Рішення № 128502130, 30.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11091/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації за втрату частини доходу, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд: - визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не застосування за період проходження ним - ОСОБА_1 , військової служби з 14.05.2022 по 26.01.2025 у в/ч НОМЕР_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 №704, протиправними; - зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок йому - ОСОБА_1 , за час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за період з 14.05.2022 по 26.01.2025 усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік, на 2023 рік, на 2024 рік, на 2025 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його - ОСОБА_1 , користь компенсацію за втрату частини доходу за період з 26.01.2025 по 14.04.2025 у розмірі 1000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в період з 14.05.2022 по 26.01.2025 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . В подальшому йому стало відомо, що під час проходження служби у 2022-2025 р.р. відповідач здійснював помилковий розрахунок його грошового забезпечення та всіх інших одноразові види грошового забезпечення у зменшеному розмірі. Розрахунок та виплата розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення здійснювалась, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2018 році Законом №2246-VII станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, що призвело в цілому до помилкового розрахунку та виплати грошового забезпечення - щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Однак пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, у зв`язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Таким чином, у зв`язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач вважає, що має право на перерахунок його грошового забезпечення.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.12.2022 у справі №240/12647/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21 та від 10.01.2023 у справі №120/8682/2, вважає, що наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також позивач зазначає, що постановою КМУ №481 від 12.05.2023, що набрала чинності 20.05.2023, змінено пункт 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, відповідно до яких прямо встановлено розрахункову величину у розмірі 1762 грн.

Проте, Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Постанова КМУ від 12.05.2023 №481 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення. До спірних правовідносин застосуванню підлягає постанова КМУ від 30.08.2017 №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-ІХ.

Позивач вважає, що навіть при наявності діючих змін внесених Постановою КМУ №481 від 12.05.2023 підлягають застосуванню попередні норми постанови №103 без звуження вже існуючих прав військовослужбовців.

Позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 21.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 30.06.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника в/ч НОМЕР_1 про закриття провадження у справі.

Представник в/ч НОМЕР_1 подав до суду відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що оскільки норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, немає законодавчо визначених підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

При цьому, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Представник наголошує, що застосування положень пункту 4 Постанови №704 в редакції від 27.12.2017 не відповідає вимогам правової визначеності та принципам збалансованості і обґрунтованості бюджету.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом України на 01 січня календарного року є безпідставними та необґрунтованими.

Серед іншого представник зазначив, що позивач як учасник бойових дій не звільнений по цій справі від сплати судового збору, як він зазначає у позові, оскільки предмет спору не стосується його соціальних прав.

Справа розглянута в письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.06.2024 року.

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2022 №119 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 з 14.05.2022 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.01.2025 №29 капітана ОСОБА_1 вирішено вважати таким, що 26.01.2025 року справи та посаду здав і направити для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 . З 26.01.2025 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати йому під час проходження служби у в/ч НОМЕР_1 в період з 14.05.2022 по 26.01.2025 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки, компенсації за невикористані дні щорічної основної за 2022-2025 роки та додаткової за 2022-2023 роки відпустки, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року №440/6017/21 зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, на думку колегії суддів зазначення у п.4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Разом з цим, колегія суддів наголосила на тому на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому колегія суддів зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-ІХ) та Закон №1082-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Закон №294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №10-82-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Верховний Суд наголосив на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-ІХ виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону и №2262-ХІІ та ст.9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

В подальшому вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною.

Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 зазначив, що позивач по даній справі оскаржує врахований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів у контексті наведеного дійшла висновку, що для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

Судом на підставі ч.5 ст.242 КАС України враховується правова позиція, викладена Верховним Судом у спірних правовідносинах.

На підставі наведених у рішенні висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, в період з 14.05.2022 по 19.05.2023, діяв протиправно.

При цьому, суд вважає, що у відповідача відсутній обов`язок щодо обчислення з 20.05.2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи наступне.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, що набрала законної сили 20.05.5023, якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, з 20.05.2023 у зв`язку із внесенням постановою КМУ №481 змін до постанови КМУ, затверджених постановою №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, у цьому випадку станом на 01.01.2024.

Верховний Суд у постанові 24.06.2025 у справі №420/5584/24 зазначив, що лише втрата чинності норм Постанови №481, якими внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, здатна повернути попередню редакцію пункту 4 Постанови №704, як на тому наполягає позивач.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Згідно вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За вказаних обставин, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність лише 18.06.2025 року.

Оскільки в період з 20.05.2023 по 17.06.2025 пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 був чинним, відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний був керуватись цією нормою при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення.

Таким чином, з 20.05.2023 по 17.06.2025 року у відповідача відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців з іншого ніж 1762 грн розміру розрахункової величини.

Також позивач просить перерахувати та виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2025 роки, компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).

Згідно з п.6 Розділу XXIII (Виплата грошової допомоги для оздоровлення) Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (п.3 розділу XXXI Порядку №260).

Суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок виплачених за період з 14.05.2022 по 19.05.2023 грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення позивачу у заниженому розмірі виплачених за період з 14.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок виплачених за період з 14.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Водночас, за змістом статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд у поставові від 20.10.2022 року у справі №140/862/19 зазначив, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Оскільки визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, суд вважає, що вимоги позивача у частині виплати компенсації втрати частини доходів є передчасними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1,3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Усталеною судовою практикою Верховного Суду підтверджено висновок, що грошове забезпечення військовослужбовців є заробітною платою, яку вони отримують за свою службу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за законом розподіл судових витрат в частині судового збору згідно ст.139 КАС України не здійснюється.

У змісті позову позивач просив про стягнення на його користь розміру понесеної правничої допомоги у сумі 15000 грн.

Згідно з п.1 ч. 3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оскільки станом на час прийняття рішення по справі позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що є умовою відповідно до вимог ч.4 ст.134 КАС України для вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання правничої допомоги, суд дійшов висновку, що на час розгляду справи у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат у частині витрат на правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 132, 134, 139, 241-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення компенсації за втрату частини доходу, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 14.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок виплачених за період з 14.05.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва