Рішення № 128826756, 14.07.2025, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2025 р. справа № 400/94/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання протиправним рішення, викладеного в листі від 23.10.2024 року № 18605; зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:

1) визнати протиправним рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача від 25.04.24 р. про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», викладене у листі від 23.10.24 р. № 18605;

2) зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби у запас за його рапортом від 25.04.24 р. на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» в редакції, що була чинною на час подання цього рапорту.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що має право на звільнення з військової служби на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу", тобто у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір?ю, яка є інвалідом І групи (безстроково), що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК. Однак, відповідач розглядаючи його рапорт на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.24 р. у справі № 400/5088/24 протиправно відмовив у звільненні з підстави не долучення до рапорту документів, тоді як позивач надав до рапорту всі необхідні для звільнення документи.

Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач відзив до суду не надав, ухвала про відкриття провадження отримана ним через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» 22.01.25 р.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і не бажаючи продовжувати її подальше проходження, 25.04.24 р. подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. "г" Закону України "Про військовий обов`язок i військову службу".

Рапорт мотивовано тим, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю І групи і потребує постійного стороннього догляду.

До вказаного рапорту позивач долучив, зокрема, нотаріально засвідчені копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18.09.18 р. та довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 517690 від 01.04.24 р.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.07.24 р. у справі № 400/5088/24, відповідач розглянув рапорт позивача та листом від 23.10.24 № 18605 відмовив у звільненні з військової служби через відсутність у військовій частині додатків до рапорту.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ст. 1 ч. 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу).

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. г Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", на яку посилається позивач в якості правової підстави для звільнення з військової служби у запас, передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, ст. 26 ч. 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Згідно підпункту «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність слідуючих обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

Позивачем було додано до рапорту копію повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18.09.18 р., яким підтверджено, що ОСОБА_1 є матір?ю позивача та довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 517690 від 01.04.24 р., в якій визначено, що ОСОБА_1 особа з інвалідністю І групи, безстроково. У графі Висновок про умови та характер праці вказано: потребує постійного стороннього догляду.

Таким чином, з наданої позивачем довідки до акту огляду МСЕК вбачається, що мати позивача потребує постійного стороннього догляду. Зазначені документи були додані до рапорту від 25.04.24 р., тому відповідач протиправно відмовив позивачу з підстав відсутності необхідних підтверджуючих документів.

З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не відповідає критерію правомірності, передбаченому п. 1 і п. 3 ч.2 ст. 2 КАС України.

Щодо способу відновлення порушеного права позивача, суд вважає, що належним та ефективним способом судового захисту в контексті спірних правовідносин, є зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції чинній на час подання рапорту.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

При цьому, позивачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій просить стягнути з відповідача 5 000 грн. До заяви додано копію договору від 26.05.24 р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.12.24 р., квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.01.25 р.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 р. у справі № 240/3888/19, від 31 березня 2020 р. у справі № 726/549/19, від 11 грудня 2019 р. у справі № 2040/6747/18), що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.21 р. у справі № 640/194/98/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зважаючи на те, що у наданих представником позивача документах відсутні відомості про час, витрачений на правову допомогу та неможливо достеменно встановити витрати в розмірі 5 000 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 25.04.24 р. про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», викладеної у листі від 23.10.24 р. № 18605.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з військової служби у запас за рапортом від 25.04.24 р. на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка була чинною на час подання цього рапорту.

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз