Рішення № 128256486, 19.06.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2025 р. № 520/27966/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії, рішення та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 18.06.2024 по справі № 084750010341;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу період навчання і роботи та призначити позивачу дострокову пенсію за віком з 31 травня 2024 року.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що, на думку позивача, підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 10.06.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася через портал електронних послуг Пенсійного Фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, у зв`язку з тим, що вона є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується медичним висновком №000088 від 15 квітня 2005 року.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви, Головним управління Пенсійного фонду України у Харківській області 18 червня 2024 року прийнято рішення №084750010341, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

В обґрунтування рішення відповідачем зазначено, що за результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період навчання, згідно диплому НОМЕР_2 від 28.02.1994 року, оскільки відсутня інформація про період навчання (відсутня дата початку навчання). Додаток до диплому в матеріалах ЕПС відсутній. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 01.03.1994 року, оскільки вона заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за № 110, а саме дату заповнення трудової книжки дописано іншою особою.

Відповідач, посилаючись на п.2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок), у рішенні зазначив про необхідність надання висновку ЛКК.

Враховуючи зазначене, відповідачем вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують, що дитина ОСОБА_2 була дитиною-інвалідом до шестирічного віку, або мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, згідно Порядку.

Позивач, не погодившись із прийнятим відповідачем рішенням, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі -Закон №1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування розроблений Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення, а після 01.01.2004 Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно пп. 2 пункту 2.1. Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи).

За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи зазначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

З матеріалів справи судом встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії, позивачем до відповідача було подано диплом НОМЕР_2 молодшого спеціаліста про закінченням навчання у Запорізькому кооперативному учбово-виробничому комплексі «Училище-технікум» з зазначенням періоду вступу та закінчення навчання у цьому навчальному закладі, а саме за період з 1991 року по 28.02.1994.

За таких обставин, посилання відповідача у спірному рішенні про відсутність інформації про період навчання позивача спростовується наявними у матеріалах справи доказами, а саме копією диплому позивача НОМЕР_2 .

Крім того, пунктом 8 Порядку не передбачено надання додатку до диплома, а тому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні про відсутність додатку до диплом, також не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, у відповідності до положень п.8 Порядку, позивачем разом із дипломом було подано трудову книжку, в якій на стр.2-3 зазначено період навчання у вказаному навчальному закладі, а саме: 01.09.1991-28.02.1994.

Відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вищезазначених положень норм права разом із доданими до заяви позивачем документами до уваги не прийняв, що вплинуло на правильність обрахування страхового стажу позивача та стало підставою для прийняття необґрунтованого рішення від 18.06.2024.

Крім того, суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що трудова книжка НОМЕР_4 від 01.03.1994 заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 (надалі Інструкція) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, а саме дату заповнення трудової книжки дописано іншою особою не корелюється з фактичними обставинами.

Так, відповідно до п. 2.2. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", продовжують стажування.

Пунктом 2.4. Інструкції встановлено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.11. Інструкції визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові(повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.12. Інструкції, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

З наданої до матеріалів справи копії трудової книжки позивача НОМЕР_4 від 01.03.1994 убачається, що остання заповнена із дотриманням положень вказаної Інструкції. При зазначенні дати заповнення трудової книжки позивачем було підписано першу сторінку трудової книжки, тим самим завіривши правильність внесених відомостей.

Посилання відповідача на те, що заповнення трудової книжки дописано іншою особою не узгоджується з положеннями Інструкції, оскільки саме позивачем підписано трудову книжку на підтвердження правильності її заповнення.

Посилання відповідача на те, що дата заповнення трудової книжки виконано іншою особою є необґрунтованим, оскільки чинним пенсійним законодавством України не передбаченої такої підстави для неврахування стажу для призначення пенсії.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Згідно вимог ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у тексті Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід війни» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю внаслідок війни» у відповідному відмінку і числі.

Отже, для отримання жінкою права на дострокову пенсію необхідне дотримання наступних умов: досягнення жінкою 50 років; наявність у жінки не менше 15 років страхового стажу; визнання дитини заявниці особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю; виховання дитини, яка є особою з інвалідністю з дитинства до шести років.

До числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме осіб з інвалідністю з дитинства.

Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина з інвалідністю - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

У тексті вказаного Закону слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі згідно із Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 2249-VIII від 19.12.2017 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яким інвалідність з дитинства розглядається як причину інвалідності.

Згідно з п. 14 вказаного Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Відповідно до п. 2.1 Розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) при призначенні пенсії згідно з абз.1 п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.

Відповідно до п. 2.17 Розділу II Порядку №22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Згідно з п. 2.18 Розділу 11 Порядку №22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько- консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

Отже, з наведених норм права вбачається, що законом не передбачена вимога про те, що сама інвалідність дитини інваліда з дитинства повинна настати саме до 6 років, також не передбачена вимога для призначення пенсії, як обов`язковість визнання дитини інвалідом до 6-ти річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.

Також, відповідно до підпункту 5 пункту 2.1. Постанови № 22-1, у якості документів, які необхідно додати до заяви про призначення пенсії визначено лише документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16-а та у постанові від 14.02.2019 у справі № 216/2437/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідачем вказані висновки Верховного Суду були проігноровані.

При цьому, статтею 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно із ст. 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Отже, вказані статті Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» містять пряме застереження, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Згідно з п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.

Згідно з ч. З ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, оскільки п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не пов`язує право на дострокову пенсію жінки, як матері особи з інвалідністю з дитинства, із набуттям інвалідності дитиною до шестирічного віку, а лише з фактом виховання дитини до шести років, тому п.2.18 Порядку не відповідає нормі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та звужує обсяг прав, гарантованих законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 №6-ргі/2007 зазначив, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2ст.6,ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями статті 2 КАС України справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин здійснюється з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Відповідно до параграфу 47 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Корецький та інші проти України» щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.

Суд враховуючи доводи позивача та страховий стаж позивача, а також ті обставини, що ОСОБА_1 є матір`ю особи з інвалідністю з дитинства доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується медичним висновком №000088 від 15 квітня 2005 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 21.06.1995, дійшов висновку, що наявні правові підстави для призначення позивачці пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують, що дитина ОСОБА_2 була дитиною-інвалідом до шестирічного віку, або мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, згідно Порядку, що свідчить про невідповідність спірного рішення від 18.06.2024 №084750010341 критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 22.06.2023 року у справі №480/4288/21.

Відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виходив з того, що позивачем не подано документів, які підтверджують, що дитина ОСОБА_2 була дитиною-інвалідом до шестирічного віку, або мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, однак вказане, як встановлено судом, спростовуюється наданими позивачем письмовими доказами.

Тобто позивачем, як суб`єктом звернення, було дотримано всіх визначених законом умов для проведення перерахунку пенсії.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Так, обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови у призначенні пенсії за відсутності поданих позивачем необхідних документів. Разом з тим, відповідач не здійснював перевірку і не надав оцінки отриманим у межах цієї справи документів, що підтверджують набуття позивачем права на призначення пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначає, що відповідачем не було надано оцінки і можливості перевірки здобутих письмових доказів, що стали підставою для прийняття рішення у цій справі.

Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межею наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, ухвалити рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Надаючи оцінку всім доводам сторін, суд також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід….

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 18.06.2024 № 084750010341.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2024 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, наведених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 червня 2025 року.

Суддя Н.А. Полях