Рішення № 128671561, 07.07.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2025 року справа № 580/6330/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Янківської В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

04 червня 2025 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просить:

1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 02.04.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з січня по грудень 1987 року, з січня по березень, травень 1988 року на Стеблівському участку Лисянської лісомеліоративної станції та з 31.07.1990 по 20.05.1995 на Стеблівському лісництві Лисянського держлісгоспу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказує, що основним документом що надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянувши його заяву за принципом екстериторіальності відмовило у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Крім того, йому протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з січня по грудень 1987 року, з січня по березень, травень 1988 року на Стеблівському участку Лисянської лісомеліоративної станції та з 31.07.1990 по 20.05.1995 на Стеблівському лісництві Лисянського держлісгоспу. Позивач посилається на те, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає такі дії відповідача протиправними та таким, що суперечать чинному законодавству.

Ухвалою суду від 09.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надало до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити. Обгрунтовуючи свою позицію представник відповідача зазначив, що заява позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано Франківській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку № 22-1 та винесено рішення № 231550004048 від 10.04.2025 про відмову у призначенні пенсії. Копію вказаного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області було направлено Позивачу листом від 14.04.2025 № 2300-0215 8/30928. У заявлених правовідносинах Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виконало функцію інформування Позивача про результати розгляду заяви про призначення пенсії. Безпосередній розгляд матеріалів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії, обчислення стажу та прийняття акту владно-розпорядчого характеру (результат) у формі рішення здійснило Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області. Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, повідомляючи Позивача листом про результати розгляду його заяви щодо відмови у призначенні пенсії, не допустило порушення заявленого права позивача на призначення пенсії та діяло відповідно до норм Порядку № 22-1 щодо такого інформування. Вказаний лист не є актом владно-розпорядчого характеру, безпосередньо не порушує заявлене право позивача на пенсію, оскільки не містять владних приписів.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області проти задоволення позову заперечувало, надало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1990 (бланк трудової книжки датований 2000 роком), трудової книжки НОМЕР_2 від 01.10.2011 та вкладки до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.06.1990 не враховано період роботи з 31.07.1990 по 20.04.1995 в зв`язку з няниним виправленнямпрізвища на титульній сторінці вкладки, чим порушено п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Крім того, до страхового стажу не враховано період роботи протягом 1987-1988 р.р. згідно із відомостями довідки від 11.03.2025 №2174/36.4-2-2025, оскільки підставою видачі довідки вказано особові рахунки, однак, довідку про заробіток не представлено. Також, цього періоду нема в записах трудових книжок. Страховий стаж зараховано з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5). Також представник відповідача зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, для визначення права на дострокову пенсію за віком заявнику враховано періоди роботи у зоні посиленого радіологічного контролю згідно довідки від 24.03.2025 №147 25 років 5 місяців 3 дні, станом на 01.01.1993 - 3 роки 5 місяців 3 дні (для зменшення пенсійного віку необхідним є перебування у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки). Згідно наданих документів, ОСОБА_1 з 24.06.1988 по 29.06.1990 проходив службу в рядах радянської армії, а отже, в цей час не проживав та не працював у зоні посиленого радіологічного контролю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

25.12.1992 позивачу видано посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_4 .

02.04.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку у відповідності до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.

Заява позивача про призначення пенсії на пільгових умовах розглянута Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку №22-1.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 10.04.2025 №231550004048 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».

У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №796-ХІІ).

Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України №1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-ІV).

Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 років по 31.12.2024.

Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.

Отже, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 7 підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).

Як визначено статтею 9 Закону України №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який був чинний станом на момент видачі позивачу посвідчення (далі Порядок № 51), яким визначались, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

Пунктом 6 Порядку №51 встановлено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Оскільки посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) Серія НОМЕР_4 , не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом порядку, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України № 796-XII, зокрема, призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17 зазначив, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Тобто, подані позивачем суду документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, 17 травня 2021 року у справах №398/494/17 та № 336/6218/16-а.

Щодо зарахування страхового стажу з 31.07.1990 по 20.04.1995 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 03.06.1990, трудової книжки НОМЕР_2 від 01.10.2011 та вкладки до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 03.06.1990, який не враховано в зв`язку з виправленням прізвища на титульній сторінці вкладки, чим порушено, суд зазначає таке.

Закон № 1058 визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.

Судом із матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням № 232730048986 від 04.06.2024 до страхового стажу не зараховано період роботи з 22.10.1992 по 29.06.1995, оскільки в даті звільнення та даті наказу про звільнення наявне виправлення..

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Постановою Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.09.1973 року №656 затверджено постанову «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Порядок №656).

Порядок №656 містить наступні положення:

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (п. 1 Порядку №656).

Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації у присутності працівника. Відомості про працівника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою (п. 5 Порядку №656).

З кожним записом, що вноситься до трудової книжки (вкладиш), призначення, переміщення та звільнення адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (п. 7 Порядку №656).

Трудові книжки зберігаються в адміністрації підприємства, установи, організації як бланки суворої звітності, а при звільненні робітника чи службовця видаються йому руки (п. 11 Порядку №656).

При звільненні робітника чи службовця всі записи про роботі, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою (п. 13 Порядку №656).

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п. 18 Порядку №656).

Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємства, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (далі Інструкція №162)

Згідно п. 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій*, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.

У трудову книжку вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;

відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не записуються.

Пунктом 2.3. Інструкції №172 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).

Основним правовим питанням в цій справі є правові наслідки відсутності на першій сторінці трудової книжки повної дати народження. З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для власника трудової книжки, а отже, й не може впливати на її особисті права

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 року по справі №569/16691/16-а.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі №307/541/17.

Вищевикладені правові висновки є актуальними і для юридичної ситуації позивача, оскільки попри відмінність правових актів, які регулювали спірні правовідносини, юридичний зміст таких актів є тотожним - фактичне ведення трудових книжок, а також відповідальність за таке ведення, покладається на роботодавця, а не працівника.

Суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що міститься відомості про стаж позивача в періоди його роботи.

В цій справі позивач не є та не може бути відповідальною особою за формальні недоліки в оформленні його трудової книжки, допущені посадовою особою роботодавця при заведенні трудової книжки.

Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним не зарахування періоду роботи позивача з 31.07.1990 по 20.04.1995 до його страхового стажу.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з січня по грудень 1987 року, з січня по березень, травень 1988 року, суд зазначає, що даний період не враховано оскільки підставою видачі довідки від 11.03.2025 №2174/36.4-2-2025 вказано особові рахунки, однак, довідку про заробіток не надано, також, цього періоду нема в записах трудових книжок позивача.

З урахуванням викладеного вище, рішення ГУ ПФУ в Івано - Франківській області від 10.04.2025 №231550004048 про відмову позивачу у призначенні пенсії, є частково протиправним та підлягає скасуванню в частині відмови в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку та відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 31.07.1990 по 20.04.1995.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді цієї справи.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У справі, яка розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення такої пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

При цьому єдина підстава, що названа органом Пенсійного фонду на обґрунтування відмови в призначенні пенсії за віком, спростована за результатами розгляду цієї справи.

З огляду на наведене суд, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 31.07.1990 по 20.04.1995 та повторно розглянути заяву позивача від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 10.04.2025 №231550004048 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку та відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 31.07.1990 по 20.04.1995.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 31.07.1990 по 20.04.1995 та повторно розглянути його заяву від 02.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА