Рішення № 128322127, 23.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2025 рокуСправа №160/11182/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду Дніпропетровській області щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації частини доходу, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з червня 2022 року, перерахувати розмір пенсії з 23.02.2018року з врахуванням всього стажу зазначеного у трудовій книжці, як не працюючому пенсіонеру, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії 23.02.2018 року до липня 2020 року, з липня 2020 року за борг з невиплачених сум у встановленому Законом розмірі, з 01.03.2024 року за невиплату пенсії з дати звернення до дати фактичної виплати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до вересня 1995р. позивач проживала в м. Дніпро, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року у справі № 160/7460/19 відповідачем з 23.02.2018 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак пенсійний орган, ігноруючи вимоги законодавства України, порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення, шляхом отримання пенсії на відповідний банківський рахунок, мотивуючи це безпідставними посиланнями на недотримання позивачем особистої форми звернення. На думку представника позивача, у такий спосіб пенсійний орган фактично звужує конституційне право позивача на звернення через представника, достеменно знаючи при цьому, що він вже тривалий час перебуває за межами території України. Крім того, позивач не погоджується із розміром пенсії та зазначає, що має право на перерахунок пенсії та на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою суду 18.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху з підстав передбачених ст.ст.160,161 КАС України.

Ухвалою суду від 22.04.2025р. відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відзив на позовну заяву не надав; ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.04.2025 року була доставлена до електронного кабінету відповідача 22.04.2025р.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 до жовтня 1995р., проживала в АДРЕСА_1 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі № 160/160/7460/19 та Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву від 23.02.2018 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 року по справі № 160/160/7460/19 та Третього апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 року призначено з 23.02.2018 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

17.11.2024 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив повідомити підстави визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.

Листом від 22.11.2024 року № 62919-49269/С-01/8-0400 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що до заяви про призначення пенсії не надано документів, підтверджуючи факт, що ОСОБА_1 є не працюючою особою, розмір пенсії обчислено як працюючий особі.

20.11.2024 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив повідомити підстави не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці.

Листом від 29.11.2024 року № 0400-010307-8/237353 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про наступне.

Записи про прийняття та звільнення з роботи повинні проводитись у відповідності із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) та раніше діючої Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).

Станом на 01.11.2024 року пенсія обчислена із страхового стажу, який за документами пенсійної справи зарахований по 31.03.1993 року становить 27 років 07 місяців 21 день.

Індивідуальний коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини одного року страхового стажу 1 % складає 0,27583.

До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки:

01.04.1968 но 27.05.1968, оскільки відсутня дата наказу про прийняття, відсутнє посилання на статтю звільнення що суперечить Інструкції № 162;

10.04.1974 по 16.09.1974, оскільки відсутнє посилання на статтю звільнення що суперечить Інструкції № 162;

з 01.04.1993 по 13.06.1995, оскільки виправлено дату прийняття на роботу, що суперечить Інструкції № 58.

Виплати пенсії позивачу здійснювалися через банківську установу АТ КБ «Приватбанк». У зв`язку з закриттям рахунку з 01.06.2022 року, виплати пенсії проводилась через підприємство поштового зв`язку №51931. В зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд відповідно до частини першої ст.49 Закону №1058, виплати пенсії зупинені 01.01.2023р.

30.12.2024 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив здійснити запит, перерахувати розмір, поновити з дати припинення, виплатити компенсацію втрати частини доходів за невиплату пенсії з дати звернення та за невиплату в належному розмірі, виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відкритий в АТ «ОщадБанк» відповідно зазначеним банком в заяві реквізитами.

Листом від 28.01.2025 року № 5026-55197/А-01/8-0400/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача виплата пенсії ОСОБА_1 проводилась через поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ Приватбанк

Пенсія за червень 2022 року не зарахована ОСОБА_1 поточний рахунок та повернута банківською установою АТ КБ Приватбанк' у зв`язку закриттям поточного рахунку, тому виплата пенсії починаючи з липня 2022 року здійснювалася через підприємство поштового зв`язку № 51931.

Відповідно до частини першої пункту 4 статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зі змінами) (надалі Закон №1058-ІУ) з 01.12.2022 виплату пенсії припинено в зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Позивач вважаючи протиправними дії щодо переведення виплати пенсії через відділення поштового зв`язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, протиправною бездіяльність щодо не поновлення виплати пенсії, протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації частини доходу, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно частин 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до статті 46 та пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Приписами частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, суд зазначає, що особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Частиною 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (пункт 1.2).

Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі ІІ Порядку № 22-1. Зокрема, пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.

Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

За наведених обставин, оскільки позивачу була припинена пенсію 01.06.2022 року, але пенсія була припинена в період проживання за кордоном, то, враховуючи той факт, що на даний час ОСОБА_1 не втратила громадянство України, вона має право на поновлення її виплати, саме з 01.06.2022 року..

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення пенсії з огляду на те, що до заяви не долучено паспорта громадянина України, виходячи з наступного.

У п.1.5 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"", затвердженого 25.11.2005 Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.02.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Заяву до органу, що призначає пенсію, про запит пенсійної справи особи, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров`я, подає адміністрація цього закладу. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Адміністрація виправного закладу, де пенсіонер відбуває покарання, надсилає органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням цього закладу повідомлення про прибуття засудженого до закладу та довідку цього закладу із зазначенням реквізитів для перерахування пенсії.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (п.2.8 Порядку №22-1).

Як зазначено у п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Для дітей, які не мають паспорта, документом, який засвідчує вік, є свідоцтво про народження. До заяви: опікуна (піклувальника) додається копія рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування або відповідне рішення суду; батьків-вихователів додається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; патронатного вихователя додається копія договору про патронат.

Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

При цьому, як зазначено у п.2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Даючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки ним не надано паспорту громадянина України, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.

Водночас, належність позивача до громадянства України підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Таким чином, громадянство України підтверджується як паспортом громадянина України та і паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Виходячи з викладеного спростовуються доводи відповідача, що позивачем не підтверджено громадянство України.

Для призначення пенсії в Україні особа повинна бути громадянином України, водночас відповідачем не спростовано, що позивач є громадянином України та відповідачем не доведено, що позивач не є громадянином України.

Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон).

На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії паспорт був дійсний.

Отже висновок відповідача про не підтвердження позивачем громадянства України є помилковим та таким, що негативно впливає на реалізацію позивачем його конституційного права на соціальний захист, зокрема поновлення пенсії.

На підставі вищевикладеного, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 5026-55197/А-01/8-0400/25 від 28.01.2025 р. щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсійних виплат та зобов`язання Головнго управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з червня 2022 року.

Суд вважає за доцільне розповсюдити зазначений висновок і на порядок виплати грошових коштів на карткові рахунки пенсіонерів, які фактично перебувають за кордоном, з таких мотивів.

Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі Порядок № 1596), визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Відповідно до підпунктів 8-9 Порядку № 1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

У разі відкриття поточного рахунка за зверненням органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення одержувач повинен укласти договір банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.

Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку, зокрема, в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку.

Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

Уразі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.

Органи Пенсійного фонду України та органи соціального захисту населення формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дати прийняття документів.

Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.

Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.

Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

З урахуванням зазначеного, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до пункту 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку.

Проте, жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, як вже зазначено вище, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 у справі № 280/6637/22, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Таким чином, колегія суддів вважає за можливе проводити виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, шляхом її перерахунку на діючі карткові рахунки, відкриті в українських банках. При цьому, відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

В силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. Представник позивача звертався до відповідача в інтересах позивача та додавав до заяв відповідну довіреність. При цьому суд зазначає, що відповідач не заперечував проти наявності у представника позивача повноважень на представництво інтересів позивача .

Також, згідно матеріалів справи позивач відкрив поточний рахунок в АТ Ощадбанк

На сайті Пенсійного фонду України за посиланням: https://mof.gov.ua/uk/upovnovazheni-banki-shhodo-obslugovuvannja-zarplatnih-proekti наведено перелік уповноважених банків, через які може здійснюватися виплата пенсій, серед переліку уповноважених банків є також АТ Ощадбанк.

Отже, АТ Ощадбанк є уповноваженим банком, якому надано право виплати пенсії пенсіонерам, через відкритий в ньому поточний рахунок.

Виходячи з викладених норм законодавства в їх сукупності, суд вважає, що наведені відповідачем в листі №16601-10797/С-01/8-0400/24 від 19.03.2024 року обставини не є підставою для відмови у виплаті пенсії позивачу на відкритий ним банківський рахунок в уповноваженому банку.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці позивача, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 №637(далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі- Інструкція №162).

Згідно із пунктом 2.3 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно із пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Тобто, надаючи оцінку викладеному, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов`язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача від 20.07.1967 року останній у спірні періоди працював:

-з 01.04.1968 року по 27.05.1968 року - прийнята на посаду слюсарем-сантехніком 3 р.;

-з 10.04.1974 року по 16.09.1974 року прийнята на посаду техніка наглядача;

з 01.04.1993 року по 13.06.1995 року - прийнята на посаду економіста.

Однак, у своєму рішенні про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідач зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача: - 01.04.1968 по 27.05.1968, оскільки відсутня дата наказу про прийняття, відсутнє посилання на статтю звільнення що суперечить Інструкції № 162, 10.04.1974 по 16.09.1974, оскільки відсутнє посилання на статтю звільнення що суперечить Інструкції № 162; з 01.04.1993 по 13.06.1995, оскільки виправлено дату прийняття на роботу, що суперечить Інструкції № 58., що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58(далі -Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Суд критично оцінює підставу для відмови у зарахуванні періодів роботи позивача, оскільки у вказаній Інструкції вказано, що у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачається настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.

Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

Враховуючи викладене, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи: -з 01.04.1968 року по 27.05.1968 року, з 10.04.1974 року по 16.09.1974 року, з 01.04.1993 року по 13.06.1995 року.

Таким чином вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача врахувати весь стаж, зазначений у трудовій книжці підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.04.1968 року по 27.05.1968 року, з 10.04.1974 року по 16.09.1974 року, з 01.04.1993 року по 13.06.1995 року.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача перерахувати розмір пенсії з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.28, ч. 3 ст.29 Закону № 1058-IVвизначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цимЗаконом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 % розміру пенсії, обчисленої відповідно дост. 27 цього Закону, але не більш як на 1 % мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

Жінкам, які народилися у період по 31.12.1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно дост. 27 цього Закону, в розмірі 2,5 % за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку.

Оскільки позивач набула право виходу на пенсію згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в 55 років, а звернулась за призначенням пенсії в 68 років, управління повинно підвищити розмір пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже дана позовна випомога підлягає задоволенню.

Щодо зазначення пенсійним органом, що позивач є працюючим пенсіонером, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1-7, 11-13 частини першої статті 11 цього Закону.

Так, згідно з статтею 11 вказаного Закону, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру;

2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

3) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

4) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України);

4-1) працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження;

5) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України);

6) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, громадських об`єднаннях та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на таких посадах;

7) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

8) особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини;

9) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, один із прийомних батьків, батьків-вихователів, які фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за особою з інвалідністю I групи або за особою, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, та за висновком закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства;

10) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, а також особи, які перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами;

11) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та «Про військовий обов`язок і військову службу";

12) патронатні вихователі, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

13) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах;

14) непрацюючий інший з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника;

15) громадяни України, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Суд зауважує, що відповідно до матеріалів справи, позивач є особою, якій призначено пенсію; доказів того, що позивач працює після призначення пенсії відповідач не надав.

Відтак, з огляду на наведене, суд дійшов висновку, що за нормами чинного законодавства ОСОБА_1 не працюючим пенсіонером.

Вирішуючи питання компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 49 Закону №1058-ІV передбачено поновлення виплати пенсії в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Відповідно до статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивача, а у випадку поновлення виплати пенсії підлягає застосуванню стаття 46 Закону №1058-ІV, яка, зокрема, передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з дати припинення з компенсацією втрати частини доходів.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення даної вимоги.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду Дніпропетровській області № 5026-55197/А-01/8-0400/25 від 28.01.2025 р. щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсійних виплат та зобов`язання Головнго управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з червня 2022 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з червня 2022 року, перерахувати розмір пенсії з 23.02.2018 року з врахуванням всього стажу зазначеного у трудовій книжці, як не працюючому пенсіонеру, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.04.1968 року по 27.05.1968 року, з 10.04.1974 року по 16.09.1974 року, з 01.04.1993 року по 13.06.1995 виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

Приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій, протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 5026-55197/А-01/8-0400/25 від 28.01.2025 р. щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсійних виплат, щодо переведення виплати пенсії ОСОБА_1 через відділення поштового зв`язку, протиправними дії щодо визначення як працюючого пенсіонера, , протиправною бездіяльність щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці, протиправною бездіяльність щодо невиплати компенсації частини доходу, протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з червня 2022 року, перерахувати розмір пенсії з 23.02.2018 року з врахуванням всього стажу зазначеного у трудовій книжці, як не працюючому пенсіонеру, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 01.04.1968 року по 27.05.1968 року, з 10.04.1974 року по 16.09.1974 року, з 01.04.1993 року по 13.06.1995року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити компенсацію втрати частини доходу за невиплату пенсії 23.02.2018 року до липня 2020 року, з липня 2020 року за борг з невиплачених сум у встановленому Законом розмірі, з 01.03.2024 року за невиплату пенсії з дати звернення до дати фактичної виплати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Златін