Рішення № 128324225, 23.06.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15080/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі відповідач), з такими вимогами:

- визнати дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо примусу Малиновської Олени Геннадіївни до написання заяви про звільнення за угодою сторін - протиправними;

- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 16.08.2022 № 690/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити на посаді головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Малиновську Олену Геннадіївну.

- стягнути з Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.08.2022 по дату поновлення на посаді..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з грудня 2019 позивач працювала в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що підтверджується наказом про призначення Малиновської О.Г. на посаду провідного спеціаліста відділу розгляду звернень Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.12.2019 № 943/к.

На підставі наказу від 01.06.2021 № 747/к позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З 04.08.2022 по 12.08.2022 включно позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності ОСОБА_1 № 4785653- 2009202798-1 та № 4785653-2009248135-1, а також медичними висновками від 04.08.2022 № A92M-3MPA-8349-XT87 та від 08.08.2022 № 3562-А425-ТТНР-Х7СА, є інвалідом 2 групи, що підтверджується нотаріально посвідченою копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 10.09.2019, що в свою чергу підтверджує вразливий статус позивача та додаткову можливість для керівництва здійснювати успішний тиск.

В період перебування позивача на лікарняному, 08.08.2022 о 18.43 Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Юлія Вікторівна, з власного мобільного телефону НОМЕР_2 , у месенджері «Telegram» просила позивача приїхати до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зайти до неї у кабінет.

09.08.2022 позивач, перебуваючи на лікарняному, приїхала до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де директор Департаменту Деркаченко Юлія Вікторівна повідомила позивача про начебто скорочення чисельності штату працівників, на що позивач зазначила, що до даного питання слід повернутися після виходу її з лікарняного 15.08.2022.

Бажаючи дізнатись причину такого ставлення до себе, позивач звернулась з даним питанням до свого безпосереднього керівника, однак остання нічим не змогла зарадити чи повідомити, оскілки її саму звільняли. Так, начальник відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Колосова Марія Олександрівна повідомила лише, що керівництво поставило її перед фактом і примусово звільняють за угодою сторін, шляхом вимог написання відповідної заяви, яку вона написала та віддала, але в останню мить змогла, в порядку переведення, працевлаштуватися до іншої установи.

У вечері, 09.08.2022 директор Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Юлія Вікторівна, з власного мобільного телефону НОМЕР_2 , у месенджері «Telegram» попросила позивача зателефонувати їй. Після, в телефонній розмові попросила приїхати до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зайти до неї у кабінет, у четвер 11.08.2022.

11.08.2022, позивач вдруге приїхала до директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., яка почала вимагати від ОСОБА_1 написати заяву за угодою сторін, аргументуючи дані вимоги тим, що краще залишитися друзями, а в іншому випадку натякала на звільнення її за статтею.

Після спілкування з колегами, об 11. год 01. хв (11.08.2022) позивачка написала у месенджері «Telegram» директору Департаменту Деркаченко Ю.В. про своє бажання продовжити розмову і про те, що сьогодні вона заяву за угодою сторін писати не буде.

Згодом (у той же день), у кабінеті директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., вона знов повідомила про свою відмову від написанні заяви про звільнення за угодою сторін, наполягала на бажанні працювати далі. А після пропозиції позивача повернутися до питання скорочення, директор Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В. почала здійснювати на неї психологічний тиск, що межував з погрозами - виявити невідповідність у її роботі та звільнити по плохому.

У понеділок, 15.08.2022, після виходу з лікарняного, ОСОБА_1 знов була запрошена до кабінету директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., де розмова знов повернулась до питання написання заяви про звільнення за угодою сторін.

З огляду на стан здоров`я ОСОБА_1 , зважаючи, що позивач є інвалідом 2 групи, яка не змогла витримати психологічний тиск (посилання на недоліки в роботі, констатація, що все одно її буде звільнено, завуальовані погрози тощо), що чинився на неї вона вимушена була написати заяву від 15.08.2022 про звільнення з 16.08.2022.

І вже 16 серпня 2022 року, головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Малиновську О.Г. було звільнено, що підтверджується наказом від 16.08.2022 № 690/к «Про звільнення ОСОБА_1 »

Вважає, що вказане рішення відповідача, не ґрунтується на вимогах закону, та порушує її законні права, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 справу № 640/15080/22 прийнято до провадження. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про розгляд справи за участю представника відповідача у справі.

08.10.2022 від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.12.2019 № 943/к позивача з 27.12.2019 було призначено на посаду провідного спеціаліста відділу розгляду звернень Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату.

Згідно з наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 01.06.2021 № 747/к позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних.

Відповідно до заяви від 15.08.2022 позивач просила звільнити її із займаної посади 16.08.2022 за угодою сторін.

Отже, пропозиція (ініціатива) щодо звільнення з роботи за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення з припиненням державної служби виходила саме від позивача, про що свідчить власноруч написана нею заява про звільнення від 15.08.2022.

Відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.08.2022 № 690/к позивача було звільнено з займаної посади за угодою сторін.

Зазначений вище наказ про звільнення позивача було видано на підставі заяви позивача, яка була написана нею власноручно, відповідно до статті 86 Закону України «Про державну службу», в якій зазначено про обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у визначений ним строк.

Відповідно до наказу від 16.08.2022 № 690/к позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної додаткової відпустки за стаж державної служби.

Враховуючи, що 16.08.2022 позивачу було видано трудову книжку та ознайомлено (доведено до відома) з наказом від 16.08.2022, про що свідчить підпис позивача про ознайомлення, в такому разі оскаржуваний наказ виданий з дотриманням норм чинного законодавства, а отже, відсутні підстави для його скасування та поновлення позивача на посаді.

Доводи представника позивача про те, що заява про звільнення за угодою сторін позивачем написана під психологічним тиском є безпідставними, оскільки у випадку наявності об`єктивного примусу з боку керівництва Департаменту, позивач як спеціаліст високого рівня повинна була звернутись до компетентних органів із заявами чи скаргами про порушення роботодавцем законодавства про працю відносно працівника.

Зазначив, що оскільки представник позивача у позовній заяві стверджував про здійснення психологічного тиску на ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позивач була вимушена написати заяву про звільнення від 15.08.2022, Секретаріатом було здійснено перевірку зазначених вище доводів представника позивача. Відповідно до якої, було встановлено, що психологічний тиск ОСОБА_2 на позивача під час прийняття нею рішення про звільнення не здійснювала, що підтверджується письмовими поясненнями працівників Секретаріату.

Ураховуючи викладене відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання протиправними дій Секретаріату щодо примусу ОСОБА_1 до написання заяви про звільнення за угодою сторін, а отже, позовна заява не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.12.2019 № 943/к ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року призначено на посаду провідного спеціаліста відділу розгляду звернень Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в порядку переведення з Міністерства аграрної політики та продовольства України. Присвоєно 8 ранг державного службовця.

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 01.06.2021 № 747/к ОСОБА_1 з 04 червня 2022 року призначено на посаду головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, із збереженням 8 рангу державного службовця.

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини присвоєно Малиновській Олені Геннадіївні, головному спеціалісту відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, черговий 7 ранг державного службовця в межах категорії посад «В» з 12 листопада 2021 року.

15.08.2021 ОСОБА_1 складено заяву, відповідно до якої просить звільнити її з посади 16 серпня 2022 року за згодою сторін.

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.08.2021 № 690/к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 16 серпня 2022 року за угодою сторін.

15.08.2021 ОСОБА_1 складено заяву щодо обставин її звільнення. В якій зазначила, що З 04.08.2022 по 12.08.2022 включно перебувала на лікарняному. В період перебування на лікарняному, а саме 08.08.2022 о 18.43 Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., з власного мобільного телефону НОМЕР_2 , у месенджері «Telegram» просила позивача приїхати до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зайти до неї у кабінет.

09.08.2022 позивач, перебуваючи на лікарняному, приїхала до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де директор Департаменту Деркаченко Ю.В. яка повідомила позивача про начебто скорочення чисельності штату працівників, на що позивач зазначила, що до даного питання слід повернутися після виходу її з лікарняного 15.08.2022. Зазначена розмова та повідомлення про імовірне скорочення, завдали стресу і призвели до погіршення стану здоров`я, хворіючи на той час, що мало вираження у постійному стані тривоги, наслідком якого став перманентний головний біль.

Бажаючи дізнатись причину такого ставлення до себе, позивач звернулась з даним питанням до свого безпосереднього керівника - начальника відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Колосової М.О.

У вечері, 09.08.2022 директор Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату повноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., з власного мобільного телефону НОМЕР_2 , у месенджері «Telegram» попросила позивача зателефонувати їй. Після, в телефонній розмові попросила приїхати до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та зайти до неї у кабінет, у четвер 11.08.2022. Наступного вечора, а саме 10.08.2022, позивачу зателефонувала провідний спеціаліст відділу взаємодії із суб`єктами обробки персональних даних Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Швайчук А.О. та розповіла про шалений тиск на неї з боку керівництва щодо написання заяви про звільнення за угодою сторін.

11.08.2022 позивач вдруге приїхала до директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., яка почала вимагати від ОСОБА_1 написати заяву за угодою сторін, аргументуючи дані вимоги тим, що краще залишитися друзями, а в іншому випадку натякала на звільнення її за статтею. Директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., вимагаючи написати заяву дала позивачу час подумати. Позивач пішла до свого відділу, на своє робоче місце, де її колеги повідомили, що їм також, як і деяким іншим працівникам Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в ультимативному порядку, погрожуючи звільненням «за статтею», запропоновано написати заяву про звільнення за угодою сторін. Після спілкування з колегами, позивач об 11. год 01. хв (11.08.2022) написала у месенджері «Telegram» директору Департаменту Деркаченко Ю.В. про своє бажання продовжити розмову і про те, що сьогодні вона заяву за угодою сторін писати не буде.

Згодом (у той же день), у кабінеті директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., Малиновська О.Г. знов повідомила про свою відмову від написанні заяви про звільнення за угодою сторін, наполягала на бажанні працювати далі. А після пропозиції позивача повернутися до питання скорочення, директор Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В. почала здійснювати на неї психологічний тиск, що межував з погрозами виявити невідповідність у її роботі та звільнити по плохому. Не маючи можливості більше змоги чинити опір, ОСОБА_1 відмовилась від подальшого спілкування, та повідомила, що їй час вже йти до лікаря.

У понеділок, 15.08.2022, після виходу з лікарняного, ОСОБА_1 знов була запрошена до кабінету директора Департаменту у сфері захисту персональних даних Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Деркаченко Ю.В., де розмова знов повернулась до питання написання заяви про звільнення за угодою сторін. Яка повідомляла, що звільнятися бажання не має, недоліків у роботі не має і планує і надалі працювати не зважаючи на зміну керівництва та команди у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також зазначала, що якщо її хочуть звільнити з посади, то мають дотримуватись процедури скорочення. Однак позивачу була дана відповідь про неприйнятність такої процедури через її тривалість, а також (як вона зрозуміла) зазначено, що мета не скорочення посад, а саме звільнення конкретних співробітників, серед яких і ОСОБА_1 ..

З огляду на стан здоров`я, зважаючи, що позивач є інвалідом 2 групи, яка не змогла витримати психологічний тиск (посилання на недоліки в роботі, констатація, що все одно її буде звільнено, завуальовані погрози тощо), що чинився на неї вона вимушена була написати заяву від 15.08.2022 про звільнення з 16.08.2022.

Вважаючи прийнятий відповідачем наказ про звільнення з посади протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом про його скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України №889-VIII від 10.12.2015 Про державну службу (далі Закон №889-VIII).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення (частина перша). Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом (частина друга). Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (частина третя).

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є підставою припинення трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Згідно з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 19.02.2020 у справі №820/3360/17, від 27.05.2020 у справі №404/6236/19, від 21.04.2021 у справі №758/11224/18, від 29.10.2020 у справі №826/3388/18, від 21.10.2021 у справі №540/1615/19, від 25.10.2023 у справі №460/2829/22, від 14.02.2024 у справі №460/3284/22, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.

Аналогічна позиція відображена Верховним Судом, з поміж інших постанов, у постанові від 16 березня 2023 року в справі №820/3360/17.

У постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб`єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

При домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Отже, згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб`єкта призначення.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про звільнення вбачається, що така заява містить дату подачі заяви 15 серпня 2022 року, містить інформацію про вид звільнення за угодою сторін з 16.08.2022. На заяві міститься резолюція з визначенням дати оформлення наказу про звільнення (погоджено) 15 серпня 2022 року. Відтак, суд вважає, що подана позивачем заява про звільнення за згодою сторін від 15 серпня 2022 року є чіткою, зрозумілою та не викликає неоднозначного тлумачення.

Щодо тверджень позивача, що написання ним заяви про звільнення від 15.08.2022 було здійснено (чинився) під психологічним тиском, з боку керівництва, суд зазначає наступне.

В постанові від 02 жовтня 2019 року справі №816/350/16 (провадження № К/9901/7785/18) Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у подібних правовідносинах, надавав оцінку доводам позивача щодо написання заяви про звільнення під психологічним тиском та дійшов висновку, що на підтвердження вказаних обставин позивачем має бути надано належні та допустимі докази, зокрема заяви до вищестоящого органу, органів внутрішніх справ, прокуратури, органів внутрішньої безпеки тощо.

Позивачем не надано, а судом не здобуто беззаперечних доказів, що позивач написав заяву про звільнення під психологічним тиском керівництва. Доказів, які б свідчили про протилежне матеріали справи не містять.

Враховуючи, що позивачем добровільно подано власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 16.08.2022, та не надано доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок чинення на нього психологічного тиску з боку роботодавця, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з підстав, передбачених ч.2 ст. 86 Закону №889-VIII, відбулося з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що Законом № 889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв`язку з чим, протиправність звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на наявність такого тиску.

Враховуючи викладене, представником позивача не доведено того факту, що заяву про звільнення за угодою сторін нею було написано під тиском і примусом, внаслідок незаконних дій зі сторони посадових осіб відповідача, при цьому матеріали справи не містить переконливих доводів, які б спростовували вищевикладені обставини.

Більш того, після подання заяви позивач не звертався до відповідача про відкликання заяви про її звільнення із займаної посади за угодою сторін з 16.08.2022 року.

Крім того, відповідачем надано до матеріалів справи доручення щодо відібрання пояснень у працівників Департаменту моніторингу додержання інформаційних прав, які могли бути свідками подій та обставин звільнення ОСОБА_1 , та відповідно до якого складено пояснення, з яких вбачається, що психологічний тиск ОСОБА_2 на позивача під час прийняття рішення про звільнення не здійснювала, що підтверджується письмовими поясненнями працівників Секретаріату відповідача.

Враховуючи все вищезазначене, звільнення позивача здійснено відповідно до вимог частини другої статті 86 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII на підставі її власноручно написаної заяви, у якій вона визначила підставу звільнення - за угодою сторін, а також дату припинення трудових відносин 16 серпня 2022 року. Таким чином, наказ відповідача від 16.08.2022 № 690/к про звільнення ОСОБА_1 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Решта доводів, та заперечень сторін, висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову адвоката Астрюхіна Костянтина Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов