Рішення № 128975463, 22.05.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 рокуСправа №160/7560/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Царікової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , автодорога Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине (через мм. Вінницю, територіальна громада Миколаївська, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 948км + 206м; ЄДРПОУ 45373095) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Центральної бази забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), яка полягає у не звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до положень підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати Центральну базу забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до положень підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надіслав до суду відзив на заявлений адміністративний позов від 25.03.2025 (вх. № 15489/25), в якому відповідач зазначив, що відмовивши 13.02.2025 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 на звільнення з військової служби від 10.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) діяла правомірно.

В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що згідно з підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:

«г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначений перелік сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, серед яких в абзаці четвертому зазначено:

«перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці»

В свою чергу, позивачем було подано рапорт, до якого не було долучено документи на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_2 не має матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або в наявності у матері та біологічного батька цієї дитини поважних причин, з яких вони не можуть надавати їм належного утримання.

Зважаючи на вищевикладене, у Центральної бази забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до його рапорту та доданих до нього матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

В обґрунтування адміністративного позову позивач посилається на те, що він подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставинами, а саме: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років

Однак, за результатами розгляду поданого позивачем рапорту, командиром військової частини було встановлено, що на утриманні позивача, яке дає право на звільнення з військової служби, перебувають не три, а дві дитини, оскільки факт наявності обов`язку у позивача щодо утримання неповнолітньої дитини - пасинка ОСОБА_2 не підтверджений.

Такі дії щодо відмови у задоволенні поданого рапорту від 10.02.2025 року, позивач вважає протиправними, тому що, в контексті спірних правовідносин в останнього виник обов`язок по утриманню неповнолітнього сина своєї дружини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки його батько, дід та баба з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, що підтверджується зокрема наступними документами, які були подані до рапорту:

- щодо батька - Лист ДУ «Криворізька виправна колонія» від 14.01.2025 року №80/5-262 в якому зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.10.2020 року відбуває покарання в зазначеній установі з 13.10.2020 року та відповідно до довідки № 80/5-261 від 14.01.2025 року не отримує доходів в зв`язку з відсутністю заробітної плати.

- щодо дідуся - інформація про його місцезнаходження взагалі відсутня з моменту народження ОСОБА_2 .

- щодо бабусі, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в зв`язку з відсутністю роботи та постійного джерела доходів не має можливості утримувати ОСОБА_2 , і як наслідок не приймає участі у фізичному і духовному розвитку дитини, її навчанні, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, що підтверджується її власноруч написаною заявою від 26.02.2025 року.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 проходить військову службу у Центральній базі забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) на посаді старшого кулеметника другого кулеметного відділення взводу прикриття повітряного простору.

Позивачем зазначено, що в нього виник обов`язок по утриманню неповнолітнього сина своєї дружини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки його батько, дід та баба з поважних причин не можуть надавати йому належного утримання, що підтверджується, зокрема, наступними документами, які були подані до рапорту:

- щодо батька - Лист ДУ «Криворізька виправна колонія» від 14.01.2025 року № 80/5-262 в якому зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 13.10.2020 року відбуває покарання в зазначеній установі з 13.10.2020 року та відповідно до Довідки № 80/5-261 від 14.01.2025 року не отримує доходів в зв`язку з відсутністю заробітної плати;

- щодо дідуся - інформація про його місцезнаходження взагалі відсутня з моменту народження ОСОБА_2 ;

- щодо бабусі, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в зв`язку з відсутністю роботи та постійного джерела доходів не має можливості утримувати ОСОБА_2 , і як наслідок не приймає участі у фізичному і духовному розвитку дитини, її навчанні, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, що підтверджується її власноруч написаною заявою від 26.02.2025 року.

Маючи намір звільнитися з військової служби, 10.02.2025 позивач звернувся до Центральної бази забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) з рапортом про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

13.02.2025 у відповіді за №2/24-284 військової частини на рапорт позивача від 10.02.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) позивачу було повідомлено про те, що на утриманні позивача, яке дає право на звільнення з військової служби, перебувають не три, а дві дитини, оскільки факт наявності обов`язку у останнього щодо утримання неповнолітньої дитини - пасинка ОСОБА_2 не підтверджений.

Зважаючи на вищевикладене, у Центральної бази забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до його рапорту від 10.02.2025 року та доданих до нього матеріалів.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:

- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;

- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;

- у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.92 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби :

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

З системного аналізу вказаних норм права встановлено, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.

За приписами ч.1 ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 180 СК України).

Згідно ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 має право на участь у вихованні ОСОБА_2 (за умови проживання однією сім`єю). При цьому, обов`язок щодо його утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Враховуючи, що неповнолітня дитина ОСОБА_2 має принаймні матір, обов`язок щодо його утримання не може бути покладено на вітчима, яким є позивач.

Крім того, ОСОБА_1 до рапорту про звільнення з військової служби не підтверджено факту наявності обов`язку у останнього щодо утримання неповнолітньої дитини - пасинка ОСОБА_2 .

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що позивачем не було надано доказів, які підтверджують перебування на його утриманні трьох і більше дітей до 18 років, суд дійшов висновку, що законних підстав для звільнення позивача з військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» немає.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134 ,139, 143, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центральної бази забезпечення і ремонту бронетанкового озброєння, автомобільної та бронетанкової техніки Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 (через мм. Вінницю, територіальна громада Миколаївська, Дніпровський р-н., Дніпропетровська обл., 948км+206м; ЄДРПОУ 45373095) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 22.05.2025.

Суддя О.В. Царікова