Рішення № 128534880, 16.06.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:752/13876/24

Провадження №: 2/755/9121/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів: Бєльченко М.В., Зілінської М.В., Прокопчук Н.А.,

учасники справи:

представник позивача - Орлов О.Ю.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Споживчого товариства «Автомобіліст» до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Ганна Володимирівна, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

Позивач Споживче товариство «Автомобіліст», через представника - Орлова О.Ю., звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Ганна Володимирівна, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В. від 12 квітня 2023 року індексний номер 67185808 про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А ; припинити право власності ОСОБА_1 на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь позивача гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А .

Вимоги позову обґрунтовані тим, що рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.04.2023, індексний номер 67185808 визнано право власності ОСОБА_1 на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А . Вказане рішення було прийнято нотаріусом на підставі наданих ОСОБА_1 документів: довідки про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі, серія та номер: 1-03, виданої 01.03.2023 СТ «Автомобіліст». В позові зазначається, що СТ «Автомобіліст» було створене за рішенням установчих зборів засновників та зареєстроване рішенням Подільської державної адміністрації м.Києва від 22.01.1996 №22958399. Для здійснення господарської діяльності СТ «Автомобіліст» було отримано в оренду земельну ділянку на підставі договору на право тимчасового довгострокового користування землею від 05 лютого 2001 року, укладеного з Київською міською радою. Будівлю гаража загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 19-А для розміщення пункту охорони було збудовано в 80-х роках минулого століття за рахунок членських внесків та власними силами членів товариства. Ця будівля використовується позивачем для розміщення пункту охорони та не передавалася, не продавалася будь-яким особам. ОСОБА_1 ніколи не був та не є членом СТ «Автомобіліст». Гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 загальною площею 13,7 кв.м за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А , що є власністю позивача ніколи відповідачу не відчужувався. Реєстрація права власності за відповідачем була здійснена на підставі підроблених документів, протиправно, з порушенням норм чинного законодавства. В позові вказується на те, що протиправне захоплення майна позивача встановлене вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі №752/24120/23, як і підроблення документів для заволодіння майном. За наведених у позовній заяві доводів, ОСОБА_1 , використовуючи підроблені документи, протиправно заволодів будівлею гаражного боксу, що є власністю позивача та використовується товариством у господарській діяльності.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року позовну заяву передано на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 квітня 2025 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача СТ «Автомобіліст» - Орлов О.Ю. в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та додатково пояснив, що спірна будівля була збудована членами товариства за кошти товариства приблизно в 1985 році, право власності чи дозвільна документація не оформлювались. Зазначив, що рейдери скористались підробленими документами, оспорюване рішення про реєстрацію права власності прийнято на підставі підробленої довідки про членство відповідача в кооперативі. Зауважив, що спірне приміщення має для позивача стратегічне значення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, заяв, клопотань чи відзиву на позовну заяву не подав.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В. в судове засідання не з`явилась, була повідомлена про день, час та місце розгляду справи належним чином, заяв чи клопотань до суду не подала.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі №752/24120/23 затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12023000000002116, укладену 13.06.2024 року між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора Сороки А.В., та обвинуваченим ОСОБА_1 . ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 206-2, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України та призначено йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання. (а.с.103-121)

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі №752/24120/23 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили.

Цим вироком, серед іншого, встановлено наступне:

«Продовжуючи свої злочинні дії з метою заволодіння майном СТ «АВТОМОБІЛІСТ», Особа - 1 за не встановлених досудовим розслідуванням обставин (таких як: час, місце, спосіб тощо), однак не пізніше 08.09.2022, діючи відповідно до заздалегідь розробленого ним злочинного плану маючи контроль над фінансово-господарською діяльністю СТ «АВТОМОБІЛІСТ», надав вказівку Особа - 14 виготовити підроблені офіційні документи, а саме: Довідки про належність у власності нерухомості, яка знаходиться на території кооперативу СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А , які необхідно видати на ім`я учасника злочинної організації ОСОБА_1 .

У свою чергу ОСОБА_1 , перебуваючи на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ» за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, не пізніше 08.09.2022, виконуючи вказівку Особа - 1, на виконання заздалегідь розробленого злочинного плану з метою виготовлення завідомо підробленого документу надав Особа - 14 документи, що посвідчують його особу, усвідомлюючи, що такі документи будуть використані учасниками злочинної організації для підроблення документів, які стануть підставою для реєстрації права власності на майно СТ «АВТОМОБІЛІСТ».

У свою чергу Особа - 14 виконуючи відведену йому злочинну роль, діючи відповідно до заздалегідь розробленого злочинного плану та виконуючи вказівку Особа - 1 за не встановлених досудовим розслідуванням обставин (таких як: час, місце, спосіб тощо), однак не пізніше 08.09.2022, виготовив та видав від імені СТ «АВТОМОБІЛІСТ» завідомо підроблені документи, до яких було внесено неправдиві відомості, серед яких:

- Довідка № 1-03 від 01.03.2023 про те, що ОСОБА_1 є власником гаражу № НОМЕР_1 з 2020 року у СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А.

Продовжуючи свої злочинні дії з метою заволодіння майном СТ «АВТОМОБІЛІСТ», Особа - 1 за не встановлених досудовим розслідуванням обставин (таких як: час, місце, спосіб тощо), однак не пізніше 10.04.2023, діючи відповідно до заздалегідь розробленого ним злочинного плану маючи контроль над фінансово-господарською діяльністю СТ «АВТОМОБІЛІСТ», надав вказівку ОСОБА_1 використати завідомо підроблений офіційний документ з метою замовлення технічного паспорту на нерухоме майно СТ «АВТОМОБІЛІСТ» та подальшого заволодіння нерухомим майном шляхом вчинення реєстраційних дій.

Так, за не встановлених досудовим розслідуванням обставин (таких як: час, місце, спосіб тощо), однак не пізніше 10.04.2023, ОСОБА_1 виконуючи відведену йому злочинну роль, діючи відповідно до заздалегідь розробленого Особа - 1 злочинного плану та за його вказівкою використовуючи завідомо підроблений документ, а саме Довідку № 1-03 від 01.03.2023 відповідно до якої, ОСОБА_1 є нібито власником об`єкта нерухомого майна - гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А, замовив у ТОВ «НІК-ЕКСПЕРТ» технічний паспорт на нежитлову будівлю.

10.04.2023 о 15 годині 26 хвилин ОСОБА_1 виконуючи відведену йому злочинну роль, діючи відповідно до заздалегідь розробленого Особа - 1 злочинного плану, використовуючи завідомо підроблений документ, а саме Довідку № 1-03 від 01.03.2023 відповідно до якої, ОСОБА_1 є нібито власником об`єкта нерухомого майна - гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А, звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., яка не була обізнана про злочинні наміри учасників злочинної організації, з метою проведення державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна - гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А.

12.04.2023 державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., яка не була обізнана про злочинні наміри учасників злочинної організації, провела державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А. Підставою для проведення державної реєстрації права власності став підроблений документ, а саме Довідка № 1-03 від 01.03.2023 відповідно до якої, ОСОБА_1 є нібито власником об`єкта нерухомого майна - гаражу № НОМЕР_1 , розташованого на території СТ «АВТОМОБІЛІСТ», що за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 19-А, в результаті чого учасники злочинної організації під керівництвом Особа - 1 заволоділи майном СТ «АВТОМОБІЛІСТ».

Таким чином, ОСОБА_1 на виконання заздалегідь розробленого злочинного плану, будучи учасником злочинної організації, виконуючи вказівку керівника злочинної організації Особа - 1 використав завідомо підроблений документ з метою заволодіння майном СТ «АВТОМОБІЛІСТ».»

Судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до статуту споживчого товариства «АВТОМОБІЛІСТ», затвердженого загальними зборами Членів споживчого товариства «АВТОМОБІЛІСТ» (протокол №1 від 05 січня 2004 року) та зареєстрованого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією 29.05.2006 за № 10671050001006925, СТ «АВТОМОБІЛІСТ» є добровільним некомерційним неприбутковим об`єднанням громадян створеним для експлуатації індивідуальних гаражів, зберігання, охорони та обслуговування транспортних засобів членів товариства. Юридична адреса споживчого товариства: Березняківська, 19-А, м.Київ. Споживче товариство «АВТОМОБІЛІСТ» у своїй діяльності керується Законами України «Про кооперацію» «Про власність», іншими нормативними актами та цим Статутом. (а.с.92-99)

05 лютого 2001 року між Київською міською радою та СТ «Автомобіліст» було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею (а.с.102).

Згідно п.п.2.12 Статуту членами споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, постійно проживаючі в м.Києві.

В силу положень статті 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу. (статті 11 Закону України «Про кооперацію»)

02 квітня 2024 року СТ «Автомобіліст» видано довідку, згідно якої ОСОБА_1 ніколи не був та на даний час не є членом СТ «Автомобіліст». Будівля за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, 19-А, НОМЕР_1 , яка будувалася членами кооперативу СТ «Автомобіліст» для розміщення в ній пункту охорони, не належить ОСОБА_1 . (а.с.101)

Не зважаючи на це, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав (індексний номер витягу: 328990216, дата формування 12.04.2023) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 411606818 від 05.02.2025, державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Ганною Володимирівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67185808 від 12.04.2023 17:52:49, права власності за ОСОБА_1 на гаражний бокс загальною площею 13,7кв.м, розташований за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, 19-А (Дніпровський район) , гараж НОМЕР_1. (а.с. 147, 195-196)

Документом, поданим для державної реєстрації права власності вказана довідка про членство в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі, серія та номер: 1-03, видана 01.03.2023, видавник: СТ «Автомобіліст».

При цьому, вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі №752/24120/23 встановлено, що вказана вище довідка є завідомо підробленим документом, який був поданий ОСОБА_1 для державної реєстрації за ним права власності на гаражний бокс.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду показали, що вони є членами СТ «Автомобіліст», з відповідачем не знайомі, спірний об`єкт нерухомості був збудований СТ «Автомобіліст» та використовувався останнім для розміщення охорони кооперативу, зберігання документів. Приблизно 2 роки тому стався рейдерський захват цього приміщення. Крім того, свідку ОСОБА_3 зі слів батька, який також був членом СТ «Автомобіліст», відомо що це приміщення будувалось за кошти СТ «Автомобіліст» як пропускний пункт для охорони.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1, 2 ст.2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної вимоги може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний заявником спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу заявника; чи є спосіб захисту, обраний заявником, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний заявником спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу заявника, у цих правовідносинах вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес заявника підлягає захисту обраним ним способом.

При оцінці обраного заявником способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року у справі № 686/4698/20 (провадження № 61-5079св21) зазначено, що: «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом частини другої статті 346 ЦК України право власності може бути припинене у випадках, встановлених законом.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Серед способів захисту порушених прав, передбачено зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України, для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству»), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З урахуванням викладених норм, у розрізі спірних правовідносин, судом установлено, що за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на гаражний бокс загальною площею 13,7кв.м, розташований за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, 19-А (Дніпровський район) , гараж НОМЕР_1 на підставі підробленої довідка про членство в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі, серія та номер: 1-03, видана 01.03.2023, видавник: СТ «Автомобіліст».

Таким чином, розглядаючи дану справу в межах заявлених позивачем позовних вимог, суд приходить до висновку, що ефективним та передбаченим законом способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на гаражний бокс і у такий спосіб буде відновлено порушене право позивача СТ «Автомобіліст».

Отже в цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених СТ «Автомобіліст» вимог про витребування гаражного боксу з незаконного володіння відповідача на користь позивача, суд приходить до наступного.

Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави ( стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Отже положеннями статті 387 ЦК України передбачено право саме власника на витребування майна.

Разом із тим, представник позивача підтвердив у судовому засіданні, що СТ «Автомобіліст», збудувавши приміщення для охорони (яке було зареєстроване за відповідачем як гаражний бокс), жодної технічної документації на цей об`єкт нерухомості не має, державна реєстрація права власності на нього в установленому законом порядку за позивачем не проводилась, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, в розумінні ст. 331 ЦК України позивачем право власності на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, 19-А набуто не було, що виключає можливість його витребування в порядку ст. 387 ЦК України.

Тому в задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.(ч.1 ст. 209 ЦПК України)

Виходячи з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 6 056,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, 328, 331, 346, 387 Цивільного кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Споживчого товариства «Автомобіліст» (ЄДРПОУ: 22958399, місцезнаходження: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 19-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гончар Ганна Володимирівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вербицького, буд. 16, прим. 6, кім.1), про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В. від 12 квітня 2023 року, індексний номер 67185808, про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 , загальною площею 13,7 кв.м, за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А (Дніпровський район) .

Припинити право власності ОСОБА_1 на гаражний бокс (гараж) № НОМЕР_1 , загальною площею 13,7 кв.м, за адресою: м. Київ, СТ «Автомобіліст», вул. Березняківська, буд. 19-А, (Дніпровський район) , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2719872980000.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Споживчого товариства «Автомобіліст» судовий збір у сумі 6 056,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 25 червня 2025 року.

Суддя: