Ухвала суду № 128575291, 01.07.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8217/25

провадження № П/380/9389/25

У Х В А Л А

01 липня 2025 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення коштів, -

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Головного управління Державної казначейської служби України (адреса:79005, м. Львів, вул. Костя Левицького, 18, ЄДРПОУ 38008294, далі відповідач, ГУДКС), у якій позивач просить:

-стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, яке здійснює казначейське обслуговування відповідного рахунку, на його користь кошти у розмірі 17000 грн., сплачені ним як адміністративний штраф на підставі скасованої постанови №418 від 01.11.2024.

Ухвалою від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи, або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1)визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією чи бездіяльності. Відтак, вимога про визнання незаконною постанови про адміністративне правопорушення та вимога про стягнення коштів, у зв`язку з її скасуванням, повинні розглядатися адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні. Інакше самостійні вимоги про стягнення коштів вирішуються в порядку цивільного судочинства. Позивачем у поданій позовній заяві заявлено лише вимогу про стягнення коштів з Головного управління Казначейства, при цьому вимога про визнання постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.11.2024 № 418 від 01.11.2025 (якою було притягнуто до адміністративної відповідальності Позивача ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на останнього адміністративний штраф у розмірі 17.000 грн.) незаконною та скасування її розглядалась Сихівським районним судом м. Львова, про що прийнято відповідне рішення від 26.02.2025 ( справа № 464/7704/24). Враховуючи вище викладене, та керуючись частиною 1 статті 238 КАС України Головне управління Казначейства просить суд закрити провадження по справі № 380/8217/25, про що ухвалити відповідне рішення.

Від позивача надійшли заперечення на вказане клопотання. Позивач вважає клопотання відповідача про закриття провадження у справі необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне. Постанова № 418 від 01.11.2024 року, яка стала підставою для стягнення з нього коштів у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн, вже була оскаржена та скасована рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26.02.2025 у справі № 464/7704/24. Таким чином, правова підстава для утримання цих коштів у державному бюджеті відсутня. Позов не містить вимоги про повторне визнання незаконною постанови № 418, оскільки це вже було встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили. Метою позову є стягнення коштів, які наразі зберігаються у Державному бюджеті без достатньої правової підстави, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України. Предмет спору стосується публічно-правових відносин, оскільки: відповідачем є суб`єкт владних повноважень орган Казначейства; спір виник у результаті реалізації публічно-владних управлінських функцій; позов направлений на захист прав особи у зв`язку з діями/ бездіяльністю органу влади щодо повернення коштів. Тому просить відмовити у задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про закриття провадження у справі № 380/8217/25.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за п.1 ч.1. ст. 238 КАС України, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках, суди розглядають, також інші справи.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Салах Шейх проти Нідерландів», що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно матеріалів справи, предметом оскарження у цій справі є відмова відповідача у поверненні позивачу коштів помилково/ надміру зарахованих до бюджету у розмірі 17000 грн., сплачених позивачем як адміністративний штраф на підставі постанови №418 від 01.11.2024, яка була скасована судом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі №640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 6 Конвенції установлено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до п.1 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі Порядок №787), надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання.

Згідно п.3 Порядку №787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення платіжних інструкцій для здійснення внутрішніх операцій.

Згідно п.5 Порядку №787, у разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.

Таким чином, правовідносини, які виникли у зв`язку із відмовою відповідача у поверненні позивачу надміру зарахованих до бюджету коштів у розмірі 17000 грн., сплачених як адміністративний штраф на підставі постанови №418 від 01.11.2024, яка була скасована судом стосуються прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, спірні правовідносини між сторонами в адміністративній справі носять публічно-правовий характер та, як наслідок, є предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції, цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у цій справі.

Керуючись ст.ст. 5, 19, 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на судове рішення, винесене за результатами розгляду справи.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна