Рішення № 12881981, 14.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/57914.12.10 За позовомакціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергосбут Київенерго»

докомунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради

простягнення 848941,73 грн.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Представники сторін: від позивача:представник Цурка Н.О. (довіреність №Д07/2010/06/25-8 від 25.06.2010 року) від відповідача:представники Тесля Ю.О. (довіреність №63-Д від 05.10.2010 року), Дубовик В.В. (довіреність №64-Д від 05.10.2010 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради заборгованості за договором №320074 від 14.11.2003 року про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 848941,73 грн. (у тому числі 425449,93 грн. основного боргу; 96020,23 грн. пені; 241455,17 грн. інфляційних втрат та 56565,43 грн. трьох процентів річних; 29450,97 грн. штрафу).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року порушено провадження у справі №23/579 та призначено її розгляд на 23.11.2010 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, оскільки нарахування вартості теплової енергії проведене Позивачем на підставі тарифів, які втратили чинність та надав суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили постановами Шевченківського районного суду по справам №2а-57/09 та 2а-851/10.

Оскільки Позивач звернувся до суду у зв’язку із порушенням Відповідачем зобов’язань за договором №320074 від 14.11.2003 року суд відмовляє у задоволенні клопотання Відповідача, так як справи №2а-57/09 та 2а-851/10 не пов’язані з предметом розгляду справи №23/579.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.12.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем було укладено договір №320074 від 14.11.2003 року про постачання теплової енергії. Відповідно до пункту 2.2.1 договору №320074 від 14.11.2003 року Позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Відповідач згідно пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №320074 від 14.11.2003 року зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Договір №320074 від 14.11.2003 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до даних відомостей обліку використання теплової енергії у період з грудня 2008 року по жовтень 2010 року, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, Позивач поставив Відповідачу теплову енергію вартістю 8756776,15 гривень.

За період з 01.12.2008 року по 01.10.2010 року Відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 425449,93 гривень.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно пункту 9 додатку №2 до договору №320074 від 14.11.2003 року Відповідач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до пункту 10 додатку №2 Відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА та до 25 числа поточного місяця сплачує на рахунок Позивача вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що з 01.10.2010 року відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №758 від 30.06.2009 року змінено порядок розрахунків за теплову енергію для бюджетних установ та власників (орендарів) нежитлових приміщень. Згідно розпорядження №758 від 30.06.2009 року кошти, сплачені бюджетними установами та власниками (орендарями) нежитлових приміщень надходять на транзитний рахунок комунального підприємства ГІОЦ та після розщеплення перераховуються на розрахункові рахунки виробників послуг.

Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на те, що одиницею обліку спожитої води з безпосередніми споживачами послуг за гарячу воду є кубічний метр, за опалення –метри кубічні, у той час як за договором №320074 від 14.11.2003 року одиницею обліку є гігакалорія. Тому при зміні одиниці виміру з гігакалорії до метрів квадратних/кубічних утворюється різниця в тарифах. Відповідач вважає, що відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги»суми, що утворюють різницю в тарифах повинні відшкодовуватись Позивачу з місцевого бюджету. З огляду на викладене, Відповідач не визнає заборгованість за договором №320074 від 14.11.2003 року.

Договором №320074 від 14.11.2003 року сторони погодили умови надання послуг з теплопостачання та порядок розрахунку. Зокрема, пунктом 1 додатку №2 до договору визначено, що розрахунки за договором проводяться на підставі розпоряджень КМДА за кожну відпущену гігакалорію. Таким чином, Відповідач на підставі табуляграм фактичного споживання теплової енергії зобов’язаний був розраховуватись із Позивачем за надані послуги.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, невідповідність обліку спожитої теплової енергії з безпосередніми споживачами та порядку обліку за договором №320074 від 14.11.2003 року, не звільняє Відповідача від виконання зобов’язань за договором.

Також суд звертає увагу на те, що Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості за період з 01.12.2008 року по 01.10.2010 року. Таким чином, зміна порядку розрахунків з 01.10.2010 року не стосується спірних правовідносин.

Заперечення Відповідача з приводу вартості поставленої за договором теплової енергії є безпідставними, оскільки відповідні нарахування Позивачем обґрунтовано проведені на підставі тарифів на теплову енергію, затверджених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації та чинними на момент проведення нарахувань.

Відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг у повному обсязі. Враховуючи наведене, суд встановлює, що позовна вимога про стягнення суми основного боргу у розмірі 425449,93 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання має прямим правовим наслідком його нікчемність.

Договором №320074 від 14.11.2003 року не встановлено обов’язку Відповідача сплатити Позивачу неустойку у випадку порушення грошового зобов’язання.

Позивач заявив позовну вимогу про стягнення пені у розмірі 96020,23 грн. та штрафу у розмірі 29450,97 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов’язання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг). Розмір штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання частиною другою статті 231 Господарського кодексу України не встановлено.

Оскільки, за умовами договору №320074 від 14.11.2003 року обов’язком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення пені та штрафу є безпідставними.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач заперечує проти стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних оскільки вважає, що відсутня його вина у виникненні заборгованості за договором №320074 від 14.11.2003 року.

Зазначені проценти не є неустойкою, (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є правомірними.

Судом встановлено, що при нарахуванні інфляційних втрат Позивачем не було враховано, що у період з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: у 2009 році: липень –630,46 грн., серпень –773,68 грн.; у 2010 році: у квітні -5477,34 грн., у травні –8029,07 грн., у червні –4163,31 грн., у липні –1678,09 гривень. З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати Позивача становлять 220703,22 гривень. Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 220703,22 гривень.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, ідентифікаційний код 31731838) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 425449,93 грн. (чотириста двадцять п’ять тисяч чотириста сорок дев’ять гривень 93 копійки) основного боргу; 56565,43 грн. (п’ятдесят шість тисяч п’ятсот шістдесят п’ять гривень 43 копійки) трьох процентів річних; 220703,22 грн. (двісті двадцять тисяч сімсот три гривні 22 копійки) інфляційних втрат; 7027,18 грн. (сім тисяч двадцять сім гривень 18 копійок) державного мита та 195,35 грн. (сто дев’яносто п’ять гривень 35 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

СуддяТ.Ю. Кирилюк

Повне рішення складено: 15.12.2010 року.