Ухвала суду № 128185226, 17.06.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13630/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Товариства з обмежено відповідальністю «Імпортмакс» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати 40 рішень комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПОРТМАКС» № 5222 від 11.11.2023, № 5227 від 11.11.2023, № 5228 від 11.11.2023, № 5242 від 11.11.2023, № 5244 від 11.11.2023, № 5245 від 11.11.2023, № 5246 від 11.11.2023, № 5248 від 11.11.2023, № 5250 від 11.11.2023, № 5252 від 11.11.2023, № 5253 від 11.11.2023, № 5256 від 11.11.2023, № 5258 від 11.11.2023, № 5261 від 11.11.2023, № 5262 від 11.11.2023, № 5269 від 11.11.2023, № 5300 від 11.11.2023, № 5301 від 11.11.2023, № 5303 від 11.11.2023, № 5304 від 11.11.2023, № 5305 від 11.11.2023, № 5307 від 11.11.2023, № 5308 від 11.11.2023, № 5309 від 11.11.2023, № 5310 від 11.11.2023, № 5313 від 11.11.2023, № 5314 від 11.11.2023, № 5315 від 11.11.2023, № 5316 від 11.11.2023, № 5321 від 11.11.2023, № 5323 від 11.11.2023, № 5324 від 11.11.2023, № 5332 від 11.11.2023, № 5338 від 11.11.2023, № 5339 від 11.11.2023, № 5341 від 11.11.2023, № 9412 від 11.11.2023, № 9413 від 11.11.2023, №9418 від 12.11.2023, № 9419 від 12.11.2023, № 9420 від 12.11.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою судді від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 06.06.2025 позовну заяву залишено без руху через пропуск позивачем строку на звернення до суду з даними вимогами із наданням п`ятиденного строку для усунення недоліків.

Зокрема, рішення комісії регіонального рівня прийняті та вручені платнику податків в електронному кабінеті 24.10.2024. Але, згідно інформації отриманої із сайту судової влади https://court.gov.ua, позивач звернувся до суду з позовними вимогами щодо скасування даних рішень 01.05.2025. Таким чином, позивачем порушено строк звернення до суду із позовною заявою на 6 днів.

Стосовно ж тривалості строку між датою, яка вказана в примірнику поштової накладної, як дата відправки (24.04.2025), та датою надходження позовної заяви до суду (01.05.2025), то за правилами п.1 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 нормативні строки пересилання простої кореспонденції операторами поштового зв`язку (без врахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої -Д+2; у межах області та між обласними центрами України -Д+3, пріоритетної -Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкт поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2,3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги пред`явлені до суду з порушенням шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, оскільки позов Товариства доставлено до суду 01.05.2025 за сумнівною кур`єрською відправкою з актом від 24.04.2025.

Суд поставив під сумнів наданий до суду бланк кур`єрського відправлення від 24.04.2025, оскільки останній не містить обов`язкових реквізитів, зокрема назви служби доставки, печатки, ПІБ кур`єра, відомостей щодо оплати послуг доставки кореспонденції. При цьому на бланку вказано дату прийняття відправлення 24.04.2025, а доставка до ООАС відбулась 01.05.25, тобто через 7 днів. Крім того, в зазначеному бланку у графі «послуги оплачуються» проставлена відмітка «відправником» «б/нал», тобто послуги кур`єрської служби доставки оплачені позивачем у безготівковий спосіб, у зв`язку із чим для усунення сумнівів у достовірності наданого до суду доказу позивачу належить надати до суду доказ здійснення 24.04.2025 грошового переказу на користь кур`єрської служби доставки за оплату послуг кур`єрської доставки, або надати інший розрахунковий документ (квитанція, чек, платіжне доручення тощо), який би підтверджував зазначений факт.

Отже позивачу належить надати до суду належні докази його звернення 24.04.2025 до оператора поштового зв`язку, або звернутися із заявою в порядку ст. 123 КАС України про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

13.06.2025 до суду від ТОВ «Імпортмакс» надійшла заява про поновлення строку на звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що у співпраці з кур`єрською службою ТОВ «ДВАДЦЯТЬ П`ЯТЬ ГОДИН» між сторонами склалася певна процедура обігу поштової кореспонденції, включно з поверненням накладних з відмітками про вручення (чи неможливість вручення). Зокрема, поштові накладні повертаються кур`єром до 20 числа кожного місяця.

Повертаючи накладні за квітеньтравень 2025 року, ТОВ «ДВАДЦЯТЬ П`ЯТЬ ГОДИН» надало лист від 19.05.2025, в якому повідомлялось: «У вказаний період наше підприємство здійснювало значну кількість поштових доставок, у тому числі юридично важливої кореспонденції до органів державної влади, судових установ, підприємств і приватних осіб. Проте в силу об`єктивних обставин ми зіткнулися з труднощами, що вплинули на дотримання строків доставки: В умовах воєнного стану логістична система зазнавала обмежень: ускладнення міжрегіональних перевезень, контрольні пункти, зміни маршрутів, тимчасові заборони руху транспорту. Регулярні повітряні тривоги призводили до призупинення роботи логістичних вузлів та обмеження доступу до установ, зокрема судів. Внаслідок мобілізаційних заходів значна частина персоналу, включно з кур`єрами, була залучена до лав оборони, що зумовило дефіцит кадрів. Зросли обсяги поштових відправлень, що перевантажило сортувальні центри та вплинуло на строки обробки. Попри складнощі, всі відправлення були доставлені, навіть із затримкою. Ми вжили всіх можливих заходів для оптимізації процесів і мінімізації негативного впливу обставин воєнного часу.».

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «ІМПОРТМАКС» не пропустило строк звернення до суду в розумінні частини 9 статті 121 КАС України.

Також зазначено, що суд, посилаючись на нормативи затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013р. №958 не враховує обставини, що пов`язані з військовим станом, наявністю обмежень, які під час прийняття вказаних нормативів не існували та звісно, що не були враховані. Так, зокрема, яскравим прикладом відображення є повітряна тривога, під час якої до приміщення суду не впускають ані відвідувачів суду, ані учасників процесу, ані кур`єрів, що змушує у зв`язку з завантаженістю кур`єрів та як вбачається із листа кур`єрської служби, недостатності кількості кур`єрів, змушує кур`єра відпрацьовувати інші відправлення за іншими адресами. До того ж, окрім лише суб`єктивних припущень щодо строків доставки позову до суду не наводяться будь-які докази, що ставлять під сумнів строки доставки позову до суду. В даному випадку, позивач вважає, що відповідачем, а в подальшому судом створюються штучні перешкоди позивачу у доступі до правосуддя.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає адміністративний позов підлягаючим залишенню без розгляду через пропуск позивачем строку на звернення до суду без поважних причин.

Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.

За змістом частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28 травня 2021 року.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Відповідно до ч.3, 4 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Водночас суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду із даними вимогами.

Так, правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження періоду, у межах якого фізична або юридична особа (суб`єкти приватного права), а також орган державної влади та місцевого самоврядування (суб`єкти публічного права) можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права; у питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити (існує умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист (доступу до суду), обидва з яких є важливими елементами принципу верховенства права).

Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого законом або судом проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень або судове рішення отримують додаткову легітимність (стабільність) та не передбачатимуть можливості перегляду (скасування), а правові наслідки їх прийняття (вчинення) не будуть відмінені.

Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, а також судового рішення.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, наявності фундаментальної судової помилки, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.

В даному випадку позивач, суд, обираючи стандарт доказування, який має використовуватися, віддав перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Це означає, що в достовірності факту не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що у його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Відповідно до ухвали суду від 06.06.2025 позивачу належало надати до суду належні докази його звернення 24.04.2025 до оператора поштового зв`язку, або звернутися із заявою в порядку ст. 123 КАС України про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

Зазначене було обумовлено, зокрема тим, що наданий до суду бланк кур`єрського відправлення від 24.04.2025 судом поставлено під сумнів, оскільки останній не містить обов`язкових реквізитів, зокрема назви служби доставки, печатки, ПІБ кур`єра, відомостей щодо оплати послуг доставки кореспонденції. При цьому на бланку вказано дату прийняття відправлення 24.04.2025 а доставка до ООАС відбулась 01.05.25, тобто через 7 днів. Крім того, в зазначеному бланку у графі «послуги оплачуються» проставлена відмітка «відправником» «б/нал», тобто послуги кур`єрської служби доставки оплачені позивачем у безготівковий спосіб, у зв`язку із чим для усунення сумнівів у достовірності наданого до суду доказу позивачу належить надати до суду доказ здійснення 24.04.2025 грошового переказу на користь кур`єрської служби доставки за оплату послуг кур`єрської доставки, або надати інший розрахунковий документ (квитанція, чек, платіжне доручення тощо), який би підтверджував зазначений факт.

Однак позивачем не доведено фактичної передачі позовної заяви 24.04.2025. Первинний бланк кур`єрської доставки (копія) не містить обов`язкових реквізитів: назви поштового оператора; підпису чи ПІБ особи, яка прийняла відправлення; належного підтвердження факту оплати доставки у безготівковий спосіб (відсутній розрахунковий документ), відтисків печаток.

Документ має ознаки формального характеру, без технічного підтвердження виконання доставки у заявлену дату. Позивач не надав платіжного доручення або банківської виписки, що підтверджує оплату саме 24.04.2025.

Лист кур`єрської служби має загальний опис труднощів, без конкретного підтвердження факту прийняття саме цієї позовної заяви до обробки у відповідну дату. Зазначений лист є службовим коментарем, а не доказом виконання обов`язків поштового зв`язку щодо цього конкретного відправлення.

Сплив строку подання позову є очевидним, оскільки доставка до суду відбулася лише 01.05.2025. При цьому у матеріалах справи відсутні об`єктивні та належні докази на підтвердження факту відправлення саме 24.04.2025.

У доданій до заяви про поновлення строку на звернення копії бланку поштового відправлення № 2897 наявні суттєві відмінності від доданої до позовної заяви копії, а саме проставлені два відтиски печатки, яких не було спочатку. Також до листа ТОВ «Двадцять п`ять годин» не надано доказів, які зумовили такий тривалий термін для здійснення доставки поштового відправлення.

Разом із тим, позивачем не надано жодного документального підтвердження сплати послуг кур`єрської доставки станом на 24.04.2025, зокрема: квитанції; платіжного доручення; банківської виписки; іншого розрахункового документа, який би підтверджував факт здійснення оплати в обумовлений день.

При цьому наданий бланк кур`єрського відправлення містить лише відмітку «б/нал, оплачено відправником», яка не є доказом здійснення фактичного грошового переказу. Така позначка не підтверджує, що позивач передав кошти або здійснив оплату саме 24.04.2025. Це не документ суворої звітності, а лише технічна форма супроводу.

Таким чином, відсутність підтвердження оплати свідчить про недоведеність факту відправлення матеріалів у вказану дату, що має вирішальне значення для обчислення строків звернення до суду. Ненадання розрахункового документа не може бути виправдане обставинами воєнного стану, оскільки платіж у безготівковій формі (згідно з самою ж позначкою) мав би бути зафіксований банківською установою.

Фактично позивач намагається підкріпити недостовірну дату відправлення неналежним документом, який не відповідає вимогам доказовості, що може розцінюватися як зловживання процесуальними правами (ст. 45 КАС України).

Отже жодних об`єктивних причин пропущення строку на звернення до суду позивачем у клопотанні не наведено.

Натомість сторона позивача просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб позивачу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд за подібних правовідносин (ухвала Верховного Суду від 15 квітня 2024 року (справа №1522/19501/12), ухвала від 16 травня 2024 року (справа №521/9639/20), ухвала від 04 травня 2023 року (справа №521/9336/21), ухвала від 22 січня 2020 року (справа №815/7/18), ухвала від 10 лютого 2022 року (справа № 420/14069/20), ухвала від 29 липня 2021 року (справа №522/9601/19), а також П`ятий апеляційний адміністративний суд (постанова від 31.05.2024 року у справі №420/33707/23, постанова від 03.04.2025 року по справі № 420/28112/24).

Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 123, 240 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Товариства з обмежено відповідальністю «Імпортмакс» про поновлення строку на звернення до суду відмовити.

Адміністративний позов Товариства з обмежено відповідальністю «Імпортмакс» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк