Рішення № 128848180, 09.07.2025, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/2177/24

Номер провадження № 2/194/141/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Корягіна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тернівка Дніпропетровської області в спрощеному провадженні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Киричук Г.М. через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір №2001369039401 від 30 липня 2019 року на підставі якого відповідачу видано кредитну картку з лімітом 3000 грн., який було збільшено до 45699,07 грн. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаними договорами не виконав. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитними договорами, відповідач станом на 06 жовтня 2024 року має заборгованість у розмірі 70907,58 грн., з яких 45699,07 грн. - заборгованість за кредитом; 25207,51 грн. - заборгованість по відсоткам. Позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про повернення кредиту, проте жодних дій з боку останнього вчинено не було.Строк позовноїдавності непропущено. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 70907,58 грн., та судові витрати.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просив відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Не надано суду доказів отримання кредитної картки відповідачем. Паспорт споживчого кредиту не означає, що відповідач уклав споживчий договір. Окрім того, відповідач звільнений від сплати відсотків за користування кредитом у відповідності до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач проходив службу в ЗСУ, а 19.01.2023 року був звільнений з військової служби та є інвалідом війни. Тобто, позивачем було незаконно стягнуто з відповідача відсотки у розмірі 20389,08 грн., які повинні бути враховані в тіло кредиту, а тому сума за тілом кредиту складає 25309,99 грн. (45699,07-20389,08).

Також представник відповідача подав клопотання про визнання доказів недопустимими з наступних підстав. Так, ОСОБА_2 не має право підписувати довідку про збільшення кредиту, виписку та розрахунок за кредитним договором, оскільки в її довіреності не зазначено про повноваження підписання організаційно-розпорядчих документів. Розрахунок не підписаний.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якого просив задовольнити позовні вимоги з наступних підстав. Відповідач підписуючи заяву про надання кредиту та паспорт споживчого кредиту погодився на умови запропоновані банком, а тому договір між банком та відповідачем є укладеним. В обґрунтування вимог банк надав суду засвідчені копії наступних документів, заяву, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості та виписку, які є належними та допустимими доказами по справі. Оскільки відповідач проходив службу за контрактом, тому відсотки були нараховані правомірно.

Представник відповідач подала заяву про не прийняття відповіді на відзив, оскільки пропустив п`ятиденний строк встановлений судом. Також, процентна ставка зазначена у заяві не є процентами за користування кредитом в розумінні ЦК України.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але в позовній заяві просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти ухвалення рішення при заочному розгляді справи.

Відповідач та представник відповідача не з`явилися у судове засідання, однак представник відповідача подала заяву про розгляд справи за їх відсутності..

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 30 липня 2019 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 підписано Заяву №2001369039401 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідно до якої, банк надав відповідачу кредит у розмірі12577,58 грн. з кредитним лімітом 3000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 47,88 % річних.

Відповідач ОСОБА_1 ознайомився з всією інформацією щодо отримання кредиту, що підтверджується його підписом в Заяві №2001369039401 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 30 липня 2019 року та в Паспорті споживчого кредиту.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №2001369039401 від 30 липня 2019 року, станом на 06 жовтня 2024 року заборгованість за кредитним договором становить 70907,58 грн., з яких 45699,07 грн. - заборгованість за кредитом; 25208,51 грн. - заборгованість по відсоткам.

Також, з розрахунку заборгованості та виписки за рахунком вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами. В останнє відповідач сплатив 31 жовтня та 30 листопада 2022 року заборгованість за кредитом у розмірі 2663,25 грн. та 33,50 грн.

07 жовтня 2024 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про повернення заборгованості за кредитним договором у розмірі 88912,27 грн.

Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту, ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт з 30.07.2019 року 3000 грн., з 20.11.2019 року 5500 грн., з 13.07.2020 року 8700 грн., з 17.11.2020 року 12200 грн, з 18.03.2021 рокву 15700 грн, з 22.04.2021 року 25700 грн, з 20.05.2021 року 37700 грн, з 16.06.2021 року 45700 грн, з 27.02.2022 року 45700 грн, з 16.03.2022 року 45699,07 грн.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. ч. 1,2ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістомст. ст.626,628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Згідно ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Отже, вказаний Договір комплексного банківського обслуговування та заява до нього є договором приєднання згідно вказаних вище норм чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізакономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо твердження сторони відповідача про не надано суду доказів отримання кредитної картки відповідачем та що процентна ставка зазначена у заяві не є процентами за користування кредитом в розумінні ЦК України.

Суд зазначає, що відповідач підписавши заяву 30 липня 2019 року №2001369039401 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, між ним та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» погодився на сплату процентів за користування кредитом у розмірі 47,88 % річних, а тому доводи сторони відповідача є не обґрунтованими.

Щодо твердження сторони відповідача про паспорт споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Отже, судом враховується, що паспорт споживчого кредиту, який підписав відповідач не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, однак відповідач підписавши заяву 30 липня 2019 року №2001369039401 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, між ним та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» уклав кредитний договір з банком.

Окрім того, визнання укладення кредитного договору також підтверджується і волевиявленням сторін, оскільки відповідач сплачував кошти як на заборгованість за тілом кредиту так і на відсотки, які зазначені в договорі.

Щодо клопотання сторони відповідача про визнання недопустимими доказів по справі.

В обґрунтування вимог банк надав суду подані через електронний суд наступні документи: заяву від 30 липня 2019 року №2001369039401, паспорт споживчого кредиту до цієї заяви, розрахунок заборгованості та виписку, довідку про збільшення кредитного ліміту.

Оригіналом документа є саме документ у електронній формі, а його паперова форма є копією документа, відтвореною на папері. Тож передусім суд має досліджувати на предмет підписання електронний документ, а не його паперову копію. Помилка, допущена працівниками апарату суду під час формування паперової копії апеляційної скарги, не може мати своїм процесуальним наслідком для заявника повернення його апеляційної скарги як такої, що не підписана ним, оскільки це зумовлено діями (бездіяльністю) працівників апарату суду та не залежало від дій заявника під час подання апеляційної скарги засобами підсистеми «Електронний суд». Постанова ВС від 08 червня 2023 року у справі № 466/566/22 (провадження № К/990/25689/22)

У разі формування електронного доручення за допомогою підсистеми «Електронний суд» від особи не потрібно вимагати додаткового надання паперового примірника такої довіреності або іншого документа, що посвідчує повноваження представника. Постанови ВС від 08 вересня 2021 у справі № 486/259/21 (61-9466св21), від 25 січня 2023 року у справі № 235/8501/21 (провадження № 61-11615св22)

Під час формування та подання позову, заяв, клопотань та інших документів через підсистему «Електронний суд» у ній також формується електронна довіреність, яка автоматично додається до цих документів. Тобто під час вчинення таких дій у особи, яка звертається до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд», виникають законні очікування на безперешкодне отримання судом відправлених документів, у тому числі електронної довіреності. Постанова ВС від 23 серпня 2023 року у справі № 352/732/22 (провадження № К/990/3946/23)

Електронна довіреність, яку можливо надати за допомогою підсистеми «Електронний суд», видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд», що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронна довіреність видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі «Електронний суд». Надалі така електронна довіреність автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему «Електронний суд», разом з цим у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такої електронної довіреності, тобто вона формується підсистемою «Електронний суд» самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника. Доручення, сформоване за допомогою підсистеми «Електронний суд», як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді. Постанови ВС від 10 лютого 2022 року у справі № 560/11791/21 (провадження № К/9901/43626/21), 30 березня 2023 року у справі № 580/140/23 (провадження № К/990/4464/23).

Учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Постанова ВС від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20.

Отже, суд вважає, що зазначені документи по справі є належними та допустимими доказами по справі.

Щодо твердження сторони відповідача в частині наявності у відповідача пільги у виді звільнення його від нарахування відсотків за користування кредитом, в силу ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд приходить до наступного висновку.

Згідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (станом на час строку кредитування) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (станом на час нарахування відсотків), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються"

Відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (на даний час) Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідачем на підтвердження своєї позиції до матеріалів справи долучено наступні документи:

Як вбачається з пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи внаслідок війни по 31.03.2025 року.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 25 листопада 2021 року.

Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 безпосередньо приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення з 21.12.2020 по 04.02.2021 року, з 17.02.2021 по 20.04.2021 року, з 26.04.2021 року по 04.11.2021 року, з 10.11.2021 по 03.01.2022 року, з 15.01.2022 по 23.02.2022 року та брав участьу заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, у періодз 24.02.2022року по16.03.2022року,з 04.01.2023по 19.01.2023року.Знятий зобліку з19.01.2023року напідставі п.3ч.6ст.37ЗУПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналізуючи вищевказані документи, суд приходить до переконання, що відповідачем надано документального підтвердження того, що у період обумовленого договором строку нарахування відсотків, тобто з 21.12.2020 року по 23.02.2022 року, він був військовослужбовцем, який брав безпосередньо приймав участь у здійсненнізаходів іззабезпечення національноїбезпеки іоборони,відсічі істримування збройноїагресії РосійськоїФедерації уДонецькій таЛуганській областях,забезпеченні їхздійснення,а з 24.02.2022року по19.01.2023року бравучастьузаходах,необхідних длязабезпечення оборониУкраїни,захисту безпекинаселення таінтересів державиу зв`язкуіз збройноюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни та знятийз облікуз 19.01.2023року напідставі п.3ч.6ст.37ЗУПро соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і в подальшому є є інвалідом третьої групи внаслідок війни по 31.03.2025 року.

У зв`язку з цим суд вважає, що є правові підстави для звільнення відповідача ОСОБА_1 від нарахування вищевказаних відсотків за користування кредитом за період з 21.12.2020 року.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 рокустаттю14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положеньЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації"дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннямиЗакону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошенняУказу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 рокута триває по теперішній час.

За змістом статті1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частинічетвертійстатті3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінніЗакону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що зазмістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

У справі, яка переглядається, судами також встановлено, що за час проходження військової служби ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України не повинні були нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку послався заявник в касаційній скарзі, викладено правову позицію про те, щоВитяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи,не визнаються відповідачемта не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутніпідстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частинипершоїстатті3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частинипершоїстатті3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частинапершастатті11 Закону України від 12 травня 1991 року№ 1023-XII"Про захист прав споживачів" (далі -Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиноюдругоюстатті11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді наявність у кредитора права на самостійне списання грошових коштів і зміну процентної ставки, а такожсплату комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення строків виконання договірних зобов`язань.Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частинидругоїстатті530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За змістом статті13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснивПленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті6 ЦПК Українисуд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) та впостанові Верховного Суду від 05серпня 2020 року у справі № 712/9613/15-ц (провадження №61-46733св18), на які заявник послався в касаційній скарзі, вказано, щосуд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частинидругоїстатті16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей14,16 ЦК Українидозволяє зробити висновок, щоне є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.

В постанові Верховного Суду у справі №642/548/21 від 18 січня 2023 року зазначено, що однак, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та зобов`язання АТ КБ "ПриватБанк" здійснити перерахунок і зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом в суму заборгованості за тілом кредиту не підлягає задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до поновлення його порушених прав. За наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договоромсуди повинні були самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашенняштрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Отже, судом враховується, що позивачем безпідставно здійснювалось нарахування відсотків відповідачу за кредитним договором №2001369039401 від 30 липня 2019 року, починаючи з 21.12.2020 року та відповідно відповідачем, починаючи з 21.12.2020 року по 30.11.2020 року було сплачено відсотків у розмірі 16688,49 грн., а тому розмір заборгованості за тілом кредиту підлягає зменшенню на цю суму, та відповідно розмір заборгованості за тілом кредиту складає 29010,58 грн.

Проте, відповідач умови кредитного договору своєчасно і в повному обсязі не виконував, а тому у відповідача виникла заборгованість перед Банком, загальна сума якої станом на 06 жовтня 2024 року у розмірі 29010,58 грн.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2001369039401 від 30 липня 2019 року станом на 06 жовтня 2024 року у розмірі 29010,58 грн., з яких 29010,58 грн. - заборгованість за кредитом.

Отже відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 991,08 грн.

Керуючись ст. ст. 19, 76, 77, 81, 131, 141, 247, 256, 280, 281 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Код ЄДРПОУ 14282829, адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська буд. 4, заборгованість за кредитним договором №2001369039401 від 30 липня 2019 року станом на 06 жовтня 2024 року у розмірі 29010,58 грн., з яких 29010,58 грн. - заборгованість за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», Код ЄДРПОУ 14282829, адреса: 04070, м. Київ вул. Андріївська буд. 4, судовий збір у сумі 2147,20 грн.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за відсотками, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повне судове рішення складено 14 липня 2025 року.

Головуючий суддя: В.О. Корягін