Рішення № 128146955, 16.06.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2025 року м. Київ справа №320/37198/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.01.2024 року за №0003402/0706, №0003403/0706, №0003404/0706.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що за результатами проведеної перевірки, контролюючим органом 19.12.2023 складено акт за №84047/ж5/26-15-07-06-03-19/43913920 та винесено податкові повідомлення-рішення від 17.01.2024 №0003402/0706, №0003403/0706, №0003404/0706. Вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки відповідачем порушено порядок проведення перевірки, що нівелює результати за наслідками вказаної перевірки. Вказує, що паливні баки повітряних суден позивача не є акцизним складом у розумінні ПК України. Просить позов задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024, позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк. Відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

27 вересня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач із позовом не погоджується та вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що проведеною перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995 року, ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 8 031 008 грн, та занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за вересень 2023 року на суму 2 169 067 грн. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

26 грудня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» надійшла відповідь на відзив.

Позивач в своїй відповіді на відзив зазначає, що не отримував від відповідача запитів на надання документів та пояснень, що унеможливило надання відповідних первинних документів. Просив суд задовольнити позов.

Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 29 січня 2025 року, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» зареєстровано як суб`єкт господарювання 18.02.2021, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань за №1000731020000044235, за адресою:08601, Київська область, Обухівський район, м. Васильків, вул. Грушевського, буд.10.

Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво продуктів нафтоперероблення (КВЕД 19.20).

Відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 25.10.2023 №5253-п призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» за адресою:03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 7.

26 жовтня 2023 року ГУ ДПС у м. Києві складено акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» №6171/Ж6/26-15-07-06-03-20.

Згідно наказу від 01.11.2023 року №5428-п, Головним управлінням ДПС у м. Києві, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань законності декларування від`ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн. за вересень 2023 року (податкова декларація з ПДВ від 19.10.2023 за №9277181566).

За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом 19.12.2023 складено акт за №84047/ж5/26-15-07-06-03-19/43913920.

Вказаним актом встановлено порушення ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП»:

п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну №88 від 24.05.1995 року, ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 8 031 008 грн, та занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за вересень 2023 року на суму 2 169 067 грн;

п. 44.1, п. 44.6, ст. 44 п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині не надання посадовим особам контролюючого органу документів до перевірки.

З урахуванням акта перевірки №84047/ж5/26-15-07-06-03-19/43913920 ГУ ДПС у м. Києві 17 січня 2024 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0003402/0706, відповідно до якого ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 2 711 334 грн, в т.ч. основний платіж 2 169 067 грн, та штрафна (фінансова) санкція 542 267 грн;

№0003403/0706, відповідно до якого ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за вересень 2023 року у загальному розмірі 8 031 008 грн.

№0003404/0706, згідно якого до ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» застосовано штрафну санкцію у розмірі 1020 грн, за ненадання платником оригіналів документів контролюючому органу під час проведення перевірки.

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 17 січня 2024 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статі 78 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пунктів 42.1, 42.2 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

З урахуванням наведеного, податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень Конституції України, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак зобов`язаний був вчинити дії аби завчасно (в розумні строки) проінформувати платника податків про початок проведення перевірки щодо нього.

Поряд з цим, суд також зазначає, що головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.

За правовим висновком, сформульованим Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21.02.2020), оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З урахуванням наведеного, обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору, й підлягає першочерговому дослідженню.

Статтею 79 ПК України визначені особливості проведення документальної невиїзної перевірки, пунктом 79.1 якої визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (пункт 79.3 статті 79 ПК України).

Незважаючи на необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній все ж має право бути присутнім.

Зазначене узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України, відповідно до якого платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

За наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка (пункт 79.5 статті 79 ПК України).

Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава).

При цьому, абзац 2 пункту 79.2 статті 79 ПК України визначає, що виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи аналіз змісту наведених вище норм ПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 дійшла висновку, що з метою дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, ПК України встановлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме, підстав для прийняття за її результатами актів індивідуальної дії.

Так, на сторінці 1 акта перевірки, посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві вказано, що копію наказу та повідомлення про проведення перевірки ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП», відповідачем направлено 03.11.2023 засобами поштового зв`язку, з повідомленням про вручення, яке на дату завершення перевірки повернулося до відповідача 04.11.2023 року не врученим.

У відповідності до листа ГУ ДПС у м. Києві від 07.06.2024 за №54743/6/26-15-07-05-07- 07, адресованого адвокату В.І. Розмошу, контролюючий орган повідомив, що копія наказу та повідомлення про проведення перевірки позивача була направлена відповідачем за адресою позивача, а саме: 03062 м. Київ, вул. Чистяківська буд. 7.

Крім того, суд звертає увагу не те, що адреса (03062 м. Київ, вул. Чистяківська буд. 7) вказана відповідачем і у направленнях на перевірку від 26.10.2023 та у наказі від 25.10.2023 №5253-п (том 2 а.с.19,20,21). Тоді як зареєстрованою адресою позивача є: 08601, Київська область, Обухівський район, м. Васильків, вул. Грушевського, буд.10.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази направлення та отримання зазначених вище документів платником податків.

Так, відправлення є врученим за наявності відповідної розписки або відмітки Укрпошти про відмову від отримання чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження (місця проживання). Тобто за наявності будь-яких інших відміток, зокрема, таких як «за закінченням терміну зберігання», «інші причини» тощо, ці документи вважаються неврученими.

Таким чином, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем наказу про перевірку, доказів ознайомлення з відомостями про дату її початку та місце проведення платник у встановлений законом спосіб до її початку. Такі дії контролюючого органу не узгоджуються з вимогами вищенаведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.

Також, в акті перевірки ГУ ДПС у м. Києві було зазначено про ненадання позивачем під час перевірки первинних документів. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 16.1.5 п.16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Так, згідно з абзацами 1, 2 пункту 73.3 статті 73 ПК України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Обов`язок платника податків із надання запитуваної інформації виникає виключно за умови оформлення запиту згідно з вимогами п. 73.3 ст. 73 ПК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.07.2019 у справі №808/553/18 (адміністративне провадження №К/9901/64182/18) та від 20.12.2019 у справі №520/2207/19 (адміністративне провадження №К/9901/23646/19).

Суд звертає увагу відповідача на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2018 у справі №826/12244/14, відповідно до якої, у разі, якщо запит про надання інформації оформлений з порушенням законодавчо встановленого порядку, платник податку звільняється від обов`язку надання відповіді на такий запит.

Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Не складання акту, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, вказує на відсутність допустимих доказів відмови платника податку у наданні документів до перевірки та тягне за собою правові наслідки у вигляді протиправності застосування штрафних санкцій за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю.

Крім того, відповідно до вимог статті 85 ПК України, відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Як наслідок, позивач під час проведення перевірки не мав об`єктивної можливості надати документи для проведення перевірки.

З огляду на наведене, суд зазначає, що проведення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки позивача без своєчасного повідомлення позивача про дату початку та місце проведення такої, на переконання суду, свідчить про позбавлення платника податку права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни.

Крім того, варто зауважити, що недотримання відповідачем порядку проведення документальної невиїзної перевірки позивача та фактичне не ознайомлення позивача із наказом про призначення такої перевірки, повідомленням про дату її початку та місце проведення, а також з запитом про надання документів, які охоплюють період та предмет перевірки, позбавили позивача можливості надати податковому органу наявні у нього документи, які мали бути дослідженні податковим органом в рамках проведення документальної невиїзної перевірки діяльності позивача.

Тобто, позивач - платник податків по суті був позбавлений можливості реалізувати своє право як на ознайомлення з названими вище документами податкового органу до початку проведення ним документальної невиїзної перевірки, так і право на подання витребуваних податковим органом документів та пояснень відносно предмету перевірки.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, відповідно до якої перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Невиконання вимог щодо фактичного повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить не лише до визнання незаконною перевірки, але й відсутності правових наслідків такої (незаконність прийнятих контролюючим органом за наслідками проведення перевірки рішень). Аналогічний правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2022 у справі №640/32377/20.

Згідно з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося. Зазначені висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №826/17875/18 та від 19.03.2024 у справі №160/12714/22.

Наведені обставини свідчать про недотримання контролюючим органом обов`язкових умов вимог п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України щодо вручення платнику податків до початку перевірки наказу про її проведення.

Щодо суті встановлених порушень, суд зазначає наступне.

Статтею 41 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для цілей оподаткування ПДВ, згідно пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, у разі якщо вони починають використовуватися, зокрема в операціях що не є господарською діяльністю платника податків.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, згідно пункту 200.1 статті 200 ПК України, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки визначені ПК України.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, положеннями ПК України чітко визначено, що до Державного бюджету України підлягає сплаті сума ПДВ за результатами господарських операцій платника податків з постачання товарів/послуг, розрахована як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно акта перевірки, єдиною підставою для донарахування податкових зобов`язань ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» з ПДВ та зменшення від`ємного значення податкового кредиту із вказаного податку, став висновок контролюючого органу про декларування позивачем операцій з придбання товарів (послуг) по операціях із контрагентами без належного підтвердження їх формування первинними документами та даними бухгалтерського обліку.

До вказаного висновку відповідач дійшов у зв`язку із не наданням позивачем до перевірки відповідних первинних документів. Проте, як суд вже зазначав вище, у позивача була відсутня можливість надати документи до перевірки, не знаючи про її проведення контролюючим органом.

Верховний Суд, у своїй постанові від 07.12.2022 у справі №200/6156/20-а (№ в ЄДРСР 107759767) зробив правовий висновок, що згідно частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

При розгляді іншої справи, Верховний Суд, у своїй постанові від 27.05.2024, у справі №380/5557/22, дійшов правового висновку, що поведінка платника податків має бути добросовісною, яка характеризується тим, що платник при проведенні перевірки надає контролюючому органу усі підтверджуючі документи правомірності формування ним податкового кредиту з ПДВ. У разі не можливості надати такі документи, платник податків повинен дані причини обґрунтувати.

На підтвердження правомірності декларування позивачем від`ємного значення з ПДВ за вересень 2023 року, позивачем суду надано наступні первинні документи:

по взаємовідносинах з ТОВ «Актакор»: договір поставки нафтопродуктів від 30.01.2023 року за №30012023/1; видаткову накладну №78 від 29.09.2023; товарно-транспортну накладну №29092023-1 від 29.09.2023; рахунок на оплату №52 від 29.09.2023; видаткову накладну №77 від 22.09.2023; товарно-транспортну накладну №22092023-1 від 22.09.2023; рахунок на оплату №51 від 22.09.2023; видаткову накладну №73 від 06.09.2023; товарно-транспортну накладну №06092023-1 від 06.09.2023; видаткову накладну №72 від 02.09.2023; товарно-транспортну накладну №02092023-1 від 02.09.2023; рахунок на оплату №47 від 30.08.2023; видаткову накладну №69 від 14.08.2023; товарно-транспортну накладну №14082023-1 від 14.08.2023; видаткову накладну №66 від 20.07.2023; товарно-транспортну накладну №20072023-7 від 20.07.2023; товарно-транспортну накладну №26072023-2 від 26.07.2023; товарно-транспортну накладну №26072023-1 від 26.07.2023; товарно-транспортну накладну №25072023-4 від 25.07.2023; товарно-транспортну накладну №25072023-3 від 25.07.2023; товарно-транспортну накладну №25072023-2 від 25.07.2023; товарно-транспортну накладну №25072023-1 від 25.07.2023; товарно-транспортну накладну №24072023-3 від 24.07.2023; товарно-транспортну накладну №24072023-2 від 24.07.2023; товарно-транспортну накладну №24072023-1 від 24.07.2023; товарно-транспортну накладну №21072023-5 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №21072023-4 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №21072023-3 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №21072023-2 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №21072023-1 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №18072023-3 від 18.07.2023; товарно-транспортну накладну №18072023-2 від 18.07.2023; товарно-транспортну накладну №18072023-1 від 18.07.2023; товарно-транспортну накладну №17072023-3 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №17072023-2 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №17072023-1 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №14072023-5 від 14.07.2023; товарно-транспортну накладну №14072023-4 від 14.07.2023; товарно-транспортну накладну №14072023-2 від 14.07.2023; товарно-транспортну накладну №14072023-1 від 14.07.2023; товарно-транспортну накладну №13072023-5 від 13.07.2023; товарно-транспортну накладну №13072023-4 від 13.07.2023; товарно-транспортну накладну №13072023-3 від 13.07.2023; товарно-транспортну накладну №13072023-2 від 13.07.2023; товарно-транспортну накладну №13072023-1 від 13.07.2023; товарно-транспортну накладну №12072023-5 від 12.07.2023; товарно-транспортну накладну №12072023-4 від 12.07.2023; товарно-транспортну накладну №12072023-3 від 12.07.2023; товарно-транспортну накладну №12072023-2 від 12.07.2023; товарно-транспортну накладну №12072023-1 від 12.07.2023; товарно-транспортну накладну №11072023-5 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №11072023-4 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №11072023-3 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №11072023-2 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №11072023-1 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №10072023-4 від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №10072023-3 від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №10072023-2 від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №10072023-1 від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №07072023-4 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №07072023-3 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №07072023-2 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №07072023-1 від 07.07.2023;

по взаємовідносинах з ТОВ «ВОВА-ХОРЕКА»: акт надання послуг №987 від 30.09.2023; акт надання послуг №818 від 31.08.2023; акт надання послуг №769 від 31.07.2023;

по взаємовідносинах з ТОВ «ТК ПЛАТІНУМ-ТРЕЙД»: видаткову накладну №98 від 10.07.2023; акт приймання-передачі нафтопродуктів від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №98 від 10.07.2023; рахунок на оплату №105 від 10.07.2023; договір поставки нафтопродуктів №15052023-8 від 15.05.2023; акт звірки за період з 01.01.2023 26.07.2023;

по взаємовідносинах з ТОВ «ІСІДА ОЙЛ»: видаткову накладну №216 від 16.07.2023; акт приймання-передачі нафтопродуктів від 16.07.2023; рахунок на оплату №205 від 14.07.2023; договір поставки нафтопродуктів №20032023-28 від 20.03.2023; акт звірки за період 2023 року;

по взаємовідносинах з ДП «ЮСЕНКО УКРАЇНА»: видаткову накладну №СД-0000584 від 13.09.2023; видаткову накладну №СД-0000579 від 11.09.2023; видаткову накладну №СД-0000580 від 11.09.2023; видаткову накладну №СД-0000575 від 11.09.2023; видаткову накладну №СД-0000576 від 11.09.2023; видаткову накладну №СД-0000552 від 01.09.2023; - видаткову накладну №СД-0000551 від 01.09.2023; товарно-транспортну накладну №486791 від 13.09.2023; товарно-транспортну накладну №486788 від 11.09.2023; товарно-транспортну накладну №486787 від 11.09.2023; товарно-транспортну накладну №486786 від 11.09.2023; товарно-транспортну накладну №486768 від 01.09.2023; товарно-транспортну накладну №486766 від 01.09.2023;

по взаємовідносинах з ТОВ «ЛЕРНА ОЙЛ»: договір поставки нафтопродуктів від 10.08.2023 за №ЛО-265/НП; видаткову накладну №268 від 12.08.2023; товарно-транспортну накладну №М3268 від 12.08.2023;

по взаємовідносинах з ТОВ «Енерджі Юніон»: договір поставки нафти та газового конденсату від 01.12.2022 за №0112-22/1; видаткову накладну №539 від 25.09.2023; видаткову накладну №538 від 21.09.2023; видаткову накладну №540 від 18.09.2023; видаткову накладну №537 від 18.09.2023; видаткову накладну №509 від 31.08.2023; товарно-транспортну накладну №В000539 від 25.09.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000538 від 21.09.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000540 від 18.09.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000537 від 18.09.2023; товарно-транспортну накладну №В000509 від 21.08.2023; видаткову накладну №349 від 03.07.2023; видаткову накладну №350 від 03.07.2023; видаткову накладну №351 від 03.07.2023; видаткову накладну №352 від 04.07.2023; видаткову накладну №353 від 04.07.2023; видаткову накладну №361 від 04.07.2023; видаткову накладну №364 від 05.07.2023; видаткову накладну №365 від 05.07.2023; видаткову накладну №366 від 05.07.2023; видаткову накладну №369 від 06.07.2023; видаткову накладну №370 від 06.07.2023; видаткову накладну №372 від 06.07.2023; видаткову накладну №375 від 07.07.2023; видаткову накладну №376 від 07.07.2023; видаткову накладну №378 від 07.07.2023; видаткову накладну №381 від 10.07.2023; видаткову накладну №382 від 10.07.2023; видаткову накладну №388 від 11.07.2023; видаткову накладну №387 від 11.07.2023; видаткову накладну №405 від 17.07.2023; видаткову накладну №450 від 27.07.2023; видаткову накладну №441 від 26.07.2023; видаткову накладну №440 від 26.07.2023; видаткову накладну №435 від 24.07.2023; видаткову накладну №434 від 24.07.2023; видаткову накладну №423 від 21.07.2023; видаткову накладну №422 від 21.07.202; видаткову накладну №417 від 20.07.2023; видаткову накладну №416 від 20.07.2023; видаткову накладну №413 від 19.07.2023; видаткову накладну №412 від 19.07.2023; видаткову накладну №411 від 19.07.2023; видаткову накладну №408 від 18.07.2023; видаткову накладну №407 від 18.07.2023; видаткову накладну №406 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000450 від 27.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000441 від 26.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000440 від 26.07.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000435 від 24.07.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000434 від 24.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000423 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000422 від 21.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000417 від 20.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000416 від 20.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000413 від 19.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000412 від 19.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000411 від 19.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000408 від 18.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000407 від 18.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000406 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000405 від 17.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000388 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000387 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000382 від 11.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000381 від 10.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000378 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000376 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000375 від 07.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000372 від 06.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000370 від 06.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000369 від 06.07.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000366 від 05.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000365 від 05.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000364 від 05.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000361 від 04.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000353 від 04.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000352 від 04.07.2023; товарно-транспортну накладну №Ш000351 від 03.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000350 від 03.07.2023; товарно-транспортну накладну №В000349 від 03.07.2023.

Також суд враховує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Відповідач під час судового розгляду справи не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що висновки контролюючого органу в частині встановлення порушень податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими та безпідставними, а також такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв необґрунтовано, у зв`язку з чим у суду наявні всі підстави прийти до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із платіжної інструкції, позивачем за подачу позову до Київського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір у розмірі 30280грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ГУ ДПС у м. Києві, становить 30280 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із матеріалів справи слідує, що 04.06.2024 між АБ «ВЛАДИСЛАВ РОЗМОШ ТА ПАРТНЕРИ» та ТОВ «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» (далі Договір) сторони узгодили, що за надання АДВОКАТСЬКИМ БЮРО правових (правничих) послуг, КЛІЄНТ сплачуватиме АДВОКАТСЬКОМУ БЮРО, вартість виконаних робіт (наданих послуг) згідно відповідного рахунку та акту виконаних робіт (наданих послуг). Сума оплати залежить від обсягу затраченого часу та складності доручення.

У відповідності до п. 4.3 Договору в акті виконаних робіт (наданих послуг) Сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість правової (правничої) допомоги. У цьому випадку Сторони керуються умовами акта.

Позивачем в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн, додано до матеріалів справи надано банківську виписку від 10.07.2024.

Як зазначалося вище, статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем певною мірою доведено факт понесення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Дослідивши надані позивачем документи, беручи до уваги ціну позову та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

Ураховуючи вищевикладене суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн є пропорційним до предмету спору та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає задоволенню у загальній сумі 25 000 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 17.01.2024 №0003402/0706, №0003403/0706, №0003404/0706.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору у сумі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІ-ОПТ ХІМГРУП» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.