Рішення № 128965100, 10.07.2025, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/547/25Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Кудрявцева О.В.,

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явися,

від третьої особи: Пендей А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виробничо-комерційної приватної фірми "ВЯЧЕСЛАВА", про припинення володіння правом власності з одночасним закриттям реєстраційного розділу та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва,

зазначає наступне:

Керівник Доброславської окружної прокуратури (надалі - Прокурора) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району (надалі - Міська рада, Позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1., Відповідач), в якій, з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зміну предмету позову, просить:

припинити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 володіння правом приватної власності на кафе-бар загальною площею 79,9 кв. м за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), АДРЕСА_1 з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;

зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).

Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Прокурор посилається на те, що органом місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання ОСОБА_1 у власність чи користування земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1.

ОСОБА_1. до подачку будівництва подав до Інспекції державного архітектурного-контролю в Одеській області відповідну декларацію (найменування об`єкту - Будівництво кафе-бару СПД ОСОБА_1. за адресою: м. Южне (Південне), АДРЕСА_1) із зазначенням, що земельна ділянка, площею 0,0086 га за адресою: м. Южне (Південне), АДРЕСА_1, орендована останнім на підставі договору оренди землі, втім вказаний договір визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14.

ОСОБА_1. при наданні документів для відповідної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не дотримано вимог законодавства України, зокрема в частині того, що у декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02.10.2017 зазначено земельну ділянку із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, власником якої є територіальна громада м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району, проте відсутні докази перебування вказаної земельної ділянку у користуванні Відповідача.

Відтак, Прокурор зазначає про здійснення Відповідачем самочинного будівництва кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1. При цьому технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об`єкт нерухомості подано Відповідачем у статусі ФОП/СПД (суб`єкт підприємницької діяльності), здійснення видів економічної діяльності якого узгоджується із використанням об`єктів комерційного призначення, тобто Відповідач здійснює господарську діяльність у спірному об`єкті нерухомості, що надає можливість звернення із позовом до господарського суду.

При цьому, як зазначає Прокурор, після повідомлення Міської ради в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про порушення ОСОБА_1. приписів законодавства України останньою не вчинено дій, направлених на захист порушених інтересів держави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/547/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Одночасно із позовною заявою Прокурором пред`явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно - бар загальною площею, 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1, реєстрація права власності на який за ОСОБА_1. проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства "ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ" Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017).

Обґрунтовуючи звернення із заявою Прокурор посилається на викладене у позовній заяві обґрунтування щодо здійснення Відповідачем самочинного будівництва у зв`язку із порушенням приписів законодавства України, зазначаючи при цьому про наявність у відповідача беззаперечного права розпоряджатись власним майном (спірним об`єктом), в т.ч. шляхом його відчуження, що в контексті заявлених позовних вимог зробить неможливим поновлення порушених прав Позивача в межах одного судового провадження за відсутності вжитих заході забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2025 заяву Прокурора про забезпечення позову задоволено.

19 лютого 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено клопотання, в якому просить відмовити Прокурору у підтвердженні підстав для представництва інтересів держави в суді, а також відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

В підтвердження підстав для відмови у відкритті провадження у справі посилається на встановленні у справі № 519/658/18 обставини законності реєстрації Декларації № ОД141172751150 про готовність до експлуатації об`єктів від 02.10.2017, так і законності реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості; те, що право власності зареєстровано за фізичною особою і відповідна реєстрація не пов`язана із здійсненням господарської діяльності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2025 прийнято позовну заяву Прокурора до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/547/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.03.2025; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Виробничо-комерційну приватну фірму "ВЯЧЕСЛАВА" (надалі - ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА", Третя особа).

26 лютого 2025 року ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" представлено клопотання про підтримання заявленого Прокурором позову разом із клопотанням про винесення окремої ухвали про порушення законодавства посадовими особами Міської ради.

04 березня 2025 року Прокурором представлено додаткові пояснення на клопотання Відповідача, в яких посилається на дотримання приписів Закону України «Про прокуратуру» в частині представлення позовної заяви в інтересах Міської ради, те, що вимоги про припинення ОСОБА_1. володінням права власності на спірний об`єкт не розглядалась як вимога в судах, те, що Відповідач, хоча і володіє на праві приватної власності спірним об`єктом нерухомості, використовує останній у господарський діяльності, маючи при цьому статус Фізичної особи-підприємця, відтак відповідний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства .

05 березня 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено заяву про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25, посилаючись на встановлені у постанові у справі № 519/658/18 преюдиційні факти, безпідставне відхилення викладених у клопотанні від 19.02.2025 обставин, використання штучних підстав, викладених у позовній заяві (в частині посилання на декларацію, яка вичерпала свою дію), що мало наслідком прийняття позовної заяви до розгляду, не дивлячись на те, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Окрім того, зазначає про звернення ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" із аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду, однак судом відмовлено у відкритті провадження у справі № 815/3173/18, оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого суду.

Зазначене, за посиланням заявника, свідчить про зацікавленість судді у розгляді справи на користь Прокурора, який зловживає процесуальними правами шляхом звернення із штучним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.03.2025 визнано заяву ФОП ОСОБА_1. (зареєстрована 05.03.2025) про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи необґрунтованою; вирішення питання про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25 передано на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 ГПК України.

У той же час, 07 березня 2025 року до господарського суду надійшла заява ФОП ОСОБА_1. про відвід судді в порядку пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України з підстав порушення частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У представленій до суду заяві заявник посилається на те, що зазначені в позові Прокурором обставини, на які прокурор посилається як на підставу для звернення до суду із вказаним позовом, свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва держави в особі Міської ради в суді.

Залучена до участі у справі третя особа - ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" (запропонована Прокурором для залучення як третя особа), фактично залучена до участі у справі на стороні позивача, котрим за посиланням заявника є Прокурор, що, на переконанням заявника, свідчить про звернення Прокурора із позовом до суду не в інтересах держави, а в інтересах комерційного суб`єкта господарювання.

У той же час, наразі триває досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом використання директором ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" завідомо підробленого офіційного документа - державного акту на право постійного користування землею від 06 березня 1997 року.

Постановляючи 24.02.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі судом не надано оцінку наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Міської ради, не надано аргументів та доказів відхилення наведених заявником підстав для відмови у відкритті провадження у справі, що унеможливлює подальше оскарження таких підстав в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Наведене у сукупності, за посиланням заявника, свідчить про зацікавленість судді у розгляді справи на користь Прокурора, який зловживає процесуальними правами шляхом звернення із позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 07.03.2025, призначеного розпорядженням керівника апарату суду від 07.03.2025 № 26, визначено суддю Шаратова Ю.А. для розгляду заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. (зареєстрована 05.03.2025) про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2025 (суддя Шаратов Ю.А.) відмовлено у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1. від 05.03.2025 про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи.

Отримавши 11 березня 2025 року матеріали справи, Господарським судом Одеської області 12.03.2025 постановлено ухвалу, якою визнано заяву ФОП ОСОБА_1. (зареєстрована 07.03.2025) про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи необґрунтованою; вирішення питання про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25 передано на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 ГПК України

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 12.03.2025, призначеного розпорядженням керівника апарату суду від 12.03.2025 № 32, визначено суддю Нікітенко С.В. для розгляду заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. (зареєстрована 07.03.2025) про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.03.2025 (суддя Нікітенко С.В.) відмовлено у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1. від 07.03.2025 про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи.

19 березня 2025 року ФОП ОСОБА_3 представлено клопотання про залишення позовної заяви Прокурора без руху з підстав порушення приписів частини 4 статті 53 та частини 5 статті 162 ГПК України в частині надання доказів в підтвердження представництва інтересів Міської ради. Підтримує позицію стосовно того, що залучена до участі у справі третя особа - ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" (запропонована Прокурором для залучення як третя особа), фактично залучена до участі у справі на стороні позивача, котрим, за посиланням заявника, є Прокурор, що, за переконанням заявника свідчить про звернення Прокурора із позовом до суду не в інтересах держави, а в інтересах комерційного суб`єкта господарювання.

Додатково зазначає про наявність проєкту рішення про передачу (відчуження) Міською радою ОСОБА_1 у власність земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомості.

Також, 19 березня 2025 року ФОП ОСОБА_3 представлено заяву про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача - фізичну особу, власника відповідного об`єкту нерухомості - ОСОБА_1.

19 березня 2025 року Міською радою представлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

20 березня 2025 року ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" представлено клопотання про долучення додаткових доказів до поданого клопотання про винесення окремої ухвали. Окрім того зазначає про існування рішення Господарського суду Одеської області від 28.07.2018 у справі № 916/4106/14, котрим зобов`язано ФОП ОСОБА_1. усунути перешкоди Третій особі у праві постійного користування земельною ділянкою за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1, та звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу існуючого кафе-бару за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2025 відкладено підготовче засідання на 08 квітня 2025 року.

07 квітня 2025 року Прокурор звернувся із заявою про уточнення позовних вимог, а 08.04.2025 - із заявою про зміну предмету позову, в якій просить:

припинити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 володіння правом приватної власності на кафе-бар загальною площею 79,9 кв. м за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), АДРЕСА_1 з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;

зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).

Окрім того, 08.04.2025 Прокурором представлено заяву, в якій просить не брати до уваги заяву про уточнення позовних вимог та замість неї розглядати заяву про зміну предмету позову.

08 квітня 2025 року ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" представлено клопотання про долучення доказів здійснення ОСОБА_1. господарської діяльності у спірному об`єкті нерухомості.

08 квітня 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено заяву, в якій просить визнати подання Прокурором заяви про уточнення позовних вимог зловживанням процесуальними правами та повернути заяву заявнику; зобов`язати надіслати на поштову адресу у паперовій формі відповідну заяву, а також зобов`язати надати письмові пояснення на клопотання від 19.03.2025 про залишення позовної заяви без руху та про залучення третьої особи.

Протокольною ухвалою від 08.04.2025 задоволено заяву Прокурора від 08.04.2025 разом із усним клопотанням, заявленим в процесі підготовчого засідання, та знято з розгляду заяву Прокурора від 07.04.2025 про уточнення позовних вимог (в контексті реалізації заявником права на самостійне відкликання поданої заяви).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18 квітня 2025 року.

18 квітня 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено клопотання про повернення заяви Прокурора про зміну предмету позову, в якій просить визнати подання Прокурором заяви про зміну предмету позову зловживанням процесуальними правами та повернути заяву заявнику; залишити без руху первісну позовну заяву; зобов`язати Прокурора обґрунтувати підстави представництва інтересів держави в суді.

18 квітня 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено пояснення щодо клопотання Третьої особи, зареєстрованого судом 08 квітня 2025 року.

Протокольними ухвалами Господарського суду Одеської області від 18.04.2025:

Прийнято до розгляду заяву Прокурора про зміну предмету позову, оскільки представлена заяви відповідає встановленим статтею 46 ГПК України вимогам, окрім того враховано, позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19 та Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, стосовно того, що зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин;

Відмовлено у задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_1. про залучення ОСОБА_1 третьою особою на стороні Відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 3 статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

В господарського суду відсутні правові підстави для залучення до участі у справі третьою особою фізичну особу, котра виступає в якості фізичної особи-підприємця відповідачем у справі, адже виникне стан юридичною невизначеності, коли фактично одна і та сама особа буде в якості двох різних учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.04.2025 відкладено підготовче засідання на 27.05.2025 та запропоновано ФОП ОСОБА_1 надати письмові пояснення стосовно прийнятої до розгляду заяви про зміну предмету позову.

27 травня 2025 року ФОП ОСОБА_1. представлено письмові пояснення, в яких, серед іншого зазначає, що Прокурором заявлено вимоги до особи, котра не є власником відповідного майна; як позовна заява, так і заява про зміну предмету позову не містить обґрунтування підстав представництва інтересів держави із представленням відповідних доказів; послідовно підтримує позицію стосовно того, що залучена до участі у справі третя особа - ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" (запропонована Прокурором для залучення як третя особа), фактично залучена до участі у справі на стороні позивача, котрим, за посиланням заявника, є Прокурор, що, за переконанням заявника свідчить про звернення Прокурора із позовом до суду не в інтересах держави, а в інтересах комерційного суб`єкта господарювання; додатково зазначає про наявність проєкту рішення про передачу (відчуження) Міською радою ОСОБА_1 у власність земельної ділянки під спірним об`єктом нерухомості.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03 червня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2025 відкладено розгляд справи на 03 липня 2025 року.

30 червня 2025 року ОСОБА_1 представлено клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.07.2025 призначено розгляд заяви ОСОБА_1 в судовому засіданні на 03 липня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1. про скасування заходів забезпечення позову.

У зв`язку із оголошенням в процесі призначеного на 03.07.2025 судового засідання системою повітряної тривоги у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги, ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.07.2025 призначено розгляд справи на 10 липня 2025 року.

08 липня 2025 року ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" представлено заяву із письмовими пояснення стосовно питань, які виникли в процесі розгляду справи по суті.

10 липня 2025 року Міською радою представлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника, а також клопотання про долучення додаткових доказів.

У призначене на 10 липня 2025 року судове засідання представники Міської ради та ФОП ОСОБА_1. не з`явились, як зазначено вище Міською радою представлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника.

В автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області наявна інформація про зареєстрований як у Міської ради (Код ЄДРПОУ 21018103), так і у ФОП ОСОБА_1. (РНОКПП НОМЕР_1 ) електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів Міської ради та ФОП ОСОБА_1. підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі завчасно доставлено кожну із постановлених у справі ухвал.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Положеннями частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про завчасну доставку до електронних кабінетів Міської ради та ФОП ОСОБА_1. підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі кожної із постановлених у справі ухвал, останні належним чином повідомлені про призначенні засідання та судове провадження.

В процесі розгляд справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" підтримував позицію Прокурора, позиція ФОП ОСОБА_1. викладена у представлених письмових заявах та клопотаннях.

10 липня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 у справі № 916/444/13-г визнано недійсним договір оренди землі укладений, між Южненською міською радою та Обслуговуючим кооперативом "Южненський міський ринок", зареєстрований в Южненському міському відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України по земельним ресурсам від 03.09.2008р. за № 040851100094.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Южненською міською радою Одеської області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від 09.03.2010, загальною площею 0,0086 га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне, АДРЕСА_1, укладеного строком на 5 років, зареєстрованим в Комінтернівському районному відділі Одеської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам 26.03.2010 за № 044051100006.

Безпосередньо ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" посилається на рішення суду у справі № 916/4106/14, втім до матеріалів справи їх не представлено. В силу приписів частини 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» в господарського суду наявний повний доступ до опублікованих в Єдиному державному реєстрі судових рішень текстів, у зв`язку із чим судом ознайомлено із судовими рішеннями у справі № 916/4106/14.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі № 916/4106/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду 09.07.2015, зобов`язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Виробничо-комерційній приватній фірмі "Вячеслава" (Код ЄДРПОУ 20930528) у праві постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у м. Южному та звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу існуючого кафе-бару за адресою: Одеська область, м. Южне, АДРЕСА_1.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 916/4106/14 встановлено наступне: «Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16.08.1996 року між виконкомом Южненської міської ради народних депутатів та багатогалузевою комерційною фірмою "Вячеслава" укладено договір на будівництво та введення в експлуатацію продовольчого ринку в м. Южному (ІІ черга міського ринку), предметом якого є умови будівництва, введення в експлуатацію та подальше використання частини продовольчого ринку для реалізація продуктів харчування, площею 4620 кв.м. за рахунок коштів фірми "Вячеслава". Виконком Южненської міської ради зобов`язався надати фірмі "Вячеслава" земельну ділянку під будівництво продовольчого ринку в постійне користування та державний акт на постійне користування земельною ділянкою, а остання зобов`язалась побудувати комплекс торгових кіосків і передати їх в оренду підприємцям.

Розпорядженням міського голови від 02.07.1997 року № 02-02-344р було затверджено акт Державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом колгоспного ринку на 120 торговельних місць, першого пускового комплексу ІІ черги по АДРЕСА_1.

ВКПФ "Вячеслава" згідно вищевказаного договору виплатила виконкому Южненської міської ради за незавершене будівництво грошові кошти в сумі 48700 грн., що підтверджується актом звірки між ВКПФ "Вячеслава" та Южненським міськвиконкомом від 21.12.1998р. та набула права власності на об`єкти зазначені в акті державної комісії від 01.07.1997р.

Вказані об`єкти знаходяться на земельній ділянці, на яку згідно рішення Южненської міськради Одеської області №169 від 20.12.1996р. виданий Державний акт серії І-ОД №001381 від 06.03.1997р. на право постійного користування землею приватній фірмі "Вячеслава" під продовольчий та промисловий базар, розміщений на площі 6005кв.м., в тому числі під промисловий базар 1385кв.м., під продовольчий - 4620кв.м. за рахунок земель міста, які знаходяться в міжмікрорайонній зоні.

Разом з тим, Южненською міською радою були прийняті рішення, які позбавили ВКПФ "Вячеслава" наданої землі, у зв`язку з чим ВКПФ „Вячеслава" протягом багатьох років відстоювала свої порушені права.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 06.06.2012р., залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013р. та Вищого адміністративного суду України від 23.04.2015р. у справі №2а-24/11/1533 позов ВКПФ "Вячеслава" до Южненської міської ради, за участю третіх осіб - ОК "Южненський міський ринок", ДПІ у м. Южному Одеської області, відділу Держкомзему у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення Южненської міської ради від 14.12.2006р. №161-V "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ВКПФ "Вячеслава" задоволено.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 16.04.2010р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013р. у справі № 2-а-9/10/1533, задоволено позов прокурора м. Южне Одеської області до Южненської міської ради, треті особи - ОК "Южненський міський ринок", ВКПФ "Вячеслава" про визнання незаконним та скасування рішення Южненської міської ради від 11.10.2007р. № 502-V "Про надання дозволу ОК "Южненський міський ринок" на оформлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 3 роки за адресою: м. Южне, вул. Хіміков, 27; про надання ОК "Южненський міський ринок" земельної ділянки в оренду терміном на 3 роки площею 0,5785 га під розміщення ринку по вул. Хімікіов, 27 у м. Южне.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2013р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2015р., визнано недійсним договір оренди землі від 03.09.2008р., укладений між Южненською міською радою та ОК "Южненський міський ринок".

Таким чином, на даний час право постійного користування спірною земельною ділянкою ВКПФ "Вячеслава" не є припиненим та підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія І-ОД №001381 від 06.03.1997р., зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 9, виданим ВКПФ "Вячеслава" на підставі рішення Южненської міської ради №169 від 28.12.1996р.

Проте, 17.12.2009 року Южненською міською радою прийнято рішення № 1295-V "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0086га в короткострокову оренду строком на 5 років фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 під розміщення існуючого кафе-бару за адресою: м. Южне, АДРЕСА_1 із земель територіальної громади м. Южного".

На підставі зазначеного рішення в 2009 році між Южненською міською радою та ФОП ОСОБА_1. було укладено договір оренди відведеної земельної ділянки площею 45кв.м., строком на 5 років.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 18.03.2014р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014р., визнано протиправним та скасовано рішення №1295-V від 17.12.2009р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0086га в короткострокову оренду строком на 5 років фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 під розміщення існуючого кафе-бару за адресою: м. Южне, АДРЕСА_1 із земель територіальної громади м. Южного".

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2015р. по справі № 916/4869/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015р., позов ВКПФ "Вячеслава" задоволено у повному обсязі та визнано недійсним договір оренди землі від 09.03.2010р., укладений між Южненською міською радою Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, загальною площею 0,0086га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ., укладеного строком на 5 років, зареєстрованим в Комінтернівському районному відділі Одеської регіональної філії "Центр Державного земельного кадастру" Державного комітету України по земельним ресурсам 26.03.2010 р. за № 044051100006.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога ВКПФ "Вячеслава" про зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. усунути перешкоди позивачу у праві постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у м. Южне та звільнення зазначеної земельної ділянки шляхом демонтажу існуючого кафе-бару…

Вищезгаданими судовими рішеннями різних інстанцій неодноразово підтверджувалась законність права користування ВКПФ "Вячеслава" спірною земельною ділянкою за адресою: м. Южне, АДРЕСА_1, на якій відповідачем самовільно побудовано кафе - бар, що в свою чергу свідчить про вчинення останнім дій, які згідно з чинним законодавством кваліфікуються як самочинне зайняття земельної ділянки, а відтак вимоги ВКПФ "Вячеслава", спрямовані на захист її права користування земельною ділянкою. Крім того, рішення Южненської міської ради з приводу позбавлення ВКПФ "Вячеслава" права користування спірною земельною ділянкою на користь ОК "Южненський міський ринок" визнані незаконними та скасовані…».

Відповідно до представленого технічного паспорту, виготовленого 12.10.2017 «БЮРО ТЕХІЧНОНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» Одеської області за замовленням ФОП ОСОБА_1., на кафе-бар, розташованого у м. Южне, АДРЕСА_1: назва будинку, господарських будівель та споруд - кафе-бар, загальна площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами - 0,0086 га, загальна площа приміщення 79,70 кв.м.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованого 02.10.2017 за № ОД 141172751150 відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради: об`єкт - «кафе-бар» СПД ОСОБА_1. за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1; замовник та відповідальний за виконання робіт - СПД ОСОБА_1. РНОКПП НОМЕР_1 ; документ, що дає право на виконання будівельних робіт - Декларація про початок виконання будівельних робіт видана інспекцією ДАБК в Одеській області від 25.11.2021 № ОД 082111086574; місцезнаходження об`єкту - Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1; дата початку/завершення будівництва - 26.11.2011/26.09.2017; строк введення в експлуатацію - ІІІ кв. 2017 року; інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою Договір оренди землі від 09.09.2010 № 041051100006, зареєстрований в Комінтернівськом районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам, Інформація Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.09.2015, індексний номер 4426917 кадастровий номер 5111700000:02:007:0103; загальна площа об`єкта - 79,9 кв.м.

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстрації права приватної власності на об`єкт кафе-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

30 жовтня 2017 року державний реєстратором прав на нерухоме майно Одеської обласної філія Комунального підприємства "ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ" Іскровим Олегом Вікторовичем прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлове приміщення кафе-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

24 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Міської ради із заявою про ухвалення рішення про продаж земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 ; а також про укладення відповідного договору купівлі-продажу.

У зазначеній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що набув право приватної власності на об`єкт нерухомого майна будівлю кафе-бару, загальною площею 79,9 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загального площею 0,0086 га, розташованій за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111700000:02:007:0183, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

06 лютого 2024 року Южненською міською радою прийнято проект рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183) для здійснення продажу ОСОБА_1 земельної ділянки несільськогосподарського призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом засідання постійної комісії Міської ради з питань адміністративно-територіального устрою, земельних відносин та охорони навколишнього середовища від 13.02.2024 № 27, прийнято рішення рекомендувати Міській раді зняти з розгляду та перенести, зокрема питання про проведення грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183), яка підлягає продажу громадянину ОСОБА_1 .

Відповідно до представленого протоколу засідання від 27.06.2024 комісії з врегулювання проблемних питань у сфері земельних відносин та наповнення місцевого бюджету від плати за землю та продажу земельних ділянок на території Южненської міської територіальної громад вбачається наступне: «на підставі заяви громадянина ОСОБА_1 від 25.01.2024 року про надання дозволу на викуп земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, на якій розташовано об`єкт приватної власності кафе-бар зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24.11.2017 року № 23087688, було підготовлено проект рішення "Про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183), яка підлягає продажу громадянину ОСОБА_1 " на сесію Южненської міської ради Одеського району Одеської області яка відбулась 06.06.2024 року.

Земельна ділянка була сформована у 2010 році та передана в оренду громадянину ОСОБА_1, термін договору оренди землі сплив 2015 року.

Орендна плата з 2016 по теперішній час до бюджету Южненської міської територіальної громади за користування земельною ділянкою не надходила.

Зазначено, що у разі надання громадянином ОСОБА_1 гарантійного листа щодо сплати за користування земельною ділянкою з 2016 року по теперішній час та після сплати заборгованості, проект рішення про викуп даної ділянки буде винесено на чергову сесію ІОжненської міської ради Одеського району Одеської області».

12 квітня 2024 року між ФОП ОСОБА_1. як Замовником та ПП «ОЛІМП-ЮГ» як Виконавцем укладено Договір про надання охоронних послуг № 1204-24 ф, за яким Виконавець прийняв на себе обов`язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей кафе-бару, за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1, загальною площею 79,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1392796851117, які знаходяться в правомірному володінні Замовника.

Аналогічне майно (кафе-бар, за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1) визначено у Переліку майна, яке передається під охорону ПП «ОЛІМП-ЮГ», підписаному між Замовником та Виконавцем. Визначено цілодобовий пост охорони - кафе-бар, за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1.

Додатковою угодою від 01.01.2025 № 1 до Договору про надання охоронних послуг № 1204-24 ф від 12.04.2024 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2025 року.

Відповідно до сформованої 17.06.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідки № 383208677 фізична особа ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна (кафе-бару,) із реєстраційним номером 1392796851117, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстровано 24.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 30.10.2017 № 37841587, для реєстрації подано наступні документи: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 12.10.2017, видавник: Бюро Технічної інвентаризації Одеської області; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ОД141172751150, виданий 02.10.2017, видавник: Відділ Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради. Документ отримано з ЄРД.

05 серпня 2024 року Прокурор в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся із запитом/повідомленням до Міської ради, в якому посилаючись на дослідження питань наявності підстав вжиття заходів представницького характеру з питань додержання вимог містобудівного та земельного законодавства, зазначає про здійснену із порушенням приписів законодавства України державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1. на нерухоме майно - бар, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка під нерухомим майном не знаходиться у ОСОБА_1 ані в оренді, а ні у приватній власності, просить надати наступні документи: технічний паспорт будівлі; документи, що посвідчують введення вказаного об`єкту нерухомого майна в експлуатацію; рішення міської ради (виконкому) відносно об`єкту нерухомого майна за адресою: м. Южне, АДРЕСА_1; витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно; документи, які підтверджують право користування земельною ділянкою.

Також просить висловити правову позицію щодо правомірності такої реєстрації.

07 серпня 2024 року Фондом комунального майна Міської ради надано відповідь на звернення Прокурора, в якій повідомляє, що земельна ділянка з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 , є земельною ділянкою комунальної власності та на даний час не передана у власність/користування іншим фізичним або юридичним особам, у зв`язку із відсутність інших документів неможливо їх надати.

08 серпня 2024 року Відділом надання адміністративних послуг Міської ради надано відповідь на звернення Прокурора, в якій повідомляє про неможливість надання копії документів у зв`язку з їх відсутністю.

12 серпня 2024 року Виконавчим комітетом Міської ради надано відповідь на звернення Прокурора, в якій зазначає, що з вказаного переліку документів можливо надати лише копію Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) від 02.10.2017 р. № ОД141172751150; інші документи в виконавчих органах Міської ради відсутні.

21 жовтня 2024 року Прокурор в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся із запитом/повідомленням до Міської ради, в якому посилаючись на дослідження питань наявності підстав вжиття заходів представницького характеру з питань додержання вимог містобудівного та земельного законодавства, зазначає про здійснену із порушенням приписів законодавства України державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно - бар, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка під нерухомим майном не знаходиться у ОСОБА_1 ані в оренді, а ні у приватній власності, просить надати інформацію стосовно того, яку площу становить земельна ділянка територіальної громади, яку фактично займає спірний об`єкт нерухомого майна (бар загальною площею, 79,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ), та яка підлягає звільненню.

Крім того, з метою з`ясування фізичного існування спірного кафе-бару, площі фактично займаної ним земельної ділянки, а також встановлення його приналежності до капітальних чи тимчасових споруд, просить надати на адресу окружної прокуратури акт щодо обстеження означеного об`єкта та рішення про присвоєння йому адреси.

08 січня 2025 року Прокурор в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся із повідомленням до Міської ради, в якому посилаючись на дослідження питань наявності підстав вжиття заходів представницького характеру з питань додержання вимог містобудівного та земельного законодавства, зазначає про здійснену із порушенням приписів законодавства України державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно - бар, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка під нерухомим майном не знаходиться у ОСОБА_1 ані в оренді, а ні у приватній власності, зазначає про звернення із відповідним позовом до суду.

Відповідно до сформованої 31.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідки № 410888056 Територіальна громада в особі Южненської міської ради є власником земельної ділянки, площею 0,5679 га, із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 82339051117, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Реєстрація речового права здійснена 12 червня 2013 року.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Першочергово, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне стосовно представленої позовної заяви.

Пред`являючи позовну заяву Прокурором сформовано позовні вимоги наступним чином:

припинити володіння правом приватної власності ОСОБА_1 на кафе-бар загальною площею 79,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;

зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).

Положеннями Цивільного кодексу України імперативно передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому у статті 325 ЦК України встановлено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Згідно ж із статтею 327 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Приписами статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У статті 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до дослідженої судом сформованої 17.06.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідки № 383208677 фізична особа ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна (кафе-бару,) із реєстраційним номером 1392796851117, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу, ФОП ОСОБА_1. не заперечує та не ставить під сумнів факт того, що відповідний об`єкт нерухомого майна перебуває у його приватній власності як фізичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 3 статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.

Положення статей 1 та 2 ГПК України передбачають, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В свою чергу, стаття 3 ГК України визначає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Стаття ж 4 ГК України наводить приклади того, що не є предметом регулювання цього Кодексу, серед яких майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

Положеннями статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункт 15).

Великою Палатою Верховного суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1216/18 викладено позицію стосовного того, що ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 зазначено, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 зазначено наступне: "позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є фізична особа ОСОБА_2 , проте вона у ньому здійснює підприємницьку діяльність як ФОП. Ці обставини, крім іншого, також підтверджуються рішенням Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 переведена у нежитлове приміщення та надано дозвіл громадянці ОСОБА_2. на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується ФОП ОСОБА_2. за призначенням.

Оскільки предметом спору у справі є стягнення з ФОП ОСОБА_2. вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому вона надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення ОСОБА_2. як ФОП у своїй господарській діяльності.".

Як зазначалось, при зверненні із позовом Прокурором відзначено про здійснення Відповідачем самочинного будівництва кафе-бару загальною площею 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1. При цьому технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об`єкт нерухомості подано Відповідачем у статусі ФОП/СПД (суб`єкт підприємницької діяльності), здійснення видів економічної діяльності якого узгоджується із використанням об`єктів комерційного призначення, тобто, за переконанням Прокурора, Відповідач здійснює господарську діяльність у спірному об`єкті нерухомості, що надає можливість звернення із позовом до господарського суду.

Враховуючи викладене, те, що хоча у позовній заяві заявлено вимоги саме до фізичної особи, однак остання маючи дійсний статус Фізичної-особи підприємця використовує спірний об`єкт у свої господарській діяльності, господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду позовної заяви за правилами господарського судочинства.

В процесі розгляду Прокурором представлено заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої сформовано позовні вимоги наступним чином:

припинити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 володіння правом приватної власності на кафе-бар загальною площею 79,9 кв. м за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), АДРЕСА_1 з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;

зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1, шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).

Вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Поряд із наведеним із представлених в процесі розгляду справи до матеріалів справи доказів, вбачається факт того, що 12 квітня 2024 року між ФОП ОСОБА_1. як Замовником та ПП «ОЛІМП-ЮГ» як Виконавцем укладено Договір про надання охоронних послуг № 1204-24 ф, за яким Виконавець прийняв на себе обов`язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей кафе-бару, за адресою: Одеська обл., м. Южне, АДРЕСА_1.

Відтак, господарський суд доходить до висновку, що безпосередньо ФОП ОСОБА_1. підтвердив факт використання спірного об`єкту нерухомого майна у господарській діяльності Фізичної особи-підприємця, що в контексті розгляду справи свідчить про правомірність звернення із позовом саме до господарського суду.

Окремо варто зазначити про приписи частини 5 статті 53 ГПК України, котрими передбачено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Як зазначалось, керівник Доброславської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району, ухвалою Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за позовом Прокурора.

Відтак, з моменту відкриття провадження у справі Південнівська міська рада Одеського району, як орган в інтересах якого представлено позовну заяву Прокурором, набула статусу Позивача у справі, що спростовує позицію ФОП ОСОБА_1., що саме Прокурор є Позивачем у справі.

Так само, в силу приписів статті 50 ГПК України судом залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА", на стороні - Південнівської міської ради Одеського району, а не Прокурора, на чому наголошував ФОП ОСОБА_1.

Частиною 1 статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому частина 4 статті 53 ГПК України визначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію проте, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій, чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям; прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

При зверненні до суду з даним позовом, Прокурор стверджував про порушення інтересів держави, внаслідок незаконної реєстрація права власності ФОП ОСОБА_1. на самочинне будівництво, яке розташовано на земельній ділянці, яка належить Міській раді, оскільки позбавляє власника - територіальну громаду в особі Міської ради вільно володіти, користуватися та розпоряджатись своєю власністю. Орган, уповноважений державою здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, який однак його не здійснює, є Міська рада, як представник власника земельної ділянки, на якій розміщено самочинне незавершене будівництво.

Так, частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 Земельного кодексу України та статті 373 Цивільного кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01 січня 2002 року нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01 січня 2002 року перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України .

Згідно з частинами 1-3 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1 та 2 статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначено, що за загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України.

Земельна ділянка із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), АДРЕСА_1, знаходиться в межах міста Южне (нині перейменовано в Південне) та є комунальною власністю, що не заперечується учасниками справи.

Окрім того, відповідно до дослідженої судом сформованої 31.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідки № 410888056 Територіальна громада в особі Южненської міської ради є власником земельної ділянки, площею 0,5679 га, із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 82339051117, розташована за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, буд. 27; цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Реєстрація речового права здійснена 12 червня 2013 року.

За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень міської ради у галузі земельних відносин належить, в тому числі: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Звідси саме на Міську раду, як представника власника, покладено обов`язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста, зокрема і спірної, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1,3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Враховуючи викладене, господарським судом встановлено, що Прокурором надано розумний строк для звернення Міської Ради (як особи, чиї інтереси порушено шляхом самочинного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності), що вбачається із досліджених судом запитів/повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та на які структурними підрозділами Міської ради надано відповідь із представленням наявних документів. При цьому, відповідний запит надіслано Прокурором ще в серпні 2024 року та впродовж тижня отримано відповіді, до суду ж позов Прокурора надійшов тільки у лютому 2025 року, відтак, господарський суд доходить до висновку, що до моменту пред`явлення позову до суду Міська рада мала розумний строк для відповідного звернення, втім не вчинено спрямованих на захист порушених інтересів дій.

Вищенаведене спростовує позицію ФОП ОСОБА_1. стосовно недотримання Прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини 4 статті 53 та частини 5 статті 162 ГПК України в частині надання доказів в підтвердження представництва інтересів Міської ради.

Щодо суті спору господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 2 статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 3 статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною 2 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звернуто увагу на те, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 визначено, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду послідовно підтримує позицію, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17), так само як і застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами 3-5 статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини 3 та 5 статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зауважено, що у випадку, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що у випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про припинення ФОП ОСОБА_1 володіння правом приватної власності на кафе-бар загальною площею 79,9 кв.м за адресою: Одеська обл., м. Южне (Південне), АДРЕСА_1, з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117, оскільки відповідна вимога не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Окремо господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 320 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 325 ЦК України встановлено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частин 1 статті 52 ЦК України).

Господарський суд доходить до висновку, що вимога про припинення Фізичної особи-підприємця володіння правом приватної власності на певний об`єкт нерухомого майна є не ефективним способом захисту, адже Фізична особа-підприємець в силу приписів цивільного законодавства не може бути власником майна, оскільки власником буде виступати саме фізична особа.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (в редакції чинній на час реєстрації права власності за Відповідачем на спірний об`єкт нерухомості) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18) зазначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Отже, законодавець, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

Таким чином, за змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц звернуто увагу, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95, 96), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Внесення державним реєстратором до реєстру запису про право власності є офіційним підтвердженням існування юридичного факту права власності відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією реєстратора.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 15.07.2019 у справі № 263/8226/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 760/1651/16-ц, від 30.11.2022 у справі № 753/7476/16.

Поряд із цим Верховним Судом у постанові від 09.02.2022 у справі № 752/9104/18 зазначено, що технічний паспорт на будинок не підтверджує право власності та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю - це лише документ, який фіксує технічні дані об`єкта; не має строку дії.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Відтак, господарський суд доходить до висновку, що першочерговою підставою, яка надає можливість здійснення правомірної та законної реєстрації права власності на збудований об`єкт, є наявність відповідного правоустановчого документа на земельну ділянку, із розташованим об`єктом нерухомості, втім в процесі розгляду справи учасниками справи не представлено належних доказів, на підставі яких суд має можливість встановлення наявності у ФОП ОСОБА_1. або ОСОБА_1 права використання земельної ділянки, кадастровий номер 5111700000:02:007:0103, за адресою: АДРЕСА_1 , як станом на дату реєстрації дослідженої судом Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), так і станом на дату пред`явлення позовної заяви.

При цьому із дослідженої судом відповіді Фонду комунального майна Міської ради на запит Прокурора вбачається, що земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у комунальній власності та не передана у власність/користування іншим фізичним/юридичним особам. Іншого ФОП ОСОБА_1. суду не доведено, як і не представлено відповідних доказів зворотного.

Так, в матеріалах справи наявне звернення від 24.01.2024 ОСОБА_1. до Міської ради із заявою про продаж відповідної земельної ділянки, однак відсутнє рішення Міської ради про продаж (укладення відповідного договору купівлі-продажу), при цьому наявність відповідного обсягу прав на земельну ділянки задля її забудови має перебувати відповідній забудові.

Правова конструкція частини 1 статті 376 ЦК України визначає, що підставою для визначення нерухомого майна самочинним є встановлені статтею окремі та самостійні факти, а саме: нерухоме майно збудовано/будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; відсутній відповідний документи, який надає право виконувати будівельні роботи чи належно затверджений проект; наявні істотні порушення будівельний норм і правил.

Як зазначалось, положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - реєстрації права власності за Відповідачами) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1). Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина 2 статті 375 ЦК України).

Поряд із цим, частина 2 статті 376 ЦК України визначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, господарський суд у відповідності до правової конструкції частини 2 статті 376 ЦК України вважає відсутніми правові підстави стверджувати, що ФОП ОСОБА_1./ОСОБА_1. правомірно набуто право власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (кафе-бар - реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117), адже, в особи, не виникло право власності на відповідний об`єкт, в силу того, що він є самочинним будівництвом за відсутності відповідного правоустановчого документа на земельну ділянку, а відтак ФОП ОСОБА_1./ОСОБА_1. не є ані власником, ані правомірним землекористувачем відповідної земельної ділянки, адже як було встановлено, відповідна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Міської ради в силу закону, у зв`язку із розташуванням в межах міста Південне (до перейменування Южне) та відсутністю інших правоустановчих документів на неї.

Окрім того, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам статті 376 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Як передбачено пунктом ґ) частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Приписами частини 2 статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Аналогічні правові конструкції викладено у статті 375 ЦК України.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Таким чином, виходячи з приписів частини 4 статті 376 ЦК України, відсутність письмової згоди власника на оформлення права власності та тривале використання земельної ділянки за відсутності будь-яких правоустановчий документів (як то оформлення договору оренди або придбання у власність), оформленого в даному випадку рішенням Міської ради, поряд з заявленою вимогою знести самовільно збудований об`єкт, є достатньою підставою для прийняття судом рішення про знесення самочинної споруди.

У той же час, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 61 Конституції України як Основного закону визначає наступне - ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

В процесі розгляду даного спору господарським судом встановлено, що Відповідачем самовільно побудовано кафе-бар на земельній ділянці, яка належить Міській раді, не була відведена/не перебуває у власності або правомірному користуванні Відповідача, що, в свою чергу, свідчить про вчинення останнім дій, які згідно з чинним законодавством кваліфікуються як самочинне зайняття земельної ділянки шляхом самовільного будівництва, відповідальність внаслідок чого виникає на підставі частини 4 статті 376 ЦК України - знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Мету чого переслідує заявлена Прокурором позовна вимога про зобов`язання усунення перешкод шляхом знесення відповідного об`єкту самочинного будівництва існуючого кафе-бару за адресою: Одеська область, м. Южне, АДРЕСА_1.

Поряд із наведеним, як встановлено судом рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі № 916/4106/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду 09.07.2015, зобов`язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Виробничо-комерційній приватній фірмі "Вячеслава" (Код ЄДРПОУ 20930528) у праві постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у м. Южному, та звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу існуючого кафе-бару за адресою: Одеська область, м. Южне, АДРЕСА_1.

Правова конструкція статті 61 Конституції України чітко передбачає неможливість притягнення однієї особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, відтак враховуючи те, що Відповідачем у справах № 916/4106/14 та 916/547/15 є ФОП ОСОБА_1. (РОНКПП НОМЕР_1 ), у справі № 916/4106/14 встановлено як факт самовільно побудованого останнім кафе-бару на земельній ділянці за адресою: Одеська область, м. Южне, АДРЕСА_1, так і зобов`язано його знести (шляхом демонтажу) відповідний об`єкт, в господарського суду відсутні правові підстави для задоволення заявлених Прокурором позовних вимог в силу того, що в протилежному випадку відбудеться порушенням імперативних приписів статті 61 Конституції України в частині притягнення однієї особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Склад учасників справи у відповідності до статті 61 Конституції України не має вирішального значення.

Принцип «res judicata», щодо якого ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" представлено письмові пояснення передбачає відсутність у кожної сторони права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (пункт 34 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Христов проти України») та не підлягає застосування до правовідносин в цій справі в силу того, про вказаний принцип заявлено до ухвалення рішення у справі, у той же час провадження у цій справі не має жодного відношення до перегляду остаточного рішення в іншій справі.

Господарським судом не досліджувалось питання про винесення окремої ухвали, на чому наполягало ВКПФ "ВЯЧЕСЛАВА" у представленому клопотанні, на переконання суду поставлені у клопотанні питання виходять за межі заявлених позовних вимог та не входять до предмету дослідження у справі.

Представлені до матеріалів справи тексти інших судових рішень не мають жодного відношення до суті ухваленого рішення, оскільки, по-перше, стосуються як іншого суб`єктного складу учасників, так і предмету позову, по-друге, не є остаточними рішеннями у справі із встановленими фактами, оскільки встановлено, що відповідні справи підлягають розгляду в судах іншою юрисдикції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, частиною 9 статті 145 ГПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.13,20,53,73,74,76,86,129,145,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виробничо-комерційної приватної фірми "ВЯЧЕСЛАВА", про припинення володіння правом власності з одночасним закриттям реєстраційного розділу та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 19 лютого 2025 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 21 липня 2025 р.

Суддя С.Ф. Гут