Рішення № 128288712, 19.06.2025, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/783/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. «г» п.2 ч.4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. «г» п.2 ч.4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 (надалі також - позивач), діючи через представника, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); витребувано у відповідача докази.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Його мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду. Інші члени сім`ї першого і другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд, відсутні.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. «г» п.2 ч.4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та отримав відмову з підстав ненадання підтвердження відсутності інших членів сім`ї.

У січні 2025 року позивач вдруге подав рапорт про звільнення з військової служби з тих самих підстав. Однак відповідач 02.01.2025 відмовив у його задоволенні, пославшись на наявність інших членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення, відсутність довідки про склад сім`ї та акту ТЦК та СП.

Представник позивача просив визнати протиправним та скасувати вказане рішення, зобов`язавши відповідача звільнити позивача з військової служби.

Представник позивача вважав, що оскільки матір позивача визнана особою, яка потребує постійного стороннього догляду, а інші особи, крім позивача, які можуть здійснювати постійний догляд за нею, відсутні, позивач має право на звільнення з військової служби. На думку представника позивача, рішення відповідача про відмову у звільненні позивача з військової служби є протиправним, тому підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував.

24.02.2025 від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, пославшись на наявність у матері позивача інших членів сім`ї, сина ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_4 , які зобов`язані здійснювати її догляд, що виключає наявність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз. «г» п.2 ч.4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також відповідач вказав на те, що до рапортів не додано затверджений керівником ТЦК та СП акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати догляд.

Суд розглянув справу у порядку письмового провадження у процедурі, встановленій ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Вказана обставина визнається відповідачем.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_2 /а.с. 27/.

Матері позивача ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №530929 від 15.05.2024 /а.с. 18/.

Згідно копії висновку №2 від 20.05.2024 лікарняно-консультативної комісії ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду /а.с. 17/.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 34/.

Мати ОСОБА_2 ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 /а.с. 19/.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , батько ОСОБА_2 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 20/.

Згідно копії паспорта громадянина Російської Федерації, виданого 26.03.2012 року, син ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 16.09.2020 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 28-30/.

Онука ОСОБА_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває за межами України та постійно проживає в Королівстві Іспанія, що підтверджується копіями довідки про реєстрацію місця проживання, дозволу та посвідки на проживання /а.с. 35-38/.

Відповідно до витягу з реєстру №1147 від 12.08.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована одна особа - ОСОБА_2 , дата реєстрації 05.01.2005 по теперішній час /а.с. 16/.

У листопаді 2024 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абзацу п`ятого підпункту «г» п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту позивачем додано нотаріально засвідчені копії його паспорта та свідоцтва про народження, паспортів матері ОСОБА_2 , брата ОСОБА_3 , довідки до акту МСЕК 12 ААГ №530929 від 15.05.2024, висновку ЛКК №2 від 20.05.2024, довідку про склад сім`ї матері ОСОБА_2 , довідку 0-80-4/0, нотаріально засвідчені копії свідоцтв про смерть батька, діда, баби; відповідь на адвокатський запит Державної прикордонної служби України № б/н від 09.09.2024, нотаріально засвідчений переклад дозволу на проживання за кордоном дочки ОСОБА_4 .

Відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, у зв`язку з відсутністю підтвердження відсутності інших членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення.

01.01.2025 року позивач вдруге звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби з тих самих підстав, надавши до рапорту той самий перелік документів.

02.01.2025 відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення, відсутністю довідки про склад сім`ї та акту ТЦК та СП.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач через свого представника адвоката Рябчука І.В. звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які підлягають застосуванню

У силу вимог статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем останнього рапорту) визначені підстави для звільнення з військової служби.

Зокрема, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у вказаній редакції визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Такі висновки надані у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).

Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Висновки щодо правозастосування

Предметом цього позову є відмова військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Відмова відповідача про звільнення позивача з військової служби аргументована тим, що наявні інші члени сім`ї І та ІІ ступеня споріднення, а також відсутністю довідки про склад сім`ї та акту ТЦК та СП.

Відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені. Членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Факт спорідненості позивача ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_2 , наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи безстроково та необхідність здійснення за нею постійного стороннього догляду підтверджені копіями свідоцтва про народження позивача, довідки до акту огляду МСЕК та висновку ЛКК.

Чоловік ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , її мати, ОСОБА_6 , та батько, ОСОБА_7 , померли, що підтверджується копіями свідоцтв про смерть.

ОСОБА_3 (інший син ОСОБА_2 ) проживає на території російської федерації, на підтвердження чого надано копію його паспорта з відміткою про реєстрацію.

ОСОБА_4 (онука ОСОБА_2 ) проживає в Іспанії, на підтвердження чого суду надані копії документів.

Відтак вказані особи фізично відсутні та не можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача.

Будь-яких інших осіб, окрім ОСОБА_2 , за місцем її проживання не зареєстровано, що підтверджується відповідним витягом відділу реєстрації.

Копії вказаних документів були надані позивачем до рапортів про звільнення з військової служби.

У відзиві відповідач стверджує, що оскільки ОСОБА_1 проходить військову службу, він не може здійснювати догляд матері з поважних причин, тому в силу статей 202, 204, 266 Сімейного кодексу України догляд за нею зобов`язані здійснювати її син ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що вказані норми до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки регулюють питання, пов`язані з утриманням непрацездатних батьків (баби, діда), які потребують матеріальної допомоги.

Посилання відповідача на те, що до рапортів про звільнення з військової служби ОСОБА_1 не надав довідку про склад сім`ї, суд відхиляє як неправдиве, оскільки така довідка позивачем подавалась, про що свідчить зміст рапортів, які були досліджені судом.

Щодо тверджень відповідача про ненадання позивачем до рапортів про звільнення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТЦК та СП, суд зауважує, що 02 жовтня 2024 року набрав чинності Наказ Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Відповідно до п. 14 вказаних змін було доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170), тобто змінено перелік документів для звільнення з військової служби.

Одним із необхідних документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником ТЦК та СП, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують.

Районні ТЦК та СП наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира в/ч або за заявою родичів (за наявності підстав). Це передбачено абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.12.2022 № 154).

Варто зауважити, що вказана норма не містить обмеження щодо виду служби, яку проходить військовослужбовець. Відповідно ТЦК та СП можуть проводити перевірку сімейного стану військовослужбовців, які проходять військову службу як за контрактом, так і за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, із цього слідує, що питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, зі зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій, які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Втім відповідачем не надано жодних доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження.

Отже розгляд рапортів позивача здійснено відповідачем поверхово, без з`ясування та перевірки усіх обставин, необхідних для прийняття законного рішення.

Тому відмову у звільненні позивача зі служби суд вважає протиправною. При цьому таку відмову суд трактує як дію суб`єкта владних повноважень, оскільки за наслідком розгляду рапортів позивача військова частина не приймала окремих рішень, що могли б бути предметом оскарження.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та дійшов невірного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд за його хворою матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Отже дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а тому є протиправними.

Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до безпосередніх повноважень командира військової частини НОМЕР_1 і в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як позивачем, так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, суд вважає, що належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорти позивача та додані до них документи про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - з урахуванням висновків суду.

Висновки суду, які належить врахувати при повторному розгляду рапортів ОСОБА_1 , полягають у тому, що з рапорту останнього та додатків достовірно та достатньо встановлена відсутність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд, у матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , якій встановлена інвалідність ІІ групи безстроково та яка має необхідність здійснення за нею постійного стороннього догляду, а отже наявні підстави для застосування пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, надавши оцінку наявним у справі доказам та ключовим обставинам справи, суд прийшов до висновку про те, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково у визначений судом вище спосіб.

Розподіл судових витрат

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн /а.с.9/.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , на його користь підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорти ОСОБА_1 з доданими до них документами про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Головуючий суддя І.С. Шевяков