Ухвала суду № 12876918, 30.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2010 р.                               м. Київ                                        К-13296/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 23 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року

у справі № 25/203-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінвест»(надалі –ТОВ «Енергоінвест»)

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва (надалі –ДПІ у Солом’янському районі м.Києва)

про визнання недійсним рішення, -           

встановив:

У березні 2007 року позивач звернувся до Господарського суду м.Києва з позовом в якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м.Києва №0000632307/0 від 01.03.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на правових нормах. Зокрема, в акті перевірки не вказано, які саме положення ст.9 Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік»було порушено; Закон України «Про податок на додану вартість»є спеціальним законом при оподаткуванні податком на додану вартість (надалі –ПДВ), а отже, при конфлікті норм слід керуватись саме ним. Також, позивач вказує, що ним не укладались зовнішньоекономічні договори (контракти), а отже, і ввезення газу на митну територію України ним не здійснювалось. Крім того, позивач вказує, що він не є споживачем природного газу, а виступає посередником при його реалізації до кінцевих споживачів. А відтак, при подальшій реалізації природного газу, відповідно до укладених договорів, ним були виписані податкові накладні зі ставкою ПДВ 20% та нараховані відповідні податкові зобов’язання в повному обсязі.

Постановою Господарського суду м.Києва від 23 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №№0000632307/0 від 01.03.2007 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2. та п.п.7.4.1, п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 9 Закону України «Про державний бюджет на 2005 року»є таким, що суперечить законодавству України, а тому визначення податкових зобов’язань позивачу здійснено не правомірно. Крім того, позивач не проводив операцій з ввезення природного газу на митну територію України.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у Солом’янському районі м.Києва звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено виїзну документальну перевірку ТОВ «Енергоінвест»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 року по 30.09.2006 рік, про що складено акт №1732/23-07/31086051 від 19.02.2007 року.

В ході проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем ст.9 Закону України «Про державний бюджет на 2005 року»та п.п.7.2.3 п.7.2. та п.п.7.4.1, п.п.7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 1407004,58грн., у наступних звітних періодах: у жовтні 2005 року –на 20000,00грн., у листопаді 2005 року –на 451980,59грн., у грудні 2005 року – на 290666,67грн., у січні 2006 року –на 108045,79грн., у лютому 2006 року –на 536311,53грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000632307/0 від 01.03.2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 2072535,99грн. в т.ч. 1381690,66грн. основного платежу та 690845,33грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що в ході господарської діяльності ТОВ «Енергоінвест»було укладено ряд договорів купівлі-продажу природного газу. Зокрема, з ДП «У.П.К.-ресурс» були укладені договори: №21/10/01 від 27.09.2005 року, №3/11 від 25.10.2005 року, №6/12 від 28.11.2005 року, №12/02-06 від 27.01.2006 року; з ТОВ «Інтерліс»договір №15/05-Т від 20.12.2004 року та додаткова угода до нього №9 від 23.09.2005 року.

Відповідно до умов вищевказаних договорів, сторонами було визначено, що ціна природного газу встановлюється з урахуванням 20% ПДВ. Отже, позивач сплачував вартість природного газу з врахуванням такого розміру ПДВ і відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»отримував від своїх контрагентів відповідні податкові накладні.

Слід зазначити, що угоди були виконані належним чином та не визнані недійсними. Крім того, факт поставки газу позивачу його контрагентами податковим органом не оскаржується.

Відповідно до п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 зазначеної норми права, у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В касаційній скарзі відповідач вказує, що в укладених між позивачем та його контрагентами договорах купівлі-продажу природного газу та в податкових накладних, виписаних на виконання договорів, не зазначено належності поставленого газу, в результаті чого, при оформленні податкових накладних не дотримано вимоги постанови Кабінету Міністрів України №1729 від 27.12.2001 року.

Однак, відповідно до п.3 вищезазначеної норми права (в редакції, що діяла в період, що перевірявся), встановлено, що природний газ, ввезений на митну територію України відповідно до зовнішньоекономічних контрактів, укладених на виконання міжнародних договорів України та оформлений митними органами в режимі випуску у вільний обіг, реалізується суб'єктам господарювання Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»і її дочірньою компанією «Газ України» та дочірнім підприємством «Газ-тепло», підприємствами з газопостачання та газифікації і закритим акціонерним товариством «Київгазпостач»з обов'язковим визначенням у договорах та вантажосупровідних документах (товаротранспортних і податкових накладних, актах прийому-передачі газу) належності поставленого газу та відображенням відповідного податкового номера споживача - платника податку на додану вартість.

Отже, до 02.03.2006 року діяла редакція вказаної постанови, якою не передбачалось для інших ліцензіатів з постачання природного газу (якими були ДП «У.П.К.-ресурс»та ТОВ «Інтерліс»), крім перелічених в постанові, визначення в договорах та вантажосупровідних документах (у т.ч. податкових накладних) джерело походження природного газу. Таким чином, податкові накладні надані ДП «У.П.К.-ресурс»та ТОВ «Інтерліс»відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо посилань відповідача у касаційній скарзі на порушення позивачем ст.9 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», слід зазначити, що договорами купівлі-продажу природного газу ціна на природний газ визначена з врахуванням ПДВ. В умовах договорів, на що вже вище вказувалось, не визначалось джерело походження природного газу, а тому позивач здійснював купівлю природного газу за загальним правилом із ставкою оподаткування ПДВ 20%.

Крім того, п.11.4 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Аналогічні положення закріплені і в ч.3 ст.1 Закону України «Про систему оподаткування», якою передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Слід також звернути увагу, що позивачем при подальшій реалізації природного газу встановлювалась ціна з урахуванням ставки ПДВ 20%, виписувались податкові накладні та, відповідно, позивачем збільшувались податкові зобов’язання на ці суми.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковим органом, під час проведення попередньої перевірки за період з 14.11.2000 року по 01.10.2005 року, аналогічних порушень не виявлено. Разом з тим, частина договорів, а саме, №21/10/01 від 27.09.2005 року, №15-05/Т від 20.12.2004 року діяли під час проведення попередньої перевірки, по ним також були виписані податкові накладні.

В акті перевірки податковим органом вказується, що відповідно до даних ДП Газ України «НАК «Нафтогаз України»та ДП «Газ-тепло», контрагентами позивача придбавався, зокрема, і природний газ туркменського походження. Однак, при розгляді справи судами попередніх інстанцій, відповідачем не було надано доказів, що позивачем на території України придбавався газ саме імпортного походження.

Як вбачається з вищевикладеного, податкові накладні, згідно яких позивачем сформовано податковий кредит по ПДВ, відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.1, п.2, п.3, п.4, п.5, п.6, п.7 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м.Києва –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м.Києва від 23 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.