Рішення № 12852082, 02.12.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

02 грудня 2010 року справа № 5020-4/003-3/155 За позовомДитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва,

ідентифікаційний код 01995731

(98677, м. Алупка, вул. Леніна, 35)

доПриватного малого підприємства „Геліка”,

ідентифікаційний код 20752541

(99028, м. Севастополь, вул. Дибенка, 9, кв. 1)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Фонду майна Автономної Республіки Крим

(95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17)

Міністерства охорони здоровя України

(01021, м. Київ, вул. Грушевського, 7)

про стягнення 41397,00 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (Дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О.Боброва) Волкова М.І., представник, довіреність б/н від 28.10.2010;

відповідач (Приватне мале підприємство „Геліка”) Журавльова О.А., директор, наказ №1 від 30.01.1993; паспорт серії АР №113604, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 14.04.1998;

відповідач (Приватне мале підприємство „Геліка”) Бекіров К.М., представник, довіреність б/н від 01.06.2010;

третя особа (Фонд майна Автономної Республіки Крим) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила;

третя особа (Міністерство охорони здоровя України) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила.

Обставини справи:

Дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О.Боброва (далі позивач) звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом до Приватного малого підприємства „Геліка” (далі відповідач) про стягнення плати за фактичне користування орендованим майном по закінченні строку дії договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами у справі було укладено договір оренди, який припинив свою дію. За твердженням позивача, відповідач безпідставно продовжує користуватися державним майном, не виконуючи рішення суду про звільнення приміщень, у звязку з чим відповідно до абзацу другого пункту 5.9 Договору зобовязаний сплатити орендну плату за період з 01.04.2008 по 31.10.2009 з урахуванням індексу інфляції у сумі 4129,79 грн., а також 3% річних у розмірі 102,21 грн., а всього 41397,00 грн.

Заявою від 11.03.2010 позивач уточнив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача не орендну плату, а плату за користування майном з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в загальній сумі 41397,00 грн. /том 2, арк. с. 46 (зворотний бік)/.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 11.03.2010, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2010, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2010 касаційну скаргу Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва задоволено, рішення господарського суду міста Севастополя від 11.03.2010 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2010 скасовано, а справу №5020-4/003 передано на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

В своїй постанові суд касаційної інстанції зазначив, що місцевим та апеляційним господарськими судами не зясовано питання належного виконання відповідачем рішення суду у справі №20-7/007, не витребувано доказів закінчення виконавчого провадження у вказаній справі, а також не зясовано ким і на яких підставах було зайняте спірне приміщення в період, за який заявлено позовні вимоги у даній справі /том 2, арк. с. 144-147/.

Згідно зі статтею 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Ухвалою від 13.10.2010 справу прийнято до провадження суддею Головко В.О. з привласненням справі №5020-4/003-3/155.

У судовому засіданні 16.11.2010 представник позивача надала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що на теперішній час виконавче провадження за наказом №20-7/007 закінчено, у звязку з повним його виконанням /том 3, арк. с. 20/.

Представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав, викладених у позові.

У відзиві на позов /том 1, арк. с. 83-85/, а також у письмових запереченнях проти позову /том 3, арк. с. 28-29/ відповідач пояснив, що в процесі орендних відносин мав місце погоджений з орендодавцем капітальний ремонт орендованого приміщення, після закінчення орендних правовідносин приватне мале підприємство „Геліка” неодноразово зверталось до позивача та Фонду майна АР Крим з заявами про прийняття обєкта за актом приймання-передачі або створення комісії з приводу повернення орендованого майна, однак такі заяви залишались без задоволення. У звязку з викладеним відповідач вважає, що в його діях відсутня вина у порушенні зобовязання по оформленню відповідного акта повернення майна. Крім того відповідач стверджує, що не користується спірними, раніше орендованими ним приміщеннями, будь-яке рухоме майно відповідача в цих приміщеннях відсутнє.

Третя особа (Фонд майна Автономної Республіки Крим) надала пояснення по суті спору, в яких зазначила, що вважає позовні вимоги санаторію обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню /том 1, арк. с. 80-81/.

Третя особа (Міністерство охорони здоровя України) в письмових поясненнях по суті спору та додаткових поясненнях (з урахуванням постанови Вищого господарського суду України) також повністю підтримала позивача та, зважаючи на порушення відповідачем умов договору щодо повернення орендованого майна при припиненні договору, просила позов задовольнити в повному обсязі /том 1, арк. с. 49-53, том 3, арк. с. 4-6/.

В судовому засіданні 16.11.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 01.12.2010, а 01.12.2010 до 02.12.2010.

Після перерви розгляд справи продовжений за участю представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2004 між Фондом майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) та приватним малим підприємством „Геліка” (Орендар) був укладений договір оренди державного нерухомого майна нежитлових приміщень загальною площею 617 м2, що розташовані в корпусі ім. П.В. Ізергіна за адресою: м. Алупка, вул. Леніна 35, балансоутримувачем яких є позивач у справі Дитячий спеціалізований санаторій ім. О.О.Боброва (далі Договір) /том 1, арк. с. 10-14/.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786. Орендна плата за базовий місяць оренди жовтень 2004 року складає 4297,96 грн. (50% складає 2148,98 грн.). Орендна плата за перший місяць оренди листопад 2004 року визначається шляхом корегування базової орендної ставки за жовтень 2004 року на індекс інфляції за листопад 2004 року.

Сума орендної плати за кожний наступний місяць визначається Орендарем самостійно шляхом корегування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, який визначається Мінстатом України.

Оплата орендних платежів провадиться щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.5 Договору).

Згідно з підпунктами 3.5.1 та 3.5.2 Договору, орендна плата сплачується Орендарем у наступному співвідношенні: 50% на користь Державного бюджету України, 50% Балансоутримувачу.

Відповідно до пункту 9.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобовязань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Сторони погодили, що дія договору оренди припиняється, зокрема, у випадку спливу встановленого строку його дії; достроково за згодою сторін чи за рішенням господарського суду (пункт 10.7 Договору).

Згідно з пунктом 10.1 Договору, строк його дії з 29.11.2004 по 27.11.2005.

Як зазначає позивач, відповідач після закінчення строку дії Договору продовжував користуватися орендованим майном, але в порушення умов договору не сплачував орендну плату за фактичне користування майном.

Наведене стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні відносини сторін є договірними зобовязальними правовідносинами, тому регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Крім того, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми спеціального нормативно-правового акта, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, оскільки обєктом оренди є державне майно.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України унормовано, що одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір від 29.11.2004 за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

29.11.2004 сторонами підписано Акт приймання-передачі обєкта оренди /том 1, арк. с. 15/.

Пункт 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” покладає на Орендаря обовязок повернути Орендодавцеві обєкт оренди на умовах, визначених в Договорі оренди.

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, в разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.5 Договору оренди передбачено, що у випадку припинення дії договору майно повертається Орендарем Балансоутримувачу. Орендар повертає майно в порядку, встановленому даним договором при передачі майна.

За змістом розділу 2 Договору передача майна здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі майна. Таким чином, повернення майна має також оформлюватись відповідним актом приймання-передачі.

Даний висновок підтверджується пунктом 2.6 Договору, відповідно до якого майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі.

Після закінчення строку дії договору оренди Орендар не звільнив орендованих приміщень, у звязку з чим позивач звернувся до господарського суду м. Севастополя із позовом про виселення відповідача з орендованих ним приміщень та повернення цих приміщень позивачеві.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 10.04.2006 у справі №20-7/007, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2006, позов санаторію ім. О.О.Боброва до ПМП „Геліка” задоволено повністю: Приватне мале підприємство „Геліка” виселено із нежитлових приміщень загальною площею 617 м2, що знаходяться в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 35, а зазначені приміщення передані (повернуті) Дитячому спеціалізованому санаторію ім. О.О.Боброва /том 1, арк. с. 24-25, 30-31/.

09.11.2006 господарським судом м. Севастополя видано наказ №20-7/007 про примусове виконання рішення господарського суду м. Севастополя від 10.04.2006 у справі №20-7/007 /том 3, арк. с. 24/.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобовязання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з пунктом 5.9 Договору, у разі закінчення строку дії Договору оренди, Орендар сплачує до бюджету і Балансоутримувачу орендну плату до фактичної передачі майна за актом приймання-передачі.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

В той же час, стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що вжив вичерпних заходів, спрямованих на повернення орендованого майна Балансоутримувачу в установленому Договором та чинним законодавством України порядку. Крім того відповідач зазначає, що ані протягом спірного періоду (з 01.04.2008 по 31.10.2009), ані після цього не знаходилось і не знаходиться в приміщеннях загальною площею 617 м2, розташованих в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 35.

Суд погоджується із наведеними доводами відповідача, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Так, рішенням господарського суду міста Севастополя від 03.10.2007 у справі №20-7/258 /том 3, арк. с. 49-57/, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2008 /том 3, арк. с. 58/, визнано недійсним договір безоплатного користування майном від 01.11.2005, укладений між ПМП „Геліка” та Підприємством „Варта” громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит”; підприємство „Варта” громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит” виселено з нежитлових приміщень корпусу №5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 м2, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алупка, вул. Леніна, 35.

Як вбачається зі змісту цього рішення, 13.04.2007 при виконанні наказу господарського суду м. Севастополя №20-7/007 від 09.11.2006 державним виконавцем Державної виконавчої служби м. Ялта Автономної Республіки Крим встановлено, що у спірному приміщенні замість Приватного малого підприємства „Геліка” знаходиться інша організація Підприємство „Варта” Громадської організації „Спілка ветеранів органів внутрішніх справ м. Севастополя „Щит”, яке відмовилось звільнити зайняті ним приміщення, розташовані в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: м. Алупка, вул. Леніна, 35, посилаючись на те, що 01.11.2005 між ним та Приватним малим підприємством „Геліка” укладено договір безоплатного користування майном /том 3, арк. с. 52/.

Згідно з Актом державного виконавця від 02.04.2009, складеним при примусовому виконанні наказу господарського суду м. Севастополя від 09.11.2006 у справі №20-7/007, встановлено, що у спірних приміщеннях знаходиться фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на підставі договору №1 від 26.05.2005, укладеного з ПМП „Геліка”. Зі слів ОСОБА_1 „після підписання договору №1 від 26.05.2005 ПМП „Геліка” корпусом №5 не користується” /том 1, арк. с. 88/.

Викладені обставини стали підставою для звернення заступника прокурора м. Ялти до господарського суду м. Севастополя із позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоровя України та позивача до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та відповідача про визнання недійсним договору №1 користування нежитловим приміщенням від 26.05.2005.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 20.07.2009 у справі №5020-9/325 /том 3, арк. с. 41-47/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.09.2009 /том 3, арк. с. 48/, позов задоволено повністю: визнано недійсним договір №1 користування нежитловими приміщеннями від 26.05.2005; фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобовязано звільнити нежитлові приміщення корпусу №5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 м2, які розташовані за адресою: АР Крим, м. Алупка, вул. Леніна, 35.

Зазначеним рішенням встановлено, що відповідач (ПМП „Геліка”) не будучи власником майна, а тільки його орендарем, за шість місяців до закінчення строку дії договору оренди від 29.11.2004 передав у безвідплатне користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нерухоме майно, яке є державною власністю /том 3, арк. с. 44/.

Як вбачається зі змісту Акта державного виконавця від 23.03.2010, судові накази №20-7/007 та №5020-9/325 виконані в повному обсязі /том 3, арк. с. 27/. При цьому частина майна, що знаходилось в спірних приміщеннях передана на відповідальне зберігання представнику ПМП „Геліка”, а решта головному лікареві санаторію ім. О.О.Боброва.

З боку представника ПМП „Геліка” Єрьоменка В.В. акт підписаний із застереженнями, суть яких полягає в тому, що майно, яке було винесено з приміщень корпусу №5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, площею 617 м2, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алупка, вул. Леніна, 35, є власністю Чухно Д.В.

Таким чином, зазначеними вище доказами в їх сукупності підтверджується, що протягом спірного періоду, тобто з 01.04.2008 по 31.10.2009 спірні приміщення, які розташовані у корпусі №5 ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва були зайняті не відповідачем, а сторонніми організаціями, тобто факт користування ПМП „Геліка” відповідними приміщеннями позивачем не доведений.

При цьому сама по собі ухвала господарського суду м. Севастополя від 18.12.2009 у справі №20-7/007 /том 3, арк. с. 21-23/, якою визнані неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції АР Крим щодо винесення постанови від 02.11.2009 про повернення виконавчого документа (наказу господарського суду м. Севастополя від 09.11.2006 у справі №20-7/007) без виконання; визнано недійсною та скасовано вказану постанову державного виконавця, не є доказом перебування відповідача у спірних приміщеннях протягом 01.04.2008-31.10.2009, а лише підтверджує порушення державною виконавчою службою встановленого законом порядку примусового виконання судових рішень під час виконання наказу господарського суду м. Севастополя №20-7/007 від 09.11.2006.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Стаття 218 Господарського кодексу України визначає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 5.9) Орендар зобовязаний повернути Балансоутримувачу майно у випадку припинення чи розірвання договору. При цьому майно повертається у стані, не гіршому ніж на момент його передачі в оренду.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2006 за вих. №2 ПМП „Геліка” звернулось до позивача з листом про компенсацію витрат на поліпшення обєкта оренди /том 1, арк. с. 111/.

У вказаному листі зазначалось, що передача орендованого майна і підписання акта приймання-передачі буде здійснюватись ПМП „Геліка” після відшкодування підприємству вартості проведених невідємних поліпшень.

В подальшому, листом від 02.04.2007 №02-04 ПМП „Геліка” /том 3, арк. с. 30-31/ надіслало позивачеві підписаний зі свого боку Акт приймання-передачі приміщень площею 617 м2, розташованих в корпусі ім. П.В.Ізергіна Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва за адресою: АР Крим, м. Алупка, вул. Леніна, 35 /том 2, арк. с. 47/.

Проте, позивач ухилився від підписання цього акта.

Листами №411/3 від 24.11.2008 /том 1, арк. с. 118/, б/н від 25.11.2008 /том 1, арк. с. 119-120/ ПМП „Геліка” також зверталось до Дитячого спеціалізованого санаторію ім. О.О.Боброва, Міністерства охорони здоровя України та Фонду майна АР Крим з питанням щодо складання акта приймання-передачі орендованих приміщень.

У відповіді на лист ПМП „Геліка” Фонд майна АР Крим вказав на те, що підстави для створення комісії для передачі обєкта відсутні у звязку з урегульованістю даного питання статтею 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, а також пунктами 2.5, 2.6, 5.9 Договору оренди /том 1, арк. с. 122/.

Втім, позивач у встановленому Договором порядку не прийняв обєкт оренди від відповідача: акт приймання-передачі не підписав.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач вжив всіх необхідних заходів, спрямованих на належне виконання договірних зобовязань щодо повернення орендованого майна позивачеві.

За викладених обставин, суд не вбачає в діях відповідача вини в порушенні зобовязання щодо повернення обєкта, а відтак, в силу положень статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з ПМП „Геліка” плати за користування майном за період з 01.04.2008 по 31.10.2009 в сумі 40830,62 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто підставою для стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних є прострочення виконання грошового зобовязання боржником.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, в силу частини четвертої статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобовязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Оскільки відповідачем вжито всіх необхідних заходів, спрямованих на належне виконання ним договірних зобовязань щодо повернення орендованого майна за закінченням Договору оренди, а позивач фактично відмовився прийняти належне виконання, запропоноване відповідачем, суд дійшов висновку про те, що прострочення боржника (ПМП „Геліка”) не настало, а отже відсутні правові підстави для стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при відмові в позові покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

07.12.2010.