Рішення № 128636979, 04.07.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3150/25

04 липня 2025 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

-визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку пенсії та не зарахування до пільгового розрахунку стажу роботи за періоди з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 01.12.2015,

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди її роботи з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 01.12.2015 в протитуберкульозних, інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я на пільгових умовах, а саме вказаний стаж роботи обчислювати у подвійному розмірі та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням всіх періодів роботи на пільгових умовах в подвійному розмірі відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 (з 13.08.1979 по 11.08.1981, з 21.03.1983 по 15.03.1989, з 16.03.1989 по 01.12.1990, з 03.10.2005 по 01.12.2015), прийнявши відповідне рішення.

Позивач заявлені позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що 11.01.2007 їй було призначено пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про перерахунок пенсії з урахуванням стажу роботи в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, який повинен зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі.

Однак, відповідачем надано лист від 22.04.2025 №2936-2824/Д-02/8-1900/25, в якому йдеться про те, що за результатами розгляду документів пенсійної справи до страхового стажу враховано всі періоди роботи згідно записів трудової книжки, додатково долучених документів та за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до сплачених страхових внесків.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років та при нарахуванні пенсії за віком, за кожен повний рік роботи до страхового стажу зараховується в одинарному розмірі. Згідно записів трудової книжки, до страхового стажу зараховано в кратному обчисленні періоди роботи з 13.08.1979 по 11.08.1981, з 21.03.1983 по 14.11.1986, з 21.03.1988 по 16.03.1989 та з 17.03.1989 по 01.12.1990, на посаді медичної сестри туберкульозного та інфекційного відділень. Страховий стаж становить 58 років 06 місяців 06 днів (враховано по 31.01.2024).

Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду.

Ухвалою від 02.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 02.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області отримало 02.06.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 12.06.2025 подало відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Відзив обґрунтований тим, що відповідачем прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії позивачу із зарахуванням до стажу періоду роботи позивачки з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 30.11.2015 у подвійному розмірі, оскільки пільгове обчислення страхового стажу застосовується відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якої пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах за вислугу років, однак при нарахуванні пенсії за віком, за кожен повний рік роботи до страхового стажу зараховується в одинарному розмірі.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило. Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При призначенні позивачу пенсії відповідач не зарахував спірні періоди роботи, починаючи з 15.11.1986 по 20.03.1988, коли позивач працювала у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» на посаді сестри медичної дитячого інфекційного відділення, з 03.10.2005 по 30.11.2015 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» на посаді сестри медичної по догляду за важкохворими інфекційного відділення у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

07.04.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ПФУ в Тернопільській області із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила перерахувати розмір пенсії та дорахувати стаж з 15.11.1986 по 20.03.1988 за час роботи у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» і з 03.10.2005 по 30.11.2015 за період роботи у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До заяви позивач долучила довідку комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 15.05.2025 №1089 в підтвердження того, що ОСОБА_1 працювала у період з 01.04.1983 переведена на основну посаду сестри медичної дитячого інфекційного відділення згідно наказу №59-к від 08.04.1983, а 15.03.1989 звільнена по переводу в міську дитячу лікарню за ст. 36 п. 5 КЗпП УРСР (наказ №40-к від 15.03.1989), що дає їй право на врахування такого стажу у подвійному розмірі у відповідності до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» .

Також в матеріалах справи наявна довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №131 від 20.05.2025 про те, що позивач працювала повний робочий день в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» з 03.10.2005 по 30.11.2015 за посадою сестри медичної по догляду за важкохворими інфекційного відділення, що передбачена Списком №2 розділ XIX 2260000а-17546/КП 3231 «охорони здоров`я», (постанова КМУ №36 від 16.01.2003).

За результатом розгляду заяви позивача від 07.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області підготувало лист від 22.04.2025 №2936-2824/Д-02/8-1900/25 про відмову у перерахунку пенсії позивачу із зарахуванням до стажу періоду її роботи з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 30.11.2015 в подвійному розмірі, оскільки пільгове обчислення страхового стажу застосовується відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років та при нарахуванні пенсії за віком, за кожен повний рік роботи до страхового стажу зараховується в одинарному розмірі.

Також відповідач повідомляє, що за результатами розгляду документів пенсійної справи, до страхового стажу враховано всі періоди роботи позивача, згідно записів трудової книжки, додатково долучених документів та за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до сплачених страхових внесків.

Згідно записів трудової книжки, до страхового стажу зараховано в кратному обчисленні періоди роботи позивача з 13.08.1979 по 11.08.1981, з 21.03.1983 по 14.11.1986, з 21.03.1988 по 16.03.1989 та з 17.03.1989 по 01.12.1990, на посаді медичної сестри туберкульозного та інфекційного відділень.

Проте, не враховано періоди роботи позивача з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 30.11.2015, з не зазначенням причини не врахування даних періодів в кратному обчисленні.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам та досліджуючи наявність правових підстав для зарахування відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в подвійному розмірі періодів роботи позивача, починаючи з 01.01.2004 на посаді медичної сестри, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 24 Закону України №1058-IV, страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 даного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З аналізу вказаних норм, суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності відповідних записів у трудовій книжці стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами. У випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються довідки підприємств, установ, організацій, виписки із наказів, особові рахунки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17, який відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосував суд в даній адміністративній справі.

Станом на дату призначення пенсії позивачці Законом України «Про внесення зміни до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1110-IV від 10.07.2003, що набув чинності з 15.08.2003 внесено суттєві зміни до статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення».

Так, вказана стаття була викладена в наступній редакції: «Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі».

Таким чином, наведена редакція статті 60 Закону «Про пенсійне забезпечення» передбачає ширше коло закладів, робота в яких зараховується до стажу в подвійному розмірі, оскільки в перелік включено інші інфекційні заклади (відділення) охорони здоров`я та психіатричні заклади охорони здоров`я.

Так, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 29.07.1976 позивач працювала, у такі періоди:

- 01.04.1983 зарахована на постійно палатною медсестрою дитяче інфекційне відділення (запис №11);

- 15.03.1989 звільнена і переведена за згодою в дитячу міську лікарню в зв`язку з реорганізацією міської лікарні №1, ст. 36 п. 5 КЗоТ УССР (запис №12);

- 16.08.1999 розпорядженням міського голови м. Тернополя назва лікарні перейменовано на Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня (запис №16);

- 03.10.2005 переведена на посаду медсестри по догляду за важкохворими інфекційного відділення (запис №15);

- 01.12.2015 переведена на посаду палатної сестри медичної гематологічного відділення (запис №18)

- 28.07.2017 Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня перейменована на Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» (запис №17).

Довідкою комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» від 15.05.2025 №1089 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працювала у період з 01.04.1983 і переведена на основну посаду сестри медичної дитячого інфекційного відділення з 01.04.1983 згідно наказу №59-к від 08.04.1983, а 15.03.1989 звільнена по переводу в міську дитячу лікарню за ст. 36 п. 5 КЗпП УРСР (наказ №40-к від 15.03.1989), що дає їй право на врахування такого стажу у відповідності до статті 60 Закону України «про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі.

Також відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №131 від 20.05.2025 зазначено про те, що позивач працювала повний робочий день в Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» у період з 03.10.2005 по 30.11.2015 (постанова КМУ №36 від 16.01.2003) за посадою сестри медичної по догляду за важкохворими інфекційного відділення, що передбачена Списком №2 розділ XIX 2260000а-17546/КП 3231 «охорони здоров`я».

Суд зазначає, що 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В даних правовідносинах суд встановив, що протягом спірного періоду позивач працювала у інфекційному закладі охорони здоров`я, що не заперечується відповідачем.

За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, у яких суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058-ІV та Законом №1788-XII вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-XII був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправним та скасування відмову відповідача від 22.04.2025 №2936-2824/Д-02/8-1900/25 та як наслідок, зобов`язання зарахувати до стажу позивача з 15.11.1986 по 20.03.1988 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», з 03.10.2005 по 30.11.2015 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня», то суд дійшов висновку про наявність порушення прав позивача з боку відповідача щодо не зарахування такого періоду роботи ОСОБА_1 в інфекційному закладі охорони здоров`я на посаді медичної сестри в подвійному розмірі.

Отже, незарахування відповідачем до стажу позивача у подвійному розмірі періоду роботи в інфекційному закладі охорони здоров`я з 15.11.1986 по 20.03.1988 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», з 03.10.2005 по 30.11.2015 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з частиною 4 статі 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із відповідною заявою 07.04.2025.

Таким чином, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з врахуванням змісту заявлених вимог, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а належним способом захисту відновлення порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити з 07.04.2025 перерахунок та виплату позивачу пенсії із зарахуванням, при розрахунку розміру пенсії, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до її страхового стажу періодів роботи з 15.11.1986 по 20.03.1988 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги», з 03.10.2005 по 01.12.2015 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» в подвійному розмірі.

Щодо позовних вимог про врахування у пільговому обчисленні всіх періодів роботи позивачки з 13.08.1979 по 11.08.1981, з 21.03.1983 по 15.03.1989, 16.03.1989 по 01.12.1990, такі до задоволення не підлягають, оскільки спір щодо їх незарахування відсутній, адже відповідач зарахував цей період роботи у кратному обчиленні, про що зазначив як у спірному листі №2936-2824/Д-02/8-1900/25 від 22.04.2025, так і у відзиві на позов, та інакшого судом не встановлено і позивачем не доведено. Отже, у цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Решта доводів відповідача про спірні правовідносини не впливають і висновків суду по суті спору не змінюють. За таких обставин, суд вважає адміністративний позов позивача обґрунтованим частково, а позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача подав:

- копію Договору № 26032507 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 26.03.2025;

-копію Акту приймання-передачі наданих послуг № 26032507 від 21.05.2025 до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг № 26032507.

Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин третьої, четвертої цієї статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини шостої статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьомою статті 134 КАС України).

Приписами частини першої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини друга та третя статті 30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено судом вище, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьома статті 134 КАС України).

Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно вирішення питання про розподіл судових витрат, викладену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Так, Великою Палатою зроблено висновок, що саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.

Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 наголошував, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Тобто, адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі.

У свою чергу, у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями співмірності витрат, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, виходить із такого:

- розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження;

- дана справа не потребувала встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- по аналогічних правовідносинах наявна усталена судова практика.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, позивач підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 гривень за подання даного адміністративного позову, відтак суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплаченого судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 605,60 гривень.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлену листом №2936-2824/Д-02/8-1900/25 від 22.04.2025, у зарахуванні у кратному обчислені до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 01.12.2015.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 07.04.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії із зарахуванням відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до її страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи з 15.11.1986 по 20.03.1988, з 03.10.2005 по 30.11.2015.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 04 липня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Грицюк Р.П.