Рішення № 128116848, 13.06.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2025м. ДніпроСправа № 904/605/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Скриннікової Н.С. в порядку спрощеного позовного провадження без проведенням судового засідання та без виклику учасників справи, розглянув справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (код ЄДРПОУ 00100227) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (код ЄДРПОУ 31018149) про стягнення фінансових санкцій за договором про надання послуг з передачі електричної енергії в сумі 642 190, 29 грн

Рух справи та процесуальні дії у справі.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» про стягнення фінансових санкцій за договором про надання послуг з передачі електричної енергії в сумі 642 190, 29 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані наявним судовим рішенням у справі № 904/537/24 та наявним правом на отримання інфляційних втрат в сумі 544 816, 62 грн, 3% річних в сумі 97 373, 67 грн.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Скриннікову Н.С., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2025.

19.02.2025 суд своєю ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

20.02.2025 ухвала про відкриття провадження у справі доставлена відповідачу до електронного кабінету, зареєстрованого в системі «електронний суд».

05.03.2025 через електронний суд відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 226 ГПК України.

05.03.2025 через електронний суд відповідач подав клопотання про перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

06.03.2025 через електронний суд відповідач подав клопотання про продовження строку надання відзиву на позовну заяву на 15 днів.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін в судове засідання.

Щодо клопотання відповідача про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Суд вирішив відмовити відповідачу у задоволені клопотання з таких підстав.

В обґрунтування необхідності переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження відповідач зазначив про наявну пов`язану із цією справу № 904/537/24 та розглядом її апеляційним судом, та про те, що сума основного боргу, стягнута судом у справі 904/537/24 не підтверджена.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч 4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Закон встановлює, що суд вирішує питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залежно від обґрунтованості заперечень відповідача.

Тобто вирішуючи таке питання суд має надати оцінку обґрунтованості заперечень відповідача.

Заразом в силу частини 7 статті 250 ГПК України частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Суд визнав справу малозначною, що підтверджується ухвалою від 19.02.2025.

Відтак застосуванню підлягають норми частини 7 статті 250 ГПК України, якою визначено, що зокрема й частина 4 статті 250 ГПК України не застосовується.

Відтак, суд вирішив розглянути зазначену справу в порядку спрощеного позовного провадження, а також відмовити у задоволенні клопотання відповідача.

Щодо клопотання відповідача про продовження строку надання відзиву на позовну заяву на 15 днів.

Суд вирішив залишити без розгляду клопотання з таких підстав.

06.03.2025 відповідач подав клопотання про продовження строку надання відзиву на позовну заяву на 15 днів, обґрунтовуючи його закінченням 06.03.2025 строку на його подання та поданням відповідачем суду клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до п.3 ч.1 ст. 226 ГПК України, що за твердженням відповідача, є перешкодою для подання відзиву на позовну заяву до моменту вирішення судом клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, зокрема в силу ч.3 ст. 165 ГПК України, відзив має окрім іншого містити обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Визначені у статті 226 ГПК України підстави для залишення позову без розгляду не належать до компетенції (повноважень) учасників та сторін справи, ці правила визначені законодавцем безпосередньо для суду, імперативне дотримання яких вимагається саме від суду, а не від учасників справи.

Відтак подання відзиву на позов є процесуальною процедурою, визначеною законодавцем виключно для сторони відповідача у справі, тобто визначеною законом формою реалізації права відповідача на висловлення відношення до позову (позовних вимог), а процедура залишення позову без розгляду законодавцем визначена виключно для використання судом, ніхто із учасників справи немає права на прийняття рішення відносно залишення позову без розгляду.

Зазначене зумовлює дійти до висновку, що подане відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду не спричиняє негативних наслідків для сторони відповідача у контексті обмеження його процесуальних прав, визначених законом, а відтак відповідач не позбавлений подати відзив на позов за умови вже поданого клопотання про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 251 ГПК України, якою визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже строк на подання відзиву встановлений законом.

Згідно з ч. 3 ст. 119 ГПК України заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк без повідомлення учасників справи.

Для відповідача строк на надання відзиву закінчився 07.03.2025 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст. 118 ГПК України).

В силу ч.1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, законом не встановлено право суду продовжити строк, який встановлений законом і якій належить поновити за наявності підстав, в разі його закінчення.

Суд врахував, що відповідач помилково вважає, що строк на надання відзиву було встановлено судом, не врахував положення статті 251 ГПК України і подав клопотання про продовження строку, що суперечить вимогам ст. 118, 119 ГПК України.

Оскільки законом відокремлені процедури поновлення та продовження строку, для кожної такої процесуальної дії визначені певні правила, дотримання яких вимагається від кожного учасника справи.

З огляду на те, що у спрощеному провадженні існують певні процесуальні обмеження і зокрема щодо строку (не більше 60 днів) розгляду такої справи; враховуючи те, що відповідач подав клопотання, яке не відповідає меті та процедурі розгляду позову за правилами спрощеного провадження та яке не відповідає вимогам статей 118 та 119 ГПК України, суд вирішив залишити клопотання без розгляду.

Щодо клопотання відповідача про залишення без розгляду позову на підставі п.3 ч.1 ст. 226 ГПК України.

Суд розглянув клопотання та вирішив відмовити у його задоволенні з таких підстав.

В обґрунтування необхідності залишити без розгляду позов, відповідач посилається на наявність рішення суду, яке не набрало сили у справі № 904/537/24 та заявив про те, що у провадженні суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідач вважає, що у справі № 904/537/24 та у справі № 904/605/25 той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки заявив про те, що нова позовна заява з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат (справа № 904/605/25) є предметом розгляду в справі 904/537/24.

У справі № 904/537/24 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "ДТЕК ВИСОКОВОЛЬТНІ МЕРЕЖІ" на користь ПрАТ "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО"7906964,17 грн. основний борг; 440009,86 грн. індекс інфляції; 249 006,64 грн. 3 % річних. Період за який стягнуто грошові кошти становить до 06.08.2024.

Проте у цій справі № 904/605/25 позовні вимоги стосуються стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням здійсненої часткової оплати заборгованості (т.1 а.с. 53-56)

Отже предмет та підстави позову у цих справах відрізняються.

Крім того, за даними діловодства спеціалізованого суду рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 у справі № 904/537/24 позов задоволено, а 17.01.2025 на виконання рішення видано накази.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України констатував, що "частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод" (п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.97 N 9-зп); "Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України" (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 07.05.2002 N 8-рп/2002); "в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин" (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 10.01.2008 N 1-рп/2008).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення 3% річних в сумі 97 373,67 грн та інфляційних втрат в сумі 544 816, 62 грн., позовні вимоги обґрунтовані не виконанням рішення суду у справі №904/537/24.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави скарги, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи Позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу.

У постанові від 09.02.2022 р. у справі N 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Верховний Суд констатує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 р. у справі N 170/129/21 зазначила, що в рішенні "Меньшакова проти України" (Menshakova v. Ukraine, заява N 377/02) від 08.04.2010 ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: "Суд повторює, що п. 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі "право на суд", яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на "розгляд" спору судом (див., наприклад, рішення у справі "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ЄСПЛ 2002-II).

Право на отримання судового захисту означає, що суб`єкт має право звернутися до суду та матиме право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Можливість реалізувати вказані права повинна бути забезпечена кожній особі без будь-яких дискримінаційних перепон чи занадто формалізованих ускладнень.

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення предмета та підстав спору ( скарги ) є правом саме Позивача ( Заявника ). Тоді як встановлення обґрунтованості позову ( скарги ) - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. у справі N 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 р. у справі N 308/3162/15-ц, від 30.01.2019 р. у справі N 552/6381/17, від 13.03.2019 р. у справі N 757/39920/15-ц, від 01.04.2020 р. у справі N 520/13067/17, від 05.05.2020 р. у справі N 554/8004/16-ц ).

У ст. 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Тобто подання Позивачем позову є підставою для вирішення його по суті, а не залишення позову без розгляду.

Визначення предмета, підстав поданого позову, є правом Позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд. а звернення з позовом у цьому випадку є реалізацією права на судовий захист в обраний Позивачем спосіб.

Суд вирішив відмовити відповідачу у залишені позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 226 ГПК України.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані наявною заборгованістю за надані послуги, суми якої було стягнуто рішенням суду у справі № 904/537/24 та необхідністю стягнення 3% річних в сумі 97 373, 67 грн. та інфляційних втрат в сумі 544 816, 62 грн.

Позивач зазначив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2024 стягнуто з відповідача заборгованість в сумі 7 906 964, 17, інфляційні втрати в сумі 440 009, 86 грн, 3% річних в сумі 249 006, 64 грн. Період нарахування 3% річних та інфляційних втрат до 06.08.2024 включено.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач не подав відзив на позов.

Господарський суд розглянув подані докази, вислухав пояснення сторін, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті на предмет їх належності, достовірності, вірогідності та

ВСТАНОВИВ:

Предметом позову є майнові вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих через наявність заборгованості за рішенням суду у справі № 904/537/24.

Підставами позову позивач зазначив наявний обов`язок відповідача заплатити 3% річних та інфляційні втрати, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані зі стягненням 3% річних та інфляційних втрат на підставі рішення суду у справі № 904/537/24. Суд має перевірити обраний позивачем спосіб захисту на предмет його належності та ефективності, надати правову оцінки діям позивача відносно дотримання принципів юридичної визначеності, процесуальної економії та передбачуваності покладених на відповідача зобов`язань, дотримання прав учасників справи на справедливий суд.

Суд має зокрема встановити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1) Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже твердження позивача та відповідача підлягають перевірці, а докази оцінці на предмет належності доказів і доведеності доказами тих обставин за для підтвердження яких вони подані.

Суд надав мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеного позивачем у позові встановив чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та навів мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Обставини справи встановлені судом.

Позивач просить господарський суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 97 373, 67 грн та інфляційні втрати в сумі 544 816, 62 грн., судовий збір в сумі 7 706, 28 грн.

Позивач зазначив, що має право на отримання 3% річних та інфляційних втрат з огляду на те, що Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/537/24 за позовом НЕК «Укренерго» до ТОВ «ДТЕК стягнуто основний борг в сумі 7 906 964,17 грн; інфляційні втрати в сумі 440 009,86 грн; 3 % річних в сумі 103 151,77 грн.

За твердженням позивача, з урахуванням часткової оплати, за 2023 рік заборгованість становить 1 859 159,26 грн. і на цю суму нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Позивач зазначає, що в силу вимог ч.2 ст. 625 ЦК України має право на отримання заявлених грошових коштів.

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/537/24, 05.12.2024 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "ДТЕК ВИСОКОВОЛЬТНІ МЕРЕЖІ" на користь ПрАТ "Національна енергетична компанія "УКРЕНЕРГО" основний борг в сумі 7 906 964, 17 грн; інфляційні втрати в сумі 440 009, 86 грн; 3% річних в сумі 249 006, 64 грн; судовий збір в сумі 103 151,77 грн. 17.01.2025 на виконання рішення видано накази.

Позивач не надав суду документи, які підтверджують або спростовують наявність/відсутність відкритого виконавчого провадження, а також докази наявності заборгованості за рішенням суду 904/537/24.

У цій справі позивач заявив вимогу про фактичне додаткове стягнення 3% річних та інфляційних втрат, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України без зазначення періоду за який таке нарахування ним здійснене, а доданий до позову розрахунок стосується справи № 904/537/24, а не позову у цій справі № 904/605/25.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Тобто, предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Практика Верховного Суду щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним; має дотримуватися принцип процесуальної економії».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, п. 22).

Згідно з позицією, висловленою в ухвалі Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №9901/20/21, принцип процесуальної економії спрямований, у першу чергу, на пришвидшення розгляду справи (вирішення спору) та зменшення судових витрат.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За даними позивача предметом розгляду у справі № 904/537/24 були позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 03.06.2019 № 0535-02041 з урахуванням додаткової угоди № 3 від 17.09.2021 за період 2023.

У цій справі заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 642 190, 26 грн. на підставі наявного рішення суду у справі №904/537/24 без надання суду доказів наявності/відсутності відкритого виконавчого провадження, належного розрахунку із зазначення сум та періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Отже суд встановив, що позивач обґрунтовує позовні вимоги лише наявним і не виконаним повністю судовим рішенням у справі № 904/537/24.

Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд усебічно розглядає питання ефективності способів захисту порушеного права, зокрема крізь призму принципу диспозитивності. Процесуальним підґрунтям для цього є те, що, за ст. 2 ГПК України, завдання господарського судочинства справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У разі якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України).

Ефективний спосіб захисту прав має забезпечувати мету здійснення правосуддя з урахуванням процесуальної економії.

У цій справі суд зазначає, що господарський кодекс визначає певні спеціальні процедури стягнення грошових коштів, розуміючи, що процедура стягнення має певний проміжок у часі між постановленням судового рішення та його фактичним виконанням.

Суд встановив, що у справі № 904/537/24 постановлено «основне» судове рішення («кінцеве» рішення по суті справи).

Ініціювання нового судового процесу за для стягнення 3% річних та інфляційних втрат за інший або новий період обґрунтовуючи наявним судовим рішенням у іншій справі ставить під сумнів принцип верховенства права та порушує принцип змагальності сторін. Якість судового розгляду справи з дотриманням неупередженості полягає саме у дослідженні та оцінці доказів.

Суд наголошує, що новий позов у цій справі обґрунтований вже наявним судовим рішенням у справі № 904/537/24 яке набрало законної сили, і суд у цій справі фактично має повторно оцінити докази, яким вже надано оцінку, точніше зробити висновки, які вочевидь мають бути тотожними висновкам суду у іншій справі.

Тобто йдеться про очевидну передбачуваність судового рішення на користь позивача, що може викликати впевненість у сторін у «вдаваному судовому розгляді».

Принцип процесуальної економії є передбачуваним для сторін, дозволяє розглянути справу в цілому в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, а також гарантує бережне ставлення до ресурсів всіх учасників справи. (ухвала Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі №640/4843/22, адміністративне провадження № К/990/18073/22).

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду.

Згідно ч 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Заразом позивач не надав суду у цій справі докази, що він звертався до суду або до державного/приватного виконавця (щодо справи №904/537/24) з вимогами про нарахування відповідних 3% річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування і суд відмовив йому у задоволенні такого нарахування.

Також позивач не надав суду докази, що він звертався до суду у справі №904/537/24 із заявою про забезпечення виконання рішення, яке встановлено ч.2 ст. 239 ГПК України.

Крім того, відповідно до п. 10 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

Однак позивач не надав суду у цій справі докази звернення до державного/приватного виконавця із заявами про відкриття виконавчого провадження за виданими судом судовими наказами у справі № 904/537/24, а також позивач не надав докази добровільного виконання рішення відповідачем чи пред`явлення судового наказу до примусового виконання, не надав позивач докази звернення із клопотанням або заявою до суду з метою встановлення способу і порядку виконання рішення і що позивачу було відмовлено у такому зверненні або що виконавцю було відмовлено судом у розгляді такої заяви.

Безальтернативність застосування вимог ст. 625 ЦК України мала б зумовити позивача вчинити всі необхідні дії такі як подання заяви про збільшення позовних вимог; подання клопотання суду про визначення у рішенні суду про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування; подання відповідного клопотання у позові або до приватного виконавця за для встановлення порядку виконання рішення суду у справі № 904/537/24 у спосіб, який передбачав би нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних до фактичної сплати боргу в межах виконавчого провадження.

Суд встановив, що позивач за наявності в межах справи 904/537/24 певних прав на стягнення отримання 3% річних та інфляційних втрат, ними не скористався; позивач штучно ініціював новий спір.

Інфляційні втрати та 3% річних про які йдеться у позові є похідними і можуть бути стягнути лише за умови визнання судом наявного порушення зі сторони боржника основного зобов`язання.

У цій справі йдеться про стягнення 3% річних та інфляційних втрат як основних вимог, і при цьому, позивач обґрунтовує необхідність їх стягнення лише нормами закону, які таке право встановлюють.

Суд хоча і має надати об`єктивну оцінку доказам, однак така оцінка в цих обставинах може бути зведена до формальної процедури, оскільки саме ці докази у якості обґрунтованості позовних вимог вже були предметом оцінки суду першої інстанції та апеляційного господарського суду у справі № 904/537/24, що є основним принципом здійснення судочинства та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

«У підсумку ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним і забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії» (Постанова Великої Палати ВС від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20).

Окремо суд звертає увагу на формулювання позовних вимог і на наявність прав щодо збільшення позовних вимог, тощо, якими позивач вчасно не скористався.

Принципи юридичної визначеності, процесуальної економії, очікуваності та передбачуваності під час проведення процедури примусового виконання рішення суду має застосовуватися як по відношенню до позивача так і по відношенню до відповідача.

В силу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий суд та визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Це право не означає, що на нього може розраховувати лише позивач. Відповідач також має право на справедливий суд і бути обізнаним зі своїми правами та обов`язками.

Право позивача було захищено у справі № 904/537/24, і в силу вимог ст. 13. 14 ГПК України лише позивач визначає обсяг своїх позовних вимог.

Суд зазначає, що не йдеться про не ефективний спосіб захисту, оскільки дійсно права позивача можуть бути захищені у спосіб, зазначений у позові, однак у такому разі буде порушено принцип змагальності сторін, гарантований сторонам справи статтею 13 ГПК України, зі змісту якої йдеться, що: судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що здійснення правосуддя зобов`язує дотримання принципу неупередженості.

Здійснюючи правосуддя господарський суд захищає права та законні інтереси всіх учасників, у цьому і полягає фундаментальна надважливість правосуддя. Правосуддя не може бути вдаваним.

Процесуальний закон передбачає право на здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак законом не визначено підстави для постановлення судового рішення, яке за своєю суттю носить формальний характер, а отримання позивачем такого рішення здійснене лише з підстав наявності можливості отримати рішення суду, керуючись правом на судовий розгляд справи.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя, а не створювати враження його здійснення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ініціювання нового судового процесу із очікуваним конкретним результатом розгляду справи нівелює самі принципи здійснення правосуддя та не сприяє виконанню завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів.

Підсумовуючи викладене суд вирішив відмовити в позові повністю з підстав обраного позивачем способу захисту, який суперечить завданню господарського судочинства та недоведеністю позовних вимог доказами.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, код ЄДРПОУ 00100227)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (49107, м. Дніпро, Запорізьке шосе, буд. 22, код ЄДРПОУ 31018149)

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.06.2025

Суддя Н.С. Скриннікова