Рішення № 128324178, 23.06.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 380/1044/25

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Львівського окружного адміністративного суду 21 січня 2025 року надійшов позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни (далі - представник позивач) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач, НОМЕР_2 прикордонний загін) з такими позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 08 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 08 травня 2022 рок по 25 грудня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

3) визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 25 грудня 2024 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.

На виконання рішення суду по справі № 360/1241/24 на розрахунковий рахунок позивача 25 грудня 2024 року нарахована сума перерахованого грошового забезпечення.

Вказані обставини свідчать, що позивачу у день звільнення не виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, згідно з положеннями яких відповідач має компенсувати позивачу втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки його виплати.

Оскільки відповідачем у місяці виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду по справі № 360/1241/24 компенсація втрати частини доходу не виплачена, представник позивача вважає таку бездіяльність протиправною.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року позовну заяву представника позивача залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Від представника позивача 13 лютого 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року справу № 380/1044/25 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року справу прийнято до провадження; вирішено розгляд адміністративної справи почати спочатку; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано відповідачу подати відзив та витребувано докази, яких не вистачає для розгляду справи.

Від представника НОМЕР_2 прикордонного загону до суду 15 квітня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

Аналіз положень статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови наявності спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, тобто працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум. Проте в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача щодо незгоди з нарахованими та виплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання (заяви про перерахунок отриманих сум, нарахування сум тощо).

Матеріалами справи № 360/1241/24 підтверджується, що позивач стосовно складових нарахованих йому при звільненні сум грошового забезпечення дізнався лише у червні 2024 року, отримавши 07 червня 2024 року особисті картки грошового забезпечення. Тобто, позивач почав вчиняти дії з метою з`ясування правильного/неправильного нарахування йому сум грошового забезпечення під час проходження ним служби та при розрахунку під час звільнення зі служби лише у червні 2024 року, тобто більше ніж через 2 роки після звільнення, а не в день звільнення чи здійснення відповідачем з ним розрахунку при звільненні, як це передбачено положеннями статей 116 та 117 КЗпП України.

Таким чином, на день звільнення позивача зі служби спору щодо необхідності нарахування та виплати сум грошового забезпечення, а тим паче їх розміру, позивачем не заявлялося та, відповідно такого спору не існувало.

У зв`язку з цим посилання позивача на положення статей 116 та 117 КЗпП України є безпідставними та помилковими, оскільки фактичні обставини виникнення спору щодо розміру сум індексації при звільнені позивача зі служби свідчать про те, що спір виник не у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, що виключає можливість застосування положень статті 117 КЗпП України стосовно позивача щодо стягнення сум середнього заробітку.

Крім того, представник відповідача зауважує, що строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 09 травня 2022 року (наступний день), оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат. З урахуванням викладеного не підлягають задоволенню позовні вимоги з 08 травня 2022 року.

За обрахунком представника відповідача сукупна кількість календарних днів за період з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року, з урахуванням 6 місячного обмеження становить 183 календарних дня.

Відповідно до довідки про доходи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 475,05 грн.

Таким чином, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить 475,05 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 183 календарних дня (час затримки розрахунку з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року) = 86934,15 грн.

Згідно з наданим розрахунковим листом позивач при звільненні отримав 259587,98 грн.

Загальна сума середнього заробітку 86934,15 грн є неспівмірною по відношенню до суми з якою на думку позивач прострочена виплата в день звільнення.

Відповідач з урахуванням обставин у справі просить суд застосувати принцип співмірності в межах 6 місячного строку відшкодування середнього заробітку, адже застосування принципу співмірності та зменшення суми середнього заробітку є правом суду, яке не залежить від того в якій редакції викладена стаття 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (позивачем не наведені причини тривалого незвернення до суду, виконання рішення суду у справах відбулось самостійно, без примусового виконання).

Щодо компенсації втрати частини доходів, то представник відповідача зазначає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Разом з тим за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24 (що не заперечується позивачем) виконане, тому відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати 25 грудня 2024 року, а тому адміністративний позов є незаконним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того представник відповідача зауважує, що рішення суду по справі № 360/1241/24 містило зобов`язання здійснити перерахунок одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема: грошової допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за невикористані відпустки, на які не передбачено нарахування компенсації втрати частини доходів.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд встановив таке.

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в період з 24 грудня 2005 року по 08 травня 2022 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджено копією довідки військової частини від 14 квітня 2025 року № 08/2014.

Згідно із копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 06 травня 2022 року № 677-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за пунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас, без права носіння військової форми одягу, з 08 травня 2022 року виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Наказано виплатити: грошову компенсацію за невикористані 13 діб щорічної основної відпустки за 2022 рік; матеріальну допомогу для оздоровлення за 2022 рік; премію; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 18 повних календарних років служби; грошову компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2022 роки.

Дослідженням особистої картки на грошове забезпечення за 2022 рік, архівної відомості за 2022 року, розрахункового листа за травень 2022 року ОСОБА_1 встановлено, що позивачу при звільненні з військової служби нараховано до виплати 263541,10 грн грошового забезпечення за травень 2022 року, у тому числі: посадовий оклад 818,06 грн, оклад за військове звання 263,23 грн, надбавка за вислугу років 432,52 грн, надбавка за особливості проходження служби 605,52 грн, компенсація невикористаної відпустки 7130,24 грн, компенсація відпустки УБД 61429,76 грн, премія 1963,35 грн, додаткова премія 163,61 грн, матеріальна допомога на оздоровлення 16454,40 грн, грошова допомога при звільненні 74044,80 грн, індексація 235,61 грн, додаткова винагорода 30000 30000,00 грн, додаткова винагорода 70000 70000,00 грн. Також встановлено, що позивачу у червні 2022 року до виплати нараховано 19354,84 грн, у тому числі: додаткову винагороду 30000 5806,45 грн, додаткову винагороду 70000 13548,39 грн.

Також дослідженням картки особового рахунку та архівної відомості за 2022 рік ОСОБА_1 встановлено, що позивачу за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в такому розмірі:

за березень 2022 року в загальному розмірі 50637,93 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, винагорода за участь в ООС 5339,29 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 24193,55 грн;

за квітень 2022 року в загальному розмірі 102776,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5806,45 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (70000) 82500,00 грн.

Згідно з довідкою відповідача від 14 квітня 2025 року № 427 про доходи позивачу за березень 2022 року за 31 відпрацьований день нараховано 14489,00 грн, за квітень 2022 року за 30 відпрацьованих днів нараховано 14489,00 грн, усього 28978,00 грн за 61 день; середньоденна заробітна плата складає 475,05 грн.

Адвокат Єрьоміна В.А. в інтересах ОСОБА_1 у жовтні 2024 року звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, яке набрало законної сили 25 грудня 2024 року, адміністративний позов адвоката Єрьоміної В.А. в інтересах ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково;

визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу з військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, - визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2004 № 44;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно із розрахунковим листом за грудень 2024 року позивачу на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 нараховано грошове забезпечення в сумі 164312,22 грн, до виплати 156096,61 грн.

Також дослідженням розрахункового листа за грудень 2024 року встановлено, що відповідачем не здійснено нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення.

На підтвердження виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 в сумі 156096,61 грн відповідачем в матеріали справи надано платіжну інструкцію від 23 грудня 2024 року № 13318, на якій наявна відмітка УДКСУ у м. Лисичанську про проведення оплати 25 грудня 2024 року.

Представником позивача надано в матеріали справи копію повідомлення про зарахування 25 грудня 2024 року на картковий рахунок позивача на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 грошового забезпечення в сумі 156096,61 грн.

З розрахунку на доплату грошового забезпечення позивачу, здійсненого на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок виплачених позивачу в період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року: посадового окладу (донараховано всього 23344,52 грн), окладу за військовим званням (донараховано всього 7536,77 грн), надбавки за вислугу років (донараховано всього 12352,52 грн), надбавки за особливості проходження служби (донараховано всього 21030,16 грн), премії (донараховано всього 30485,65 грн), додаткової премії (донараховано всього 4668,90 грн), винагороди за бойове чергування (донараховано всього 4208,20 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік (донараховано 2585,50 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік (донараховано 3822,40 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік (донараховано 6751,20 грн), компенсації невикористаної щорічної відпустки (донараховано 2925,52 грн), компенсації невикористаної відпустки УБД (донараховано 25204,48 грн), одноразової грошової допомоги при звільненні (донараховано 30380,40 грн), індексації (утримано 10984,00 грн).

Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).

Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).

Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції № 558 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.

Згідно із пунктом 5 Розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Пунктом 9 Розділу І Інструкції № 558 визначено, що індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Згідно з Розділом ІІ Інструкції № 558 основними видами грошового забезпечення є: оклади за військовими званнями; посадові оклади осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом; посадові оклади курсантів, слухачів, докторантів та ад`юнктів; посадові оклади військовослужбовців строкової військової служби.

Відповідно до Розділу ІІІ Інструкції № 558 щомісячними додатковими видами грошового забезпечення є: надбавка за вислугу років; надбавка за особливості проходження служби військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової військової служби); доплата за науковий ступінь; доплата за вчене звання; надбавка за спортивні звання; надбавка за почесні звання; надбавка за виконання функцій державного експерта з питань таємниць та фахівцям, які залучаються до підготовки рішень і висновків державних експертів з питань таємниць; надбавка за службу в умовах режимних обмежень; надбавка за безперервний стаж на шифрувальній роботі; надбавка за кваліфікацію; надбавка за кваліфікаційну категорію військовослужбовцям медичного і фармацевтичного складу; курсантська посадова надбавка; підвищення посадових окладів за військову службу на території гірських населених пунктів та на острові Зміїний; преміювання осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Згідно з Розділом IV Інструкції № 558 одноразовими додатковими видами грошового забезпечення є: морська винагорода; винагорода за стрибки з парашутом; винагорода за бойове чергування (бойову службу); винагороди за водолазні роботи; одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; допомога для оздоровлення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

З вище наведених положень слідує, що грошове забезпечення позивача, мало бути виплачено позивачу до дня виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як встановлено судом з вищеописаних матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону з 08 травня 2022 року.

Відповідно, грошове забезпечення позивача мало бути виплачено позивачу у повному обсязі до 08 травня 2022 року включно.

Однак судом встановлено, що вже після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу відповідачем 25 грудня 2024 року виплачено 156096,61 грн перерахованого на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24 грошового забезпечення.

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.

Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24 встановлено право позивача на перерахунок отриманого ним в період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу з військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 202 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд погоджується з твердженнями позивача, що відповідач мав здійснити позивачу виплату належного йому грошового забезпечення в належному розмірі до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.

Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Тому твердження представника відповідача про відсутність спору на день звільнення позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу військової частини, що, на його думку, виключає визначену статтею 117 КЗпП України відповідальність, суд відхиляє як безпідставні.

Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що всі належні позивачу суми грошового забезпечення мали бути виплачені до 08 травня 2022 року включно.

Однак за матеріалами справи доплата належного позивачу грошового забезпечення здійснена відповідачем тільки 25 грудня 2024 року на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24.

Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно абзаців першого-п`ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:

виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);

одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);

компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);

пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);

компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Керуючись правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року включно, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 09 травня 2022 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 25 грудня 2024 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Водночас суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

День виключення позивача зі списків особового складу військової частини 08 травня 2022 року вважається останнім днем служби, тому не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.

З наданих в матеріали справи доказів судом встановлено, що днем виплати відповідачем позивачу перерахованого грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 360/1241/24 є 25 грудня 2024 року, оскільки саме в цей день відбулося зарахування грошового забезпечення в сумі 156096,61 грн на картковий рахунок позивача. Вказана обставина підтверджена наданою в матеріали справи копією витягу з банківського рахунку позивача про зарахування коштів та відміткою УДКСУ у м. Лисичанську на платіжній інструкції від 23 грудня 2024 року № 13318.

Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року включно (962 календарних дні), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що становить 71 календарний день, та період з 19 липня 2022 року по 25 грудня 2024 року (період обмежений шістьма місяцями), що становить 891 календарний день.

Як вже вище вказано, відповідно до картки особового рахунку та архівної відомості за 2022 рік ОСОБА_1 встановлено, що позивачу за березень та квітень 2022 року нараховано грошове забезпечення в такому розмірі:

за березень 2022 року в загальному розмірі 50637,93 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, винагорода за участь в ООС 5339,29 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5357,14 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 24193,55 грн;

за квітень 2022 року в загальному розмірі 102776,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (30000) 5806,45 грн, додаткова винагорода по Постанові № 168 (70000) 82500,00 грн.

Судом установлено, що у складі виплаченого позивачу за березень-квітень 2022 року грошового забезпечення наявні складові, що не враховуються для обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення, а саме: винагорода за участь в ООС; додаткова винагорода, визначена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Отже, для розрахунку середнього грошового забезпечення судом враховується виплачене позивачу за березень-квітень 2022 року грошове забезпечення в загальному розмірі 30218,35 грн, зокрема:

за березень 2022 року в загальному розмірі 15748,15 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 2933,00 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн;

за квітень 2022 року в загальному розмірі 14470,20 грн, у тому числі: посадовий оклад 3170,00 грн, оклад за військовим званням 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 1676,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 1655,05 грн, премія від окладу 5642,80 грн, додаткова премія 634,00 грн, індексація 672,35 грн.

За березень-квітень 2022 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за березень 31 календарний день, за квітень 30 календарних днів).

Відповідно середньоденне грошове забезпечення позивача складає 495,38 грн ((15748,15 грн + 14470,20 грн) : 61 календарний день).

Суд відхиляє наведений відповідачем у довідці про доходи від 14 квітня 2025 року № 427 розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, оскільки вказаний у цій довідці розмір отриманого позивачем грошового забезпечення не збігається з розміром грошового забезпечення, відображеним в архівній відомості за 2022 рік, а також у зв`язку із відсутністю складових грошового забезпечення позивача, врахованого відповідачем до проведеного розрахунку.

Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 09 травня 2022 року по 25 грудня 2024 року складає 962 календарних днів, у тому числі:

з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року 71 календарний день;

з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року включно (шість місяців) та становить 185 календарних днів.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 35171,98 грн (середньоденне грошове забезпечення 495,38 грн х 71 календарний день);

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 91645,30 грн (середньоденне грошове забезпечення 495,38 грн х 185 календарних днів).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії»(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду.

Як вже вище вказано, відповідно до особистої картки грошового забезпечення та архівної відомості ОСОБА_1 за 2022 рік позивачу при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини у травні 2022 року нараховано до виплати грошове забезпечення в розмірі 263541,10 грн. Також у червні 2022 року нараховано позивачу до виплати грошове забезпечення в розмірі 19354,84 грн.

Згідно з рішенням суду у справі № 360/1241/24 року відповідачем нараховано позивачу грошове забезпечення в розмірі 164312,22 грн.

Отже судом встановлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби складає 447208,16 грн, у тому числі: 263541,10 грн (нараховані до виплати за травень 2022 року при виключенні зі списків особового складу); 19354,84 грн (нараховані до виплати за червень 2022 року); 164312,22 грн (нараховані на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24).

Розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу сум перерахованого на виконання судового рішення у справі № 360/1241/24 грошового забезпечення 164312,22 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 447208,16 грн становить 36,74 % ((164312,22 грн х 100 %) : 447208,16 грн).

Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року складає 12922,19 грн (35171,98 грн (середнє грошове забезпечення) х 36,74 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).

Отже судом встановлено, що розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнення за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року складає 12922,19 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року 91645,30 грн, а всього 104567,49 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав в цій частині вимог, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 12922,19 грн, а за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року 91645,30 грн, а всього 104567,49 грн.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд зазначає таке.

З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.

Керуючись наведеним правовим висновком Верховного Суду, суд вважає безпідставним та відхиляє твердження представника відповідача про відсутність у позивача права на виплату компенсації у зв`язку з виплатою грошового забезпечення на підставі рішення суду.

У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував таке:

«29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».

Також у пункті 35 цієї постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20 відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки: [...]

б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;

в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду; [...].

Суд вважає за необхідне застосувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, щодо того, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткове звернення з заявою про виплату компенсації втрати частини доходів від позивача норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.

При цьому суд зауважує, що до грошового забезпечення, на яке нараховується компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, не враховуються виплати, які мають разовий характер.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що відповідачем 25 грудня 2024 року на виконання рішення суду у справі № 360/1241/24 виплачено позивачу донараховане за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошове забезпечення в сумі 156096,61 грн.

За таких обставин компенсації позивачу підлягали доходи починаючи з 29 січня 2020 року по день їх виплати 25 грудня 2024 року.

Відповідачем не заперечується, що ним не здійснено нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулись у зв`язку із неправомірними діями відповідача, що встановлено рішенням суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У свою чергу невиплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 25 грудня 2024 року на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені, зокрема у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, є безпідставними, оскільки у цій справі суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені.

Так, у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 826/8319/16) Верховний Суд, серед іншого, дійшов висновку, що «компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат…».

Отже, за встановлених обставин суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки виплати.

При цьому, суд погоджується з твердженнями відповідача, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду № 360/1241/24, але не на всі перераховані види отриманого ним в період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року грошового забезпечення, а тільки на ті, які не мають разового характеру.

Як вже вище вказано, з розрахунку на доплату грошового забезпечення позивачу, здійсненого на виконання рішення суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24, судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок виплачених позивачу в період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року: посадового окладу (донараховано всього 23344,52 грн), окладу за військовим званням (донараховано всього 7536,77 грн), надбавки за вислугу років (донараховано всього 12352,52 грн), надбавки за особливості проходження служби (донараховано всього 21030,16 грн), премії (донараховано всього 30485,65 грн), додаткової премії (донараховано всього 4668,90 грн), винагороди за бойове чергування (донараховано всього 4208,20 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік (донараховано 2585,50 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік (донараховано 3822,40 грн), грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік (донараховано 6751,20 грн), компенсації невикористаної щорічної відпустки (донараховано 2925,52 грн), компенсації невикористаної відпустки УБД (донараховано 25204,48 грн), одноразової грошової допомоги при звільненні (донараховано 30380,40 грн), індексації (утримано 10984,00 грн).

Оскільки відповідно до положень Інструкції № 558 винагорода за бойове чергування, грошова допомога на оздоровлення, компенсація невикористаної щорічної та додаткової відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що за цими виплатами не здійснюється компенсація відповідно до Закону № 2050-III.

Відповідно суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати таких видів грошового забезпечення: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, додаткової премії за період затримки їх виплати з 29 січня 2020 року по 25 грудня 2024 року.

Отже судом встановлено, що позовні вимоги в цій частині є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн (як за одну вимогу немайнового характеру щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), що підтверджено квитанцією від 12 лютого 2025 року № 5962-8342-5247-4462.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, збір становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.

Відтак, позивач за подання даної позовної заяви мав сплатити судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024) х коефіцієнт 0,8).

Вказане свідчить, що позивачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 242,24 грн.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а позов підлягає частковому задоволенню внаслідок обрання неналежного способу судового захисту у спірних правовідносинах, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Одночасно суд роз`яснює позивачу право звернутися до суду із заявою про повернення надміру сплаченого ним судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код за ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 травня 2022 року по 18 липня 2022 року у розмірі 12922,19 грн (дванадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 19 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 91645,30 грн (дев`яносто одна тисяча шістсот сорок п`ять гривень 30 коп.), а всього у розмірі 104567,49 грн (сто чотири тисячі п`ятсот шістдесят сім гривень 49 коп.).

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 25 грудня 2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, додаткової премії за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року, виплачених 25 грудня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29 січня 2020 року по 25 грудня 2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, додаткової премії за період з 29 січня 2020 року по 08 травня 2022 року, виплачених 25 грудня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 360/1241/24.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова