Постанова № 12882659, 13.12.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2010                                                                                           № 7/290

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Новікова М.М.

суддів:           Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.

при секретарі:           Царенко А.М.

За участю представників:

від позивача - Гаркавенко С.В. – дов. №Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010р.;

відповідача:           Мазурок Я.В. – дов. №155/1/23-2065 від 31.05.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП "Київжитлоспецексплуатація"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.09.2010

у справі № 7/290 (Якименко М.М. .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   КП "Київжитлоспецексплуатація"

про                                                   стягнення боргу за спожиту теплову енергію у розмірі 82561,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Київжитлоспецексплуатація” (далі - відповідач) заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №730042 від 01.09.1999р. у розмірі 82 561,48 грн. (з них: 73663,29 грн. – основний борг, 5086,09 грн. – пеня, 3067,79 грн. – інфляційні втрати, 744,31 грн. – 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії (том справи – 1, аркуші справи – 2-3).

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про невірне застосування позивачем тарифів, затверджених Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1662 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р., №127 від 05.02.2009р., що призвело до переплати в попередньому періоді, однак при цьому, відповідач визнав наявність заборгованості у сумі 38963,06 грн. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, позивач, в порушення ст. 611 Цивільного кодексу України, хоче застосувати до відповідача відповідальність як визначену в договорі (пеня), так і передбачену діючим законодавством (інфляційні втрати, 3% річних) (том справи – 1, аркуші справи – 107-110).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. у справі №7/290 позов було задоволено, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 61386,00 грн. основного боргу, 3067,79 грн. інфляційних збитків, 744,31 грн. 3% річних, 5086,09 грн. пені, 825,61 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том справи – 2, аркуші справи – 12-16).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. у справі №7/290 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 38963,06 грн. основного боргу, 1804,04 грн. пені, 136,15 грн. інфляційної складової боргу та 264,01 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:

- судом не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно часткового погашення відповідачем основного боргу. Під час розгляду справи не були враховані платежі, здійснені відповідачем у спірному періоді, а саме 4201,66 грн., сплачені 06.11.2009р. та 6489,41 грн., сплачені 09.11.2009р.;

- позивач за період з 01.12.2008р. по лютий 2009р. застосовував тарифи, затверджені Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1662 від 27.11.2008р., №1663 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р., №127 від 05.02.2009р., №128 від 05.02.2009р., які були скасовані Указами Президента України №1199/2008 від 24.12.2008р. №65/2009 від 03.02.2009р., №76/2009 від 09.02.2009р. у зв’язку з їх невідповідністю законам та Конституції України;

- застосування позивачем завищених тарифів призвело до виникнення у відповідача за попередній період (листопад 2008 року – квітень 2009 року) переплати у розмірі 24009,14 грн.;

- судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені в ст. ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також не враховано норми ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. 276 Господарського кодексу України, п.23 Правил користування тепловою енергією.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2010р.

В судовому засіданні 01.12.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. у справі №7/290 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 38963,06 грн. основного боргу, 1804,04 грн. пені, 136,15 грн. інфляційної складової боргу та 264,01 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 01.12.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте судом з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 01.12.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 13.12.2010р.

02.12.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

06.12.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання №155/23-12/05 від 02.12.2010р. про залучення до матеріалів справи доказів, а саме: листа відповідача №155/23-37 від 03.09.2010р. з додатками на підтвердження оплати вартості поставленої позивачем теплової енергії.

Клопотання відповідача було судом задоволено.

В судовому засіданні 13.12.2010р. представник відповідача підтримав пояснення, надані в попередньому судовому засіданні, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 13.12.2010р. також підтримав свою позицію по суті спору, висловлену у попередньому судовому засіданні, з урахуванням додаткових письмових пояснень по справі, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.09.1999р. між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №730042 (далі – Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 12-24).

У відповідності до умов Договору (п.2.2) енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання – протягом року; в кількостях та обсягах згідно з додатком №1 до Договору; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією, крім випадків, зазначених у п.3.1.7 Договору.

Абонент зобов’язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, передбачені в Додатку №4 до Договору (п.2.3 Договору).

В додатку 4 до Договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію, відповідно до якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в міжрайонному відділенні з реалізації теплової енергії табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в МВРТ). У разі порушення терміну сплати за поточне споживання, визначеного у п.2 даного Додатку, чи наявності боргу на початок кожного розрахункового періоду, енергопостачальна організація має право припинити безоплатний відпуск теплової енергії згідно Додатку №7 до Договору. Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальна організація нараховує пеню у розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленої теплової енергії, у зв’язку з чим за період з 01.11.2009р. по 01.05.2010р. виникла заборгованість в розмірі 73663,29 грн.

05.05.2010р. позивач звернувся до відповідача з претензією №048-71-4894 від 29.04.2010р., в якій просив погасити заборгованість (том справи – 1, аркуші справи – 150-151).

Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позов, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

В ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставляв відповідачу теплову енергію, про що свідчать наявні в матеріалах справи витяги з облікових карток (табуляграм) та відомості обліку використання теплової енергії відповідачем (том справи – 1, аркуші справи – 25-30, 37-46).

Натомість відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання порядку та строків здійснення розрахунків з позивачем, здійснивши лише частковий розрахунок за поставлену теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за період з 01.11.2009р. по 01.05.2010р. становить 73663,29 грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не були враховані платежі, здійснені ним у спірному періоді, а саме: 4201,66 грн., перераховані позивачу 06.11.2009р. та 6489,41 грн., перераховані 09.11.2009р., є безпідставними, оскільки з наявної в матеріалах справи довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію вбачається, що вказані платежі були враховані позивачем під час визначення суми заборгованості (том справи – 1, аркуш справи - 11).

Не можуть бути прийняті до уваги також твердження відповідача про застосовування позивачем у спірному періоді тарифів, затверджених Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1662 від 27.11.2008р., №1663 від 27.11.2008р., №1780/1 від 25.12.2008р., №127 від 05.02.2009р., №128 від 05.02.2009р., які були скасовані Указами Президента України №1199/2008 від 24.12.2008р. №65/2009 від 03.02.2009р., №76/2009 від 09.02.2009р., оскільки у вказаному періоді для нарахування плати за відпуск теплової енергії позивачем застосовувались тарифи, введені в дію з 01.08.2009р. згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №758 від 30.06.2009р. „Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення для бюджетних установ та інших споживачів”, про що позивач повідомив відповідача листом вих.№048-21-7881/338986/1 від 16.07.2009р. (том справи – 1, аркуш справи - 47).

Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги наявність у відповідача переплати в попередніх періодах внаслідок застосування завищених тарифів, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, вирішення питання про наявність переплати у минулому періоді внаслідок порушення позивачем державної дисципліни цін в частині застосування вільних тарифів на теплову енергію за період з 01.11.2008р. по 01.03.2009р. не є предметом даного позову та не може вирішуватись судом в межах даної справи.

Натомість, відповідач не позбавлений права вирішити питання щодо повернення або стягнення надлишково сплачених коштів шляхом звернення з відповідною вимогою до позивача, однак ця вимога повинна стосуватись виключно періоду, в якому здійснювалось нарахування за такими тарифами.

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої енергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем надано не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

В своєму рішенні місцевий господарський суд зазначив про те, що в процесі судового розгляду, а саме 23.09.2010р., позивач уточнив суму основного боргу та просив стягнути з відповідача 61386,09 грн. основного боргу за період з 01.11.2009р. по 01.05.2010р.

Однак в матеріалах справи відсутня письмова заява про уточнення позивачем своїх вимог, в протоколі судового засідання від 23.09.2010р. також відсутні будь-які відомості щодо уточнень позивачем позовних вимог.

В письмових поясненнях від 30.12.2010р., наданих суду апеляційної інстанції, позивач зазначив про те, що він не уточнював свої позовні вимоги, а лише подав розрахунок основного боргу, згідно з яким заборгованість не змінилась і становить 73663,29 грн. При цьому, сума у розмірі 61386,09 грн., яку вказав в своєму рішенні місцевий господарський суд, є сумою основного боргу без врахування податку на додану вартість у розмірі 12277,20 грн.

Таким чином, з наявних у справі доказів вбачається, що станом на дату прийняття оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі за період з 01.11.2009р. по 01.05.2010р. сума основного боргу за поставлену позивачем теплову енергію становила 73663,29 грн.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд помилково визначив основний борг відповідача у сумі 61386,09 грн., у зв’язку з чим рішення в цій частині вимог має бути змінено та прийнято нове про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 73663,29 грн.

Відповідальність відповідача, як абонента, за порушення порядку здійснення розрахунків за теплову енергію передбачена в п.7 Додатку №4 до Договору, згідно з яким абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.

За розрахунком суду апеляційної інстанції, який збігається з розрахунками, здійсненими позивачем та місцевим господарським судом, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 5086,09 грн., інфляційні втрати у сумі 3067,79 грн. та 3% річних у розмірі 744,31 грн.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ст. ст. 4, 4-7, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою з’ясування причин виникнення спору місцевий господарський суд надав сторонам можливість подати докази на підтвердження їх вимог та заперечень і за результатами розгляду всіх обставин справи прийняв рішення, в якому, зокрема, знайшли відображення доводи, за якими суд прийняв та відхилив докази сторін, а також посилання на докази, на підставі яких прийнято рішення, що повністю відповідає вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, під час розгляду даної справи, апеляційним судом було підтверджено правомірність висновків місцевого господарського суду як про наявність заборгованості відповідача, що останнім не заперечується, так і про наявність підстав для застосування відповідальності за прострочення відповідачем грошових зобов’язань (нарахування пені, інфляційної складової боргу та 3% річних).

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Однак, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. у справі №7/290 має бути змінено в частині визначення суми основного боргу, який підлягає стягненню з відповідача.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

          Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства „Київжитлоспецексплуатація” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. у справі №7/290 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства „Київжитлоспецексплуатація” (юр. адреса: 01034, м Київ, вул. Володимирська, 51-А; пошт.адреса: 04080, м. Київ, вул. Артема, 58/2Д, код ЄДРПОУ 03366500) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) – 73663,29 грн. (сімдесят три тисячі шістсот шістдесят три гривні 29 коп.) – основного боргу, 3067,79 грн. (три тисячі шістдесят сім гривень 79 коп.) – інфляційних збитків, 744,31 грн. (сімсот сорок чотири гривні 31 коп.) – 3% річних, 5086,09 грн. (п’ять тисяч вісімдесят шість гривень 09 коп.) – пені, 825,61 грн. (вісімсот двадцять п’ять гривень 61 коп.) – державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) – витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито, перераховане платіжним дорученням №4620 від 21.05.2010р. (оригінал в матеріалах справи №7/290) в розмірі 402,29 грн. (чотириста дві гривні 29 коп.)”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №7/290 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Новіков М.М.

Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Мартюк А.І.

16.12.10 (відправлено)