Ухвала суду № 128109391, 13.06.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 червня 2025 рокуСправа № 160/16463/25 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ільков В.В., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі клопотання представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

05.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати мені компенсації податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 при нарахуванні індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року по справі №160/15836/24;

- визнати протиправною дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо стягнення військового збору із виплат на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року по справі №160/15836/24 в більшому розмірі ніж визначено чинним законодавством за період виникнення спірних правовідносин;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:

нарахувати та виплатити компенсацію податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 за виплачену індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року по справі №160/15836/24;

стягнути різницю величини військового збору в розмірі 3,5 % із суми виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року по справі №160/15836/24;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо нарахування суми - різниці індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.04.2020 року в меншому розмірі ніж передбачено пунктом 5 Порядку № 1078;

зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити недонараховану суму - різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.12.2020 року в розмірі 26 445 гривень 16 копійок із одночасною компенсацією суми податку на доходи фізичних осіб у відповідності до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44, та сплатою військового збору в розмірі встановленому на момент виникнення спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 10.06.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/16463/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, згідно положень ст. 262 КАС України.

12.06.20245 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви позивача без розгляду.

В обґрунтування клопотання представником відповідача зазначено, що із матеріалів справи встановлено, що позивачем було пропущено тримісячний строк для звернення до суду із цим позовом.

Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строки звернення до суду.

Вирішуючи заявлене представником відповідача клопотання, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першоюстатті 233 КЗпП України(у редакції, викладеній згідно ізЗаконом № 2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Представником відповідача зазначено, що зважаючи на предмет спору, про порушення свого права позивач мав дізнатися у наступний день після звільнення із служби цивільного захисту.

Вирішуючи питання про позовної заяви без розгляду, суд виходить з такого.

Відповідно до вимогст. 122 Кодексу адміністративного судочинства Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОтжеКАС Українипередбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другійстатті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положенняхКАС Українивідсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

За приписами частин першої та другоїстатті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другоїстатті 233 КЗпП Україниу системному зв`язку з положеннями статей1,12 Закону України «Про оплату праці»необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

У т.ч. індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другоюстатті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється діяКЗпП України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.

Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України від 01 липня 2022 року за №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другустатті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.

Окрім того, відповідно до позиції Верховного Суду від 28 вересня 2023 р. по справі №140/2168/23: до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 К3пП України в редакціїЗакону України від 01.07.2022 №2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На момент виникнення спірних правовідносин, частина другоїстатті 233 КЗпП Українидіяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.01.2023 (справа №460/17052/21).

Окрім того, відповідно до позиції Верхового Суду, викладеної у постанові від 20 листопада 2023 року по справі №160/5468/23, а саме: до 19.07.2022КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 Nє 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №П3/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першоїстатті 233 КЗпП України(у редакціїЗакону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Таким чином клопотання відповідача в частині пропуску позивачем строків звернення до суду з позовною заявою є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідно до ч. 1ст. 240 КАС Українисуд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо:

1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду;

6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява;

7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей160,161,172цьогоКодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом;

8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертоюстатті 123 цього Кодексу;

9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;

10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Таким чином положеннямистатті 240 КАС Українине передбачено повернення позовної заяви без розгляду позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Така можливість передбаченастаттею 169 КАС України, у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у зв`язку з необхідністю подання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

У цьому випадку питання щодо того, що строки звернення до суду не порушено позивачем вирішено судом під час відкриття провадження по справі.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі №160/16463/25.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.240,248,256 КАС Українисуд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи .

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач : Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (49070, м.Дніпро, вул. Короленка, 4, код ЄДРПОУ 38598371).

Ухвала суду набирає законної сили відповідно достатті 256 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржена у строки, встановленістаттею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складений 21.03.2025 року.

Суддя В.В. Ільков