Вирок № 128746776, 27.06.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/13621/24

Номер провадження 1-кп/201/564/2025

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене 24 липня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041030002556 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, працюючого в ТОВ НВП «Українська ізоляція» на посаді начальника виробництва, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2024 року о 20 годині 50 хвилин ОСОБА_6 керуючи технічно справним автомобілем «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_8 , здійснював рух в темний час доби з вимкненим міським освітленням по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю по вул. Космічна в Соборному районі м. Дніпро, з боку вул. Запорізьке Шосе в напрямку вул. Набережна Перемоги, проїжджа частина якої має по дві смуги для руху в кожному напрямку.

У ході руху водій ОСОБА_6 проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, здійснюючи рух з перевищенням максимально допустимої на вказаній ділянці швидкості, рухаючись зі швидкістю не менше ніж 79.4 км/год., легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та маючи можливість об`єктивно виявити пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які перетинали проїзну частину вул. Космічна у м. Дніпро по вимкненому регульованому пішохідному переходу, який позначений дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 «Пішохідний перехід» Правил дорожнього руху України, зліва на право по ходу руху автомобіля, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, в результаті чого 23 липня 2024 року о 20 годині 50 хвилин в районі буд. № 27д по вул. Космічна у м. Дніпро здійснив наїзд передньою лівою частиною керованого автомобіля «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_3 на пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які перетинали проїзну частину.

Своїми діями водій автомобіля «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_4 - ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 12.2, 12.4, 12.9(6), 18.1 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:

п. 1.3.: «учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»; п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3. (б).: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 12.2.: «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги».

п. 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год». п. 12.9. (б).: «Перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил». п. 18.1.: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Порушення вимог п. п. 12.4, 12.9(б), 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_6 , знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла, яка супроводжувалась: крововиливом в м?яких покривних тканинах голови в правій скроневій ділянці; крововиливами під м?якими мозковими оболонками, що розташовані: по конвекситальній поверхні правої скроневої частки (1), на полюсі правої потиличної частки (1), по конвекситальній поверхні правої тім?яної частки (1); закритими, повними, косо-поперечними прямими (розгинальними) переломами 4-11-го ребер зліва по переднє-паховій лінії; закритим, косо-поперечним переломом гілки лівої сідничної кістки; крововиливом в м?яких тканинах правого стегна по задній поверхні у верхній третині; крововиливом в м?яких тканинах лівого стегна по заднє-внутрішній поверхні у середній та нижній третинах; відкритим, повним, косо-поперечним переломом тіла правої малогомілкової кістки, в 10 см від підошовної поверхні стопи; закритим багатоуламковим переломом великого вертлюга лівої стегнової кістки; закритим, повним, косо-поперечним переломом тіла лівої малогомілкової кістки в 7 см від підошовної поверхні стопи; закритим, повним косо-поперечним переломом внутрішньої кісточки лівої великогомілкової кістки в 6,5 см від підошовної поверхні стопи; синцями, що розташовані: на задній поверхні лівого колінного суглобу в 40 см від підошовної поверхні стопи (1), на задній поверхні лівого стегна у нижній третині (2), на задній поверхні правої гомілки у верхній третині в 35 см від підошовної поверхні стопи (1), на зовнішній поверхні правого плеча в середній третині (3), на задній поверхні правого передпліччя в верхній третині (1), на задній поверхні правого передпліччя в середній третині (1), на задній поверхні лівого плеча в середній третині (1), на внутрішній поверхні лівого плеча в середній та нижній третинах з переходом на переднє-внутрішню поверхню лівого передпліччя у верхній та середній третинах (1), на тлі якого 10 саден, на переднє-внутрішній поверхні лівої гомілки в верхній третині (1) в 32 см від підошовної поверхні лівої стопи, на внутрішній поверхні правої гомілки у верхній третині (1) в 26,5 см від підошовної поверхні стопи; саднами, що розташовані: на задній поверхні правого колінного суглобу в 42,5 см від підошовної поверхні стопи (2), на зовнішній поверхні правого плеча в середній третині (4), на задній поверхні правого ліктьового суглоба (1), на заднє-внутрішній поверхні правого плеча у середній та нижній третинах (численні), на передній поверхні правого передпліччя в верхній третині (1), на передній поверхні правої гомілки (1) в 15 см від підошовної поверхні стопи, на зовнішній поверхні правої стопи біля основної фаланги 5-го пальця (1), на зовнішній поверхні правої стопи в середній третині (1), на внутрішній поверхні лівої гомілки (1) в 9 см від підошовної поверхні стопи, на передній поверхні лівого колінного суглобу (1) в 45 см від підошовної поверхні стопи; забитою раною на зовнішній поверхні правої п?ятки.

Зазначені тілесні ушкодження у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Смерть ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала ІНФОРМАЦІЯ_3 о 09 годині 35 хвилин в відділенні КНП «МКЛ № 16» ДМР від сумісної тупої травми тіла у вигляді: закритих переломів 4-11-го ребер зліва; крововиливів під м?які мозкові оболонки; крововиливу в м?які покривні тканини голови в правій скроневій ділянці; закритого перелому гілки лівої сідничної кістки; відкритого, косо-поперечного перелому тіла правої малогомілкової кістки; закритого багатоуламкового перелому великого вертлюга лівої стегнової кістки; закритих косо-поперечних переломів тіла лівої малогомілкової кістки та внутрішньої кісточки лівої великогомілкової кістки; забитої рани правої п`ятки; численних синців, саден верхніх та нижніх кінцівок, яка ускладнилась шоком, набряком оболонок, речовини головного мозку, особливо у стовбурових відділах, застійною бронхопневмонією.

Пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани надбрівної дуги; закритої травми грудної клітини з переломами 3-4-5-го ребер справа; закритої травми черева з ушкодженням стінки кишківника та заочеревинною гематомою; скальпованої рани правого ліктьового суглобу; різаної рани лівої підколінної ямки; відкритих переломів лівої великогомілкової та малогомілкової кісток у нижній третині зі зміщенням уламків; численних гематом на тілі, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Дії ОСОБА_6 , які виразилися в порушенні ним Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_9 та заподіяло потерпілому ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнав повністю та суду показав, що до вказаних подій він ОСОБА_5 та ОСОБА_9 не знав.

23 липня 2024 року приблизно о 20 годині 50 хвилин він керуючи транспортним засобом «Peugeot 206», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить його дружині ОСОБА_8 , рухався по вулиці Космічній з боку вул. Запорізьке шосе в бік вул. Набережної Перемоги, з перевищенням допустимої на цій ділянці швидкості (40 км\год) приблизно 79 км/год, оскільки поспішав до свого родича у лікарню. Стосовно погодних умов в той день зазначив, що погода була суха без опадів, світло по місту вимкнене, світлофори через блекаут не працювали. Він рухався у лівій смузі для руху автомобілів, під`їхавши до регульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою і знаком, на якому був вимкнений світлофор, допустив наїзд лівою передньою частиною автомобіля на двох пішоходів ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які переходили дорогу у встановленому місці по пішохідному переходу. Вказав, що намагався уникнути наїзду на пішоходів, шляхом зміни напрямку руху автомобіля в праву смугу та застосуванням гальмів, однак запобігти наїзду на потерпілих не вдалося. Після наїзду на пішоходів він зупинив автомобіль, поставив аварійний знак, викликав швидку медичну допомогу та поліцію на місце дорожньо-транспортної пригоди. Визнав, що ним грубо були порушені п. п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 12.2, 12.4, 12.9(6), 18.1 Правил дорожнього руху України Правил дорожнього руху, зокрема, у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості перевищив допустиму на тій ділянці швидкість майже вдвічі, та наблизившись до нерегульованого пішохідного переходу, який позначений розміткою та дорожнім знаком, не зменшив швидкість та здійснив наїзд на двох літніх людей, внаслідок чого ОСОБА_9 померла, ОСОБА_5 спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Після вказаної дорожньо-транспортної пригоди він приходив до лікарні, в якій знаходився потерпілий ОСОБА_5 , оплачував медикаментами та продукти харчування, а також сплатив оренду квартиру, яку винаймав ОСОБА_5 , за 2 місяці. Також допоміг потерпілому ОСОБА_5 , який є внутрішньо-переміщеною особою перевести речі до іншої квартири. Крім того, надав кошти для поховання цивільної дружини потерпілого ОСОБА_5 ОСОБА_9 , яка померла в лікарні від отриманих тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Вину свою визнав у повному обсязі та щиро розкаявся у вчиненому, заявлений до нього потерпілим цивільний позов про відшкодування моральної шкоди визнав у повному обсязі. Додав, що під час судового розгляду відшкодував потерпілому ОСОБА_5 заявлену ним шкоду повному обсязі. Просив суворо не карати та призначити покарання, не пов`язане із позбавленням волі, оскільки він виявив бажання проходити військову службу.

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що обвинуваченого ОСОБА_6 до інкримінованих останньому подій не знав, ОСОБА_9 була його цивільною дружною, з якою він прожив разом 15 років. У зв`язку із військовою агресією вони переїхали до міста Дніпра.

23 липня 2024 року він із своєю цивільною дружиною ОСОБА_9 перебували у придбаному ними житлі та робили ремонт, у зв`язку із запахом клею його цивільна дружина наполягала на тому, щоб вони поїхали на ніч до орендованої квартири, яка знаходилася на житловому масиві Сокол-2 на маршрутному таксі № 107.

Приїхавши на маршрутному таксі № 107 на вулицю Космічну, вони разом з іншими пасажирами вийшли на зупинці громадського транспорту. В той день була суха погода, на пішохідному переході, який знаходився неподалік від зупинки громадського транспорту, світлофор не працював. Він разом із своєю цивільною дружиною ОСОБА_9 почали переходити проїзну частину дороги по пішохідному переходу із іншими людьми та на середині проїзної частини від відчув удар від транспортного засобу та втратив свідомість. Перший раз до тями прийшов у лікарні в реанімації. Через деякий час йому повідомили, що його цивільна дружина ОСОБА_9 померла в лікарні в результаті отриманих внаслідок дорожньо-транспортної події тілесних ушкоджень, які виявились не сумісними із життям. У нього були вибиті зуби, зламана нога, яка знаходиться у зафіксованому стані та сліди оперативного вручання на животі. Внаслідок дорожньо-транспортної події йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, на стаціонарному лікуванні він перебував 8 місяців. Підтвердив, що під час перебування у лікарні обвинувачений оплачував медикаменти та приносив продукти харчування, а також оплатив вартість оренду квартири, яку вони винаймали, за 2 місяці. Після виписки з лікарні обвинувачений допоміг йому з переїздом до іншої квартири.

Вказав, що подав до суду цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, втім, зважаючи на те, що 22 травня 2025 року обвинувачений повністю відшкодував йому моральну шкоду та витрати на залучення спеціаліста, відмовився від поданого ним позову. Висловив думку щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_6 несуворого покарання.

Оскільки в судовому засіданні обвинувачений повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, погодилася з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а так само визнав всі фактичні обставини його вчинення, а прокурор, представник потерпілого та захисник не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, за відсутності їх заперечень та сумнівів у добровільності їх позицій, переконавшись у тому, що всі зазначені особи правильно розуміють зміст встановлених обставин, в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

На підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені показами обвинуваченого, наданими ним безпосередньо в судовому засіданні, які відповідають всім фактичним обставинам інкримінованого ОСОБА_6 діяння і ніким не оспорюється, суд приходить до переконання, що діяння, яке вчинене обвинуваченим дійсно мало місце, в його діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він своїми діями вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_9 та заподіяло потерпілому ОСОБА_5 тяжке тілесне ушкодження, обвинувачений ОСОБА_6 винен у вчиненні цього злочину, а тому підлягає покаранню за вчинення такого кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд виходить з наступного.

З огляду на приписи ст. 65 КК України суд при призначенні покарання має врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Саме ж призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті66,67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосуванняст. 75 ККтощо; індивідуалізація покарання, конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Статтями50і65 КК Українипередбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістомст. 75 КК Українирішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Отже, насамперед, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, з необережною формою вини.

Дослідивши дані про особу обвинуваченого, судом встановлено, що ОСОБА_6 має вищу освіту, одружений, працює на посаді начальника виробництва в ТОВ НВП «Українська ізоляція», раніше не судимий, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, за місцем фактичного проживання та роботи характеризується з позитивної сторони.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , суд визнає його щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо осіб похилого віку.

Відтак, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд, насамперед виходить із ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, зважає на конкретні обставини дорожньо-транспортної події та її наслідки, зокрема, грубе порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху та здійснення наїзду на двох пішоходів, які перетинали проїзну частину дороги по пішохідному переході визначеному дорожньою розміткою та знаками, що призвело до смерті ОСОБА_9 та отриманням ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, враховує позицію потерпілого ОСОБА_5 , посткримінальну поведінку обвинуваченого, який повністю відшкодував потерпілому ОСОБА_5 моральну шкоду після подачі до суду позовної заяви, надав останньому матеріальну допомогу потерпілому, який знаходився в лікарні на стаціонарному лікуванні 8 місяців в оплаті оренди житла, продуктів харчування та медикаментів, наявність обставини, що обтяжують покарання та обставину наведену вище, що пом`якшує покарання, та приходить до переконання, що виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів можливо лише в умовах ізоляції від суспільства та вважає, що останньому має бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд приходить до наступних висновків.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Санкція ч. 2 ст.286КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Отже, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, суд, насамперед, виходить з конкретних обставин справи, характеру допущених порушень вимог Правил дорожнього руху та їх наслідків, зокрема, грубе порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху, перевищення допустимої швидкості руху майже вдвічі у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості через відсутність освітлення та здійснення наїзду на двох пішоходів на пішохідному переході, що призвело до незворотних наслідків смерті потерпілої ОСОБА_9 та тяжких наслідків у вигляді отримання потерпілим ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, та приходить до переконання, що, справедливим та доцільним у даному випадку, буде призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у межах строку, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 3 (трьох) років, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню рівня безпеки інших осіб учасників дорожнього руху та буде відповідною протиправному діянню реакцією держави.

Підсумовуючи наведене, на переконання суду, призначене ОСОБА_6 покарання відповідає загальним засадам його призначення, встановленим КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення як основного, так і додаткового покарання. Таке покарання ґрунтується на вимогах статей 50 і 65 КК України, згаданих вище принципах, є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Суд не може погодитися із позицією прокурора ОСОБА_3 у судових дебатах, яка орієнтував суд на призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України та звільнення від його відбування покарання з іспитовим строком, з позбавленням права керування транспортним засобом на 1 рік, яка є невмотивованою та такою, що не ґрунтується на вимогах закону з тих підстав, що запропоноване стороною обвинувачення покарання, є занадто м`яким і таким, що не буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, виходячи з наступного.

Зокрема, у своєму виступі прокурор не обтяжив себе наведенням відповідного обґрунтування щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, тобто не пов`язаного із реальним його відбуттям, пославшись лише на відсутність у обвинуваченого судимостей, позитивні характеристики та наявність обставини, що пом`якшує покарання останнього, щирого каяття.

При цьому, поза увагою прокурора лишилося те, що обвинувачений групо порушив Правила дорожнього руху що призвели до смерті ОСОБА_9 в лікарні та отримання потерпілим ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на пішохідному переході, посткримінальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_6 яка виразилася лише в добровільному відшкодуванні лише матеріальної шкоди та відшкодуванні моральної шкоди, лише після подання ОСОБА_5 до обвинуваченого ОСОБА_6 в суді цивільного позову із відповідним висновком психологічного дослідження, який обвинувачений ОСОБА_6 в подальшому визнав та лише 22 травня 2025 року повністю відшкодував завдану потерпілому ОСОБА_5 моральну шкоду, яким стороною обвинувачення не надано жодної оцінки у своєму виступі.

Отже, з такою позицією сторони обвинувачення суд не може погодитися, адже, супільно-небезпечне повідка обвинуваченого до моменту вчинення дорожньо-транспортної пригоди та далі його посткримінальна поведінка направлена лише на уникнення судового покарання за вчинення тяжкого кримінального правопорушення.

До того ж, прокурор у судових дебатах не навів жодних мотивів в обґрунтування своєї позиції стосовно додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом на один рік з урахування суспільно-небезпечного діяння, яке спричинило смерть особи потерпілої особи похилого віку та спричинення потерпілому ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень з огляну на те, що він є особою похилого віку та навіть в судовому засіданні в яке він зв`явився був із палицею, оскільки йому важко ходити після отриманих тілесних ушкоджень, що спостерігали всі учасники кримінального провадження.

Отже, така невмотивована позиція прокурора ОСОБА_3 є такою, що не відповідає вимогам кримінального закону, зокрема, ст. 65 КК України, внаслідок очевидної м`якості покарання, про призначення якого просив прокурор.

Також, суд не погоджується із позицією сторони захисту та представника потерпілого, яка повністю збігається з позицією прокурора ОСОБА_10 висловленою в судових дебатах, з наведених вище мотивів.

До того ж доводи сторони захисту стосовно того, що обвинувачений ОСОБА_6 може виправитися без ізоляції від суспільства з посиланням на досудову доповідь представника органу з питань пробації, суд вважає не коректними, оскільки досудова доповідь не може бути документом, який гарантує, що особа не вчинить нового злочину та зможе виправитися без ізоляції від суспільства, оскільки посткримінальна поведінка особи може змінюватися після початку судового розгляду та орган з питань пробації в досудовій доповіді не враховано факт, що ОСОБА_6 в добровільному порядку не відшкодував потерпілому ОСОБА_5 моральну шкоду заподіяну йому через отриманні тяжкі тілесні ушкодження та смерть його цивільної дружини на стадії досудового розслідування, що призвело до подачі останнім цивільного позову до суду з метою захисту свого порушеного права.

Крім того, сторона захисту зовсім не обґрунтувала правову позицію в судових дебатах щодо відсутності необхідності призначати обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.

Вирішуючи поданий в межах даного кримінального провадження потерпілим ОСОБА_5 цивільний позов, суд приходить до наступних висновків.

04 грудня 2024 року цивільний позивач ОСОБА_5 подав до суду позовну заяву про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду в розмірі 399849 гривень та судові витрати на залучення експерта в розмірі 4000 гривень.

22 травня 2025 року цивільний позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про відмову від поданої ним позовної заяви.

В судовому засіданні 22 травня 2025 року цивільний позивач ОСОБА_5 підтримав подану ним заяву про відмову від цивільного позову та повідомив, що 22 травня 2025 року обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі відшкодував йому моральну шкоду завдану дорожньо-транспортною пригодою.

Відповідно до вимог ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Частина 5 статті 128 КПК України передбачає, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

На підставі ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Частиною 3 вказаної статті визначено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Враховуючи, що позивач має право відмовитися від позову відповідно до положень ст. ст. 49, 255 ЦПК України і сторонам відомі наслідки закриття провадження у справі, підстав для неприйняття такої відмови судом не встановлено й відмова від позову не порушує права сторін, наслідки відмови від цивільного позову представнику цивільного позивача та цивільному позивачу в особі потерпілого відомі та зрозумілі, а тому, згідно з принципом диспозитивності процесу, суд вважає за доцільне прийняти відмову цивільного позивача в особі потерпілого ОСОБА_5 від цивільного позову й закрити провадження у даній справі за цивільним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 399 849, 00 (триста дев`яносто дев`яти тисяч вісімсот сорока дев`яти) гривень та судових витрат на залучення спеціаліста практичного психолога для проведення психологічного дослідження потерпілого в розмірі 4 000, 00 (чотирьох тисяч) гривень, поданого в межах кримінального провадження, внесеного 24 липня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041030002556 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В межах даного кримінального провадження застосовані заходи забезпечення кримінального провадження.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року накладено арешт на автомобіль «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_8 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування.

Отже, вирішуючи питання щодо скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, з огляду на наведені вимоги кримінального процесуального закону, зважаючи на те, що майно, на яке накладено арешт, не підлягає спеціальній конфіскації, санкція ч. 2 ст. 286 КК України не передбачає призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, до того ж, транспортний засіб належить на праві власності іншій особі ОСОБА_8 , суд приходить до висновку про необхідність скасування накладеного ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року арешту на автомобіль «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ст. ст. 118, 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Тому з огляду на це, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_6 витрати по проведенню судової технічної експертизи стану транспортного засобу, оформленої висновком експерта № СЕ-19/104-24/30583-ІТ від 01.08.2024 року у розмірі 3 029 (трьох тисяч двадцяти дев`яти) гривень 12 копійок, судової транспортно-трасологічної експертизи, оформленої висновком експерта № СЕ-19/104-24/30587-ІТ від 02.08.2024 року у розмірі 3 029 (трьох тисяч двадцяти дев`яти) гривень 12 копійок, судової автотехнічної експертизи, оформленої висновком експерта № СЕ-19/104-24/39171-ІТ від 26.09.2024 року у розмірі 3 183, 60 (трьох тисяч ста вісімдесяти трьох) гривень 60 копійок, судової інженерно-транспортної експертизи, оформленої висновком експерта № СЕ-19/113-24/5471-ІТ від 30.09.2024 року у розмірі 2 387 (двох тисяч триста вісімдесяти семи) гривень 70 копійок, що підтверджуються довідками про витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні, на користь держави.

Долю речового доказу в порядку п. 9 ст. 100 КПК України слід вирішити наступним чином:

- автомобіль «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_8 , який відповідно до акту приймання-передачі тимчасово затриманого (вилученого) транспортного засобу для зберігання від 24 липня 2024 року, переданий на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 22 К повернути ОСОБА_8 , як власнику цього транспортного засобу.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370- 374, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, із відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі, з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 (три) роки.

Строк покарання слід рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_6 в порядку виконання вироку.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року арешт на автомобіль «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_8 .

Стягнути з ОСОБА_6 витрати по проведенню судової технічної експертизи стану транспортного засобу у розмірі 3 029 (трьох тисяч двадцяти дев`яти) гривень 12 копійок, судової транспортно-трасологічної експертизи у розмірі 3 029 (трьох тисяч двадцяти дев`яти) гривень 12 копійок, судової автотехнічної експертизи у розмірі 3 183, 60 (трьох тисяч ста вісімдесяти трьох) гривень 60 копійок, судової інженерно-транспортної експертизи у розмірі 2 387 (двох тисяч триста вісімдесяти семи) гривень 70 копійок, на користь держави.

Прийняти від цивільного позивача ОСОБА_5 відмову від поданого ним цивільного позову до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 399849, 00 (триста дев`яносто дев`яти тисяч вісімсот сорока дев`яти) гривень та судових витрат на залучення спеціаліста практичного психолога для проведення психологічного дослідження потерпілого в розмірі 4000, 00 (чотирьох тисяч) гривень, поданого в межах кримінального провадження, внесеному 24 липня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041030002556 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Провадження у справі за цивільним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 399849, 00 (триста дев`яносто дев`яти тисяч вісімсот сорока дев`яти) гривень та судових витрат на залучення спеціаліста практичного психолога для проведення психологічного дослідження потерпілого в розмірі 4000, 00 (чотирьох тисяч) гривень, завданої кримінальним правопорушення закрити.

Роз`яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Речовий доказ у кримінальному провадженні:

- автомобіль «Peugeot 206» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_8 , який відповідно до акту приймання-передачі тимчасово затриманого (вилученого) транспортного засобу на зберігання від 24 липня 2024 року, переданий на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, 22 К повернути ОСОБА_8 , як власнику цього транспортного засобу.

Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцятиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.

Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1