Рішення № 128918851, 14.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2025 рокуСправа №160/13052/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ ВП 44118658) в якій позивач просить:

- визнати незаконною та скасувати вимогу від 08.11.2024 №Ф-4555-51/62У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки з ЄСВ) в сумі 37778,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що в 2024 році відповідачем прийнято вимогу від 08.11.2024 № Ф-4555-51/62У про сплату позивачем боргу (недоїмки) в сумі 37 778,74 грн. заборгованість з ЄСВ, яка фактично аналогічна попередній вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4555-51-13-05/62 від 17.02.2021 на суму 37 788,74 грн, яка була скасована рішенням суду від 01 лютого 2022 року по справі № 160/17015/21. Зазначає, що в період з 2021 по 2024 позивач також працював в ТОВ «СМЕРЕКА+» та інших товариствах, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 10.04.2025 року та форми ОК-7 від 10.04.2025 року, здійснювались відповідні відрахування зі сплати ЄСВ, відповідно до приписів чинного законодавства (копії довідок додано). Також позивач, як фізична особа-підприємець, знятий з обліку з 12.07.2021, що додатково підтверджує безпідставність нарахування позивачу ЄСВ.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/13052/25. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

26.05.2025р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що станом на 17.02.2021р. у ОСОБА_1 в ІКП обліковувалась заборгованість з єдиного єдиного внеску в сумі 37788,74 грн., яка складалась з автоматичних нарахувань єдиного внеску за період з січня 2017 по грудень 2020 року. Відповідно до цього платника була направлена вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-4555-51-13-05/62У від 17.02.2021р. на суму 37788,74 грн. Станом на 31.10.2024р. за даними інформаціно-комунікаційної системи ДПС України в інтегрованій картці платника податків обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн., у зв`язку з чим податковим органом було сформовано в ручному режимі вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 08.11.2024 №Ф-4555-51/62У.

27.05.2025р. позивачем подано до суду відповідь на відзив яка за змістом аналогічна доводам викладеним в позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 08.10.2003 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Шевченківська ДПІ як платник єдиного внеску з загальнообов`язкового державного соціального страхування.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області 17.02.2021 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4555-51-13-05/62 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2021 року в розмірі 37 788, 74 грн.

Позивач з погодився з вимогою № Ф-4555-51-13-05/62 та оскаржив її до суду.

Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року по справі № 160/17015/21 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4555-51-13-05/62 від 17.02.2021 року на суму 37 788,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області; зобов`язано відповідальну особу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органів доходів і зборів шляхом виправлення відомостей про нараховану ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.; зобов`язано відповідальну особу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити видалення з ІТС «Податковий блок» відомостей щодо державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року по справі № 160/17015/21 встановлено, що заборгованість позивачу за вимогою № Ф-4555-51-13-05/62 від 17.02.2021 року на суму 37 788,74 грн. нараховано за період 2017-2020 роки. При цьому в позивач з серпня 2018 року по вересень 2021 року включно року працював у ТОВ «СМЕРЕКА+», з огляду на що оплата ЄСВ за позивача здійснювалася роботодавцем, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 21.01.2022 року та форми ОК-7 від 254.01.2022 року.

Як вказує позивач в позові, в квітні 2024 він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження, яке перебуває в першому Правобережному відділі виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), йому стало відомо про існування вимоги від 08.11.2024 № Ф-4555-51/62У про сплату податкового боргу (недоїмки) в сумі 37 778,74 грн.

Позивач, не погодившись із вимогою від 08.11.24, подав 10.04.2025 до Державної податкової служби України скаргу з проханням скасувати вимогу від 08.11.2024.

30.04.2025 за вх. № 12209/6/99-00-06-02-01-06 на електронну пошту позивача від ДПС України надійшло рішення про розгляд скарги. Відповідно до зазначеного рішення, в розгляді скарг відмовлено.

Позивач не погоджується із вимогою від 08.11.2024 № Ф-4555-51/62У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 778,74 грн. (заборгованість з ЄСВ), що й стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Як передбачено нормою ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, членство у профспілковій організації, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається ст. 7 Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.

На підставі ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з серпня 2018 року по вересень 2021 року включно працював у ТОВ «СМЕРЕКА+», що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5 та форми ОК-7. Позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього протягом зазначеного періоду нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Окрім того, 07.05.2004 року позивачем прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності, з огляду на що відповідачем протиправно нараховано позивачу єдиний внесок за 2017-2020 роки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за період 2017-2020 роки, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наведене вище, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачений судовий збір за подачу позовної заяви до суду у розмірі 1211,20 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 08.11.2024 №Ф-4555-51/62У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки з ЄСВ) в сумі 37778,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна