Рішення № 128565791, 02.07.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа №490/3458/24

Провадження №2/490/370/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2025 року м. Миколаїв

Центральний районного суду м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Чаричанського П.О.

за участю секретаря Циганкова Д.Є.,

представника позивача Боровик Д.І.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Душенко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Чобана Д.Г. в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 (батько), орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання знести житловий будинок і споруди,

В С Т А Н О В И В:

До Центрального районного суду м.Миколаєва звернувся Заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Чобан Д.Г. в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 (батько), орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання знести житловий будинок і споруди.

В обґрунтування своєї позовної заяви прокурор вказав, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04.02.2015 року у справі № 490/13145/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14.12.2015 року, за позовом заступника прокурора Миколаївської області визнано незаконними і скасовано пункти 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014 № 42/44 про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1000 кв.м із земель комплексної забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Також визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 , яке було видано 22.09.2014 року ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вищевказаною адресою.

Водночас, ОСОБА_4 за договором купівлі - продажу від 27.10.2014 року № 1261 продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 , відповідно до запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27.10.2014 року № 7475839.

В подальшому, 21.09.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала повідомлення про початок будівельних робіт № МК 062152640161, а через два місяці, 19.11.2015 року - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № МК 142153231266 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 225,1 кв.м, житловою площею 64,4 кв.м з описом: житловий будинок літ. А-2, навіс - літ. Б, ворота - № 1, огорожа - № 2.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 16.12.2015 року зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 225,1 кв.м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 (запис від 16.12.2015 № 12667524), а 22.12.2015 року видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на вказаний будинок.

Так, рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17.10.2023 року у справі № 490/617/20, зміненим у резолютивній частині постановою Миколаївського апеляційного суду від 30.01.2024 року, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 повернуто на користь держави земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, в рішенні від 17.10.2023 року судом констатовано, що приналежність ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 до прибережної захисної смуги р. Інгул і незаконність її використання для індивідуального житлового будівництва вже встановлені у цивільній справі № 490/13145/14-ц та є обставинами, які в силу частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

У зв`язку з цим, захист інтересів Миколаївської міської ради на цю ділянку водного фонду відповідно до статті 391 ЦК України здійснено на підставі вимоги негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні неї шляхом повернення державі. Отже, рішенням суду 17.10.2023 року у справі № 490/13145/14-ц встановлено приналежність ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 /з до земель водного фонду та незаконність її відведення для індивідуального житлового будівництва, а рішенням суду у справі № 490/617/20 дану земельну ділянку повернуто Миколаївській міській раді.

Вказано, що забудова ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, яка має особливий статус через приналежність до прибережної захисної смуги р. Інгул, порушує вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства.

Крім того, на думку представника позивача, недобросовісні дії ОСОБА_1 під час оформлення права власності на фактично недобудований і непридатний для проживання будинок, а також її подальша поведінка були спрямовані на притримання за собою за будь-яких умов ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, зокрема, з використанням вже розкритого в позові принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, а також внаслідок зловживання правом на повагу до житла.

Відтак, зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста Миколаєва, шляхом знесення (демонтажу) житлового будинку та споруд за межі ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право мирного володіння майном і у право на повагу до житла.

Натомість, інше вирішення спору дозволить відповідачу безпідставно, безоплатно користуватись земельною ділянкою прибережної захисної смуги р. Інгул внаслідок експлуатації протиправно збудованого на ній об`єкту. Такий стан справ унеможливить виконання судового рішення.

Згідно з інформацією з Державного реєстру прав ОСОБА_1 є власником двох квартир ( АДРЕСА_2 загальною площею 110,1 кв.м і квартири АДРЕСА_3 ), а також співвласником квартири АДРЕСА_4 .

З огляду на це, прокурор просив усунути перешкоди Миколаївській міській рад у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести (демонтувати) житловий будинок, навіс, ворота, огорожу по АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12667524 від 16.12.2015. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Ухвалою суду від 01.05.2024 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено до підготовчого судового засідання.

Також ухвалою суду від 02.05.2024 року заяву прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту задоволено та накладено арешт на житловий будинок з описом: житловий будинок - літ. А-2, навіс - літ. Б, ворота - № 1, огорожа - № 2 за адресою: АДРЕСА_1 /з, а також заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо них. Заборонено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 /з. Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, б. 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код юридичної особи 41256954) та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості по АДРЕСА_1 . Заборонено виконавчому комітету Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, б.20, місто Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код юридичної особи 04056612) змінювати адресу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 /з.

20.05.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній вказав, що земельна ділянка набута ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. На момент вчинення правочину у жовтні 2014 року право власності ОСОБА_4 було чинним, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно та їх обтяжень. В Державному земельному кадастрі цільове призначення земельної ділянки вказано - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. В період з 2016 року відповідачка не отримувала будь-яких претензій ні від Миколаївської міської ради, ні від органів прокуратури щодо порушень земельного законодавства. На спірній земельній ділянці вчинено будівництво житлового будинку, в ДАБІ були зареєстровані повідомлення про початок будівництва та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Здійснено підключення до міських мереж з газо, електро та водопостачання. Облаштована придомова територія та висаджені декоративні рослини.

Зауважив, що відсутні докази, що будинок є самочинним будівництвом, а відповідачка користуючись земельною ділянкою не наносить шкоди природньому середовищу.

Крім того, у своєму відзиві представник відповідача вказав, що рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 04.02.2015 року та ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14.12.2015 року встановлені перевищення повноважень органів місцевого самоврядування, а тягар за свої непрофесійні дії Миколаївська міська рада покладає на ОСОБА_1 . Прийнявши низку рішень, що оспорені органами прокуратури, Миколаївська міська рада не створила умов для запобіганню завдання шкоди потенційним добросовісним набувачам.

Наголосив, що пред`являючи даний позов прокуратура проігнорувала факт порушення прав на житло, яке спричиняється цим позовом. А також не надала оцінку пропорційності позбавлення відповідача та членів її сім`ї права на проживання у будинку та обґрунтованості вимог щодо знесення будинку.

Щодо вимоги про знесення об`єкту нерухомості представник відповідача вказав, що дана вимога не зможе захистити суспільний інтерес виходячи з того, що знесення не відновить стан земельної ділянки, оскільки вона використана для створення садиби і вже не може бути використана в інший спосіб. А тому, на думку представника, сумнівною є не лише законність втручання у право мирного володіння майном, але й те, що втручання спроможне захистити відповідний суспільний інтерес.

Щодо заявлення негаторного позову представник відповідача в своєму відзиві вказав, що право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 , згодом до ОСОБА_1 , і на час звернення прокурора з позовом земельна ділянка була зареєстрована як власність ОСОБА_1 . А тому підстав для висновку про необхідність звернення з негаторним позовом не вбачається.

На підставі викладеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

У відповіді на відзив прокурор вказав, що за наслідками вивчення обставин переходу прав на вказану ділянку Центральний районний суд міста Миколаєва у справі № 490/617/20, застосувавши «трискладовий тест», дійшов висновку про те, що повернення ОСОБА_1 цієї ділянки на користь Миколаївської міської ради не є втручанням у право мирного володіння майном. Зазначене обґрунтовано (серед іншого) тим, що під час придбання земельної ділянки в ОСОБА_4 , ОСОБА_1 діяла недобросовісно. В силу явних і видимих ознак прибережної захисної смуги р. Інгул вона повинна була утриматись від укладання договору купівлі продажу. Такі висновки суду першої інстанції підтримані Миколаївським апеляційним судом (копія постанови від 30.01.2024 додавалась до позову в даній справі). Тобто, заволодіння ділянкою водного фонду з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 всіма особами, в т.ч. ОСОБА_1 , для індивідуального житлового будівництва було незаконними.

Недобросовісні дії ОСОБА_1 під час оформлення права власності на фактично недобудований і непридатний для проживання будинок, а також її подальша поведінка були спрямовані на притримання за собою за будь-яких умов ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, зокрема, з використанням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, а також внаслідок зловживання правом на повагу до житла.

Крім того, за умови існування судового спору про незаконність використання ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 для індивідуального житлового будівництва (справа № 490/13145/14-ц) ОСОБА_1 не могла мати виключно позитивні очікування. Вірогідність постановлення судом рішення про незаконність відведення ділянки для будівництва будинку повинна була викликати виважену поведінку, а саме утримання від здійснення будівельних робіт. Тобто, відповідач знехтував негативними очікуваннями, усвідомлено ускладнив як своє матеріально побутове становище, так і процес повного відновлення інтересів держави щодо ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004.

У спірних правовідносинах суспільний інтерес у знесенні (демонтажі) незаконно побудованого будинку, споруд на земельній ділянці територіальної громади міста спрямований на задоволення соціальних потреб, що полягають у поновленні становища, яке існувало до забудови ділянки; відновленні її цільового призначення як землі водного фонду; збереженні прибережної захисної смуги. За умови задоволення позову, вступу рішення в законну силу та його фактичного виконання узбережжя р. Інгул буде звільнене від об`єктів, не передбачених законом для розміщення.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК України (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц). Тому протиправне зайняття приватною особою такої земельної ділянки слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 102-106, 109), рішеннях судів першої та апеляційної інстанції у справі № 490/617/20, розглянутій з участю ОСОБА_1 та адвоката Чуприни І.О. На даний час право власності на ділянку з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 обліковується за Миколаївською міською радою.

На підставі викладеного, прокурор зазначив, що наведені у відзиві обставини не спростовують порушення закону, допущені під час забудови земельної ділянки комунальної власності водного фонду з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, та необхідність захисту прокурором інтересів держави в суді щодо неї.

У судовому засіданні прокурор вимоги позову підтримала, просила їх задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні вимоги позову не визнали, просили відмовити в їх задоволенні повністю.

Представник Миколаївської міської ради 20.05.2024 року надав клопотання про розгляд справи за їх відсутсноті, у зв`язку з великою завантаженістю працівників юридичного департаменту Миколаївської міської ради. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив винести рішення по справі відповідно до чинного законодавства України.

Представник орган опіки та піклування Миколаївської міської ради у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи у її відсутність. Підтримала вимоги органу опіки та піклування, в яких вказано про недоцільність знесення житлового будинку, право користування яким має малолітня особа ОСОБА_3 , 2014 року народження.

Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 (батько) у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, повідомлялись належним чином.

Представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився. 07.02.2025 року надав суду пояснення щодо позову, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з огляду на таке. При вирішенні вказаних позовних вимог, пов`язаних із постійним місце проживання ОСОБА_2 та його малолітнього сина вказав, що обов`язковим є ретельне з`ясування питання щодо правомірності та пропорційності втручання держави у право ОСОБА_1 на повагу до житла та мирного володіння збудованими на спірній земельній ділянці нерухомими об`єктами. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Право на володіння вказаним майном ОСОБА_1 визнавалось органами державної влади та не оспорювалось. А тому, особа у взаємовідносинах із суб`єктами владних повноважень впевнена, що їх рішення та дії відбуваються у встановленому законодавством порядку та процедурам. На фізичну особу ( ОСОБА_1 ) не покладено обов`язку перевіряти саме законність дій відповідних органів влади чи місцевого самоврядування. Зазначив, що у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства будуть перекладені на фізичну особу. Позбавлення відповідачки її житлового будинку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляла про неї відповідачка, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Зауважив, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи викладене, представник третьої особи вважає, що задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення житлового будинку, в якому з сім`єю постійно проживають ОСОБА_2 його малолітній син, його дружина, відповідачка ОСОБА_1 становитиме непропорційне втручання держави у право відповідачки на повагу до житла та мирного володіння цим майном і призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 8 цієї Конвенції.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як встановлено в судовому засіданні, пунктами 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014 року № 42/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1000 кв.м із земель комплексної забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі пунктів 8, 8.2 розділу 4 рішення міської ради від 24.07.2014 № 42/44 ОСОБА_4 22.09.2014 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

ОСОБА_4 за договором купівлі - продажу від 27.10.2014 року № 1261 продав вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 , що підтверджується записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 27.10.2014 № 7475839.

У подальшому, 21.09.2015 року , ОСОБА_1 зареєструвала повідомлення про початок будівельних робіт № МК 062152640161, а через два місяці, 19.11.2015, - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № МК 142153231266 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 225,1 кв.м, житловою площею 64,4 кв.м з описом: житловий будинок літ. А-2, навіс - літ. Б, ворота - № 1, огорожа - № 2.

Відповідно до інформації з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 16.12.2015 року зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 225,1 кв.м, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 (запис від 16.12.2015 № 12667524), а 22.12.2015 видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на вказаний будинок.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 04.02.2015 року у справі №490/13145/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14.12.2015 року, за позовом заступника прокурора Миколаївської області визнано незаконними і скасовано вищевказані пункти 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014№ 42/44, визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 . Суд погодився з доводами прокурора щодо незаконності рішення міської ради про відведення приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 з огляду на її розташування в законодавчо визначеній межі прибережної захисної смуги р. Інгул, приналежність до земель водного фонду та неможливість передачі у приватну власність для індивідуального житлового будівництва з огляду на вимоги статей 59, 83, 84 ЗК України.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 17.10.2023 у справі №490/617/20, зміненим у резолютивній частині постановою Миколаївського апеляційного суду від 30.01.2024, за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 повернуто на користь держави земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, рішенням суду 04.02.2015р. у справі № 490/13145/14-ц встановлено приналежність ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 /з до земель водного фонду та незаконність її відведення для індивідуального житлового будівництва, а рішенням суду від 17.10.2023р. у справі № 490/617/20 дану земельну ділянку повернуто Миколаївській міській раді.

З огляду на це, суд не переоцінює докази та не встановлює інші факти, зокрема, інший режим та цільове призначення земельної ділянки ніж ті, що встановлені у вищевказаних рішеннях судів.

Встановлено, що вказана земельна ділянка не є вільною, а на ній побудовано житловий будинок, право власності на який зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що Миколаївська міська рада, як власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення житлового будинку на підставі ст. 152 Земельного кодексу України.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено, що «98. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

99. Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)), зокрема заявити негаторний позов про демонтаж спорудженого на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна.

104. За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об`єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.

109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Суд вважає, що суспільним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення житлового будинку у цій справі є відновлення законності, цільове використання земель водного фонду, щодо яких існують обмеження передачі у приватну власність для житлового будівництва, поновлення цілісності захисної прибережної смуги, відновлення вільного доступу до узбережжя Бузького лиману з метою його рекреаційного використання громадянами, до зеленої зони загального користування.

Суспільний інтерес спирається на норми закону.

Так, відповідно до ст. 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки);штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства у водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять єдиний водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Крім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Отже, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, її не можна отримувати в оренду або у приватну власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.

Як зазначено в постанові Миколаївського апеляційного суду від 30.01.2024 року, справа№490/617/20, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ця ділянка розташована на незначній відстані від урізу води річки Інгул, інформація про який є загальновідомою. Вона могла ознайомитись зі змістом земельного, водного та природоохоронного законодавства (норми якого щодо отримання у власність земельних ділянок водного фонду є доступними, чіткими та передбачуваними), а також за необхідності могла отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у власність спірної земельної ділянки. Відтак, ОСОБА_1 могла і повинна була розуміти, що ця ділянка належить до земель водного фонду, і її отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право власності того об`єкта, який відповідач за добросовісної поведінки не могла отримати, є для неї надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що як перед набуттям спірної земельної ділянки у власність (яку до речі попередній власник продав через місяць після отримання у власність), існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму спірної земельної ділянки.

Встановивши недобросовісність ОСОБА_1 під час набуття у власність земельної ділянки, у вказаній справі було зобов`язано ОСОБА_1 повернути у власність земельну ділянку, на якій вже побудований житловий будинок.

Спірна земельна ділянка, як встановлено у справі №490/617/20 відноситься до земель водного фонду (перебуває у межах прибережної смуги), на неї поширюються обмеження, передбачені для земель водного фонду, зокрема, у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. У такій зоні відповідно до статей 59-61, 83 ЗК України, статті 89 ВК України можуть бути розміщені гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори. За їхньої відсутності до вказаної ділянки має бути забезпечений безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування. Використання спірної земельної ділянки для будівництва об`єктів житлової забудови буде перешкодою для доступу громадян до загального водокористування, а відтак така забудова є неможливою.

Вказані вимоги водного та земельного законодавства є доступними та зрозумілими, а результати за наслідками такої забудови є очевидними, зокрема, для особи, яка, має знати про відповідні обмеження встановлені законом, діючи на свій розсуд отримує та забудовує таку ділянку для вказаної мети.

Таким чином ОСОБА_1 , придбавши спірну земельну ділянку, на власний ризик використала її у цілях (для забудови житлового будинку), що однозначно заборонені діючим законодавством України.

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З огляду на це, суд вважає, що вимога прокурора про знесення об`єкта житлового будівництва, зведеного на ній, з метою повернення земельної ділянки у придатному для використання є саме тим способом захисту цивільних прав та інтересів територіальної громади, за якого буде відновлено становище, яке існувало до порушення її прав на цю земельну ділянку.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Водночас, такий спосіб захисту, як усунення перешкод у користуванні земельної ділянки демонтажу будівель, є адекватними наявним обставинам справи, спрямований на остаточне поновлення порушеного права дійсного власника земельної ділянки.

Аналогічні правові висновки були викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 483/954/21, та у постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 487/2593/20.

Саме повернення спірної земельної ділянки у стані, який існував до її забудови переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідної земельної ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, що належить до земель водного фонду, а саме до прибережної захисної смуги та розташована в перспективній рекреаційній зоні ПР-2 загальноміського значення та визначена як зелена зона загального користування.

Забудова спірної земельної ділянки об`єктами житлової забудови, зокрема, будівництво будинку та підпірної стіни, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, а тому таке використання прибережних захисних смуг не буде створювати сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (частина 1статті 87 ВК України).

Дотримання всіма особами встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту.

Загальний інтерес, який полягає у контролі за використанням спірної земельної ділянки водного фонду за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи ОСОБА_1 у збереженні права власності на збудоване нерухоме майно цієї ділянки, отриманої з метою, що прямо суперечить закону. Остання беззаперечно в силу явних зовні та видимих природних ознак спірної земельної ділянки розуміла, що земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі, на незначній відстані від урізу води, а тому водночас могла розуміти, що забудова такої земельної ділянки порушує вимоги законодавства.

Даний факт підтверджує те, що ОСОБА_1 придбавши вказану земельну ділянку 27.10.2014 року вже у вересні 2015 року зареєструвала повідомлення про початок будівельних робіт, а 19.11.2015 року - Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № МК 142153231266 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 225,1 кв.м, житловою площею 64,4 кв.м з описом: житловий будинок літ. А-2, навіс - літ. Б, ворота - № 1, огорожа - № 2.

Коли 04.02.2015 року заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва було скасовано п.п. 8, 8.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24.07.2014 № 42/44 про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки. Також визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 по АДРЕСА_1 , яке було видано 22.09.2014 року ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за вищевказаною адресою. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14.12.2015 року вищевказане рішення було залишено без змін, справа № 490/13145/14-ц.

Отже відповідачка ОСОБА_1 , знаючи та розуміючи, що придбана нею земельна ділянка віднесена до земель водного фонду, на яких заборонено будь-яке будівництво, а з приводу її прав на цю ділянку триває судовий спір, продовжила забудову земельної ділянки та вже 16.12.2015 року отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок, де зареєструвала свою сім`ю.

Така поведінка ОСОБА_1 не може бути розцінена як добросовісна, а тому втручання у її право власності не становить надмірний тягар.

Суд критично оцінює пояснення третьої особи, в якому останній просить відмовити в задоволенні позову з огляду на те, що його задоволення становитиме непропорційне втручання держави у право відповідачки на повагу до житла та мирного володіння цим майном, оскільки саме недобросовісна поведінка відповідачки ОСОБА_1 призвела до настання таких наслідків.

З наданої Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.11.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 є власником двох квартир ( АДРЕСА_6 ), а також співвласником квартири АДРЕСА_4 .

З огляду на це, вищевикладене свідчить про змогу відповідача реалізувати своє право на житло за рахунок інших належних їй об`єктів житлової нерухомості.

З наданого Висновку виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27.01.2025 року вбачається, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважає недоцільним знесення житлового будинку по АДРЕСА_1 з, право користування яким має малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Батько малолітнього ОСОБА_3 , (третя особа, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору) - ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 також має нерухоме майно, а саме, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 12.11.2024 ОСОБА_2 є співвласником трикімнатної квартири АДРЕСА_7 . Також у його власності перебуває житловий будинок загальною площею 106,1 кв. м та земельна ділянка під ним площею 1800 кв. м з кадастровим номером 4824882001:06:043:0010 за адресою: АДРЕСА_8 .

Дане також свідчить про змогу третіх осіб реалізувати своє право на житло за рахунок інших належним їм об`єктів житлової нерухомості та тим самим не порушить майнові права дитини.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги прокурора повністю доведені у судовому засіданні наданими доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2422,40 грн., сплачений останнім при поданні позовної заяви, відповідно до платіжної інструкції 602 від 19.04.2024 року та 1211,20 грн. сплачений за заяву про забезпечення позову, відповідно до платіжної інструкції №601 від 19.04.2024 року.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Чобана Д.Г. в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник - ОСОБА_2 (батько), орган опіки та піклування Миколаївської міської ради, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом зобов`язання знести житловий будинок і споруди - задовольнити.

Усунути перешкоди Миколаївській міській раді (код ЄДРПОУ 26565573) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:15:005:0004 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) знести (демонтувати) житловий будинок, навіс, ворота, огорожу по АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12667524 від 16.12.2015.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Миколаївської обласної прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172, р/р НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 3633,60 грн.

Відповідно до ч.7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2024 року по справі №472/3458/24, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.О. Чаричанський