Рішення № 12877735, 24.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/43124.11.10 За позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс-Україна»

До          товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Індустріальна Група»

Про          стягнення 8214,21 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                    Хорошайло Н.В. (дов. б/н від 28.09.2010 р.)

Від відповідача          не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

          До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс-Україна»з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Індустріальна Група»8214,21 грн. заборгованості по сплаті отриманого товару за договором поставки № 0401/32 від 04.01.2010 р., в тому числі 7070,38 грн. основного боргу, 84,84 грн. інфляційних нарахувань, 26,73 грн. трьох процентів річних, 707,03 грн. штрафу та 325,23 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2010 р. порушено провадження у справі № 17/431 та призначено її до розгляду на 15.11.2010 р..

          Ухвалою Господарського суд міста Києва від 15.11.2010 р. розгляд справи відкладався на 24.11.2010 р., у зв’язку з неявкою представників відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування доказів.

Відповідач витребуваних судом документів не надав, повноважних представників для участі у розгляді справи в судових засіданнях не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання сторони були повідомлені належним чином.

За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши надані позивачем документи та матеріали, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

04.01.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс-Україна»(постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Київська Індустріальна Група»(покупцем) укладено договір поставки № 0401/32 (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору позивач зобов’язався передати у власність відповідача будівельні матеріали, а відповідач в порядку та на умовах, передбачених договором, зобов’язався прийняти та оплатити товар в повному обсязі.

На виконання зазначеного договору позивач передав, а відповідач на підставі довіреності № 500 від 13.08.2010 р. отримав будівельні матеріали на загальну суму 7070,38 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000001768 від 13.08.2010 р..

Пунктом 3.3. Договору визначено, що оплата за товар здійснюється відповідачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача в розмірі 100% попередньої оплати на підставі виставленого відповідачу рахунку-фактури.

Відповідно до умов Договору позивачем було виставлено відповідачеві рахунок-фактуру № 4013003046 від 12.08.2010 р., отримавши який відповідач надав гарантійний лист, в якому гарантував оплату отриманого товару на суму 7070,37 грн. до 20.08.2010 р., що підтверджується відповідними доказами, які знаходяться в матеріалах справи.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати товару за Договором у розмірі 100% попередньої оплати на підставі виставленого відповідачу рахунку-фактури, а саме: 12.08.2010 р..

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, відповідач не виконав взятого на себе згідно з умовами Договору зобов’язання щодо оплати товару, внаслідок чого на день вирішення спору в суді заборгованість за договором поставки № 0401/32 від 04.01.2010 р. перед позивачем становить 7070,38 грн. Доказів погашення заборгованості за Договором відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 7070,38 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд також стягнути з відповідача 84,84 грн. інфляційних нарахувань та 26,73 грн. трьох процентів річних, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за вказаними Договорами.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток з загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, тому з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 84,84 грн. інфляційних нарахувань та 26,73 грн. трьох процентів річних за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 707,03 грн. штрафу та 325,23 грн. пені не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Нарахування позивачем неустойки у вигляді штрафу та пені є неправомірним, оскільки в договорі сторонами не обумовлено застосування такого виду відповідальності як неустойки у випадку прострочення грошового зобов’язання відповідача по сплаті отриманого товару.

Застосування позивачем у розрахунку встановленого в статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»розміру пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України не відповідає вимогам статті 1 зазначеного закону, оскільки сторонами не було досягнуто згоди в договорі щодо застосування пені у випадку прострочення відповідачем взятого на себе грошового зобов’язання.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог, а саме: по сплаті державного мита в сумі 89,18 грн. та 206,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Індустріальна Група»(03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 28, рахунок 26002038000173 в АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код 32767954) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергіпс-Україна»(03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, 21, рахунок 26001031941661 у Київській міській філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код 21304496) 7070 (сім тисяч сімдесят) грн. 38 коп. основного боргу, 84 (вісімдесят чотири) грн. 84 коп. інфляційних втрат, 26 (двадцять шість) грн. 73 коп. трьох процентів річних, 89 (вісімдесят дев’ять) грн. 18 коп. витрат по оплаті державного мита, 206 (двісті шість) грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.Г. Удалова

Рішення підписано 16.12.2010 р.