Рішення № 128789714, 10.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2025 рокуСправа №160/8818/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу

УСТАНОВИВ:

25.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року №491.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його протиправно та безпідставно притягнуто до матеріальної відповідальності, оскільки відповідачем не було встановлено вини позивача у незаконному нарахуванні та виплаті грошового забезпечення на загальну суму 92534,76 грн, а спірні пункти наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року №491 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 07.04.2025 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито провадження у справі № 160/8818/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.12.2024 на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що станом на час здійснення переплати грошового забезпечення по солдату ОСОБА_2 , начальником штабу заступником командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 був саме ОСОБА_1 .

Як зазначає представник відповідача, даний факт також вбачається з витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 174 від 27.08.2022 та № 14 від 12.01.2023 (додатки 4, 5), що посаду начальника штабу заступника командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 на час здійснення переплати грошового забезпечення по солдату ОСОБА_2 обіймав саме ОСОБА_1 . Як вбачається із матеріалів службового розслідування, позивач у своїх письмових поясненнях також стверджує, що в період часу з 02.11.2025 по 12.11.2025 (в тому числі коли підписувалися фінансові документи на виплату грошового забезпечення), він не виконував обов`язки начальника штабу заступника командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , а займався іншими справами і що в той період часу і до його повернення виконував обов`язки начальника штабу заступник начальника штабу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . Проте такі твердження позивача не відповідають дійсним обставинам.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 14 від 12.01.2023 капітана ОСОБА_1 , начальника штабу - заступника командира батальйону НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та слід вважати таким, що 12 січня 2023 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 129 від 13.01.2025 призначено службове розслідування, стосовно випадку самовільного залишення військової частини військовослужбовцем з фактом переплати коштів солдатом ОСОБА_3 .

Актом службового розслідування від 05.02.2025 встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.10.2022 року №215, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що вибув на лікування у зв`язку з хворобою. Підстава: рапорт офіцера медичної служби молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_5 №8666 від 05.10.2022 року.

Вивчаючи Довідку - розрахунок про суму грошового забезпечення солдата ОСОБА_6 за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 року було встановлено, що сума зайво сплачених коштів становить 92 534,76 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривні, сімдесят шість копійок).

Вивчаючи рапорти №10834 від 03.11.2022 та 10835 від 03.11.2022 було встановлено, що командування 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 подало солдата ОСОБА_6 на виплату премії та додаткової винагороди за жовтень місяць 2022 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.11.2022 року №269, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив частину. Підстава: рапорт офіцера медичної служби молодшого лейтенанта медичної служби Ольги ЛУСТІК № 12387 від 26.11.2022 року.

Згідно п.19 Розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 №280, визначено обов`язки начальника штабу батальйону стосовно обліку особового складу. Таким чином. невиконання майором ОСОБА_7 покладених на нього службових обов`язків призвело до зайво сплачених коштів, солдату ОСОБА_8 в сумі 92 534,76 (дев`яносто дві тисячі п`ятсот тридцять чотири гривно сімдесят шість копійок).

Посилаючись на те, що матеріали службового розслідування не місять належних та допустимих доказів його вини, позивач звернувся до суду з чим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Приписами статті 24 названого Закону встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Аналіз наведеної норми дає можливість дійти висновку, що підставою для призупиняється військової служб є, зокрема, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розроблено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, наведеними правовими нормами держава гарантувала військовослужбовцям належне грошове забезпечення, водночас встановила для військовослужбовців й певну юридичну відповідальність у вигляді позбавлення грошових виплат у разі, в тому числі, самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби (дезертирства).

Таке обмеження реалізується шляхом оголошення наказу командира військової частини.

Як встановлено судом та підтверджується змістом Акту службового розслідування від 05.02.2025, виплата сум грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 відбулась за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 року було у розмірі 92 534,76 грн. на підставі рапортів №10834 від 03.11.2022 та 10835 від 03.11.2022.

В той же час, суд зауважує, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.11.2022 року №269, солдат ОСОБА_4 вважається таким, що самовільно залишив частину, який складено на підставі рапорт офіцера медичної служби молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_5 № 12387 від 25.11.2022 року.

Тобто факт самовільного залишення частини ОСОБА_6 виявлено на підставі рапорту 25.11.2022 року та встановлено наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.11.2022 №269.

Суд не бере до уваги, визначення у наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.11.2022 №269 дати самовільного залишення частини ОСОБА_6 - 05.10.2022, оскільки матеріали службового розслідування містять виключно докази того, що ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину 25.11.2022, а не 05.10.2022.

Враховуючи вказані обставини, суд доходить висновку, що виплата сум грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 року у розмірі 92 534,76 грн. на підставі рапортів №10834 від 03.11.2022 та 10835 від 03.11.2022 є правомірною та обґрунтованою, з огляду на те що на момент складення рапортів №10834 від 03.11.2022 та 10835 від 03.11.2022 ОСОБА_7 про виплату сум грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 за період з 01.10.2022 по 31.12.2022 року у розмірі 92 534,76 грн. не існувало та не могло існувати наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.11.2022 року №269, яким солдата ОСОБА_6 визнано таким, що самовільно залишив частину.

Більш того, суд вказує, що матеріали службового розслідування також не містять доказів того, що ОСОБА_9 було відомо про факт самовільного залишення частини ОСОБА_3 .

За приписами статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 3 жовтня 2019 року № 160-IX (далі Закон № 160-IX), відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Суд вказує, що відповідач не надав суду доказів, які підтверджують вину позивача у здійсненні надмірної виплати грошового забезпечення та причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і безпідставною виплатою надмірних сум грошового забезпечення, на виконання вимог частини 2 статті 3 Закону №160-IX.

Акт службового розслідування, наданий відповідачем не містить інформації про встановлення зазначених фактів, зокрема, вини позивача у надмірній виплаті та інших обставин.

Крім того, матеріали справи не підтверджують здійснення відповідачем перевірки наявності чи відсутності обставин, передбачених у ст.9 Закону № 160-IX.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення, натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пунктів наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункти 3.1., 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 11.02.2025 року №491.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко