Рішення № 128719233, 09.07.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 369/11391/24

пр. № 2/759/2350/25

09 липня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

03.07.2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області через підсистему «Електронний суд» надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 36 808,00 грн. та судовий збір по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.03.2021 року між ТОВ «Інстафінанс» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії/позики №ID4378130 в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії №ID1842679. Також 25.02.2021 року між сторонами укладено кредитний договір №IU2233214 в інформаційно-телекомунікаційній системі Компанії №IU 5879766. Відповідно до умов вказаних кредитних договорів, відповідач прийняла у власне користування грошові (кредитні) кошти від позивача, та зобов?язалася повернути у строки, визначені у кредитному договорі, сплатити проценти та виконати всі інші умови. Проте через неналежне виконання умов вказаних кредитних договорів у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 36 808,00 грн, яку позивач просить стягнути на свою користь.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 58, 59).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року матеріали справи направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Святошинського районного суду м. Києва (а.с. 65, 66).

Ухвалою судді в Святошинського районного суду м. Києва 20 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 76, 77).

Ухвалою судді відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Поряд з цим, відповідач ухвалу судді від 20 січня 2025 року про відкриття провадження не отримала оскільки рекомендоване повідомлення та конверт повернулися до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 82).

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 06.03.2021 року між ТОВ «Інстафінанс» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №ID4378130 в інформаційно-телекомунікаційній системі №ID1842679, шляхом подання заявки на кредит, відповідно до умов якого, сума кредиту становить 13 600,00 грн, строк кредиту 30 днів, процентна ставка річна становить 621,00%, реальна річна процентна ставка відсотків річних 591,30%, орієнтовна загальна вартість кредиту 20 210,00 грн.

Відповідно до умов Паспорту споживчого кредиту, Клієнт перед укладенням Договору отримав інформацію, яка надається до укладення договору, ознайомився та погодився із всіма умовами надання послуг ТОВ «Інстафінанс» які розміщені на офіційному порталі ТОВ «Інстафінанс» https://www.dinero.ua.

Згідно п. 2.1.1 договору кредитної лінії, на порталі позичальник повинен заповнити заяву шляхом введення необхідної суми кредиту та строку оплати, а також надати (завантажити) інші дані та документи, що вимагаються. Також, якщо буде використовуватися електронний платіж, посилання на постачальника таких послуг повинно відкриватися у полі, в якому позичальник повинен ввести реквізити своєї платіжної картки.

Відповідно до п. 3.1. договору, кредитодавець зобов?язується надати кредит (кредити) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії, на основі заяви (заяв) позичальника та за умови їх схвалення, і позичальник зобов?язується повернути кредитодавцю суму надано кредиту та сплати всі договірні компенсації до останнього дня строку оплати.

Відповідно до 4.1. договору, проценти за Кредитом: 4.1.1. за користування сумами, які надаються в якості кредиту (кредитів) за договором та в межах ліміту кредитної лінії, позичальник повинен сплачувати кредитодавцю проценти за кредитом та процентною ставкою, визначених у спеціальних умовах кредиту. Оплата процентів за кредитом здійснюється до останнього дня строку оплати. 4.1.2. Проценти за Кредитом обчислюються за весь перход часу, коли Кредит (Кредити) використозувався (вихористовувалися) Позичальником, починаючи з першого дня надання Кредиту та закінчуючи днем, коли всю Суму Кредиту було повернуто Кредитодавцю.

Згідно п. 4.2. договору, якщо позичальник не погасив кредит і не оплатив у порядку попередньої оплати плату за організацію продовження до 23:50 останнього дня строку оплати позичальник повинен на вимогу кредитодавцясплатити разовим платежем або частинами (на вибір кредитодавця) штаф у сумі та в строки, визначені спеціальними умовами кредиту.

Згідно п 5.2 договору, якщо дату оплати або дату повного погашення було змінено (продовжено строк оплати), позичальник повинен сплатити кредитодавцю лише плату за організацію продовження, якщо вона ще не була сплачена у порядку попередньої оплати. Погашення суми наданого кредиту та відповідні договірні компенсації протягом періоду продовження не вважаються простроченими.

Відповідно до витягу з журналу дій інформаційно-телекомунікаційної системи, договір № ID4378130, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № ID1842679 клієнт ОСОБА_1 , на номер телефону НОМЕР_1 було надіслано одноразовий ідентифікатор, 06.03.2021 10:57:50, який введено клієнтом та перевірено, із позначкою: otp вірний, договір підписано.

Відповідно до витягу з журналу дій інформаційно-телекомунікаційної системи, договір № ID4378130, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № ID1842679, клієнт ОСОБА_1 , 06.03.2021 10:59:41 року було здійснено переказ типу виплата, номер переказу за платіжною карткою АР_3707281_6043447ab8893 , сума кредиту 17000,00 грн., номер заявки 169525, номер переказу 5101121, статус переказ успішний.

В Довідці про ідентифікацію вказано інформацію за договором № IU2233214, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № IU5879766, клієнт ОСОБА_1 , зазначено про перерахування коштів за фінансовим номером телефону НОМЕР_1 , а саме: 06.03.2021 10:57:02 перераховано 13 600,00 гривень з процентною ставкою, річна - 621,00%.

Факт переказу грошових коштів також підтверджується довідкою від АТ «Таскомбанк» №16092/47.1. від 25.06.2024 11:53, картка отримувача НОМЕР_2 від 06.03.2021 10:59:00.

Також, 25.02.2021 року між ТОВ «Інстафінанс» та ОСОБА_1 , укладено договір кредитної лінії № IU2233214, додатки та додаткові угоди до якого є його невід`ємними частинами та є обов`язковими для виконання їх сторонами.

Відповідно до спеціальних умов ТОВ «Інстафінананс» для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № IU2233214 від 25.02.2021, що підписані сторонами за допомогою електронних підписів, ліміт кредитної історії становить 3 700,00 грн., сума кредиту 3 700,00 грн, процентна ставка в день для початкової зазначеної тривалості кредиту - 1,80%; строк оплати 30 днів/місяців; потенційний ліміт кредитної лінії 20 000,00 грн., надана сума кредиту 3 700,00 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту - 4 899,00 грн., дата повного погашення 27.03.2021.

Згідно з витягу з журналу дій інформаційно-телекомунікаційної системи, договір № IU2233214, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № IU5879766, клієнт ОСОБА_1 , унікальний токен (ID-номер) банківського переказу АР_7234625_6031f9c67732f, номер заявки 7234625, маскований номер платіжної картки НОМЕР_3 , номер переказу 5070760.

Згідно з витягу з журналу дій інформаційно-телекомунікаційної системи, договір № IU2233214, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № IU5879766, клієнт ОСОБА_1 , на номер телефону НОМЕР_1 було надіслано одноразовий ідентифікатор 25.02.2021 21:55:22, який введено клієнтом та перевірено, із позначкою: otp вірний, договір підписано.

У довідці про ідентифікацію вказано інформацію за договором № IU2233214, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № IU5879766, клієнт ОСОБА_1 , зазначено про перерахування коштів за фінансовим номером телефону НОМЕР_1 , а саме: 25.02.2021 21:24:41 перераховано 3 700,00 гривень з процентною ставкою, річна - 438,00%.

Факт переказу грошових коштів також підтверджується довідкою від АТ «Таскомбанк» №16091/47.1. від 24.06.2024 11:53, картка отримувача НОМЕР_2 від 25.02.2021 21:25:00.

Проте у порушення умов кредитного договору № ID4378130, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № ID1842679 у відповідача виникла заборгованість у розмірі 28 778,00 грн, яка складається із: 13 600,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 610,00 грн - заборгованість по процентам для початкового зазначення тривалості; 8 568,00 грн - заборгованість за платою за організацію продовження, яка сплачується у порядку післясплати.

Також у порушення умов кредитного договору № IU2233214, номер договору в інформаційно-телекомунікаційній системі № IU5879766 у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8 030,00 грн, яка складається із: 3 700,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 999,00 грн - заборгованість по процентам для початкового зазначення тривалості; 2 331,00 - заборгованість за платою за організацію продовження, яка сплачується у порядку післясплати.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із досудовими вимогами за №0310 та №0311 від 31.05.2024 року погасити наявну кредитну заборгованість за вказаними кредитними договорами.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

При цьому, у змісті вказаного договору міститься вся необхідна інформація щодо персональних даних позичальника, а саме: номер, серія, дата та орган, який видав паспорт, ідентифікаційний номер позичальника, місце реєстрації, особистий номер телефону для отримання СМС оповіщення з одноразовим ідентифікатором, а також номер банківської картки для зарахування грошових коштів, тому заповнюючи власноручно заяву в особистому кабінеті у суду відсутні сумніви щодо не можливості однозначно ідентифікувати особу позичальника, при цьому негативні наслідки щодо правильності заповнених даних несе позичальник.

Порядок укладення договору в електронному вигляді в повній мірі відповідає положенням ЗУ «Про електронну комерцію» та умовам договору, з якими боржник ознайомився до прийняття рішення щодо отримання кредиту, що підтверджується акцептуванням умов договору відповідачем.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23) та інших.

Отже, зазначені обставини свідчать про те, що відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору про відкриття кредитної лінії, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).

Враховуючи вище викладене та дослідивши всі наявні докази, судом приймається до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, при цьому суд зауважує, що відповідач у свою чергу не надала до суду заперечень та/або відзиву на позовну заяву, а також не надала належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем та підтверджували належне виконання зобов`язань за кредитним договором.

З урахуванням досліджених обставин справи, зокрема щодо неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає вимоги позивача належним чином обґрунтованими.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, враховуючи те, що відповідачем не було належним чином виконано умови вищезазначеного кредитного договору, а також ним не було спростовано вищезазначених обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості відповідно до умов укладеного договору.

В порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який сплачено позивачем при зверненні до суду із вказаним позовом.

Що стосується вимоги впро стягнення судових витрат пов`язаних із правовою допомогою у розмірі 2 000,00 грн, слід зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28.05.1985р. у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства").

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995р. у справі "Белле проти Франції").

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002р. "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини, визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, зокрема обргунтованість витрат та пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову; поведінку сторони під час розгляду справи; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесних витрат на правничу допомогу позивачем надано копію платіжної інструкції №11929 від 01.07.2024 року про оплату ТОВ «ІНСТАФІНАНС» послуг адвоката, ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, рахунок на оплату послуг адвоката №66 від 27.06.2024 року.

З огляду на наведене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Інстафінанс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, оскільки така сума не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» ст.ст. 11-15, 207, 526, 599, 612, 625, 629, 639, 1046, 1048, 1049, 10050, 1059 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» (код за ЄДРПОУ 43449827) суму заборгованості у розмірі 36 808 (тридцять шість тисяч вісімсот вісім) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» (код за ЄДРПОУ 43449827) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс» (код за ЄДРПОУ 43449827, юридична адреса: 03035, м. Кихв, вул. Сурікова, 3).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .