Ухвала суду № 128777393, 08.03.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11053/25-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 березня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого Третього СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Києві ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

УСТАНОВИВ:

старший слідчий Третього СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Києві ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням, погодженим Начальником першого відділу Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, що Третім слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100130001696 від 08.07.2024 за підозрою ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України ведено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, та після його затвердження Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» розпочався воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з п. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.

Відповідно до вимог ст. ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно визначено як державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

Статтею 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна.

Згідно пункту 2.1. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997 № 300 військове (корабельне) господарство - це сукупність сил і засобів, тобто всіх видів озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, пальне, мастильні матеріали та спеціальні речовини, продовольство, речове, інженерне, хімічне майно та інші матеріальні засоби, які використовуються для забезпечення потреб Збройних Сил України на мирний та воєнний час.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Поряд із викладеним, під час проходження військової служби кожен військовослужбовець, відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. ст. 11, 16, 49, 56 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок та вимоги військових статутів, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших військовослужбовців, своєю поведінкою та старанністю подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов`язку.

Відповідно до положень ст. 96 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України до посадових обов`язків начальника служби пально-мастильних матеріалів, зокрема відноситься наступне: відповідальність за ощадливе витрачання пального, мастильних матеріалів і спеціальних рідин та здійснення контролю за ним, а також обов`язок перевіряти не менше ніж один раз на місяць наявність та якість пального, спеціальних рідин у підрозділах і на складі, організовувати роботу, пов`язану з прийманням, зберіганням і видачею підрозділам пального, мастильних матеріалів, спеціальних рідин і технічних засобів, а також роботу пунктів заправлення, забезпечуючи при цьому проведення заходів пожежної безпеки і виконання вимог безпеки; здійснювати аналіз витрачання пального і мастильних матеріалів та готувати його для підбиття підсумків діяльності за місяць; забезпечувати контроль якості пального згідно з чинними інструкціями та керівними документами, складати обґрунтовані розрахунки на кошти, необхідні для служби.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Сил України», затвердженого Законом України №1075-XIV від 21 вересня 1999 року, особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Згідно зі ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, військовослужбовці зобов`язані постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У відповідності до ст. 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно з наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 21.08.2023 № 166 ОСОБА_6 призначено на посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до примітки 1 до ст. 425 КК України під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Згідно ч. 3 ст. 18 КК України та примітки 1 ст. 364 КК України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції та постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особа наділяється повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Таким чином, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 є військовою службовою особою, яка постійно обіймає посаду, пов`язану із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, тобто являється військовою службовою особою в розумінні прим. 1 ст. 425 КК України.

Незважаючи на викладене, у невстановлений час, але не пізніше липня 2024 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, в умовах дії правового режиму воєнного стану у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне збагачення за рахунок держави, а саме: на викрадення та послідуючий збут військового майна - пально-мастильних матеріалів (дизельне паливо, бензин) військової частини НОМЕР_1 , що зберігалось на території військової частини за адресами: АДРЕСА_1 , та по АДРЕСА_2 .

З цією метою, ОСОБА_6 усвідомлюючи, що самостійно він не в змозі реалізувати свій злочинний умисел з підстав того, що в його відданні не перебуває вищевказане військове майно у вигляді дизельного палива та бензину військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, в умовах воєнного стану, у невстановлений час, але не пізніше 14.08.2024, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, звернувся до своїх раніше знайомих військовослужбовців, у зв`язку із тим, що військове майно, зокрема пально-мастильні матеріали, підлягають суворому обліку у військовій частині, порядок їх оприбуткування, списання та використання унормовано керівними документами, а донесення про їх використання подаються командиру військової частини начальником відповідної служби та ним же оформлюються, вирішив залучити до своєї злочинної діяльності невстановлених на цей час військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

14.08.2024 ОСОБА_6 , діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на викрадення та послідуючий збут військового майна - пально-мастильних матеріалів (дизельне паливо, бензин) військової частини НОМЕР_1 , знаходячись у АДРЕСА_3 , повідомив громадянину ОСОБА_9 , що він може продати йому військове майно - дизельне паливо та бензин за ціною по 44 гривні за 1 літр, яке він попередньо викрав військової частини НОМЕР_1 .

Надалі, у періоду часу з 14.08.2024 по 07.03.2025 (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_6 , будучи військовою службовою особою, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, з метою особистого незаконного збагачення, за попередньою змовою групою осіб із невстановленими на цей час військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 , викрав з військової частини НОМЕР_1 військове майно - 3000 літрів дизельного палива та 2000 літрів бензину А-95, яке за допомогою інших учасників групи незаконно списувалося, зокрема, шляхом внесення недостовірних відомостей до шляхових листів, та в подальшому накопичував та переховував викрадене дизельне пальне та бензин у приміщенні гаражу АДРЕСА_4 .

06.09.2024, близько 13 год 30 хв, ОСОБА_6 , перебуваючи поряд із гаражем АДРЕСА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, збув громадянину ОСОБА_9 1000 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 дизельного палива, за яке отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 44 000 гривень.

Продовжуючи свої злочинні дії, 26.09.2024, близько 14 год 00 хв, ОСОБА_6 перебуваючи поряд із гаражем АДРЕСА_5 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, збув громадянину ОСОБА_9 1000 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 бензину А-95, за яке отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 44 000 гривень.

Того ж дня, близько 17 год 00 хв, ОСОБА_6 , продовжуючи свої злочинні дії перебуваючи поряд із гаражем АДРЕСА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, збув громадянину ОСОБА_9 400 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 дизельного палива та 600 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 бензину А-95, за яке отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 44 000 гривень.

Продовжуючи свої злочинні дії, 07.11.2024, близько 11 год 00 хв, ОСОБА_6 перебуваючи поряд із гаражем АДРЕСА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, збув громадянину ОСОБА_9 1000 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 дизельного палива, за яке отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 44 000 гривень.

Продовжуючи свої злочинні дії, 07.03.2025, близько 13 год 50 хв., ОСОБА_6 перебуваючи поряд із гаражем АДРЕСА_4 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, збув громадянину ОСОБА_9 400 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 бензину А-95 та 600 літрів викраденого раніше з військової частини НОМЕР_1 дизельного палива, за яке отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 44 000 гривень, після чого був затриманий в порядку ст. 208 КПК України, у зв`язку з чим його злочинна діяльність була припинена працівниками правоохоронного органу.

У судовому засіданні з розгляду клопотання прокурор підтримав клопотання, посилаючись на викладені у ньому обставини.

У судовому засіданні з розгляду клопотання адвокат ОСОБА_4 та підозрюваний проти задоволення клопотання заперечували, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, просили застосувати запобіжний захід у вигляді застави, або цілодобового домашнього арешту.

Адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні з розгляду клопотання проти задоволення клопотання заперечувала, просила застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічну пору доби.

Вивчивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.03.2025 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України тобто у викрадення іншого військового майна військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного стану. Копії клопотання та доданих до нього матеріалів у відповідності до ч. 2 ст. 184 КПК України надані підозрюваному.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Крім того, згідно з п. 3, п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч. 2 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Слідчий суддя враховує ч. 5 ст. 9 КПК України, якою передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Слідчим у клопотанні та доданих документів, а також прокурором під час судового засідання доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України.

Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий суддя враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , стан здоров`я, матеріальний стан підозрюваного, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України та те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, та надходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні та прокурор в судовому засіданні, дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати встановленню істини кримінального правопорушення, в тому числі шляхом впливу на можливих свідків, знищувати речові докази.

Посилання підозрюваного та його захисника на відсутність обґрунтованої підозри та відсутність ризиків, повністю та беззаперечно спростовано долученими до клопотання про продовження запобіжного заходу документами та прокурором під час судового засідання.

Таким чином, підозрюваним та його захисниками не було доведено наявність підстав у разі існування яких, слідчий суддя зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Отже, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність покладення яких вбачається з наведеного в обґрунтування даного клопотання.

При цьому, враховуючи ступень тяжкості інкримінованого підозрюваного кримінального правопорушення, обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан підозрюваного, інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне визначити розмір застави, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, у 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 605600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) грн. 00 коп., що зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

Окрім цього, застосовуючи відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави, слідчий суддя вважає за необхідне відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на підозрюваного такі обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатися з м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними, з приводу обставин інкримінованого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Питання щодо доведеності вини підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 202, 205, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання - задовольнити.

Застосувати відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Одночасно визначити запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язків, визначених КПК України.

Розмір застави визначити у 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 605600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) грн. 00 коп.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок:

Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві; ЄДРПОУ: 26268059; МФО: 820172; Банк: Державна казначейська служба України м. Київ; р/р № UA 128201720355259002001012089.

Призначення платежу: застава за… (П.І.Б., дата народження особи за яку вноситься застава), згідно ухвали…(назва суду)…від…(дата ухвали)…по справі №…, кримінальне провадження №…, внесені (П.І.Б. особи, що вносить заставу), згідно квитанції від…(дата та № квитанції).

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;

не відлучатися з м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;

повідомляти слідчого прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утриматись від спілкування зі свідками, іншими підозрюваними, з приводу обставин інкримінованого кримінального правопорушення;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії ухвали до 30.04.2025 включно, в межах строку досудового розслідування.

У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 КПК України. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Роз?яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державного департаменту України з питань виконання покарань має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Печерського районного суду м. Києва.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити заставодавцю обов`язок із забезпечення належної поведінки підозрюваного та його явки за викликом.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1