Рішення № 128146223, 13.06.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 червня 2025 року Справа № 280/2706/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58000, м. Чернівці, Центральна площа, буд. 3, ЄДРПОУ 40329345), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач - 2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20 березня 2025 року № 083850025371 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини 2 статті 26 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 30 грудня 2024 року із зарахуванням до загального стажу роботи періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 та періоду навчання з 01 вересня 1985 року по 03 липня 1987 року згідно з дипломом серія НОМЕР_3 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20 березня 2025 року № 083850025371 щодо відмови у призначенні пенсії за віком. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.

Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження

Також, вказаною ухвалою судді від відповідачів витребувано засвідчені належним чином копії матеріалів звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком, розрахунку стажу, проведеного за результатами звернення, а також оскаржуваного в даній справі рішення органу пенсійного фонду.

29 квітня 2025 року представниками відповідачів до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзиви на позов, які містять заперечення проти задоволення позовних вимог у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , у зв`язку із невідповідністю імені позивача, вказаному у наданих нею на підтвердження стажу документів, імені, зазначеному у її паспортних даних. У задоволенні позову просять відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

13 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058- ІV (далі Закон №1058).

За принципом екстериторіальності заява від 13 березня 2025 року про призначення пенсії ОСОБА_1 передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, 20 березня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Згідно вказаного рішення страховий стаж становить 24 роки 7 місяців 12 днів. Вік Позивача 60 років. Необхідний страховий стаж становить 31 рік.

До страхового стажу не зараховано:

- період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , догляд за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 по досягненню ними трирічного віку, оcкільки ім`я (рос. мовою) « ОСОБА_4 » зазначене у вищеперелічених документах не відповідає російській стороні паспорта, де особа значиться як « ОСОБА_4 »;

- період навчання з 01 вересня 1985 року по 03 липня 1987 року згідно диплому серії НОМЕР_3 , оскільки в наданому свідоцтві про шлюб ім`я ОСОБА_4 (рос. мовою) не відповідає російській стороні паспортних даних, а отже і не підтверджено зміну прізвища. Разом з цим, в свідоцтві про народження дитини 28 червня 1992 року відсутня відмітка про видачу паспорта чи будь-яка інформація про виховання дитини до 3-річного віку, а в трудовій книжці наявне незавірене виправлення в прізвищі позивача.

Позивач не погоджуючись із рішення відповідача про відмову у призначені пенсії за віком, а також не зарахуванні до її страхового стажу періодів догляду за дітьми та періоду навчання, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон України №1788-XII).

Згідно із пунктом «а» статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Правові відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та починаючи з 01 січня 2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно пункту 1 та пункту 2 статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у статті 20 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 2 статті 20 Закону №1058-ІV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV, зі змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, визначено, що починаючи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Щодо неврахуванням даних трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , під час розгляду її заяви про призначення пенсії за віком в частині періодів по догляду за дітьми суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що на час заповнення належної позивачу трудової книжки НОМЕР_2 була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).

Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також по нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, кульковою або з пером ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Разом з тим, у силу пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абзацом 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів про приймання на роботу та звільнення з неї, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 , копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місце та роботи позивача у спірні періоди, наявний відтиск печатки.

Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв`язку із неправильним заповненням роботодавцем трудової книжки, як-то зазначення її імені.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21 лютого 2018 року, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Також слід наголосити, що внесення даних до паспорта та свідоцтва про народження дітей не належить до компетенції позивача.

Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок, чи внесення даних до паспорта чи свідоцтва про народження. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження її страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.

З огляду на викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно не врахувало дані трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 при розгляді її заяви від 13 березня 2025 року та визначенні страхового стажу.

Стосовно доводів відповідача щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача періодів догляду за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 по досягненню ними трирічного віку, оcкільки ім`я (рос. мовою) « ОСОБА_4 » зазначене у вищеперелічених документах не відповідає російській стороні паспорта, де особа значиться як « ОСОБА_4 » суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_6 , виданим 27 жовтня 1988 року, підтверджено те, що позивач є матір`ю ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Також, свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 , виданим 08 липня 1992 року, підтверджено те, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , яка народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , копія якого міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до Етимологічного словника української мови (ст. 48) визначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 і навіть ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - це одне і те ж ім`я.

Також, Українське бюро лінгвістичних експертиз вважає, що ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 - імена ідентичні, а розбіжності зумовлені виключно особливістю написання імені російською та українською мовами.

Крім того, зміна прізвищ позивачки з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 від 28 листопада 1987 року. Також відповідний запис про зміну прізвища містить її трудова книжка НОМЕР_2 від 10 вересня 1982 року.

Відповідно до пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідно пункту 11 вказаного Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3- річного віку мати не працювала.

З огляду на викладене, враховуючи наявність вищезазначених документів, відповідач- 1 протиправно не зарахував до загального трудового стажу позивача період догляду за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 по досягненню ними трирічного віку.

Щодо не зарахуванням до страхового стажу позивача періоду навчання згідно диплому серії НОМЕР_8 , оскільки ім`я заявниці, зазначене у дипломі не відповідає паспорту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту д частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, період здобуття освіти у професійних навчально-виховних закладах підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Так, згідно Диплому ЛТ 895448 позивач в 1985 році вступила до Запорізького міського педагогічного училища № 2 та в 1987 році закінчила повний курс названого училища.

Про підтвердження зміни позивачем прізвища та ідентичність імен ОСОБА_4 , ОСОБА_4 судом вказано у рішенні раніше.

З урахуванням зазначеного судом, в сукупності цих доказів, можна зробити висновок про те, що позивач дійсно навчалася у Запорізькому міському педагогічному училищі № 2 у період з 01 вересня 1985 року по 03 липня 1987 року, про який відповідач 1 вказує у оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу період навчання за дипломом НОМЕР_3 .

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 083850025371 від 20 березня 2025 року ухвалене поверхнево, без дослідження всіх наданих позивачем документів, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, з приводу позовних вимог зобов`язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд зазначає про таке.

Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд поданої позивачем заяви від 13 березня 2025 року, розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Тобто, розгляд заяви позивача від 13 березня 2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Суд зазначає, що дії зобов`язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.

Відтак, у даній справі дії зобов`язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.

Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволенню не підлягають.

Щодо вимог в частині зобов`язання орган пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Таким чином, оскільки питання обрахунку стажу для призначення позивачу пенсії віднесено до компетенції органів пенсійного фонду, з огляду, що при розгляді цієї справи суд позбавлений можливості розраховувати весь наявний для призначення пенсії стаж, позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити пенсію по інвалідності задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , догляд за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , по досягненню ними трирічного віку, а також зарахувати період навчання з 01 вересня 1985 року по 03 липня 1987 року згідно диплому серії НОМЕР_3 .

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, як суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення по відношенню до позивача.

Керуючись статтями 9, 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 20 березня 2025 року № 083850025371 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13 березня 2025 року та зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , догляд за дітьми ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , по досягненню ними трирічного віку, а також зарахувати період навчання з 01 вересня 1985 року по 03 липня 1987 року згідно диплому серії НОМЕР_3 .

В задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 13 червня 2025 року.

Суддя Д.В. Татаринов