЄДРПОУ 32886518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" (54025, м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 113/1; код ЄДРПОУ 34234628) 12 128,67 грн. основного боргу, 5,98 грн. 3% річних, 36,39 грн. пені, 121,71 грн. державного мита, 1,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В решті позову відмовити."

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Лізинг" (54025, м.Миколаїв, пр-т Героїв Сталінграду, 113/1; код ЄДРПОУ 34234628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" (07500, Київська область, Баришівський район, смт Баришівка, вул. Торфяна, 11; код ЄДРПОУ 32886518) 9 356,16 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

5.          Справу №9/131-10 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.12.10 (відправлено)