Рішення № 128471528, 27.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/32660/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21 жовтня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв`язку 13.10.2024 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.06.2024 року №262440024136 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 25.03.1987 по 24.02.1989 та з 04.07.1989 по 01.07.1991 згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.04.1983, період проходження військової служби з 01.01.1992 по 02.12.1993 згідно військового квітка НОМЕР_2 від 03.07.1991, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.04.2024.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 28.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст. 262 КАС України.

В обґрунтування вимог позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою, проживає у м.Києві. 27.05.2024р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. 03.06.2024р. ГУПФ України в Одеській області прийнято рішення №262440024136 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови стала відсутність необхідного страхового стажу. Так до страхового стажу не зараховано: - періоди з 25.03.1987 по 24.02.1989 та з 04.07.1989 по 01.07.1991, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; - період проходження військової служби з 01.01.1992 по 02.12.1993 згідно військового квітка НОМЕР_2 від 03.07.1991, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Неврахування трудового стажу позивача, вказаного у її трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутня назва підприємства про прийнятті на роботу) є незаконним. У постанові №687/975/17 Верховного Суду від 21.02.2018 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плази на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві та наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

06.11.2024 року відповідач подав копії матеріалів пенсійної справи позивача.

08.11.2024 року ГУПФ України в Одеській області подало суду відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позову та зазначило, страховий стаж позивача становить 28 років 03місяців 25 днів. В розрахунок страхового стажу позивача відсутні підстави зарахувати періоди з 25.03.1987р. по 24.02.1989р., та з 04.07.1989р. по 01.07.1991р., оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; період проходження військової служби з 01.01.1992р. по 02.12.1993р., згідно військового квитка НОМЕР_2 від 03.07.1991р., оскільки з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Згідно ст. 45 Закону №1058 період роботи на території Російської Федерації зараховується лише по 31.12.1991 на підставі ст. 11 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (період до 31.12.1991 зараховується без легалізації), а також, оскільки російська федерація з 01.01.2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи по 31.12.1991. Вказані обставини суперечать вимогам Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 03.06.2024. Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключається належне підтвердження страхового стажу, за поданими документами до заяви про призначення пенсії. При цьому, обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає виключно на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності. Враховуючи вищезазначене, ГУПФ України в Одеській області прийнято рішення №262440024136 від 03.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 року, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Отже, рішення ГУПФ України в Одеській області №262440024136 від 03.06.2024 року, про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є законним та обґрунтованим. Відтак позовна заява по справі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

19.11.2024 року позивач подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що вона надала достатній пакет документів для призначення пенсії, а пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що с непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивачки), тому зазначені доводи не можна вважати обґрунтованими, добросовісними та розсудливими, з огляду на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи. Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації адміністрації з вини підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. При цьому, повну назву військової частини добре видно в печатках, які проставлені у трудовій книжці позивачки. Таким чином, періоди роботи з 25.03.1987 по 24.02.1989 та з 04.07.1989 по 01.07.1991, позивачкою підтверджені, а отже мають бути враховані посадовими особами органу Пенсійного Фонду України. Також зазначено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Отже, період проходження військової служби з 01.01.1992 по 02.12.1993 згідно військовою квітка НОМЕР_2 від 03.07.1991 повинен враховуватися відповідачем для страхового стажу.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України (а.с.9).

Згідно довідки №3004-5001889642 від 19.07.2022 року позивач є внутрішньо переміщеною особою, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 (а.с.15)

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 :

з 04.04.1983р. по 07.02.1986р працювала на метеостанції Дебальцево на посаді техніка метеоролога;

з 25.03.1987р. по 24.02.1989р. на посаді техніка-норміровщика роти військової частини № НОМЕР_4

з 04.07.1989р. по 01.07.1991р. - на посаді інженера метеослужби Військової частини № НОМЕР_5 , звільнено у зв`язку із призивом на військову службу, на якій перебувала по 02.12.1993 року згідно копії військового квитка НОМЕР_2 від 03.07.1991р.

з 23.06.1998р. по 07.09.2012р. на посаді техніка-технолог вагонного депо Дебальцеве-Сортування, звільнена за власним бажанням;

З 20.01.2021р. по 02.02.2021р. прибиральник службових приміщень ТЕЦ-5, звільнена за власним бажанням (а.с.19-25).

У військовому квитку ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 зазначено, що з 01.07.1991 року по 02.12.1993 року позивач проходила військову службу у Військовій частині № НОМЕР_6 (а.с.30-32).

27.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУПФ України в м.Києві і з заявою за призначенням пенсії за віком (а.с.16), на цю дату досягла 60 років.

До заяви були додані: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, військовий квиток, диплом про навчання, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, свідоцтва про народження дитини, трудова книжка (а.с.18).

Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 03.06.2024 року прийнято рішення № 262440024136, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії за віком (а.с. 34-35).

В рішенні зазначено:

Відмова про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.05.2024р.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.

Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування- 31 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають право особи за наявністю страхового стажу:

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року від 24 до 34 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають право особи за наявністю страхового стажу.

починаючи з 1 січня 2028 року від 15 до 25 років.

Страховий стаж особи становить 28 років 03 місяці 25 днів.

Результат розгляду документів, доданих до заяви:

за наданими документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди 25.03.1987р. по 24.02.1989р., та з 04.07.1989р. по 01.07.1991р., оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу;

- період проходження військової служби з 01.01.1992р. по 02.12.1993р., згідно військового квитка НОМЕР_2 від 03.07.1991р., оскільки з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Працює.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 262440024136 від 03.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 року.

Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату 28.04.2027 року.

На обліку в територіальних органах Пенсійного Фонду України не перебуває та пенсію не отримує.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернулась до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до розрахунку стажу та оскаржуваного рішення, позивач досягла 60 річного віку на момент звернення за призначенням пенсії та у неї наявний загальний стаж, що складає 28 роки 03 місяців 25 днів (а.с.36).

Разом з тим, до страхового стажу не зараховано періоди 25.03.1987р. по 24.02.1989р., та з 04.07.1989р. по 01.07.1991р., оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу та період проходження військової служби з 01.01.1992р. по 02.12.1993р., згідно військового квитка НОМЕР_2 від 03.07.1991р., оскільки з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 № 637 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.

Так, судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04.04.1983 року та військовому квитку серії НОМЕР_2 від 03.07.1991 року наявні відмітки про місця праці та служби в спірні періоди.

Суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року у справі №654/890/17.

Судом встановлено, що копія трудової книжки ОСОБА_1 містить відомості як про прийняття на посаду на посаду техніка роти військової частини № НОМЕР_5 з 25.03.1987 року по 24.02.1989 року, так і про прийняття на посаду інженера метеослужби з 04.07.1989 року по 01.07.1991 року.

Відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки періоди роботи з 1987р. по 1989р. та з 1989р. по 1991р., оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу.

З цього приводу суд зазначає, що на час первинного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірного періоду роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім страховий стаж позивача за спірний період.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.

Як вбачається з трудової книжки, виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач прийнята на посаду техніка роти військової частини № НОМЕР_5 відповідно до запису № 3 від 25.03.1987 року, і звільнена за власним бажанням відповідно до запису № 4 від 24.02.1989 року.

Таким чином, трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка надавалась відповідачу із заявою про призначення пенсії, містила необхідні відомості для врахування відповідного страхового стажу позивачки.

Як вбачається з військового квитка, виданого на ім`я ОСОБА_1 , позивачка проходила військову службу від 01.07.1991 року по 02.12.1993 року.

Суд зазначає, що відповідно до підпункту "в" абз. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території РФ, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року (чинної в період роботи позивача на території рф), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз наведеного вище вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Таким чином, військовий квиток серії НОМЕР_2 від 03.07.1991 року, який надавався відповідачу із заявою про призначення пенсії, містила необхідні відомості для врахування відповідного страхового стажу позивачки.

Суд констатує, що відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці, військовому квитку можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем протиправно не було зараховано до страхового стажу наступні періоди згідно трудової книжки: періоди з 25.03.1987 по 24.02.1989 та з 04.07.1989 по 01.07.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.04.1983 року; період проходження військової служби з 01.01.1992 по 02.12.1993 згідно військового квітка НОМЕР_2 від 03.07.1991року (в межах заявлених позовних вимог).

Відтак, вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивачки передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернулася позивачка, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії.

Судом встановлено, що позивач досягла 60 річного віку та у неї наявний страховий стаж, проте його дійсний розмір згідно усіх даних трудової книжки та військового квитка позивача у рішенні не порахований та не досліджений.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Веуеіег v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (ОпегуэЫэг v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, и. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal V. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румуни (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У даній справі при вирішенні спору суд вважає за можливе зобов`язати ГУПФ України в Одеській області врахувати спірні періоди роботи та служби в армії позивача для обчислення її страхового стажу, а також перерахувати її страховий стаж виходячи з усіх даних її трудової книжки згідно записів, прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням правової позиції та висновків суду.

Інше рішення про зобов`язання ГУПФ України в Одеській області призначити та виплачувати позивачу пенсію може мати ознаки втручання у дискреційні повноваження органу ПФУ, що в даному випадку є неправомірним, адже саме відповідач має перерахувати страховий стаж позивача та виходячи з цього прийняти обґрунтоване рішення.

Тому суд відмовляє у вимогах про зобов`язання ГУПФ України в Одеській області призначити позивачу пенсію за віком.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем законність оскаржуваного рішення не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

З урахуванням наведеного, суд задовольняє позов частково.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 2422,40грн., ці витрати у сумі 1211,20грн. суд покладає на відповідача згідно ч. 1 ст. 139 КАС України.

Решта судового збору сплачена ОСОБА_1 надмірно та може бути повернута ухвалою суду у разі подання відповідної заяви

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262440024136 від 03.06.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.03.1987 року по 24.02.1989року та з 04.07.1989 року по 01.07.1991року; зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби з 01.01.1992 року по 02.12.1993 року, перерахувати її страховий стаж виходячи з усіх даних її трудової книжки, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.05.2024 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції та висновків суду, та прийняти обґрунтоване рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст.293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012).

Суддя М.М. Аракелян