Рішення № 12807173, 06.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/32006.12.10 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія -Європроект"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Литий камінь"

простягнення 371441,29 грн.

Представники сторін: від позивача Сергієнко С.В. –представник, Пилипенко М.І. - директор; від відповідачане з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія -Євпропроект" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литий камінь" заборгованості на загальну суму 371441,29 грн., у тому числі основна суму боргу у розмірі 315999,75 грн., інфляційні витрати у розмірі 27492,00 грн., 3% річних у розмірі 11060,00 грн., штрафні санкції у розмірі 16889,54 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов’язання за Договором підряду, оскільки своєчасно не здійснив розрахунок за виконані роботи.

Відповідач відзив на позов не надав, представник в судовому засіданні пояснень по суті спору не надав, вимог суду не виконав.

Представники позивача та відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

03.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Литий камінь", як замовником (відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія -Європроект", підрядник (позивач) укладено договір №51, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов‘язання по облицюванню підлог, стель та стін за адресою: м. Київ, вул. Руданського, 1а. Замовник зобов‘язується прийняти і оплатити ці роботи.

На виконання умов договору позивач виконав підрядні роботи на загальну суму 339492,70 грн., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт за листопад, грудень 2008 року, які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач вартість виконаних позивачем оплатив частково, заборгованість, станом на момент вирішення спору становить, 315 999,75 грн., що підтверджується актами звірки підписаними позивачем та відповідачем станом на 31.12.2009 та станом на 01.04.2010.

Відповідачем не надано доказів в підтвердження здійснення ним повної оплати вартості виконаних робіт.

Отже, факт порушення відповідачем зобов‘язання щодо оплати виконаних підрядних робіт на загальну суму 315999,75 грн. підтверджується матеріалами справи.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ст. 854 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Обов’язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся 09.04.2009 до відповідача з вимогою про сплату заборгованості. Вимога була відправлена 09.04.2009, докази чого наявні в матеріалах справи.

З огляду на викладене, судом встановлено, що оскільки в умовах договору сторони не погодили строк оплати вартості робіт, то відповідно слід керуватись ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки в матеріалах справи наявні докази направлення на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості 09.04.2007, в якій позивач вимагав погасити заборгованість протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, то відповідач повинен був погасити заборгованість, з урахуванням поштового перебігу -3 дня, до 19.04.2009 року.

Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на загальну суму 315999,75 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується розмір заборгованості відповідача на загальну суму 315999,75 грн., а тому позовні вимоги про стягнення такої заборгованості підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України просить стягнути штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 ГК України).

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань по цьому Договору, сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством та цим договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положенням договору № 51 відповідальність за несвоєчасну оплату виконаних позивачем робіт у вигляді пені не передбачена.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства пеня як різновид штрафних санкцій може бути стягнута саме в разі, якщо такий вид санкцій передбачений договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, як було зазначено вище умовами договору №51 сторони прямо не погодили нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов’язань за невиконання зобов’язань щодо оплати виконаних робіт, вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 16889,54 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 27492,00 грн., 3% річних у розмірі 11060,00 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат, позивач визнає його вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача за період з травня 2009 по травень 2010, суд його визнає не вірним.

За розрахунком суду, розмір 3% річних за вказаний позивачем період, становить 10285,14 грн., який і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме на суму основного боргу у розмірі 315999,75 грн., 3% річних у розмірі 10285,14 грн., інфляційних витрат у розмірі 27492,00 грн., разом на суму 353776,89 грн.

Крім того, позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на розрахунковий рахунок відповідача № 26005032533911 в КМФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 322012 в межах суми позовних вимог.

Клопотання мотивовано тим, що відповідач протягом тривалого часу не виконує свої грошові зобов‘язання, вводить позивача в оману, оскільки спочатку пропонує змінити порядок погашення заборгованості, а потім відмовляється від своєї пропозиції, заборгованість визнає, а погашати її відмовляється. Зазначені обставини ставлять під сумнів можливість виконання в майбутньому рішення суду.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого Господарського суду України від 12.12.2006 року №01-8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову", господарський суд у вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як було встановлено судом вище, відповідач свої зобов’язання за договором № 51 не виконав. Представник відповідача, який був присутній у судових засіданнях 25.10.2010 та 15.11.2010 пояснень по суті спору не надав. Відповідач вимоги суду про витребування доказів, а сам номери рахунків у банківських установах, довідку про наявність кредиторської заборгованості, довідку БТІ щодо нерухомого майна, що належить відповідачу, довідку УДАІ щодо рухомого майна, що належить відповідачу на праві власності, не виконав. В судове засідання призначене на 06.12.2010 відповідач явку своїх представників не забезпечив. Отже, вищевикладене, свідчить про ухилення відповідачем від взятих на себе зобов’язань щодо оплати заборгованості за договором № 51, що дає підстави вважати, що у разі невжиття заходів до забезпечення позову виконання рішення буде утруднено.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачеві у справі, господарський суд виходить з того, що доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову є обґрунтованими та доведеними наявними матеріалами справи, захід забезпечення позову, про який клопоче позивач, є адекватним заявленим позовним вимогам, та забезпечує збалансованості інтересів сторін у справі, оскільки його вжиття не спричинить тяжких наслідків для відповідача у справі, а також наявний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе задовольнити заяву представника позивача про забезпечення позову про накладення арешту на кошти відповідача в межах 353 776,89 грн., оскільки невжиття цих заходів може утруднити виконання рішення по справі.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литий камінь" (02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, код 31647631 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельна компанія -Європроект" (04201, м. Київ, вул. Полярна, 3, к. 137, код 09322018) основну суму боргу у розмірі 315999 (триста п‘ятнадцять тисяч дев‘ятсот дев‘яносто дев‘ять) грн. 75 коп., 3% річних у розмірі 10285 (десять тисяч двісті вісімдесят п‘ять) грн. 14 коп., інфляційні витрати у розмірі 27492 (двадцять сім тисяч чотириста дев‘яносто дві) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 3537 (три тисячі п‘ятсот тридцять сім) грн. 77 коп. та 224 (двісті двадцять чотири) грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Задовольнити заяву про забезпечення позову.

5.          Вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Литий камінь" (02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, код 31647631) № 26005032533911 в КМФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 322012 в межах суми 353 776 (триста п‘ятдесят три тисячі сімсот сімдесят шість) грн. 89 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

СуддяВ.В. Джарти

Дата підписання 13.12.2010 року