Рішення № 128100588, 05.06.2025, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/278/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури (код 02910114) 17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. В`ячеслава Чорновола, 50-аВідповідачі: 1. Ічнянська міська рада (код 04061748) 16703, м. Ічня Прилуцького району Чернігівської області, пл. Т.Г.Шевченка, 1 2. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) АДРЕСА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участі представників сторін:

від позивача: Оліфір А.В. прокурор Чернігівської обласної прокуратури (посв. від 01.03.2023 № 073909)

відповідачів: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2025 року через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 24.03.2025 заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури до Ічнянської міської ради та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якою прокурор просить:

визнати недійсною додаткову угоду від 25.12.2023, укладену між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 до Договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012, укладеного між Ічнянською районною державною адміністрацією та Кліноцким Анатолієм Івановичем (кадастровий номер 7421782800:02:000:0452);

зобов`язати Кліноцкого Анатолія Івановича повернути Ічнянській міській раді земельну ділянку водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452, площею 1,1046 га;

скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 189181674217, номер відомостей про інше речове право 3005441.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що, на його думку, спірна додаткова угода є недійсною, оскільки за правилами Земельного кодексу України (ст. 134) земельні ділянки комунальної власності або права на них підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах земельних торгах у формі аукціону.

Натомість укладення додаткової угоди відбулось поза межами строку дії Договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012 та без проведення земельних торгів.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.03.2025 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 29 квітня 2025 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачами відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні представника Ічнянської міської ради та Кліноцького Анатолія Івановича (або його повноважного представника) в якості відповідачів. Повідомити відповідачів, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Ухвала суду від 31.03.2025 направлена відповідачу Ічнянській міській раді до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 31.03.2025 18:50.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 31.03.2025 є такою, що отримана адресатом 01.04.2025.

Ухвала суду від 31.03.2025, що направлялася відповідачу Кліноцкому Анатолію Івановичу, отримана адресатом 05.04.2025, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 011300 017 46.

04.04.2025, у встановлений судом процесуальний строк, через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області від Ічнянської міської ради надійшов відзив від 04.04.2025 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

09.04.2025 через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь від 08.04.2025 на відзив, згідно якої позивач не погоджується з доводами органу місцевого самоврядування з огляду на їх необґрунтованість та невідповідність вимогам діючого законодавства України.

В підготовчому засіданні 29.04.2025, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2025 постановлено:

закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15 травня 2025 року;

викликати для участі в судовому засіданні представника Ічнянської міської ради та Кліноцького Анатолія Івановича (або його повноважного представника) в якості відповідачів. Повідомити відповідачів, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем Ічнянською міською радою заперечення протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали. У разі подання заперечення їх зміст та порядок подання повинні відповідати ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду від 29.04.2025 направлена відповідачу Ічнянській міській раді до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 30.04.2025 17:44.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 29.04.2025 є такою, що отримана відповідачем Ічнянською міською радою 01.05.2025.

Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачено (п. 82), що рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем).

Згідно засвідченого судом витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень примірник ухвали суд від 29.04.2025, адресований відповідачу ОСОБА_1 , вручено члену сім`ї.

Отже, відповідачі належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення даного судового засідання, однак процесуальним правом на участь у ньому не скористалися.

У встановлений судом процесуальний строк відповідачем Ічнянською міською радою заперечення до Господарського суду Чернігівської області подані не були.

В судовому засіданні 15.05.2025 оголошено перерву до 05.06.2025 до 11 год. 00 хв.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2025 повідомлено відповідачів про призначення судового засідання на 05.06.2025 о 11:00.

Ухвала суду від 15.05.2025 направлена відповідачу Ічнянській міській раді до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду, доставлена до електронного кабінету 15.05.2025 18:09.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 15.05.2025 є такою, що отримана адресатом 16.05.2025.

Ухвала суду від 15.05.2025, що направлялася відповідачу Кліноцкому Анатолію Івановичу, отримана адресатом 21.05.2025, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0601147454027.

В судовому засіданні 05.06.2025, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

10.12.2012 між Ічнянською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Кліноцким Анатолієм Івановичем (орендар) підписано договір оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом.

Відповідно до п. 1 Договору від 10.12.2012 орендодавець згідно розпорядження голови Ічнянської РДА № 173 від 15.06.2012 надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду «Требчин Яр» як цілісний водогосподарський комплекс з розташованим на ній водним об`єктом (частиною водного об`єкту), прибережною захисною смугою (смугою відведення для потреб експлуатації), гідротехнічними спорудами та зосередженими в ньому водними ресурсами для рибогосподарських потреб, яка знаходиться в басейні річки загальнодержавного значення на території колишньої Городнянської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області. Кадастровий номер земельної ділянки - 7421782800:02:000:0452.

Відповідно до п. 2 Договору від 10.12.2012 в оренду передається земельна ділянка з розташованим на ній водним об`єктом загальною площею 1,1046 га, у тому числі площа під водою - 1,0617 га, площа під гідротехнічними спорудами - 0,0429 га.

Відповідно до п. 3 Договору від 10.12.2012 на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна гідротехнічні споруди: непроїзна ґрунтова гребля з шахтним водоскидом довжина 120 м, ширина по гребеню 7,0 м; тип кріплення греблі: верховий відкіс - плити РП 1,5*3,0, низовий - посівом трав.

Пунктом 8 Договору від 10.12.2012 визначено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Передача земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання передачі об`єкта оренди з гідротехнічними спорудами (п. 20 Договору від 10.12.2012).

Згідно інформації ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.221-6331/2-24 від 07.11.2024 до 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок та правовстановлюючих документів на них у складі Державного реєстру земель, здійснювалась територіальними органами Держземагенства України за місцем розташування земельної ділянки. За інформацією відділу № 4 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, враховуючи положення ст. ст. 125, 126 ЗК України, які діяли до 01.01.2013 та положень ст. ст. 7, 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який діє з 01.01.2013 в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі - відсутні записи щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452.

Між сторонами договору 10.12.2012 підписано акт прийому-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки водного фонду «Требчин Яр» в натурі (на місцевості).

Право оренди вищевказаної земельної ділянки водного фонду у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано 11.10.2013. Строк дії договору, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначений - 23.10.2023 з правом пролонгації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 730-р від 12.06.2020 визначено адміністративні центри та затверджено територіальні громади Чернігівської області, в т.ч. Ічнянську об`єднану територіальну громаду до складу якої увійшло с. Городня.

Рішенням від 23.12.2022 №670-VIII Ічнянська міська рада Прилуцького району прийняла в комунальну власність земельну ділянку площею 1,1046 га, кадастровий номер 7421782800:02:000:0452.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 03.02.2023 Ічнянська міська рада зареєструвала право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452.

15.09.2023 Орендарем до Ічнянської міської ради подано заяву про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452, площею 1,1046 га, з терміном дії до 15 років та орендною ставкою в розмірі 12%.

Ічнянською міською радою 03.10.2023 Кліноцкому А.І. надано відповідь 03.10.2023 за вихідним номером 02-05/4241 про те, що питання про продовження терміну дії договору оренди та укладення відповідної додаткової угоди на земельну ділянку за кадастровим номером 7421782800:02:000:0452 буде включено до порядку денного засідання наступної сесії Ічнянської міської ради 8 скликання.

Рішенням Ічнянської міської ради від 22.12.2023 за № 888-VIII вирішено внести зміни до договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012, укладеного між Ічнянською РДА та Кліноцким А.І., а саме: продовжити строк дії договору на 15 років; змінити орендну плату за договором оренди, встановивши її на рівні 12% від НГО на рік; укласти додаткову угоду про викладення договору оренди у новій редакції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 572 від 02.06.2021 «Про затвердження типового договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом» (пункт 1 рішення сесії).

25.12.2023 між Ічнянською міською радою (орендодавець) та Кліноцким Анатолієм Івановичем (орендар) підписано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012, укладеного між Ічнянською РДА та Кліноцким А.І. (кадастровий номер 7421782800:02:000:0452), якою договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом, викладено у новій редакції.

Згідно п. 2 Договору у новій редакції в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,1046 га, в тому числі під водою 1,0617 га, площа під гідротехнічним спорудами 0,0429 га з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452, цільове призначення земельної ділянки для рибогосподарських потреб, яка розташована на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Строк дії договору - 25 років (п. 7 Договору у новій редакції).

Згідно п.8 Договору в новій редакції Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі за земельну ділянку та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнту індексації, визначених законодавством у сумі 3009,44 грн.

Відповідно до п. 32 Договору у новій редакції, орендар зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у строки, встановлені цим договором, але не раніше дати державної реєстрації відповідного права оренди.

Як вказує прокурор у поданій позовній заяві, укладення додаткової угоди від 25.12.2023 до договору від 10.12.2012 щодо оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом та викладення його в новій редакції, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вона укладена поза межами строку дії основного договору та без проведення земельних торгів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За статтею 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор у справі № 927/278/25, що розглядається, звернувся до суду з позовом самостійно.

Відповідно до статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 цього Закону закріплено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Розпорядження землями комунальної власності, надання земельних ділянок із земель комунальної власності у користування належить до повноважень сільських, селищних, міських рад (стаття 12 ЗК України).

Таким чином, реалізація правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, у тому числі спірною земельною ділянкою, належить органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Ічнянська міська рада.

Водночас, у цій справі саме рішеннями і діями Ічнянської міської ради, як розпорядника земель комунальної форми власності, порушено права та інтереси територіальної громади, у зв`язку з чим цей орган місцевого самоврядування має процесуальний статус відповідача.

Тобто, у спірних правовідносинах відбулося поєднання в одній особі органу, який порушив права територіальної громади, й органу, який за законом уповноважений захищати такі права, а тому Ічнянська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред`являє позов самостійно.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру, та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.

У справі № 927/278/25, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду із зазначеним позовом, на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що у даній позовній заяві поставлено вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди водного об`єкту, яка укладена на підставі рішення Ічнянської міської ради від 25.12.2023, прийнятого на підставі звернення орендаря Кліноцкого А.І., який є фактичним володільцем спірної земельної ділянки водного фонду, з огляду на що, подання позову в інтересах держави в особі Ічнянської міської ради є неможливим.

Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів щодо порушення інтересів держави, необхідності їх захисту та обґрунтованості підстав для звернення з відповідним позовом для захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про те, що прокурор підтвердив наявність у нього законних підстав для представництва інтересів держави, визначених ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 Цивільного кодексу України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини.

Вказані обставини мають певний часовий проміжок дії, який має початок та закінчення.

У частині першій статті 251 Цивільного кодексу України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду (частина третя статті 251 Цивільного кодексу України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тому вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.

У статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

На час підписання договору оренди, - 10.12.2012 року, стаття 124 Земельного кодексу України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції на день укладення договору) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України Про оренду землі (далі Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 названого Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 Цивільного кодексу України, за приписами яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час укладання договору.

Верховний Суд України вказував, що поняття момент укладення договору та момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

У Цивільному кодексі України передбачено як визначення строку, так і початок перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 Цивільного кодексу України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважна більшість правовідносин, які урегульовані нормами цивільного законодавства, є відносинами, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків.

Це загальне правило закріплено у статті 631 Цивільного кодексу України, зокрема, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Разом з тим у частині третій вказаної статті обумовлено, що сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 Цивільного кодексу України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

З викладеного можна зробити висновок, що сторони в договорі оренди землі мали право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом № 161-XIV, який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такі висновки щодо набрання чинності договором оренди земельної ділянки зроблено у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), у мотивувальній частині якої міститься роз`яснення аналогічного розуміння правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 19 лютого 2014 року у справі № 426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13).

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Правочин, укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, є фіктивним.

Разом з тим реалізувати свої суб`єктивні права та обов`язки сторони договору оренди земельної ділянки можуть лише після державної реєстрації такого договору.

Суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України у редакції, яка була чинною як на час підписання договору оренди земельної ділянки, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі між Ічнянською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 підписано 10.12.2012.

При цьому сторони узгодили у пункті 8 договору строк його дії - 10 років, у пункті 20 сторони передбачили, що передача земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом орендарю здійснюється у 10-ти денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі об`єкта оренди з гідротехнічними спорудами.

Пунктом 40 Договору сторони передбачили, зокрема, що договір набирає чинності після підписання його сторонами і його державної реєстрації.

Отже, строк дії договору пов`язаний з моментом державної реєстрації договору.

Інших строків чи термінів початку перебігу чи закінчення дії договору його текст не містить.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України Про оренду землі були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.

З матеріалів справи вбачається, що 11.10.2013 проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису 3005441).

Разом з тим, проведення 11.10.2013 державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.

Отже, оскільки Кліноцкий А.І. не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі, договір оренди від 10.12.2012 чинності не набрав, і відповідно Кліноцкий А.І. не набув прав орендаря за спірним договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

При цьому, порядок набуття права користування земельною ділянкою державної та комунальної власності чітко регламентовано земельним законодавством.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу(ч. 2 ст. 127 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті (частина перша статті 134 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

При цьому, ч. ч. 2, 3 ст. 134 Земельного Кодексу України передбачає виключення, серед яких відсутня передача в оренду земельних ділянок для рибогосподарських потреб.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результат аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Зазначена норма кореспондується зі ст. 124 Земельного кодексу України, якою передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Як встановлено матеріалами справи, договір оренди від 10.12.2012 не набрав чинності, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не набув права оренди за даним договором.

Відтак, прийняття радою рішення № 888-VIII від 22.12.2023 Про укладення додаткових угод до договорів оренди землі в комплексі з розташованими на них водними об`єктами, відповідно до пункту 1 якого міська рада вирішила: внести зміни до договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012, укладеного між Ічнянською районною державною адміністрацією та гр. ОСОБА_1 , а саме: продовжити строк дії договору на 15 років; змінити орендну плату за договором оренди, встановивши її на рівні 12 (дванадцять) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік; укласти додаткову угоду про викладення договору оренди у новій редакції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 № 572 Про затвердження типового договору оренди землі з розташованим на ній водним об`єктом. Право оренди земельної ділянки (кадастровий номер 7421782800:02:000:0452) з розташованим на ній водним об`єктом зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.10.2013 на земельну ділянку загальною площею 1,1046 га для рибогосподарських потреб, яка знаходиться на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області, - відбулось з порушенням земельного законодавства.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Отже, необхідною умовою передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, є проведення земельних торгів. Недотримання цієї процедури є порушенням чинного законодавства під час укладення договору оренди землі.

Матеріали справи не містять доказів стосовно наявності у Кліноцкого А.І. підстав, котрі виключали б необхідність передачі земельної ділянки для рибогосподарських потреб в оренду без застосування конкурентних засад продажу права оренди.

Не застосовується також в даному випадку положення щодо поновлення договорів оренди землі, укладення договорів оренди землі на новий строк з використанням переважного права орендаря, оскільки договір оренди від 10.12.2012 не набрав чинності, у зв`язку з чим Кліноцкий А.І. не набув права оренди за даним договором.

Оскільки судом встановлено, що договір оренди від 10.12.2012 чинності не набрав, тому укладення додаткової угоди від 25.12.2023 до Договору оренди від 10.12.2012 підтверджує передачу у користування Кліноцкому А.І. спірної земельної ділянки поза процедурою проведення земельних торгів.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Оскільки спірна додаткової угоди від 25.12.2023 до Договору оренди від 10.12.2012 укладена без дотримання конкурентних засад, тобто договір спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку її набуття наведені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю (Постанова ВП ВС від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

Таким чином прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів держави шляхом пред`явлення вимоги про недійсність додаткової угоди від 25.12.2023, укладеної між Ічнянською міською радою та Кліноцким А.І. Тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині вимог.

За змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення statusу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Оскільки додаткова угода від 25.12.2023, укладена між Ічнянською міською радою та Кліноцким А.І. до договору оренди земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом від 10.12.2012 є нікчемною в силу закону, позовна вимога про повернення земельної ділянки є реституційною та відновлює права територіальної громади.

Відтак, відповідає належному способу захисту та підлягає задоволенню у порядку застосування судом реституції нікчемного правочину вимога прокурора про зобов`язання Кліноцкого Анатолія Івановича повернути Ічнянській міській раді земельну ділянку водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452, площею 1,1046 га.

Господарський суд зауважує, що в цьому випадку має місце саме застосування односторонньої реституції, оскільки двостороння реституція неможлива в силу законодавчої заборони повернення орендної плати, передбаченої ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, в тому числі, право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом частини 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, за змістом пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020), на відміну від частини 2 статті 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, зважаючи що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності, суд вважає, що задоволення позову про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 189181674217, номер відомостей про інше речове право 3005441 призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення засад законності набуття та реалізації права на землю.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно з Ічнянської міської ради підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 422,40 грн судового збору, з Кліноцкого Анатолія Івановича підлягає стягненню на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 422,40 грн судового збору.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури до Ічнянської міської ради та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити частково.

Зобов`язати Кліноцкого Анатолія Івановича (код РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Ічнянській міській раді (код ЄДРПОУ 04061748) земельну ділянку водного фонду з розташованим на ній водним об`єктом з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452, площею 1,1046 га.

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7421782800:02:000:0452 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 189181674217, номер відомостей про інше речове право 3005441.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Ічнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061748, площа Шевченка Т.Г., 1, м. Ічня, Прилуцький р-н, Чернігівська обл., 16700) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , (код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2025.

Суддя А.С.Сидоренко