Рішення № 128301632, 20.06.2025, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2115/25

Провадження № 2/191/934/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Форощук С.А., за участю секретаря судового засідання Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Тетяна Михайлівна до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»; треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2025 року через систему «Електронний суд» позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Т.М. звернулась до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»; треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою судді від 05.05.2025 року відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін

Ухвалою судді від 02.05.2025 року за заявою позивача забезпечено позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні у виконавчомупровадженню№65851909від18.06.2021року,відкритогонапідставі виконавчогонаписуприватногонотаріусаКиєво-Святошинськогорайонногонотаріальногоокругу КиївськоїобластіГрисюкОлени Василівни №201 від 05.05.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» боргу в сумі 19 800, 00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 05.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис №201. Строк позовної давності на оскарження виконавчих написів становить три роки з моменту їх вчинення.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України зазначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позивачка зазначає, що позовна заява про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню подається позивачем зі спливом загальної позовної давності, тобто після 05.05.2024 року, в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду посилається на запровадження в Україні з 24.02.2022 року воєнного стану. Вважає, що оскільки строк позовної давності пропущений з поважних причин бо припадає у період дії воєнного стану то, подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню підлягає поновленню.

В обґрунтування позовним вимог по суті зазначає, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Лесі Вікторівни, перебуває на виконанні ВП №65851909 від 18.06.2021 року, сторонами якого є позивач та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ». Про існування даного виконавчого провадження за ВП №65851909 від 18.06.2021 року боржник дізнався на сайті Єдиного реєстру виконавчих проваджень.

05.05. 2021 року Грисюк О.В., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області, на підставі статей 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, було вчинено виконавчий напис, в якому запропоновано звернути стягнення з громадянки України, якою є ОСОБА_1 , яка є Боржником за Кредитним договором 1995706 від 27 лютого 2019 року, укладеним з ТОВ "АЛЕКСКРЕДИТ", заборгованість за Кредитним договором 1995706 від 27 лютого 2019 року.

Згідно п. 1.9 кредитного договору №1995706 від 27.02.2019 р. договір укладався строком на 30 днів, що також підтверджується графіком платежів до кредитного договору №1995706 від 27.02.2019 р. Тобто строк договору закінчується 29.03.2019 р. В свою чергу приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 проводить стягнення за виконавчим написом №201 виданий 05.05.2021 р. в період з 30 березня 2019 року по 08 квітня 2021 р., що суперечить умовам цього кредитного договору. Цей факт підтверджує спірність вчинення виконавчого напису №201 виданий 05.05.2021 р.

Відповідно до графіку платежів до кредитного договору №1995706 від 27.02.2019 р. загальна вартість кредиту становить 13 060,00 грн., з якої проценти за користування кредитом становлять 3 060,00 грн., але приватний виконавець Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна стягує заборгованість за виконавчим написом в загальному розмірі 19 800,00 грн., з яких відсотки за користування кредиту становлять 8 000,00 грн., що суперечить графіку платежів та кредитному договору. Цей факт також підтверджує спірність вчинення виконавчого напису №201 виданий 05.05.2021 р.

Також позивач вважає, що вказаний виконавчий напис незаконним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки вчинений нотаріусом з порушенням вимогст. 87 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. за № 296/5та пункту 2 Переліку документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою КМ України від 29.06.1999р. № 1172.

У зв"язку з чим, просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №201, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною, в якому запропоновано звернути стягнення з громадянки України ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором №1995706 від 27.02.2019 року, укладеним з ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», який є стягувачем за виконавчим провадженням ВП №65851909. Просить стягнути із відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати а саме: 10 000,00 грн. витрати на правничу допомогу; 968,96 грн. судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру, 605,60 грн. - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, 15.05.2025 року через систему «Електронний суд» направив відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що між позивачем та відповідачем укладений договір про надання кредиту №1995706 від 27.02.2019 року. На підставі укладеного договору позивачу були надані кредитні кошти у тимчасове, строкове, платне користування. У зв`язку з невиконанням взятих на себе кредитних зобов`язань, за договором виникла заборгованість, яка не була погашена позивачем. Зауважує, що відповідачем направлено претензію позивачу з вимогою про погашення заборгованості за договором про надання кредиту. Позивач її отримав, але не виконав. Будь-яких заперечень не надав, що свідчить про визнання вимоги відповідача в повному обсязі, наслідком чого стало звернення відповідача до приватного виконавця для вчинення виконавчого напису. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимогах, оскільки незаконність вчинення нотаріусом виконавчого напису, крім тверджень позивача, нічим об`єктивно не підтверджена.

Позивач до матеріалів позовної заяви не долучив будь-які докази, які б свідчили про спірність суми заборгованості за кредитним договором, який він не оспорює. На момент вчинення спірного виконавчого напису жодних змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» про втрату її чинності внесено не було, будь-які публікації у вигляді постанов КМУ в Офіційному віснику України чи в Урядовому кур`єрі стосовно внесення змін чи визнання її нечинною відсутні. Також відповідні зміни відсутні й на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України, який регулюється Постановою КМУ від 04.01.2002 року №3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади». постанова суду щодо визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року була винесена, проте докази на підтвердження її виконання відсутні, а саме виконання судового рішення є завершальною стадією судового процесу. Отже, під час вчинення виконавчого напису, у стягувача, який виступає у даній справі Відповідачем, не було жодної підстави вважати Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року такою, що втратила чинність. Таким чином, Відповідач звернувся до приватного нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису на договорі. Для цього приватному нотаріусу було надано, зокрема оригінал договору про надання кредиту, укладений між Позивачем та Відповідачем з додатками до нього і засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Звертаємо увагу, що сума заборгованості зазначена з урахуванням здійснених Позивачем платежів (у разі наявності таких). З виписки нотаріусом встановлено, що заборгованість за договором існує, її розмір, здійснення Позичальником платежів на погашення суми заборгованості та те, що не минуло три роки з дня виникнення права вимоги. На підставі отриманих документів, які в повному обсязі відповідають вимогам Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року (яка має статус на офіційному веб-порталі ВРУ чинна) приватний нотаріус вчинив виконавчий напис.

Щодо порушення позивачем строку звернення до суду із даною позовною заявою зазначає, що з огляду на сталу останню позицію Верховних судів та Великої палати Верховного суду, сам лише факт дії воєнного стану не є достатнім для поновлення пропущених процесуальних строків. Натомість чинне законодавство вимагає від учасників процесуальних правовідносин подавати відповідні клопотання таким чином, щоб вони відповідали вимогам для поновлення таких строків. Такі законодавчі вимоги встановлено з метою недопущення зловживань зі сторони учасників процесуальних правовідносин процесуальними правами, а також задля відокремлення тих осіб, чиї процесуальні права були порушені внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, від тих, чиї процесуальні права не постраждали. Відповідно, якщо часу та можливостей для використання будь-яких процесуальних прав у заявника достатньо, то й поновлення строків йому не потрібне ні під час дії воєнного стану, ні в мирний час.

Звертає увагу на те, що договір №735 про надання правничої допомоги був укладений 28.10.2023 року, тобто до спливу строку позовної давності для подання зазначеного позову - 05.05.2024 року. Дата надання усної консультації, а також дата підготовки та написання адвокатського запиту №1704/28-10-2023/ЗПТ до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. відповідно до Акта приймання-передачі наданої правової допомоги №1 до Договору №735 про надання правничої допомоги від 28.10.2023 року 28.10.2023 року, тобто також до спливу строку позовної давності для подання зазначеного позову - 05.05.2024 роки. З огляду на вищевикладене вбачається, що Позивач мав можливість подати зазначений позов без пропуску строку позовної давності, однак не зробив це своєчасно, у зв`язку з чим відповідач вважає, що строк для подачі позову закінчився 05.05.2024 року, у зв`язку з чим вказане є підставою для відмови у позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Позивачка та її представник в судове засідання не з`явились, 18.06.2025 року від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі позивачки. Позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у відзиві просив розглянути справу за його відсутності

Третя особа приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі.

Третя особа приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київвської області Грисюк О.В. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Згідно з ч. 1ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 2ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексув межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що 05.05.2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис зареєстрований за № 201 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованості у розмірі 18 000,00 грн. за кредитним договором № 1995706 від 27.02.2019 року, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ «Алекскредит».

Як вбачається з долученого до матеріалів справи кредитного договору № 1995706 від 27.02.2019 року, договір укладений в електронній формі на сайті Кредитодавця відповідно до вимог чинного законодавства (п.7.9 договору) та підписаний позичальником ОСОБА_3 за допомогою одноразового ідентифікатора.

18 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. відкрито виконавче провадження № 65851909 щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» в сумі 19800,00 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. від 29.06.2021 року у виконавчому проваджені № 65851909 звернено стягнення на доходи боржниці ОСОБА_1 , яка отримує дохід від особи, якою є ТОВ «АТБ -МАРКЕТ».

Згідно зістаттею 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно достатті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписамистатті 88 цього Закону, нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Главою 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженимНаказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.

Згідно пункту 1.1 вказаної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Пунктом 1.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Відповідно до пункту 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені вЗаконі України «Про нотаріат»та в Порядку вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника.

Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

В постанові Верховного Суду (справа№ 310/9293/15ц від 23.01.2018 року)зазначено, що: при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей87,88 Закону «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-887цс17.

Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесенимиПостановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017р. (справа № 826/20084/14), яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017р., визнано незаконною та не чинною з моменту прийняттяПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинноюПостанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених устатті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбаченістаттею 88 Закону України «Про нотаріат»умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положеннямстатті 87 цього Закону.

При прийнятті постанови 22.02.2017р. колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно з яким визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинноюПостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, з моменту її прийняття.

Відповідно достатті 124 Конституції України,ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, не врахувала обставин, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладеним не в нотаріально посвідченій формі вже нечинні і повинен був відмовити кредитору у вчиненні виконавчого напису у відповідності до нормЗакону України «Про нотаріат».

Пункт 1 Переліку № 1172 стосується лише нотаріально посвідчених договорів.

Не посвідчений нотаріально кредитний договір не входить до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів та не може підтвердити безспірність заборгованості позивача перед відповідачем.

Як видно із матеріалів справи, договір про надання кредиту № 1995706 від 27.02.2019 року не посвідчений нотаріально, підписаний позичальником ОСОБА_3 за допомогою одноразового ідентифікатора PS1995706.

Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок вчинення оспорюваного виконавчого напису не забезпечено справедливий баланс інтересами позивача та суспільства, що не відповідає нормі, викладеній у першому реченні частини 1статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, при розгляді справи, представником відповідача була подано заяву у якій зазначено про застосування строку позовної давності, передбаченого ст. 267 ЦК України та відмову у задоволенні позовної заяви, оскільки позивач не наводить поважних причин пропуску цього строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Виконавчий напис № 201 вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. 05.05.2021 року, виконавче провадження приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. відкрито 18.06.2021 року та 29.06.2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. звернено стягнення на доходи боржниці ОСОБА_1 .

Суд такожзвертає увагу,що позивачката їїпредставник впозовній заявизазначили,що данапозовна заяваподана зпропущенням трирічногостроку позовноїдавності,який відраховуєтьсяз дативчинення виконавчогонапису (05.05.2021року),тобто після05.05.2024року.У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, того, що позивачка пізніше дізналась про порушення своїх прав та інтересів, за захистом яких звернулася до суду, при цьому звернулась із заявою про поновлення строку позовної давності звернення до суду, який сплинув саме 05.05.2024 року.

Тобто в даному випадку перебіг позовної давності почався у позивачки 05.05.2021 року, пред`явлення позову відповідно і закінчився 05.05.2024 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Наслідки спливу позовної давності спрямовані на забезпечення правової визначеності, захист потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігання несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу.

Позивачка звернулось до суду з вказаним позовом лише 01.05.2025 року, тобто поза межами загального строку позовної давності, та ставить питання про поновлення строку звернення до суду із даним позовом, посилаючись на поважність причин його пропуску, які полягають у запровадженні в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску звернення до суду із даним позовом суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду в справі№ 500/1912/22від 29.09.2022 зазначено, що «причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».

Отже, згідно з положеннями чинного процесуального законодавства України підстави для виникнення права на поновлення процесуальних строків (у тому числі для подання позовних заяв) залишаються тими самими. З наведеного випливає, що наслідки, пов`язані з повномасштабним вторгнення Російської Федерації на територію України, мають відповідати умовам поважності причин для поновлення таких строків.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі№ 990/115/22«запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку».

Відповідно, з цієї постанови випливає, що є недостатнім посилання в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є перешкодою для здійснення правосуддя, не є підставою для зупинення судового процесу.

В разі неможливості здійснення правосуддя на окремих територіях України відповідні справи переходять під територіальну юрисдикцію інших судів. Відповідно, аргументів, що ґрунтуються винятково на факті наявності війни з російською федерацією та факті запровадження воєнного стану на території України, недостатньо вони також мають бути підкріплені фактами щодо наслідків повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.

Суд зазначає, що у даному випадку лише посилання позивача на запровадження воєнного стану в Україні не може бути достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду із позовом. Так, позивачка зареєстрована та проживає на території м. Синельникове Дніпропетровської області, яке не входило та не входить до переліку території територій, наяких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, завтерджених Наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376.

Крім того, як вбачається з доданих до позову матеріалів, між позивачкою та її представником адвокатом Цоколо Т.М. договір про надання правничої допомоги був укладений 28.10.2023 року, тобто до спливу строку позовної давності для подання зазначеного позову - 05.05.2024 року. Дата надання усної консультації, а також дата підготовки та написання адвокатського запиту №1704/28-10-2023/ЗПТ до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Л.В. відповідно до Акта приймання-передачі наданої правової допомоги №1 до Договору №735 про надання правничої допомоги від 28.10.2023 року 28.10.2023 року, тобто також до спливу строку позовної давності для подання зазначеного позову - 05.05.2024 роки.

Будь яких інших обставин, які б свідчили про порушеня процесуальних прав позивачки внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, суду не надано та не встановлено.

Отже, суд приходить до висновку про достатність часу та можливостей для використання позивачкою своїх процесуальних прав та відсутність поважних причин пропуску позивачкою строку звернення до суду з даним позовом. Крім того, про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності заявлено представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

З огляду на наведене, дослідивши фактичні обставини справи, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справив їх сукупності, то суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відповідно дост.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України,

УХВАЛИВ

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цокало Тетяна Михайлівна до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ»; треті особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сидорук Леся Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку зі спливом позовної давності та відсутності поважних причин її пропущення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів

Суддя С. А. Форощук