Ухвала суду № 128280132, 17.06.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 1306/1582/2012

Провадження № 4-с/442/11/2025

УХВАЛА

17 червня 2025 року Суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Павлів З.С., перевіривши матеріали скарги представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Коць Єлизавети Павлівни на дії державного виконавця та зобов`язання вчинення дій,

встановив:

16.06.2025 представник ОСОБА_1 адвоката Коць Є.П. звернуулась до суду зі скаргою, в якій просить визнати дії посадової особи Дрогобицького відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту з всього майна ОСОБА_2 , накладеного у ВП №33489244 неправомірними; зобов?язати Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_1 , що накладений на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника у виконавчому провадженні №33489244 виданої 19.07.2012 Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; зобов?язати Дрогобицький відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна запис від 24.07.2012 №12777406 про арешт нерухомого майна, накладеного на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника у виконавчому провадженні №33489244, виданої 19.07.2012 Дрогобицьким відділом державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Водночас, просить поновити строк, встановлений для подання скарги, покликаючись на те, що строк було пропущено з об`єктивної правової помилки при обранні способу судового захисту. Після отримання відповіді органу ДВС від 26 березня 2025 року, з якої стало відомо про відмову посадової особи від зняття арешту на нерухоме майно (оскільки Скаржник взагалі не знав про існування арешту накладеного на її нерухоме майно), Скаржник звернувся до суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту. Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 квітня 2025 року справу передано за підсудністю до Франківського районного суду м.Львова. Проте, ухвалою судді Франківського районного суду м.Львова від 14 травня 2025 року (отриманою 15 травня 2025 року) у відкритті провадження відмовлено. Суд зазначив, що Скаржник, як боржник, у виконавчому провадженні не може звертатися з позовом про скасування арешту, а має реалізовувати своє право шляхом подання скарги на дії або бездіяльність державного виконавця відповідно до розділу VII ЦПК України. Таким чином, обрання Скаржником неналежного способу захисту було причинене складністю правового регулювання та відсутністю єдності у судовій практиці. Скаржник діяв добросовісно, своєчасно звернувся до суду, не зволікав та намагався реалізувати своє право на судовий захист. Об?єктивна правова помилка, підтверджена судовими ухвалами, була непередбачуваною та поважною.

Ознайомившись зі скаргою, перевіривши додані до скарги матеріали, доходжу до наступного висновку.

Відповідно до ст.447 ЦПК України, яка кореспондується зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

У відповідності до роз`яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6 (п. 16) скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк,який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такий строк є процесуальним, може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

За змістом статті 127 ЦПК України суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій.

Водночас, суд повинен враховувати прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що поняття «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

З аналізу вищенаведеного, слід зробити висновок, що строк, визначений у ст.449 ЦПК України є процесуальним строком і такий може бути поновлений судом, у випадку визнання причин його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами. Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У пункті 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Вказане узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верхового Суду від 01.02.2024 у справі №990/270/23.

Проаналізувавши матеріали скарги, а також клопотання про поновлення строку на звернення до суду із даною скаргою, суд не вважає наведені підстави поважності причин пропуску строку поважними, оскільки, як зазначає представник скаржника, ухвалу про відмову у відкритті провадження отримано 15.05.2025, а до суду із даною скаргою звернулися лише 16.06.2025, тобто поза межами визначеними законодавцем строку.

Водночас, процесуальними нормами передбачено, що строк на оскарження дій виконавця розпочинається не лише з дня, коли особа дізналася про порушення її права або свободи, але й відтоді, коли вона повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Суд також вважає за доцільне звернути увагу й на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, згідно з якою при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Водночас, скаржнику слід роз`яснити, що залишення заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню із вказаною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її залишення без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.449 ЦПК України,

ухвалив:

Скаргу представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Коць Єлизавети Павлівни на дії державного виконавця та зобов`язання вчинення дій - залишити без розгляду.

Роз`яснити скаржнику,що залишеннязаяви безрозгляду неперешкоджає повторномузверненню ізвказаною скаргоюдо суду,якщо перестанутьіснувати обставини,що сталипідставою дляїї залишеннябез розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Павлів З.С.