Рішення № 128534879, 05.06.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16579/24

Провадження №: 2-о/755/71/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Онопрійчук Д.П.

за участі: представника заявника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ОСОБА_2 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва, із заявою, в якій просить суд: встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт постійного проживання до 24.08.1991 ОСОБА_3 шлюбі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Омськ. Його батьки: мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заявник був документований радянським паспортом, виданим відділом внутрішніх справ Баганського району Новосибірської області в 1995 році. В 1995 році приїхав на постійне проживання на територію України, а саме в с. Макалевичі, Радомишльського р-ну, Житомирської обл., де проживала його мати. Приїхав на підставі радянського паспорту, з того часу територію України не залишав, паспортом рф не документувався. В 2021 році Державною міграційною службою України був визнаний особою без громадянства та отримав посвідку на тимчасове проживання. Звертається з зазначеною заявою до суду, оскільки має бажання реалізувати своє право на набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до ст. 8 Закону України «Про громадянство України», однак не має належного документу на підтвердження факту проживання його матері до 24.08.1991 на території, яка стала територією України та не може його отримати в інший спосіб.

Заявник зазначає, що після розлучення його матері ОСОБА_7 зі своїм чоловіком, вона в 1977 році одружилась з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 24.08.1977 Будинком одружень м. Омська. Після одруження, в 1978 році вона разом з новим чоловіком переїхала на постійне проживання на територію України, а саме: в с. Макалевичі, Радомишльського р-ну, Житомирської обл., де мала зареєстроване місце проживання до 1993 року та фактично проживала до дня своєї смерті, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Заявник переїхав на постійне проживання до своєї матері в с. Макалевичі Радомишльського р-ну Житомирської обл. в 1995 році, до цього часу періодично приїжджав до неї в гості. З цього часу постійно проживає в с. Макалевичі Радомишльського р-ну Житомирської обл., однак зареєстрованого місця проживання за зазначеною адресою не мав та не має. Був поставлений на облік як безпритульна особа в Дніпровському районі м. Києва та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Тривалий час заявник не міг вирішити питання щодо оформлення паспортного документу, жив по радянському паспорту. Тільки в грудні 2021 року був визнаний особою без громадянства, після того як Консульство рф надало довідку, що він не є громадянином рф та не був документований паспортом рф. В 2022 році отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 .

Інформація щодо постійного проживання на території України його матері ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується записом в погосподарській книзі № 1 Макалевицької сільської ради про те, що з 1983 року до 07.10.2019 вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Також, в підтвердження факту постійного проживання на території України його матері ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявна довідка № 306 від 15.07.2020, видана ДП «Тетерівське лісове господарство», про те, що ОСОБА_11 , згідно наказу від 18.08.1978 № 266-к дійсно працювала в лісгоспі в якості бухгалтера з 17.08.1978 по 22.01.1993. Отже, з вищезазначених фактів можна зробити висновок, що мати заявника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2025 відкрито провадження у цій справі, яку призначено до розгляду у порядку окремого провадження, призначено судове засідання.

02.06.2025 до суду надійшли письмові пояснення представника заінтересованої особи.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 вимоги заяви підтримала, просила суд її задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами та доповненнями від 25.05.1998, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Омск народився ОСОБА_2 , батьками якого записані ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до одруження із ОСОБА_12 , шлюб з яким було зареєстровано 03.11.1960, мала прізвище ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

В подальшому, 24.08.1977 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_10 .

Згідно із записом в погосподарській книзі № 1 Макалевицької сільської ради про те, з 1983 року до 07.10.2019 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

Довідкою Вишевицької сільської ради підтверджено факт проживання з 1983 року до 07.10.2019 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , а також засвідчено факт проживання її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із нею.

ОСОБА_11 у період часу з 17.08.1978 по 22.01.1993 працювала в лісогосподарстві ДП «Тетерівське лісове господарство» Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства, до підтверджується довідкою останнього від 15.07.2020.

Також, судом встановлено, що ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документувалася паспортом громадянина України зразка 1994, паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 01.04.1996 Радомишльським РВ УМВС України в Житомирській області.

07.10.2019 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в с. Макалевичі, Радомишльського району, Житомирської області.

Умови та порядок набуття громадянства України регламентуються Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ та Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно із п.п. 24, 25 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень № 215, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає: а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм); в) один із таких документів: - декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства; - зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; - декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; - декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами Російської Федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності; - заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України; г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Відповідно до п. 27 Порядку Для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, батько чи мати якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону, подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також: а) документ, що підтверджує факт постійного проживання батька чи матері заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту; б) копію свідоцтва про народження заявника або інші документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з батьком чи матір`ю, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного процесуального кодексу України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Листом Верховного суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч.2 ст. 315 ЦПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 315 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення юридичних фактів, у тому числі, й постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 та станом на 13.11.1991.

Отже, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991, або станом на 13.11.1991 матері заявника, яка була громадянкою України, та такий факт має юридичне значення.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Таким чином, у спірних правовідносинах, судом на підставі досліджених письмових доказів, встановлено факт постійного проживання до 24 серпня 1991 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд доходить висновку про задоволення заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись т. ст. 2, 3, 4, 10, 13, 76-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 319, 353-355 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», із змінами та доповненнями від 25.05.1998, суд -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (код в ЄДРПОУ: 42552598, вул. Березняківська, 4-А, м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити факт постійного проживання до 24 серпня 1991 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 30.06.2025.

Суддя: