Рішення № 129033570, 23.07.2025, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/489/2025

Справа № 679/36/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року

місто Нетішин Хмельницької області

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Юніт Капітал», в інтересах якого діє представник - адвокат Тараненко Артем Ігорович, звернулося до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

25.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 758906985, за яким відповідач має заборгованість у загальному розмірі 32473,16 грн, що складається з наступного: 1) 7300 грн - заборгованість за кредитом; 2) 25173,16 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, - і право вимоги за яким було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та додатковими угодами до нього, відповідно до яких строк дії договору було продовжено до 31.12.2024.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 23/0224-01 від 23.02.2024, строк дії якого закінчується 31.12.2024, а після цього - ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу 02/12/24-У від 02.12.2024.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 758906985 від 25.01.2023 у загальному розмірі 32473,16 грн.

З огляду на викладені обставини ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 32473,16 грн, а також понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн та зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

20.01.2025 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Разом із цим суддею було задоволено клопотання представника позивача та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» наступні докази: 1) інформацію про те, чи емітувалася на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 ; 2) інформацію про переказ коштів із рахунку № НОМЕР_2 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та зарахування на картку № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , за період часу із 25.01.2023 по 30.01.2023 в розмірі 7300 грн (безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer згідно з платіжним дорученням № DC1D4605-C387-4D32-B853-9CEB96BFE944 від 25.01.2023) ; 3) інформацію про те, чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком із маскою картки № НОМЕР_1 та чи перебуває/перебував номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (а.с. 97-98).

14.03.2025 судом було ухвалено заочне рішення у справі, яким позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» було задоволено повністю та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь вимоги ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 758906985 від 25.01.2023 у розмірі 32473,16 грн, а також судові витрати зі сплати в розмірі 9422,40 грн (а.с. 110-112).

11.04.2025 до Нетішинського міського суду Хмельницької області від представника відповідача - адвоката Василець Марини Сергіївни надійшла заява про скасування заочного рішення цього суду, в обґрунтування якої зазначається, що ОСОБА_1 заперечує проти позовних вимог, оскільки заборгованість за відсотками нарахована позивачем (у тому числі) за період, що виходить за межі строку кредитування, а отже загальна сума заборгованості за відповідним договором має складати 6585,90 грн з урахуванням заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7300 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 1335,90 грн (7300 грн х 0,61% х 30 днів) та сплати відповідачем суми в розмірі 2050 грн, а не 32473,16 грн, що була заявлена до стягнення, позаяк право нарахування відсотків за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору, а тому після 24.02.2023 кредитодавець не мав права нараховувати відсотки.

У матеріалах справи відсутні докази вчинення позичальником дій щодо сплати всіх фактично нарахованих відсотків станом на 24.02.2023, які свідчили б про пролонгацію строку кредитування на пільгових чи дисконтних умовах. У той же час позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення відсотків, нарахованих за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому позивачем не надано доказів, що відповідач був ознайомлений саме з тими умовами кредитування, на які посилається позивач. У договорі процентна ставка визначена у трьох розмірах, проте договір не містить умов щодо випадків застосування тієї чи іншої відсоткової ставки, а отже така ставка при здійсненні розрахунків становить 0,61% на день. З огляду на це відповідач був зобов`язаний, крім повернення позики, сплатити за договором відсотки за користування кредитом у розмірі 1335,90 грн, у той час як відповідачем було сплачено первісному кредитору лише 2050 грн.

Щодо переходу права вимоги до позивача, представник відповідача наголосила, що відступлення права вимоги може відбуватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, у той час як на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» відповідне право вимоги до відповідача кредитний договір № 758906985 від 25.01.2023 не було укладено. Матеріали справи не містять оплати по жодному договору факторингу. Отже, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» не набуло право вимоги до відповідача, воно не могло передати таке право вимоги «ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останнє - позивачу. Також додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 не містять інформацію про визначені вимоги до конкретних боржників і позивачем не надано доказів підтвердження оплати за договорами факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги.

Крім іншого, представник відповідача вважала неспівмірними заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн з огляду на відсутність великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив би значений час, у той час як справа розглядалася судом у порядку спрощеного позовного провадження без участі адвоката у судовому засіданні. Також позивачем не надано квитанції про оплату таких послуг (а.с. 121-136).

22.04.2025 ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області зазначене заочне рішення було скасоване та визначено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 154-155).

06.05.2025 від представника позивача - адвоката Тараненка А.І. надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він вказує, що відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Нарахування відсотків за формулою, про яку зазначає представник відповідача (7300 грн х 0,61% х 30 днів) здійснюється у разі, якщо позичальник здійснить дострокове повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду (п. 8.5.1 договору). Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення договору становить 2,98% на день від суми залишку кредиту, що перебуває у позичальника, за кожен день користування ним (п. 8.4 договору), а саме: 7300 грн х 2,98 / 100 = 217,54 грн - сума за один день користування кредитом після закінчення дисконтного періоду. Всі нарахування відсотків відбувалися в межах погоджених умов кредитного договору. При цьому представником відповідача у відзиві не оспорюється факт укладення відповідного кредитного договору.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: 1) за користування кредитними коштами згідно зі ст. 1048 ЦК України; 2) за користування кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, і за весь час прострочення. При цьому позивач у своєму позові безпосередньо посилався на ст. 625 ЦК України.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача представник останнього зазначив, що його виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 здійснювалося не одномоментно, а протягом всього часу його дії з 28.11.2018 по 31.12.2024. Таке право вимоги перейшло у день підписання сторонами Реєстру прав вимог, а отже право вимоги перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 28.03.2023, тобто після укладення кредитного договору. Відповідно до умов договору факторингу передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього.

Стосовно підтвердження оплати за договорами факторингу представник позивача зазначає, що у випадку відсутності фінансування договори факторингу було б розірвано в односторонньому порядку кожним із клієнтів, що унеможливлює укладення додаткових угод до вказаних договорів, які чинні дотепер. Оскільки у договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання Реєстру прав вимоги або Реєстру боржників та Акту прийому-передачі реєстру, позивач належним чином довів факт переходу права вимоги. При цьому чинне законодавство не встановлює прямої вимоги про те, що право вимоги переходить лише після оплату і сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати, і даний факт не взаємопов`язаний з предметом договору переходу права вимоги.

Також, на думку представника позивача, останнім надано належні та достатні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 159-175).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від останніх не надійшло.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 25.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором) було укладено договір кредитної лінії № 758906985, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 7300 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а також зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Кредитодавець надав перший транш за договором в сумі 7300 грн одразу після укладення договору шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий АТ КБ «ПриватБанк» позичальнику, за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_4 (фінансовий номер телефону НОМЕР_3 ), і який мав бути повернутий орієнтовно у строк до 24.02.2023. Верифікацію клієнта було здійснено на підставі договору покладання з АТ КБ «ПриватБанк». Договором було узгоджено порядок нарахування процентів за користування кредитом (п.п. 8.1-8.15).

Так, за умовами договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку, передбаченому п. 3.2 договору (п. 3.1).

Сторони погодили, що встановлений у п. 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовження дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена (п. 3.2).

За умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за договором на умовах п. 8.5 договору, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50% річних, що на день укладення договору становить 2,10% на день від суми залишку кредиту, що перебуває у позичальника за кожен день користування ним (базова процентна ставка) (п. 8.3).

Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70% річних, що на день укладення договору становить 2,98% на день від суми залишку кредиту, що перебуває у позичальника за кожен день користування ним (п. 8.4).

Якщо позичальник здійснить дострокове повернення всієї суми отриманого кредиту до закінчення строку дисконтного періоду, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом будуть визначатися за процентною ставкою 222,65% річних, що на день укладення договору становить 0,61% від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 8.5.1).

Крім іншого, сторони також погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70% річних, при цьому сторони погодилися, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 12.4) (а.с. 14-15, 15-23, 24-29, 30, 31, 32-38, 39-40, 107).

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до вказаного договору факторингу: № 19 від 28.11.2019; № 26 від 31.12.2020; № 27 від 31.12.2021; № 31 від 31.12.2022; № 32 від 31.12.2023, - за якими строк дії договору факторингу продовжувався до 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 та 31.12.2024 відповідно. Водночас із Реєстру прав вимоги № 222 від 28.03.2023 вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 758906985 від 25.01.2023 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 13547,18 грн (а.с. 47-52, 53, 54-58, 59, 60, 61-62).

23.02.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 23/0224-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» зазначені у відповідних реєстрах права вимоги, а фактор зобов`язався прийняти їх та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Водночас із Реєстру прав вимоги № 1 від 23.02.2024 вбачається, що до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 758906985 від 25.01.2023 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 32473,16 грн (а.с. 63-67, 68-69).

02.12.2024 між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 02/12/24-У, за умовами якого ТОВ «Юніт Капітал» зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а останній - відступити позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників. Водночас із витягу з Реєстру боржників від 02.12.2024 вбачається, що до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 758906985 від 25.01.2023 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 32473,16 грн (а.с. 70-74, 75-76, 77).

Як вбачається із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 758906985 та розрахунків заборгованості, відповідач станом на 10.12.2024 має заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 32473,16 грн, що складається з наступного: 1) 7300 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2) 25173,16 грн - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом (а.с. 78-79, 80-81, 82).

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, який суд враховує при виборі і застосуванні норм прав до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказів спростування презумпції дійсності укладеного відповідачем договору матеріали справи не містять.

Позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач припустився порушення умов договору кредитної лінії щодо своєчасної сплати суми кредиту та відсотків, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість.

Таким чином, наданими позивачем документами з урахуванням підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі суми кредиту (першого траншу) на рахунок ОСОБА_1 , на думку суду, належним чином підтверджено укладення відповідного договору кредитної лінії між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (що, крім іншого, не заперечувалося стороною відповідача).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження переходу права вимоги за вказаним договором кредитної лінії до позивача.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не могло відступити ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача за договором факторингу, оскільки відповідний договір кредитної лінії на той момент ще не було укладено.

Так, за відповідним договором факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Отже, право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Хмельницького апеляційного суду від 29.05.2025 у справі № 679/1920/24, з яким суд першої інстанції погоджується.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність доказів оплати відповідних договорів факторингу суд зазначає, що вказаними договорами факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників і позивачем на підтвердження зазначеного надані відповідні докази, зокрема реєстр права вимоги.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за договором кредитної лінії, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності таких правочинів, а також презумпції обов`язковості виконання договорів.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Хмельницького апеляційного суду від 05.03.2024 у справі № 682/2695/23 та від 11.06.2025 у справі № 687/135/25 та від , з яким суд першої інстанції також погоджується.

Разом із цим сторони кредитного договору вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку та водночас зауважила, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦПК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, викладений у постанові від 18.01.2022 у справі 910/17048/17, щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦПК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

За умовами договору кредитної лінії № 758906985 від 25.01.2023 сторони встановили строк кредитування (дисконтного періоду) - 30 днів, у той час як ТОВ «Юніт Капітал» просить стягнути з ОСОБА_1 відсотки за користування позикою як за період строку позики, так і після закінчення цього строку. При цьому позивач не заявив до ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦПК України як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також не надав докази продовження строку кредитування (дисконтного періоду) відповідачем.

Отже, за договором кредитної лінії № 758906985 від 25.01.2023 з відповідача (з урахуванням положень п.п. 8.3-85 договору) на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 2549 грн, виходячи з наступного розрахунку: (7300 грн х 2,10% х 30 днів) - 2050 грн, що було сплачені відповідачем у рахунок погашення відсотків згідно з розрахунком заборгованості від 25.01.2023 (а.с. 78-79).

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 758906985 від 25.01.2023 у загальному розмірі 9849 грн (з яких 7300 грн суми позики та 2549 грн відсотки за користування позикою).

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006 зазначається, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Водночас Європейський суд з прав людини у п. 58 свого рішення «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.12.2024 позивач уклав із Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» в особі адвоката Тараненка Артема Ігоровича договір про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01, повноваження якого підтверджуються довіреністю від 04.12.2024. Крім іншого, у п.п. 3.1, 3.3 вказаного договору зазначається, що отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару, що складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами у Протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 від 03.12.2024 (додаток № 1 до цього договору) (а.с. 83-84, 85, 87).

Із наявного в матеріалах справи Протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 від 03.12.2024 (додаток № 1 до цього договору), акту прийому передач наданих послуг до договору №03/12/2024-01 від 03.12.2024 вбачається, що позивачем за укладеним договором були понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану представником Тараненком А.І., що пов`язані з розглядом зазначеної цивільної справи, у загальному розмірі 7000 грн (а.с. 84, 86).

При цьому суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/10548/19, в якому наголошується, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

З огляду на це суд не бере до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що стороною позивача не надано квитанції про оплату таких послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд бере до уваги, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, якщо неспівмірність таких витрат буде доведена стороною, яка заявила таке клопотання (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Водночас у правовому висновку, викладеному у постанові Об?єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом із цим розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, незважаючи на заперечення представника відповідача, з огляду на положення ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд вважає співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, оскільки вони відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому суд не вбачає підстав для зменшення їх розміру.

Також відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 9689 від 19.12.2024 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 11, 96).

Враховуючи те, що задоволенню підлягають 30,33% позовних вимог (9849 грн х 100% / 32473,16 грн), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2857,81 грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (9422,40 грн х 30,33% : 100%).

Також відповідачем ОСОБА_1 було понесено судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про скасування заочного рішення в розмірі 605,60 грн (а.с. 138).

З урахуванням того, що судом було задоволено 30,33% позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати у розмірі 421,92 грн (605,60 грн х 69,67% / 100%).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача різницю понесених сторонами судових витрат, яка складає 2435,89 грн, виходячи із розрахунку: (2857,81 - 421,92 грн), звільнивши сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 758906985 від 25.01.2023 у розмірі 9849 (дев`яти тисяч восьмисот сорока дев`яти) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками в розмірі 22624,16 грн - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати у розмірі 2435,89 грн (двох тисяч чотирьохсот тридцяти п`яти гривень вісімдесяти дев`яти копійок).

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (ідентифікаційний код 43541163; місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4-А, офіс 10).

Представник позивача: адвокат Тараненко Артем Ігорович (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса місця роботи: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 21).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник відповідача: адвокат Василець Марина Сергіївна (РНОКПП НОМЕР_7 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_2 ).

Суддя І.Г. Безкровний