Рішення № 12834671, 10.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 58/8610.12.10 Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є.,

розглянувши справу№ 58/86

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Соммельє»

доКооперативу «Довєріє»

простягнення 3133,16 грн.

за участю представників сторін: від позивача- Панько А.Р. від відповідача- не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соммельє»(надалі –ТОВ «Соммельє») звернулось в Господарський суд міста Києва з позовом до Кооперативу «Довєріє»про стягнення 3133,16 грн.

В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором поставки № 42 від 10.12.2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.10.2010 р., зобов’язано сторони виконати певні дії.

15 жовтня 2010 року розгляд справи не відбувся, у зв’язку з перебування судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2010 р. суд призначив судове засідання на 05.11.2010 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язав надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 р. суд відклав розгляд справи відповідно до ст. 77 ГПК України на 24.11.2010 р.

24 листопада 2010 року розгляд справи не відбувся, у зв’язку з перебування судді на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 р. суд призначив судове засідання на 10.12.2010 р. з викликом представників сторін, яких зобов’язав надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

В процесі розгляду справи відповідач проти наявності заборгованості в розмірі 2303,75 грн. не заперечував, у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити в задоволенні штрафних санкцій. При цьому, відповідач посилається на пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В судове засідання 10.12.2010 р. представник позивача з’явився, підтримав заявлені вимоги, просив суд їх задовольнити.

В судове засідання відповідач не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та адресу, зазначену в Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За вказаних обставин сторони вважаються належним чином повідомленими господарським судом про час і місце її розгляду справи.

На підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.12.2010 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2010 р. між ТОВ «Соммельє»(постачальник) та Кооперативом «Довєріє»(покупець) укладено договір № 42 (надалі –Договір).

Відповідно до умов Договору Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених даним договором товар в асортименті, кількості і за ціною, зазначених у накладних, які засвідчують приймання-передачу товару від продавця до покупця і є невід’ємною частиною даного договору. Сукупність всіх сум, зазначених у накладних за поставлений товар є ціною даного договору (п. 1.1).

Укладений Договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до видаткової накладної № С -06858 від 03.02.2009 р. позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2303,75 грн. Вказана накладна містить підписи обох сторін та їх печатки.

Отримання (приймання-здача) Товару здійснювалась відповідачем на підставі доповнення № 1 до Договору від 20.12.2008 р.

Відповідно до п. 3.3 Договору постачальник поставляє товар покупцю на умовах відстрочки платежу на 14 календарних днів з моменту поставки товару. Покупець оплачує товар в гривнях, перераховуючи суми на розрахунковий рахунок продавця.

Таким чином, строк оплати за Договором закінчився 17.02.2009 р.

Проте, відповідач не виконав договірні зобов'язання та не сплатив позивачу за отриманий товар 2303,75 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача по Договору за отриманий товар складає 2303,75 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором в сумі 2030,75 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 230,47 грн. штрафу, 211,41 грн. пені, 108,88 грн. 3% річних, 278,75 грн. інфляційних витрат.

Щодо заявлених вимог про стягнення 230,37 грн. штрафу, 211,41 грн. пені суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.4 Договору в разі затримки оплати товару, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, в разі затримки оплати більш ніж на 30 днів, додатково стягується штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, яка викладена у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи положення чинного законодавства, судом встановлено, що право на стягнення штрафу у позивача виникло з 18.03.2010 р. Позивач звернувся до суду з позовом 20.09.2010 р., тобто з пропуском позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу. Таким чином, в цій частині суд в позові відмовляє.

Крім того, приймаючи до уваги положення чинного законодавства, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 30,33 грн. пені.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок розміру заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача відсотки річних в розмірі 108,88 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 278,75 грн.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в установленому порядку заявлених до нього вимог не спростував.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Кооперативу «Довєріє»(01004, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 32, код 21618069) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соммельє»(04071, м. Київ, пров. Електриків, буд. 13, код 35877773) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 2303,35 грн. основного боргу, 30,33 грн. пені, 278,75 грн. інфляційних витрат, 108,88 грн. 3 % річних, 88,59 грн. державного мита, 204,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяО.Є. Блажівська Повне рішення складено: 13.12.2010 р.