Рішення № 128427283, 26.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/8586/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

30.03.2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (а.с.1-14) до Служби безпеки України (далі СБУ), в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо непроведення з ним ОСОБА_1 , своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; - стягнути з СБУ на його ОСОБА_1 , користь середній заробіток за час затримки фактичного остаточного розрахунку з ним при звільненні з військової служби за період з 01.12.2017 по 24.02.2021, а саме за 1182 календарні дні, виходячи з його середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби (жовтень-листопад 2017 року).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Келеберди В.І.) від 05.04.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Келеберди В.І.) від 17.11.2021 року відмовлено у задоволенні заяви СБУ про залишення заяви без розгляду.

На виконання положень Закону № 2825-IX від 13.12.2022 "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 дану справу №640/8586/21 передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 27.02.2025 року та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд головуючому судді Катаєвої Е.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 року прийнято справу до провадження, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Також ухвалою суду витребувані у позивача докази по справі. Ухвалою суду від 01.05.2025 року вдруге витребувані докази у відповідача. Зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від ….2025 року поновлено провадження у справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він походив службу в СБУ з 24.02.1998 по 30.11.2017 року, був звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу СБУ наказом від 20.11.2017 року №1417-ос з 30.11.2017 року.

При звільненні з ним не був здійснений повний розрахунок, а саме не були своєчасно виплачені компенсація за недотримане речове майно, одноразову грошову допомогу, компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Позивач вказує, що компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена 24.02.2021 року, тобто через 1182 дні після звільнення на виконання рішення суду від 29.01.2021 року у справі №640/16631/20.

Позивач вважає, що відповідно до приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України йому повинен бути виплачений середній заробіток за час затримки фактичного остаточного розрахунку з ним при звільненні з військової служби за період з 01.12.2017 по 24.02.2021, а саме за 1182 календарні дні.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем до суду поданий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку представника відповідача ст.ст.116, 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини військової служби, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність.

Також представник зазначив, що розрахунки з військовослужбовцями, звільненими з військової служби, у тому числі виплата одноразової допомоги при звільненні, здійснюється СБУ в межах асигнувань місячного розпису державного бюджету, як це передбачено бюджетним законодавством України. Для проведення розрахунків із військовослужбовцем СБУ необхідно здійснення ряду заходів для нарахування та виплати грошових коштів. Тому розрахунок з військовослужбовцем можливий лише при надходженні коштів.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позову, вважав доводи відповідача такими,що не відповідають правовим висновкам Верховного Суду, які неодноразово вказував, що при відсутності норм в спеціальному законодавстві щодо спірних правовідносин,Ю то застосуванню підлягають загальні норми, у тому числі ст.ст.116,117 КЗпПУ.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , проходив службу з 24.02.1998 по 30.11.2017 року в СБУ.

Наказом СБУ від 20.11.2017 року №1417-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за пп. «а» п.61, пп. «г» п.63 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заході) та виключений зі списків особового складу з 30.11.2017 року.

Судом встановлено,що з позивачем не було здійснено повний розрахунок.

Так, лише 06.12.2017 року позивачу виплачена компенсація за недотримане речове майно у сумі 12060 грн, преміювання 9936,43 грн та вихідна допомога у розмірі 169288,22грн.

За спливом двох з половиною років після звільнення позивач звернувся до суду щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 і 2017 роки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 року по справі №640/16631/20 задоволений позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність СБУ щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання рішення суду позивачу 24.02.2021 року відповідачем зараховано на картку 20388,76грн.

Позивач вважає, що йому повинна бути виплачений середній заробіток за служби за період з 01.12.2017 по 24.02.2021, а саме за 1182 календарні дні.

Після виплати позивачу вказаної суми позивач звертається до суду з даним позовом щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи, що відповідно до наданої довідки середній заробіток позивача складає 18091,18грн, таким чином позивач вважає, що йому повинна бути виплачено середній заробіток за затримку розрахунку 21383774,76грн (1182х18091,18грн).

Дослідивши заяви по суті надані сторонами докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ.

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв`язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпПУ до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX було визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки визначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 117 КЗпПУ в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка набрала чинність 19.07.2022 року, строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями.

Проте спірні правовідносини позивача з відповідачем виникли до внесення зазначених змін.

Оскільки судом встановлено, що позивач наказом СБУ від 20.11.2017 року №1417-ос звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 30.11.2017 року, а виплата компенсація за недотримане речове майно у сумі 12060грн, преміювання 9936,43 грн та вихідна допомога у розмірі 169288,22грн виплачені 06.12.2017 року, суд вважає, що за вказаний період затримки за 6 днів відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у розмірі 108547,08 грн (6х18091,18грн).

При цьому правовими висновками Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 року №480/3105/19 речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, у той же час за правовою природою компенсацію за не отримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Крім того, суд вважає неспроможними посилання відповідача на те, що розрахунок не здійснений своєчасно у зв`язку з необхідністю здійснення ряду заходів для надходження вказаних коштів, оскільки вказані питання стосуються організації роботи відповідача, а не позбавляють відповідача обов`язку виконувати вимоги закону щодо розрахунку з військовослужбовцем у день звільнення.

Що стосується затримки розрахунку при звільненні щодо нарахування та виплати на виконання рішення суду від 29.01.2021 року по справі №640/16631/20 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік у розмірі 20388,76грн 24.02.2021 року, то навіть застосовуючи принцип питомої ваги вказаних коштів (10,66%) від всієї суми яка підлягала виплаті позивачу, середній заробіток за 1182 дня буде складати більш двох млн грн., та зобов`язання відповідача виплачувати таку суму як компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні не буде відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Вирішуючи спірні питання в цієї частині суд вважає, що застосуванню підлягає правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17.

Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, основними підставами для висновку ВПВС були:

- компенсаційний характер заходів відповідальності (компенсацiя завданої шкоди на відміну виплати середнього заробітку при незаконному звільненні та поновленні на посаді виплата заробітку як продовження трудових відносин);

- принципи розумності, справедливості та пропорційності.

Щодо застосування принципи розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід`ємною частиною верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.

Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.

Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов`язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України.

Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).

Саме враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, ВПВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 01.12.2017 по 24.02.2021, а саме за 1182 календарні дні, виходячи з його середньоденного грошового забезпечення не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат.

Суд зокрема, враховує:

- первинне звернення до суду більш ніж через два роки після звільнення;

- позивач ніяким чином не зазначає про причини тривалого не звернення до суду після звільнення за захистом своїх прав, тобто поведінка позивача була пасивною та така поведінка є не виправданою;

- позивач не довів, що після звільнення зі служби залишився без засобів існування; позивач не вказує про додаткові майнові втрати, пов`язані із затримкою розрахунку.

Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, не обґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.

Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, які просить стягнути з відповідача позивач, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню за затримку розрахунку, а саме виплати 20388,76грн (компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік) на виконання рішення суду від 29.01.2021 року, 25 тис грн.

Отже загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 133547,08 грн (108547,08 грн +25000,00грн)

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2017 по 24.02.2021 року включно.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 133547,08 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва