Рішення № 128113702, 11.06.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2025 року справа № 711/3185/23 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рідзеля О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Черкашина М.В.,

представника відповідача Диптан Ю.В. (у порядку самопредставництва),

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2025 з Черкаського апеляційного суду у Черкаський окружний адміністративний суд за предметною підсудністю надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач), в якому позивач просить:

визнати незаконним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 10.04.2023 №61-к Про звільнення ОСОБА_2 ;

поновити позивача на посаді начальника відділу головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області або на рівнозначній посаді;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 20725,20 грн., але по день ухвалення рішення;

рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 05 квітня 2021 року перебувала у трудових відносинах з управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.12.2022 №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», якою передбачено припинити з 01 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Наказом від 10.04.2023 № 61-к позивача звільнено із займаної посади 18.04.2023 за п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вказує, що Головою комісії з реорганізації Управління не забезпечено дотримання процедури вивільнення та працевлаштування позивача у зв`язку з реорганізацією Управління та порушено ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, оскільки не було запропоновано іншої посади в ГУ ПФУ в Черкаській області одночасно з попередженням про звільнення.

Про збільшення кількості та штатної чисельності працівників ГУ ПФУ в Черкаській області під час реорганізації Управління свідчать штатні розписи ГУ ПФУ в Черкаській області.

Позивач звертає увагу, що при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Враховуючи наведені обставини, позивач вважає, що наказ від 10.04.2023 № 61-к про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України є незаконним та підлягає скасуванню, а її має бути поновлено на посаді в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, або на рівнозначній посаді.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.07.2023 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 10.04.2023 № 61-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу-головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління або на рівнозначній посаді.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 73574,46 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задоволено частково.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 липня 2023 року та ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 липня 2023 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Повідомлено, що заявлені вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19.02.2025 справу №711/3185/23 направлено до Черкаського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи.

За наслідками автоматизованого розподілу, справа призначена для розгляду судді Рідзелю О.А.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 суд прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження у справі, а розгляд справи вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

26.03.2025 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у її задоволенні. Зазначив, що забезпечення норми частини другої і третьої статті 49-2 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі та пропозиції працівникові іншої роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, було неможливим, оскільки, відповідно до наказу Фонду від 16.01.2023 № 9-ОД скороченню підлягав весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його управлінь.

Враховуючи зазначене позивачу про це повідомлено 18.01.2023 в попередженні про наступне звільнення від 17.01.2023 № 09-09-111. У цьому попередженні позивачу також повідомлено, що ні законодавством про працю, ні законодавством, що регулює порядок призначення на посади державної служби, не передбачено можливості переведення працівника, який працює за трудовим договором, на посаду державної служби до органу, приєднання до якого здійснюється внаслідок реорганізації.

Відповідне роз`яснення зазначено у листі Міністерства економіки України № 4706-05/1622-03 від 13.01.2023.

Отже, позивачу не запропоновано вакантні посади, які були наявні в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, оскільки всі посади виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області підлягали скороченню так само, як і посада позивача.

Надалі, наказом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 10.04.2023 № 61-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності, головного бухгалтера управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області на підставі наказу № 9 від 16.01.2023 «Про попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення» та попередження про наступне звільнення № 09-09-111 від 17.01.2023.

Відповідно, для визнання протиправним та скасування наказу голови комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 10.04.2023 № 61-к про звільнення позивача, підстави відсутні.

Отже, враховуючи вищевикладене, Закон № 2620-IX, яким припинено Фонд соціального страхування України є чинним та у встановленому порядку Конституційним Судом України неконституційним не визнавався. Чинність закону надає йому нормативної обов`язковості в системі законодавства, юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів нижчого рівня та індивідуальних правових актів. Таким чином, прийняті на виконання Закону № 2620-ІХ нормативно правові акти нижчого рівня (Постанова № 1442) та індивідуальні правові акти (наказ від 16.01.2023 № 9-ОД) є законними та підлягають виконанню.

Також, поновлення позивача на рівнозначній посаді в державному органі є неможливим, оскільки ОСОБА_1 не є державним службовцем, і на неї не поширюється Закон № 889.

Крім того, відмінність між посадами державної служби та посадами, які не є державною службою, полягає не лише у способі вступу на державну службу та призначення на посаду, яка не є державною службою, а і зокрема, у порядку проходження державної служби, видах заохочень і відповідальності державних службовців, обмеженнях, пов`язаних із прийняттям і проходженням державної служби, підставах припинення державної служби.

Відповідач звертає увагу, що позивач після отримання попередження про наступне звільнення, не подавала до Головного управління резюме або заяву, що свідчили б про її бажання працювати в Головному управлінні.

Ухвалою від 07.04.2025 суд вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та призначив підготовче засідання.

07.04.2025 позивач подала суду відповідь на відзив, в якій окрім викладених у позовній заяві доводів вказано, що підставою для звільнення Позивача стала реорганізація управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

При цьому, встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

На думку позивача, аргументи відповідача про те, що позивач не зверталася щодо працевлаштування є помилковими, оскільки обов`язок запропонувати усі вакантні посади з моменту попередження про звільнення та на момент звільнення покладається саме на роботодавця. Жодним доказом не підтверджується те, що позивачу було запропоновано всі вільні вакантні посади, які існували з моменту попередження про звільнення до дати незаконного звільнення, які вона мала право обіймати враховуючи свою кваліфікацію.

15.04.2025 позивач подала суду заяву про розгляд справи без її участі.

Усною ухвалою від 17.04.2025, внесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 05.04.2021 працювала на посаді заступника начальника відділу бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області, а з 01.09.2021 переведена на посаду начальника відділу головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Наказом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області від 16.01.2023 №9 повідомлено уповноважених працівників трудового колективу про скорочення чисельності та штату працівників та масове вивільнення працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області з 18.04.2023, повідомлено про скорочення штату працівників та про наступне їх звільнення.

17.01.2023 позивач ознайомлена з попередженням від 17.01.2023 №09-09-111 про наступне звільнення за підписом голови комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області ОСОБА_3 із посиланням на скорочення чисельності та штату працівників Управління на підставі наказу голови комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України від 16.01.2023 №9-ОД та наказу голови комісії з реорганізації Управління від 16.01.2023 №9, та про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 18 квітня 2023 року.

Також вказано, що оскільки скороченню підлягає весь штат та чисельність працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та його управлінь, інша робота не пропонується.

Наказом від 10.04.2023 № 61-к позивача звільнено із займаної посади з 18.04.2023 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Підставою винесення наказу зазначено Наказ №9 від 16.01.2023 «Про попередження працівників упадіння виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про наступне їх вивільнення» та попередження про наступне звільнення № 09-09-111 від 17.01.2023.

Не погоджуючись із звільненням із займаної посади, позивач звернулась в суд з позовом.

Надаючи правову оцінку спірному наказу, суд зазначає таке.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Правові засади i гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної i творчої праці визначає КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у визначених випадках, зокрема, змін в організації виробництва i праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства a6o перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності a6o штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті (зокрема у разі ліквідації, реорганізації), допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Також ст.40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої i третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі № 451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, скорочення чисельності a6o штату працівників, чи додержано власником a6o уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу a6o що власник, a6o уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Отже, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Досліджуючи обставини звільнення позивача, суд зазначає, що 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) викладено в новій редакції.

Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 (в редакції Закону № 2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.

Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України ухвалено рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) a6o ліквідації.

У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Частиною п`ятою цієї статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд a6o орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії a6o ліквідатора та встановлюють порядок i строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 "Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" (далі- Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України, установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення ix реорганізації зобов`язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620.

Наказом Голови комісії з реорганізації від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФСС України та управлінь виконавчої дирекції ФСС України в областях та м. Києві з 18.04.2023.

Отже, прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в органах Пенсійного фонду чи його територіальних управліннях.

Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління ПФ України від 22.12.2014 №28-2 (далі - Положення № 28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Пунктом 12 Положення № 28-2 визначено, що управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до підпункту 6 пункт 10 Положення № 25-2 начальник Головного управління призначає на посади та звільняє з посад керівників самостійних структурних підрозділів головного управління Фонду, інших державних службовців та працівників головного управління Фонду, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо ix заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з підпунктом 7 пункту 11 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280), Голова правління Пенсійного фонду України призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром соціальної політики лише керівників та заступників керівників територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до законодавства про державну службу.

Таким чином, ПФ України не є суб`єктом призначення державних службовців головних управлінь Фонду.

Суд встановив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області припинено 11.05.2023 в результаті реорганізації. Правонаступником визначено Пенсійний фонд України.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб`єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.

Отже, внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та ix відділень виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції.

При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника ycix прав i обов`язків (у тому числі майнових) того суб`єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.

Як установлено судом, позивач звільнена з посади головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області.

Згідно пункту 1 Положення № 280, ПФ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується i координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» правовий статус, порядок утворення та діяльності уповноваженого органу управління визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У період до перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію відповідно до пункту 12 розділу XV Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058) Пенсійний фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України.

ПФ України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках (п. 14 Положення № 280).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції з 01.01.2023) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

Правові основи організації та діяльності ПФ України визначаються, зокрема, Законом України № 1058, Положенням № 280.

Згідно із пунктом 12 розділу Прикінцеві положення Закону № 1058 на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань i функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України "Про державну службу".

Відповідно до пункту 14 Положення № 280 гранична чисельність державних службовців та працівників ПФ України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).

Відповідно до додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 (зі змінами) гранична чисельність працівників апарату ПФ України становить 302 працівника, у тому числі державних службовців - 302.

Отже, штат працівників апарату ПФ України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі Закон №889).

Згідно з додатком 2 до постанови правління ФСС України від 18.11.2021 № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» гранична чисельність працівників ФСС України становила 4829 осіб. Посади працівників ФСС України на відміну від працівників ПФ України не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю.

Обов`язок щодо застосування норм спеціального законодавства був неодноразово предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, Верховний Суд в постанові від 29.03.2023 у справі №380/6745/21 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон № 889. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави i суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3 ст. 5 Закону №889).

Відповідно до частин 1 та 2 ст.21 Закону №889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону №889 без обов`язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби a6o суб`єкта призначення; на рівнозначну a6o нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cy6єкта призначення a6o керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у п. 6 ч. 1 ст.2 Закону № 889, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до ст. 51 цього Закону № 889 посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів i прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, ix заступників i прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів i прирівняні до них посади.

Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Отже, саме Закон № 889 визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.

Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу ycix питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).

Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функцій держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.

Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія загальних норм трудового права, на посаду державної служби, на які поширюється дія спеціальних норм права.

За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону № 889.

Суд також вважає необґрунтованим посилання позивача на можливість переведення її на рівнозначну посаду до ГУ ПФУ в Черкаській області з огляду на приписи ч. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з таких підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість яких передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової карта встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких оси громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавстві встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до абз.2 ст.7 Закону №389 після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п`ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

При цьому, вказана норма передбачає саме призначення на посаду державної служби, яке, відповідно до абз.2 ст. 7 Закону № 389 є строковим.

Зазначена норма не врегульовує умови та порядок переведення працівників підприємств (установ, організацій), що ліквідуються (припиняються) на посади державної служби.

Під час судового розгляду встановлено, що листом від 09.12.2022 № 2300-0802-8/66503 ГУ ПФУ в Черкаській області зверталось до начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області з проханням довести до всіх працівників Управління виконавчої дирекції та відділень Фонду соціального страхування України у Черкаській області інформацію щодо добору Головним управлінням персоналу, на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1289 «Про внесення змін до Положення про Пенсійний фонд України», на 38 вакантних посад.

Також, листом від 28.03.2023 №2300-0801-5/21377 ГУ ПФУ в Черкаській області повідомило голову ліквідаційної комісії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області про оголошення добору на вакантні посади державної служби в ГУ ПФУ в Черкаській області.

Водночас доказів звернення позивача до ГУ ПФУ в Черкаській області із заявою та необхідними документами для вирішення питання про призначення її на вакантні посади суду не надано.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для скасування спірного наказу про звільнення позивача з посади головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Черкаській області та поновлення її на посаді начальника відділу головного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

При цьому, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними та не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на відсутність законодавчих заборон на переведення без проведення конкурсу у випадку реорганізації юридичної особи (працівники якої не є державними службовцями) на посаду державної служби до органу, приєднання якого здійснюється внаслідок реорганізації, притому що установа-правонаступник поряд зі своїми функціями, здійснює функції реорганізованого органу, суд вважає необґрунтованими, оскільки порядок призначення особи на державну службу законодавчо визначений і будь-яких виключень не містить.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

2) відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538).

Повне судове рішення виготовлено 11.06.2025.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ