Постанова № 128943641, 15.07.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21296/25-п

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2025 року суддя Печерського районного суду м. Києва Гридасова А.М., розглянувши матеріали, що надійшли з Національного агентства з питань запобігання корупції, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення №37-03/3 від 30.04.2025 ОСОБА_1 05.12.2024 реалізуючи повноваження народного депутата України, передбачені ч. 1 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме звернувся до Директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_2 з депутатським зверненням від 05.12.2024 за № 430д9/15-2024/272761, у якому порушувались питання, що становили його приватний інтерес як кандидата на посаду судді Конституційного Суду України, а саме підстав надання Дорадчій групі експертів інформації щодо його та третіх осіб, пов`язаних з ним родинними зв`язками. Вказане звернення підписане електронним цифровим підписом народного депутата України ОСОБА_1 .

У своєму депутатському зверненні ОСОБА_1 повідомив, що під час проходження ним процедури конкурсу на посаду судді Конституційного Суду України , він процесі ознайомлення 26.11.2024 з інформацією, зібраною щодо нього та членів його сім`ї він виявив файл від НАБУ, де містилася конфіденційна інформація станом на 04.10.2024, зібрана, збережена, використана та поширена стосовно нього та третіх осіб, пов`язаних з ним родинними зв`язками (зокрема дружини, синів, матері, батька, сестри, тестя, тещі). На думку ОСОБА_1 такі дії є порушенням недоторканності приватного життя, відповідальність, за які передбачена ст. 182 КК України.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 у своєму депутатському зверненні просить Національне антикорупційне бюро України повідомити йому мету і підстави збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації щодо нього як кандидата на посаду судді Конституційного Суду України, а також порядок реєстрації, обліку, зберігання, доступу та знищення такої інформації у Національному антикорупційному бюро України. Крім того, висловив прохання надати відповідь у встановлений законом строк.

Депутатське звернення ОСОБА_1 було розглянуте Національним антикорупційним бюро України та надано відповідь листом від 13.12.2024 за № 02-002/37213, тобто у строк, передбачений Законом України «Про статус народного депутата України».

У разі звернення ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України на підставі Закону України «Про звернення громадян», то його розгляд здійснювався б відповідно до ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме: звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Таким чином ОСОБА_1 використав надане йому право на депутатське звернення у найбільш сприятливий для нього спосіб із метою, яка не пов`язана зі здійсненням депутатської діяльності, внаслідок чого його приватний інтерес вступив у суперечність із його службовим повноваженням (правом) щодо депутатського звернення до органів державної влади та їх посадових осіб, що вплинуло на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення та вчинення дій щодо направлення депутатського звернення від 05.12.2024 за № 430д9\15-2024/272761, що в розуміння вимог Закону є реальним конфліктом інтересів.

Суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями ОСОБА_1 полягала в тому, що він мав обов`язок дотримуватись вимог законів України, захищати інтереси виборців та держави, а не використовувати надані йому законом повноваження для здійснення впливу чи спонукання посадових осіб НАБУ до прийняття рішень, направлених на задоволення приватного інтересу.

Сам факт реалізації прав на депутатське звернення з метою задоволення приватного інтересу є очевидним свідченням упередженості народного депутата. Тобто усвідомлюючи, що задоволення депутатського звернення призведе до задоволення приватного інтересу , ОСОБА_1 мав утриматися від реалізації відповідного службового повноваження, що б і було демонстрацією його неупередженості.

Вказані дії ОСОБА_3 органом, який склав протокол - НАЗК кваліфіковані за ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП як вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів .

В судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 вину у вчинення адміністративного правопорушення не визнав. В першу чергу вказав на те, що не був ознайомлений з протоколом про адміністративне правопорушення під час його складання та його копії ніколи не отримував. З його змістом він ознайомився виключно від свого адвоката, яка в свою чергу ознайомилася з протокол в суді. Таким чином на момент складання відповідного протоколу він був позбавлений можливості надати свої пояснення. Твердження в протоколі, що начебто він відмовився від підпису та пояснень не відповідає дійсності.

Поряд з цим пояснив, що дійсно в минулому році приймав участь у конкурсі на посаду судді Конституційного Суду України. Та під час проходження ним перевірки ДГЕ (дорадчою групою експертів) через їх запити, він виявив надання НАБУ конфіденційної інформації до ДГЕ стосовно нього та його близьких осіб. Його це відверто здивувало. Тому він підготував текст запиту на адресу НАБУ. Однак оскільки він не вміє користуватися електронним цифровим підписом, він доручив підписати цей запит своєму помічнику.

Він не мав намірів направляти запит на бланку депутатського звернення. Виключно хотів щоб помічник підписав ЕЦП та направив електронною поштою на електронну адресу НАБУ запит щодо надання йому інформації, яка стосується його особисто.

В день та час направлення запиту взагалі перебував в сесійній залі, а тому ніякого депутатського звернення особисто не направляв.

Захисник Копиленка О.Л. просила провадження відносно ОСОБА_1 закрити. Клопотання про закриття провадження надала в письмовому виді, яке долучене до матеріалів справи. Зміст клопотання зводиться до того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч 2 ст. 172-7 КУпАП, оскільки він особисто не вчиняв дій по направленню депутатського звернення, про яке мова йде у протоколі. До клопотання долучені роздруківки персонального поіменного голосування за час та дату направлення депутатського звернення від 05.12.2024 за № 430д9\15-2024/272761.

Прокурор в судовому засіданні наполягав на наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП. Суду надав письмовий висновок в порядку ч. 1 ст. 250 КУпАП, який долучено до матеріалів справи. зміст цього висновку дублює зміст протоколу про адміністративне правопорушення. Також надав копії судових рішень у справах про притягнення народних депутатів України до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-7КУпАп через направлення ними депутатських звернень до різних державних органів з приводу їх приватного інтересу.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він працює помічником народного депутата України ОСОБА_1 за строковим трудовим договором на постійній основі. Він часто здійснює підпис різного рожу документів від імені ОСОБА_1 за допомогою електронного цифрового підпису, оскільки останній не вміє ним користуватися. Він не одноразово також готував проєкти різних запитів та звернень від імені ОСОБА_1 та виконував іншу поточну роботу помічника народного депутата України.

Дійсно ОСОБА_1 доручив йому підписати та відправити підготовлений текст запиту до НАБУ з приводу надання інформації. Не вникаючи в зміст самого запиту, він (свідок) текст запиту наклав на бланк депутатського звернення, підписав електронним цифровим підписом та направив на електронну адресу НАБУ через систему документообігу Верховної ради України. ОСОБА_1 він сказав, що все підписав та відправив, однак не уточнював, що зробив це на бланку депутатського звернення. Адже не вважав це суттєвим та й сам не зрозумів, що його прохали відправити звичайний запит. ОСОБА_1 в день, коли було направлено звернення перебував в сесійній залі, а тому не перевіряв реєстру депутатських звернень.

Всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, допитавши свідка, з`ясувавши думку прокурора, враховуючи обставини справи та заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, суддя дійшов до наступного висновку.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 204/8036/16-а сформульовано правовий висновок, згідно якого адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність обов'язкових елементів, які разом визначають, що конкретне діяння є адміністративним правопорушенням. Ці елементи включають об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону правопорушення.

Таким чином суду необхідно встановити чи були наявними за вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення обставин, в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП.

Стаття 172-7 КУпАП є бланкетною і основним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню у даному випадку є Закон України «Про запобігання корупції».

З цього випливає, що предметом доказування у справі про притягнення особи до відповідальності за ст. 172-7 КУпАП є доведеність наявності ситуації, за якої особиста заінтересованість публічного службовця може вплинути на об`єктивність виконання ним службових повноважень, за якої існує можливість виникнення протиріччя між його особистими інтересами і публічними, що може поставити під сумнів справедливість прийнятого рішення чи вчинення службовцем інших дій.

Особа, яка вчинила таке корупційне діяння, усвідомлює, що вона незаконно використовує свої службові повноваження та незаконно одержує у зв`язку з цим певні блага.

Доведення достатніми доказами обставин чітко визначеної суперечності є обов`язковим для уповноваженої на складання протоколу про адміністративне корупційне правопорушення особи, оскільки відсутність доказів таких обставин свідчитиме про відсутність складу адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 набув повноважень народного депутата України дев`ятого скликання 15.10.2019 року, а відтак з цього часу належить до кола осіб, на яких поширюються встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Відтак згідно з приміткою до ст. 172 -7 КУпАП ОСОБА_1 є суб`єктом вказаного адміністративного правопорушення.

Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері державного управління, а також у сфері запобігання та протидії корупції.

Суд констатує наявність загального об`єкту адміністративного правопорушення за вказаних в протоколі обставин.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП, яка ставиться в провину ОСОБА_1 полягає у вчиненні дій в умовах реального конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII надано тлумачення термінів, які вживаються в Законі:

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (ст. 1 Закону).

Приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (ст. 1 Закону).

12 січня 2024 року НАЗК видало Методичні рекомендації № 2 «Щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» які розміщені на офіційному сайті НАЗК.

В зазначених Рекомендаціях уповноважений законом орган (НАЗК) надав офіційні роз`яснення та сформулював правову позицію Держави щодо визначення понять і термінів, які стосуються питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, а також зорієнтував уповноважені на боротьбу із корупцією органи на відокремлення типових ситуацій, в умовах яких міститься склад конкретного корупційного адміністративного правопорушення, в т.ч. і передбачені відповідними частинами статті 172-7 КУпАП, від обставин, які виключають подію та склад такого правопорушення.

В п. 2.1. Рекомендацій НАЗК роз`яснило, що конфлікт інтересів може існувати у особи в ситуації, коли одночасно наявні такі його складові: - в особи є приватний інтерес; - в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес; - такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень).

Саме сукупність зазначених факторів дає підстави стверджувати, що приватний інтерес особи може впливати на об`єктивність та неупередженість під час вчинення особою дії, прийняття рішення, а отже, в особи є конфлікт інтересів.

За відсутності принаймні однієї із складових службових повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу конфлікт інтересів не виникає.

В п. 2.3 Рекомендацій зазначено, що приватний інтерес може впливати на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових / представницьких повноважень, що є дискреційними.

На практиці виникають труднощі з визначенням того, які повноваження є дискреційними (що таке дискреційні повноваження) та чому саме дискреційні повноваження призводять до виникнення конфлікту інтересів.

Дискреція можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох можливих варіантів дій, рішень, або навпаки не вчиняти дію, не приймати рішення (тобто бездіяти).

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Ознаки дискреційних повноважень: дають змогу на власний розсуд оцінювати певний юридичний факт, а також обирати одну з декількох можливих форм реагування на нього; надають можливість на власний розсуд обирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації; дають змогу особі обрати форму реалізації своїх повноважень; наділяють особу правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).

Дискреція - це не обов`язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку (п. 43 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).

Конфлікт інтересів не виникає у випадку вчинення дій або прийняття рішень поза межами наданих службових/представницьких повноважень.

Таким чином суду для того, щоб надати відповідь на питання чи є наявною об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172- 7 КУпАП в діях ОСОБА_1 за викладених в протоколі обставин, слід встановити чи здійснив ОСОБА_1 дискреційні повноваження, які суперечили з його приватним інтересом. Питання наявності приватного інтересу суд констатує. Адже як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_1 дійсно в межах проходження процедури конкурсу на посаду судді Конституційного Суду України ознайомився в ДГЕ з певною інформацією, яка стосувалась його та його близьких осіб, і як наслідок цього в нього з`явився приватний інтерес у виявленні причин її наявності та поширення Національним антикорупційним бюро України. Зазначені обставини не були пов`язані з його депутатською діяльністю, а мали виключно приватний характер.

Щодо використання чи невикористання ОСОБА_1 дискреційних повноважень суд надходить до наступного.

Дійсно ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата» надає право народному депутату України направляти депутатські звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.

Разом з цим, зміст депутатського звернення визначається ч. 2 ст. 16 «Про статус народного депутата України».

Так, законом визначено, що депутатське звернення - пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

З огляду на процитовані вище положення ч. 2 ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України», закон встановлює три чіткі форми звернення: пропозиція вчинити дію, пропозиція надати офіційне роз`яснення, пропозиція викласти позицію з питання компетенції адресата.

Отже, сам по собі факт направлення листа, навіть оформленого на офіційному бланку звернення народного депутата, не може автоматично визначатися як депутатське звернення у розумінні Закону.

Визначальним для встановлення приналежності документу до депутатського звернення є не його зовнішній вигляд та бланк, а його змістова спрямованість, предмет і мета звернення.

Водночас, за своєю правовою природою, депутатське звернення є інструментом здійснення представницьких повноважень народного депутата, а отже, в усіх випадках воно має стосуватися питань, що випливають із його депутатської діяльності. Таке обмеження прямо випливає з тієї ж статті 16 Закону України « Про статус народного депутата», де право на депутатське звернення чітко пов`язане із виконанням народним депутатом своїх повноважень.

Якщо ж лист від імені народного депутата стосується виключно отримання інформації стосовного самого депутата або пов`язаних із ним осіб, без жодного зв`язку із виконанням представницьких повноважень, без пропозиції до органу, якому такий лист адресовано, здійснити якісь дії, надати офіційне роз`яснення чи викласти загальну позицію з компетенційного питання, такий лист не є депутатським зверненням у розумінні ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата».

В документі, за назвою депутатське звернення від 05.12.2024 за № 430д9/15-2024/272761, направлення якого і стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 просить НАБУ повідомити: з якою метою та на яких підставах НАБУ збирало, зберігало та поширювало щодо нього та третіх осіб, пов`язаних з ним родинними зв`язками конфіденційну інформацію? На яких підставах НАБУ поширило щодо нього та третіх осіб, пов`язаних з ним родинними зв`язками конфіденційну інформацію третім особам, зокрема ДГЕ? Яким чином, така інформація щодо нього та третіх осіб, пов`язаних з ним родинними зв`язками, реєструється, обліковується, зберігається, хто до неї має доступ, як підлягає знищенню? Чим регламентуються такі дії НАБУ? Вказаний документ зареєстровано в Апараті Верховної Ради України та скріплено електронним цифровим підписом народного депутата України ОСОБА_1 (а.м. 119-120 Т.1).

Таким чином вказаний лист не містить пропозиції НАБУ вчинити якісь дії, пропозиції надати офіційне роз`яснення з питань, віднесених до його компетенції рівно як і пропозицію викласти позицію з аналогічних питань.

Відтак вказаний документ не є депутатським зверненням в розумінні ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата», а тому не може бути розцінений судом як такий, що направлений ОСОБА_1 в межах дискреційних повноважень.

Зазначене підтверджується описаними вище показаннями свідка і даними особистого голосування ОСОБА_1 в сесійній залі ВРУ в час направлення цього документу. Адже показання свідка та означені дані голосування в повній мірі підтверджують версію ОСОБА_1 про підготовку ним звичайного інформаційного запиту, який потім помилково направлено помічником на офіційному бланку.

Розгляд НАБУ вказаного звернення у скорочені строки, зокрема в ті, які передбачені для депутатських звернень, є правовою аномалією, спричиненою неналежною формалізацією розгляду зазначеного листа, а не реалізацією народним депутатом своїх повноважень.

Більше того зміст відповіді на звернення ОСОБА_1 свідчить, що така не була результатом реалізації й НАБУ будь-якого дискреційного повноваження чи суб`єктивного розсуду. (а.м. 121-122 т. 1)

Запитувана інформація стосувалася самого депутата та пов`язаних із ним осіб, тому НАБУ було зобов`язане надати відповідь незалежно від того, в якій формі було подано звернення як приклад - у формі адвокатського запиту чи звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян, чи Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідно до якого строки розгляду, ще більш короткі.

Відповідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про інформацію» та виходячи зі змісту статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» особа має право отримувати інформацію про себе. Таким чином, незалежно від того, у якій формі звернувся ОСОБА_1 - як народний депутат, як громадянин чи через адвоката, - НАБУ в будь-якому випадку було б зобов`язане надати відповідь на запитувану інформацію, яка стосувалась його особисто. А відтак це виключає будь-який дискреційний вибір чи можливість впливу депутата шляхом обрання форми звернення на надання відповіді НАБУ. Таким чином, наявне в протоколі твердження, що саме направлення депутатського звернення в якийсь спосіб спонукало НАБУ надати відповідь або, що лише завдяки цій формі запиту відповідь була надана, а тому був задоволений приватний інтерес ОСОБА_1 - суд розцінює як припущення.

Відтак зміст направленого запиту (депутатського звернення) та відповідь на нього беззаперечно свідчать про вчинення ОСОБА_1 дій без використання його дискреційних повноважень як народного депутата України при направленні згадуваного у протоколі звернення. Що в свою чергу вказує на відсутність реального конфлікту інтересів та відповідно вчинення в його умовах ОСОБА_1 дій.

Щодо твердження в протоколі про те, що «суперечність між приватним інтересом і службовими повноваженнями ОСОБА_1 вплинула на об`єктивність або неупередженість прийняття рішення та вчинення дій щодо направлення депутатського звернення», то таке взагалі є позбавленим логіки. Якщо саме направлення звернення і є дією, яку уповноважені на складання протоколу особи, вважають вчиненою в умовах конфлікту інтересів (тобто суперечністю між службовими повноваженнями і приватним інтересом), то не зрозуміло, як ця суперечність (направлення звернення) могла ще й «вплинути» на об`єктивність рішення про направлення такого звернення. З логіки вказаного в протоколі випливає, що ОСОБА_1 мав би об`єктивно чи неупереджено вирішити... чи відправити звернення про себе чи ні, а натомість необ`єктивно і упереджено вирішив його направити.

Зважаючи на викладене, суд надходить до висновку про відсутність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП в діях ОСОБА_1 за вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення обставинах. А відтак і вважає відсутнім склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП в діях ОСОБА_1 за вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення обставинах.

Інші доводи ОСОБА_1 щодо не ознайомлення його з протоколом про адміністративне правопорушення, не надання йому можливості надати свої пояснення під час його складання, тощо, суд не оцінює. Оскільки такі повністю нівелюються викладеними висновками суду вище про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП в діях ОСОБА_1 за вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення обставинах.

З приводу доводів прокурора про наявність сталої судової практики про притягнення народних депутатів України до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-7КУпАп через направлення ними депутатських звернень до різних державних органів з приводу їх приватного інтересу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В першу чергу суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення обмежений відповідним протоколом, який надійшов на його розгляд.

Більше того кожна справа про адміністративне правопорушення розглядається з урахуванням конкретних обставин, що відображають індивідуальність ситуації, поведінки особи та зміст вчинених дій. Принцип індивідуалізації правової відповідальності передбачає, що навіть за зовнішньої схожості діянь оцінка має здійснюватися крізь призму наявності конкретного фактичного складу правопорушення.

Поряд з цим, аналіз змісту наданих прокурором копій судових рішень демонструє, що у тих справах, на які посилається прокурор, народні депутати України направляли депутатські звернення з метою отримання інформації, яка могла бути використана ними у кримінальних провадженнях, в яких вони мали процесуальний статус підозрюваного або потерпілого. Відтак зміст та спрямованість запитів у тих випадках прямо корелювались із намаганням їх авторів вплинути на хід кримінальних проваджень.

Натомість, у даній справі відсутня навіть потенційна можливість використання ОСОБА_1 отриманої від НАБУ інформації у спосіб, що міг би забезпечити реалізацію чи захист його приватного інтересу в межах конкурсної процедури на посаду судді Конституційного суду України. Адже отримана ОСОБА_1 інформація не створювала жодних підстав для зміни його статусу як кандидата на посаду судді Конституційного Суду України чи для впливу на конкурсну процедуру загалом.

Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

В статті 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року (заява N 10519/83, п. п. 29, 30), тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Згідно з вимогами ст. 283 КУпАП постанова суду має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо відсутні подія і склад адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст. ст. 1, 7, 9, 10, 172-7. ч. 1, 245, 247, 251, 252, 279, 280, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Суддя А.М. Гридасова

.